Фінансово-валютні правопорушення в Україні

Аналіз чинного валютного законодавства дає підстави визначити, що юридичні особи притягуються до відповідальності за вчинення таких правопорушень у цій сфері:

• здійснення операцій з валютними цінностями без одержання генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України (ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15-93 (далі – Декрет КМ));
• невиконання уповноваженими банками функцій агента валютного контролю (ст. 16 Декрету КМ);
• несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції (ст. 16 Декрету КМ);
• невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна (ст. 16 Декрету КМ);
• порушення порядку розрахунків у валютних операціях за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) (ст. 16 Декрету КМ, Закон України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР);
• одержання резидентом кредиту в іноземній валюті без реєстрації кредитного договору (Указ Президента України „Про врегулювання порядку одержання кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства” від 27 червня 1999 р. № 734-99, Постанова Правління Національного банку України „Про затвердження Положення про валютний контроль” від 8 лютого 2000 р. № 49).

Відповідні нормативно-правові акти встановлюють, що за вчинення зазначених вище правопорушень до юридичних осіб застосовуються такі фінансові санкції: штраф, пеня, позбавлення ліцензії НБУ на право здійснення операції та виключення банку з Республіканської книги реєстрації банків. Поява нового терміна („фінансові санкції”), не розтлумаченого законодавством, призвела до виникнення дискусії з приводу його правової природи. Крім того, в жодному з перелічених правових актів не зазначалося про строки застосування таких санкцій. Спробуємо розібратися, до якого виду відповідальності належать фінансові санкції, що застосовуються за порушення валютного законодавства, і як мають вирішуватися процесуальні питання, пов’язані з їх накладенням.

З приводу правової природи фінансових санкцій у юридичній літературі існують дві точки зору. Перша полягає в тому, що фінансові санкції є засобами нового виду юридичної відповідальності, який ще не знайшов належного відображення у правовій науці, а саме – фінансової відповідальності. Прихильники іншої думки стверджують, що фінансові санкції є нічим іншим як засобами адміністративної відповідальності. Немає єдності в розумінні юридичної природи фінансових санкцій і в судовій практиці. Зокрема, господарські суди різних рівнів у справах за участю Національного банку України постановили кілька рішень, згідно з якими фінансові санкції кваліфікуються в одних випадках як санкції цивільно-правової відповідальності, а в інших – як санкції адміністративної відповідальності. При цьому слід додати, що навіть при кваліфікації зазначених правовідносин як адміністративних суди при визначенні строків накладення адміністративного стягнення застосовують різні правові акти.

Кожен з видів юридичної відповідальності має притаманні тільки йому ознаки, які головним чином пов’язані з предметом і методом регулювання тих чи інших правовідносин. Тобто при визначенні виду юридичної відповідальності необхідно насамперед з’ясувати, які правовідносини мають місце в конкретній ситуації. У разі застосування фінансових санкцій виникають відносини публічно-правового характеру, оскільки однією зі сторін є відповідний контролюючий або наглядовий державний орган (наприклад, у валютних правовідносинах – НБУ, Державна податкова адміністрація), який від імені держави уповноважений застосовувати певні заходи примусу. При цьому зазначені санкції накладаються в адміністративному, а не судовому порядку, а суми стягнених штрафів спрямовуються до Державного бюджету України. Отже, відносини, що виникають у даному випадку, за своїм характером є адміністративно-правовими. Тобто можна дійти висновку про те, що за своїм змістом фінансові санкції є заходами адміністративної відповідальності. Цю точку зору підтримують такі вчені й практики, як В. Колпаков, В. Кротюк, А. Іоффе, Д. Лук’янець, Д. Лилак (Колпаков В.А Адміністративне право України: Підручник – К., 1999. – С. 295-296; Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д. Вказ. праця. – С. 29-33; Лилак Д. Адміністративна і цивільно-правова відповідальність юридичних осіб у сфері економічних відносин (колізії теорії і проблеми практики) // Право України. – 2000. – № 1).

Що стосується протилежної точки зору, то найбільш поширеним аргументом є те, що фінансові санкції застосовуються до юридичних осіб, а юридичні особи не є суб’єктами адміністративної відповідальності згідно з чинним законодавством (Лысенко В. Финансовые санкции и Конституция Украины // Бизнес (Документы, комментарии, консультации). – 1999. – № 40. – С. 36–37). Проте, як ми вже зазначали, відсутність юридичних осіб серед законодавчо визначених суб’єктів адміністративної відповідальності ще не означає, що вони не можуть ними бути, і це є лише питанням часу.

Досить невизначеними є питання, пов’язані зі строками застосування фінансових санкцій за порушення валютного законодавства. Оскільки законодавчо природа фінансових санкцій не визначена, залишається незрозумілим, в які ж строки їх слід застосовувати. Разом із тим, з аналізу рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 р. № 7–рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) випливає, що строки, передбачені ст. 38 КУпАП, не можуть застосовуватися до юридичних осіб за порушення валютного законодавства. Аналогічне рішення міститься і в оглядовому листі Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів із застосуванням валютного законодавства” від 27 листопада 2001 р. № 01-8/1289. З одного боку, така позиція, як ми вже пояснювали, здається правильною; з іншого – суди не дають жодних рекомендацій щодо строків, які слід встановити для стягнення фінансових санкцій. Водночас відсутність взагалі будь-яких обмежень для застосування таких санкцій здається необґрунтованою і несправедливою.

Можливо, слід взяти на озброєння норми, передбачені російським законодавством. Так, відповідно до ст. 113 Податкового кодексу Російської Федерації, особа не може бути притягнення до відповідальності після закінчення трьох років з дня вчинення відповідного правопорушення. Цю думку підтримують також деякі вітчизняні дослідники, які наголошують на тому, що таке обмеження узгоджується із строками позовної давності, які існують у цивільно-правових відносинах, а фінансові санкції безпосередньо пов’язані з наслідками господарської діяльності юридичних осіб. При цьому вони пропонують окремо передбачити, що строк застосування санкцій не має перевищувати одного року з часу виявлення відповідного правопорушення (Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д. Вказ. праця. – С. 29–33).

Таким чином, можна дійти висновку, що реформування адміністративного законодавства є нагальною потребою сьогодення. При цьому це законодавство, крім наукового, має також практичне значення, впливає на формування судової практики. Тому, з метою уникнення численних протиріч необхідно:

• розширити коло суб’єктів адміністративної відповідальності за рахунок включення до нього юридичних осіб;
• передбачити умови їх відповідальності і стягнення, які можуть накладатися за вчинення відповідних правопорушень, у тому числі у сфері валютного законодавства;
• встановити чіткий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (визначити компетентні органи, строки притягнення) та порядок оскарження рішень про накладення відповідних стягнень.

Внесення відповідних змін до адміністративного законодавства дозволить уникнути застосування судами різних норм при вирішенні однорідних питань, а також плутанини, що виникає при накладенні санкцій за вчинення юридичними особами правопорушень у сфері валютного законодавства.

 

Щодо адміністративної відповідальності в сфері валютного регулювання,

то вона передбачена статтею 162 Кодексу України об адміністративних

порушеннях(30). Автор вважає, що це більш гуманний вид відповідальності на

відміну від кримінальної, тому що вона передбачає інше застосування до

порушників валютного законодавства фінансових санкцій і має преюдиціонарну,

тобто превінивну функцію. Згідно із статтею 162 Кодексу адміністративна

відповідальність інкримінується за ті самі дії, котрі вказані у частині 1

статті 80 КК, тобто за незаконні скуповування, продаж, обмін та

використання валютних цінностей як засіб платежу або застави.

Вчинені у незначних розмірах, тобто не більше 18 неоподаткованих

податком мінімумів доходів громадян в редакції Закону України від 7 лютого

1997 р. (ВВС № 14, 97). Тут є розбіжність із Кримінальним Кодексом України

у вирішенні перераховування розмірів. У КпАПі розміри перераховування

неоподаткованих мінімумах прибутків громадян, а у КК – у мінімальних

розмірах заробітної платні. Ми вважаємо, що в умовах сьогоднішнього

економічного становища та гіперінфляції більш правильним буде

перераховування розмірів валютних цінностей у неоподаткованих мінімумах

прибутків громадян.

Дії, що вказані в частині 1 статті 162 КпАП караються штрафом в розмірі

до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних

цінностей.

 

Адміністративна відповідальність.

Автор вважає, що до адміністративної відповідальності за порушення валютного законодавства можна віднести також санкції, котрі НБУ встановив статтею 16 Декрету (53). Тому що стаття 16 Декрету, як і стаття 162 КпАП за порушення валютного законодавства передбачають відповідальність у вигляді фінансових санкцій. Для більш ефективного використання статті 16 Декрету на практиці, НБУ видав у 1993 році «Інструкцію про порядок використання ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»(54). Цією інструкцією НБУ встановлює такий порядок накладення стягнень, передбачених Декретом.

Здійснення комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими установами операції з валютними цінностями без отримання генеральної ліцензії НБУ або при наявності індивідуальної ліцензії передбачає штраф в сумі (вартості) вказаних валютних цінностей, перерахованної в валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції. Повторне здійснення таких операцій тягне за собою штраф в сумі, котра вираховується у порядку, зазначеному вище, а також виключення банку з Республіканської книги реєстрації банків, або припинення діяльності кредитно-фінансової установи.

Здійснення резидентами та нерезидентами разової валютної операції без отримання індивідуальної ліцензії тягне за собою штраф, котрий перераховується у валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції.

Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензій НБУ з порушенням порядку та умов продажу валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України, тягне штраф, котрий перераховується у порядку, зазначеному вище, або виключення з Республіканської книги реєстрації банків та припинення діяльності такої установи.

Невиконання уповноваженими банками обов’язків продажу надходжень в іноземній валюті на міжбанківському валютному ринку України на користь резидентів, порушення термінів продажу іноземної валюти або термінів видрахування коштів в валюті України, отриманих уповноваженими банками від виконання вказаних операцій на рахунок резидента, або відмова придбати та продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів, або ухилення від здійснення функцій валютного контролю, тягне за собою штраф у вигляді суми, еквівалентній сумі 15 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.

Порушення порядку організації розрахунків в іноземній валюті між резидентами та нерезидентами, тобто використання в межах торговельного оборота іноземної валюти як засобу платні без участі уповноважених банків та отримання індивідуальної ліцензії тягне штраф, котрий перераховується в порядку, вказаному вище.

Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягнуть за собою штраф в розмірі суми еквівалентній сумі 1,5 тисяч доларів США, перерахованій в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення. Повторне приховування, перекручення або несвоєчасне подання звітності про валютні операції, тягне еквівалентний штраф.

Ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних цінностей, котрі знаходяться за межами України, тягне штраф в сумі еквівалентній сумі 20 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.

Треба зазначити, що суми штрафів можуть зменшуватися за рішенням Голови правління НБУ та його заступників.

Штраф повинен бути сплаченим порушником не пізніше п’яти днів з моменту вручення йому постанови про притягнення до відповідальності. Сума штрафу перераховується в Державний бюджет України. В разі невиплати суми штрафу у зазначений термін, вона списується з його рахунку у безспірному порядку.

Таким чином можна зазначити, що Національний банк України, як і уповноваження на те органи, має право застосовувати адміністративні засоби впливу на порушників валютного законодавства у вигляді фінансових санкцій, тобто штрафу. Але слід вказати, що по-перше, ці санкції у значній мірі спрямовані на протизаконну діяльність банків, як уповноважених, так і ні та інших кредитно-фінансових установ, а не на протиправну діяльність пересічних громадян в валютній сфері, по-друге, разом із штрафними санкціями НБУ застосовуються інші санкції адміністративного характеру, як-то виключення банку із Республіканської книги реєстрації банків, а також припинення діяльності кредитно-фінансової установи. Можна зробити висновок, що НБУ щодо адміністративної відповідальності має більш різноманітний спектр засобів впливу на порушників валютного законодавства.

 

74 вопрос

Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства

 

Адміністративна відповідальність є репресивним видом юридичної відповідальності і пов'язана із застосуванням уповноваженими державними органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку у галузі земельних відносин. Вона є оперативним засобом впливу на порушників і застосовується в адміністративному, іноді - у судовому порядку.

 

Така відповідальність покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не мають значної суспільної небезпеки і передбачені чинними адміністративним законодавством. Адміністративні заходи впливу на правопорушників стимулюють додержання ними вимог і правил, закріплених земельним законодавством.

 

Визначення складу земельних правопорушень і порядок притягнення до адміністративної відповідальності за їх вчинення встановлює Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП).

 

Найпоширенішим видом адміністративного стягнення за вчинені земельні правопорушення є штраф. Правовою підставою притягнення до адміністративної відповідальності є норми земельного та адміністративного законодавства.

 

Земельні правопорушення, за вчинення яких передбачено адміністративну відповідальність, з урахуванням суб'єктного складу поділяють на три групи: вчинені посадовими особами, посадовими особами і громадянами, лише громадянами. Так, відповідно до ст. 532 КпАП тільки посадові особи притягуються до адміністративної відповідальності за перекручування даних держаного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду.

 

Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КпАП), порушення правил використання земель (ст. 53 КпАП), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 531 КпАП), несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або не приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54 КпАП), самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст. 55 КпАП) - це самостійні земельні правопорушення, при вчиненні яких до адміністративної відповідальності притягуються як громадяни, так і посадові особи, знищення громадянами межових знаків землекористуваиь (ст. 56 КпАП) тягне за собою накладення штрафу лише на громадян.

 

Функції, пов'язані з виявленням та фіксуванням земельних правопорушень, покладені на державні контрольно-наглядові органи, місцеві ради, державних інспекторів відповідних державних інспекцій. Правові санкції застосовуються судовими органами, адміністративними комісіями виконкомів сільських, селищних, міських рад та іншими комгіетентними органами. Правопорушення вказує на момент виникнення юридичної відповідальності, породжує певні правовідносини і відповідний обов'язок особи, яка його вчинила. Земельні правопорушення можуть вчинятися державними органами, посадовими особами, підприємствами і громадянами. Каральні санкції накладаються на них у певній процесуальній формі, яка може бути судовою або адміністративною.

 

У Ст. 211 ЗК закріплено перелік видів порушень земельного законодавства. До них віднесено: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог щодо використання земель за їх цільовим призначенням; порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищення межових знаків; приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; непроведення рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару фунту; самовільне відхилення від проектів землеустрою; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

 

Наведений перелік не є вичерпним. Тому законодавством України можуть бути встановлені й інші види земельних право порушень. До них, зокрема, можна віднести придбання земельних ділянок за рахунок доходів, отриманих від злочинної діяльності, та інші види порушень земельного законодавства. Таким чином, земельне правопорушення являє собою винну, протиправну дію чи бездіяльність, що суперечить правовим нормам раціонального використання земельних ресурсів, перешкоджає здійсненню прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державою порядок управління земельним фондом як національним багатством нашої країни.

 

Земельні правопорушення залежно від ступеня їх суспільної небезпечності можна поділити на злочини і проступки. Злочинами у галузі земельного правопорядку вважаються діяння, закріплені як такі у кК України. Інші неправомірні дії, що порушують земельний правопорядок, визнаються проступками. У теорії права їх часто підрозділяють на цивільно-правові, дисциплінарні та адміністративні. Іноді виділяють також процесуальні правопорушення. Окремі автор и вважають, що усі проступки (правопорушення) можна розрізняти за галузевою ознакою. Тому невиконання приписів земельного законодавства є нічим іншим, як земельним правопорушенням.

 

Найбільш загальна класифікація земельних правопорушень, за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність, дозволяє виділити такі групи неправомірних дій: порушення затвердженої містобудівної документації при відведенні земель і протиправні дії посадових та юридичних осіб, що спричинили самовільне зайняття земель; порушення встановленого режиму використання земель з особливими умовами їх використання; нераціональне використання сільськогосподарських земель, невиконання обов'язкових заходів щодо поліпшення якості земель та охорони грунтів відводної вітрової ерозії та запобігання іншим негативним процесам; використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, а також способами, що приводять до псування земель; ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання приписів посадових осіб, які здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель; порушення прав і закон них інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів.

 

Чинному законодавству відомі чотири види юридичної відповідальності за вчинення тих або інших правопорушень: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова. Однак у Ст. 211 ЗК не міститься вказівки на можливість застосування за вчинення земельних правопорушень дисциплінарної

 

відповідальності. Проте з цього аж ніяк не випливає, що до такої відповідальїюсті не можна притягати осіб, винних у порушенні вимог земельного законодавства.

 

Відповідно до концепції системи українського права нормами земельного права здійснюється переважно позитивне регулювання певної групи правовідносин. А в разі порушення земельного законодавства порушники - фізичні та юридичні особи, притягуються до цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності. Виняток становлять положення Ст. 212 ЗК, що встановлюють специфічний засіб захисту від земельних правопорушень, наявність якого дає привід говорити про існування окремого виду юридичної відповідальності - земельно-правової. При застосуванні положень коментованої глави слід враховувати, що в ній дано розширене тлумачення категорії відповідальності, яка за обсягом є більш близькою визначенню поняття захисту (див. коментар до Ст. 212 ЗК). Вона передбачає як заходи відповідальності за порушення земельного законодавства, так і засоби захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Необхідною умовою застосування заходів відповідальності є вина порушника, притягнення до відповідальності передбачає покладання на порушника додаткових несприятливих наслідків. Не заходами, а скоріше, засобами захисту в земельному праві є повернення самовільно зайнятих земель, визнання недійсними угод, укладених з порушенням земельного законодавства. У п. 1 Ст. 211 ЗК не тільки передбачені підстави притягнення до юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства, а й наведено перелік земельних правопорушень, вчинення яких тягне застосування заходів захисту прав та охоронюваних законом інтересів субєктів земельних правовідносин.

 

Іншою специфічною рисою земельних правопорушень є те, що певна дія чи бездіяльність порушника може одночасно посягати на два об'єкти правової охорони. Зокрема, самовільне зайняття земельної ділянки посягає на встановлений порядок використання й охорони земель і в силу цього є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за Ст. 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас притягнення до адміністративної відповідальності не відновлює порушених прав особи, яка має право на самовільно зайняту ділянку. У цьому разі слід звернути увагу на інший об'єкт земельного правопорушення права та законні інтереси власника землі або землекористувача.

 

Адміністративна відповідальність - є найбільш поширеним видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення. Вона також має каральний характер. Основний вид адміністративного стягнення -адміністративний штраф, що накладається у встановленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.

 

Адміністративна відповідальність застосовується за адміністративні правопорушення. Згідно зі Ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна чи необережна) дія або бездіяльність, що посягає на державний чи суспільний порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

 

Відповідно до Ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються такими державними органами: адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селишних, міських рад, місцевими судами (суддями місцевих судів), органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій і іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те чинним адміністративним законодавством. Зокрема, згідно зі Ст. 238-1 КУпАП органи земельних ресурсів розглядають справи. про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннями законодавства в галузі використання й охорони земель та регулювання земельних відносин. Зокрема, предметом їх розгляду є: пошкодження і забруднення сільськогосподарських та інших земель (Ст. 52); порушення правил використання земель (Ст. 53); самовільне зайняття земельної ділянки (Ст. 53-1); приховування чи перекручення даних земельного кадастру (Ст. 53-2); несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (Ст. 54); самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (Ст. 55); знищення межових знаків (Ст. 56); невиконання закон них розпоряджень або приписів посадових осіб органів земельних ресурсів (Ст. 188-5). Відповідно до Ст. 242-1 КУпАП органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України вправі розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 52-55, 57-74 КУпАП.

 

Порушення порядку використання земель сільськогосподарськими виробниками, допущені з боку посадових осіб, псування землі при проведенні будівельних та інших робіт, самовільна зміна режиму використання землі, невжиття належних заходів для охорони земель заподіюють шкоду земельним ресурсам і слугують підставою для застосування заходів адміністративного впливу. Ці та інші адміністративні правопорушення в галузі земельних відносин згідно зі Ст. 13 Конституції посягають на об'єкти права власності Українського народу.

 

Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства покладається як на посадових осіб, так й на осіб, які вчинили проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Це може мати місце, наприклад, при потраві посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжитті заходів щодо боротьби з бур'янами тощо. Посадові особи підприємств несуть адміністративну відповідальність за порушення порядку й умов землекористування (невжиття заходів щодо охорони грунтів Від ерозії, використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, порушення затверджених проектів землеустрою тощо), а також за порушення вимог щодо раціонального використання земель (забруднення земель виробничими відходами, стічними водами, несвоєчасне повернення займаних угідь тощо).

 

Відповідно до Ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності лише за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних з недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до кола їх службових обов'язків. якщо посадова особа вчинила проступок, не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, вона несе відповідальність нарівні з громадянами.

 

У КУпАП визначено, що адміністративний проступок - це протиправна дія чи бездіяльність. Протиправний характер адміністративного проступку випливає з факту його заборони законом, зокрема земельним законодавством. якщо яка-небудь особа притягається до адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства, мають бути встановлені протиправність дій чи бездіяльності та наявність вини. Кодекс містить перелік обставин, що обтяжують або пом'якшують адміністративну відповідальність (статті 34 і 35), а також обставин, які виключають можливість застосування адміністративної відповідальності (статті 17-20).

 

На думку деяких дослідників, залежно від конкретного виду об'єктів усі земельні правопорушення можна умовно поділити на дві групи: власне земельні правопорушення і земельні право порушення екологічної спрямованості. Причому перші у свою чергу можна поділити на земельні правопорушення майнового характеру та земельні правопорушення у сфері управління.

 

До земельних правопорушення екологічної спрямованості можна віднести тоді, коли їх об'єктом є земля як природний об'єкт, тобто вчинення земельного правопорушення пов'язане з заподіянням шкоди землі. Зазначену групу земельних правопорушень складають такі склади: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (Ст. 52 КУпАП); порушення правил використання земель (Ст. 53) тощо. До земельних правопорушень майнового характеру можуть бути віднесені такі адміністративні проступки: самовільне зайняття земельної ділянки (Ст. 53-1 КУпАП); несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель (Ст. 54) тощо. До земельних правопорушень у сфері управління належать такі склади: приховування чи перекручення данних земельного кодаксу (Ст. 53-2 КУпАП); неповідомлення (приховання) або надання неправдивої інформації про загрозу посівам, деревни м насадженням, іншій рослинності відкритого чи закритого грунту, а також продукції рослинного походження від шкідливих організмів (п. 3 Ст. 83-1); самовільне будівництво будівель або споруд (Ст. 97) тощо.

 

Такий поділ багато в чому має умовний характер, оскільки, наприклад, такі правопорушення, як несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель чи неприведення їх у стан, придатний для використан-нязгідно з 1)(призначенням мають ознаки складу, який не тільки характеризується екологічною спрямованістю, а й є правопорушенням майнового характеру (Ст. 54 КУпАП). Мета цієї статті полягає у забезпеченні адміністративно-правовими засобами порядку тимчасового користування землями, запобігання заподіянню економічної шкоди власникам землі та землекористувачам і екологічної шкоди землям як компоненту навколишнього природного середовиша. Сфера застосування стані охоплює діяльність різних осіб, які одержали землю у тимчасове користування для проведення розвідувальних робіт чи інших потреб.

 

У Ст. 54 КУпАП містяться три склади адміністративних правопорушень:

 

1. несвоєчасне повернення тимчасово займа них земель об'єктивна сторона - бездіяльність, тобто неповернення тимчасово займаних земель протягом терміну, на який вони були надані, якщо цей термін не було продовжено у встановленому порядку;

 

2. невиконання обов'язків щодо приведення тимчасово займаних земель у стан, придатний для використання останніх за їх призначенням, що дістає вияв у бездіяльності, тобто невиконанні дій, передбачених законом, договором, рішенням про надання земель у користування;

 

3. невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару грунту, що також дістає вияв у невиконанні дій, передбачених законом, договором, рішенням про надання землі у користування. Зокрема, відповідно до ч. 2 Ст. 166 ЗК землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані грунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації. А вона повинна бути спрямована й на відновлення фунтового покриву. За загальним правилом згідно з ч. 2 Ст. 168 ЗК власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення фунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель.

 

У Ст. 52 КУпАП передбачено склад адміністративного правопорушення, що полягає у псуванні та забрудненні сільськогосподарських та інших земель. У зазначеній стані містяться три самостійні склади правопорушень - псування сільськогосподарських та інших земель; забруднення земель хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочишеними стічними водами, виробничими й іншими відходами; невжиття заходів щодо боротьби з бур'янами.

 

Псування земель може бути здійснене шляхом механічного впливу на них, наприклад, у результаті зняття родючого шару фунту при прокладанні доріг, невиконання заходів щодо рекультивації земель, під час риття канав, проїзду важкого транспорту. Забруднення земель являє собою погіршення в результаті антропогенної діяльності якості земельних ділянок, у тому числі позбавлених родючого шару (кам'янисті поверхні, кар'єри тощо), що характеризується збільшенням вмісту у фунтах хімічних речовин чи рівня радіації порівняно з їх показниками, які існували раніше (фоновими або на початок порівняльного періоду) [33,с.255]. Це правопорушення полягає у без господарському використанні земель, внаслідок якого відбувається виснаження, перезволоження, заболочування, переущільнення грунтів і у кінцевому підсумку - втрата таких властивостей, як родючість.

 

У КУпАП не передбачаються як самостійний склад адміністративного проступку псування і знищення родючого шару грунту. Залежно від того, в результаті чого сталося таке псування чи знищення, це земельне правопорушення повинне кваліфікуватися за Ст. 52 (якщо це сталося внаслідок забруднення), Ст. 53 (якщо настання негативного результату зумовлено порушенням правил використання земель, не пов'язаним з їх забрудненням) або за Ст. 54 (якщо псування чи ушкодження родючого шару грунту є результатом порушення правил його зняття, збереження і нанесення). Комплексне псування і знищення родючого шару грунту настає внаслідок часткового або повного руйнування грунтового покриву, що характеризується погіршенням його фізичного і біологічного стану, а також зниженням (втратою) родючості грунтів, внаслідок чого використання земельної ділянки стає неможливим чи викликає потребу у запровадженні спеціальних обмежень, включаючи консервацію земель з метою здійснення заходів, спрямованих на відновлення родючості грунтів.

Крім застосування заходів адміністративної відповідальності посадові особи держкомзему відповідно до підп.8 и п.6 тимчасового положення про порядок здійснення його органами державного контролю за використанням і охороною земель, затвердженого наказом Держкомзему від 29 липня 1993 р. № 65, вправі вносити до органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого самоврядування питання про припинення розробки корисних копалин і торфу, проведення геологорозвідувальних, дослідницьких чи інших робіт, якщо вони провадяться з порушенням земельного законодавства і можуть призвести до знищення, забруднення, псування, засолення, заболочування родючого шару фунту та інших процесів, що знижують продуктивність земель.

Якщо порушення правил використання земель не пов'язане з їх псуванням і забрудненням або порушенням правил зняття, збереження і нанесення родючого шару грунту, адміністративна відповідальність за нього настає за Ст. 53 КУпАП. Вона передбачає чотири самостійні склади правопорушень.

Перший з цих складів - використання земель не за їх цільовим призначенням, тобто не згідно з тими цілями, для досягнення яких надані земельні ділянки. Це може діставати вияв у зміні режиму земель, цілей їх надання, зафіксованих у відповідних рішеннях у тому разі, наприклад, коли замість виробництва сільськогосподарської продукції на них зводяться промислові об'єкти.

Другий склад - невиконання природоохоронного режиму використання земель - це таке їх безгосподарське використання, що дістає вияв у невиконанні обов'язкових заходів щодо поліпшення якості земель та охорони грунтів від вітрової, водної ерозії й інших процесів, які погіршують стан грунти. Невиконання природоохоронного режиму полягає у бездіяльності, тобто невиконанні дій, операцій і процедур агротехнічного, меліоративного, гідротехнічного й іншого характеру, спрямованих на поліпшення стану і підвищення якості грунтів, а та кож у таких діях, за яких відповідні заходи здійснюються, але з порушенням термінів, технологій та інших вимог, що, фактично, не дає очікуваного або потрібного результату.

Третім складом є проектування, розміщення, будівництво, введення в експлуатацію об'єктів, які негативно впливають на стан земель. Під таким правопорушенням розуміють впровадження таких, що не пройшли відповідну експертизу, технологій здійснення меліоративних, культуртехнічних, рекультиваційних та інших робіт, розробка кар'єрів, створення очисних споруд, спеціальних сховищ та інших об'єктів з порушенням затвердженої документації, норм і правил, що призводить до погіршення стану земель на даній ділянці, а також на територіях, які прилягають до неї, і породжує необхідність встановлення обмежень щодо використання земель.

Четвертий склад являє собою неправильну експлуатацію, знищення чи пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень.

У Ст. 53-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки. Суть даного правопорушення полягає у самовільному зайнятті особою чужої земельної ділянки і використанні без наявності законних підстав, тобто за відсутності оформленого у встановленому порядку права власності чи іншого передбаченого законодавством права на землю. Одним із способів самовільного зайняття земельних ділянок є заволодіння ними без дозволу органів, уповноважених приймати рішення про надання ділянок.

Відповідно до Ст. 125 ЗК склад цього адміністративного проступку формують ситуації, за яких особа займає земельну ділянку до моменту отримання нею документа, що посвідчує її право на неї, та його державної реєстрації або приступає до використання ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості).

Особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку, зобов'язана самостійно і за власний рахунок привести останню у стан, придатний для її використання за призначенням, а у разі потреби знести зведені нею будівлі. Оскільки притягненням до адміністративної відповідальності не вирішується питання повернення земельної ділянки її законному володільцю (власнику), у разі виникнення спору питання повернення ділянки може бути вирішене у судовому порядку шляхом пред'явлення позову на підставі Ст. 212 ЗК, а також положень про захист права власності, закріплених у Законі "Про власність".

У Ст. 53-2 КУпАП закріплено такий склад земельного право порушення, як приховування чи перекручення даних земельного кодексу. Передбачена відповідальність за два склади правопорушень за перекручення даних земельного кадастру і за приховування інформації про наявність земель запасу чи резервного фонду. Земельний кадастр ведеться згідно з положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15, для забезпечення місцевих рад, зацікавлених осіб відомостями про природний, господарський стан і правовий режим земель з метою організації їх раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування розміру плати за землю.

При реалізації права на створення фермерського господарства відповідно до ч. 2 Ст. 4 Закону "Про селянське (фермерське) господарство" земельні ділянки передаються із земель запасу, а також із земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку. Резервний фонд земель згідно з ч. 9 Ст. 25 ЗК створюється органами виконавчої влади або місцевого самоврядування у процесі приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій у розмірі до 15% площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій, і знаходяться у державній чи комунальній власності. Суб'єктом даного правопорушення може бути виключно посадова особа.

У Ст. 55 КУпАП передбачена відповідальність за самовільний відступ від проектів внутрішньогосподарського землеустрою. Обов'язок додержання зазначених проектів випливає з обов'язку власників земельних ділянок і землекористувачів забезпечувати використання цих ділянок за їх цільовим призначенням, що передбачено ч. 1 Ст. 91 і ч. 1 Ст. 95 ЗК. окремі норми земельного законодавства прямо вказують на обов'язок власників землі і землекористувачів ефективно використовувати землі відповідно до проектів внутрішньогосподарського землеміст (Ст. 12 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство") і фермерських господарств (Ст. 11 Закону "Про селянське (фермерське) господарство").

Згідно зі Ст. 186 ЗК проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними держав ними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами, тобто самими підприємствами, установами, організаціями або громадянами. Зазначені проекти підлягають державній експертизі, здійснюваній органом по земельних ресурсах.

КпАП (Ст. 56) встановлює адміністративну відповідальність за знищення межових знаків. Межовими спорудами (знаками) відповідно до Ст. 108 ЗК є такі споруди (знаки), які відокремлюють сусідні земельні ділянки. Ними можуть бути рослинна смуга, стежка, рівчак, канал, стіна, паркан, а також згідно зі Ст. 109 ЗК дерево, кущ тощо.

У Ст. 97 КпАП встановлена адміністративна відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд. Притягнення до відповідальності за діяння, що утворюють склад цього правопорушення, та кож є одним із заходів адміністративної відповідальності, оскільки цей проступок пов'язаний з порушенням встановленого порядку використання земель. Відповідно до Ст. 24 Закону "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані одержати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами дозвіл на будівництво зазначеного об'єкта. Цей дозвіл, однак, не дає права розпочинати будівельні роботи. На його підставі замовники можуть лише одержувати вихідні дані, необхідні для проектування, здійснення проектно-розвідувальних робіт та одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Тому дії особи, яка приступає до будівництва будівлі або споруди до одержання зазначеного дозволу, повинні кваліфікуватися за Ст. 97 КУпАП.

Після цього забудовник згідно зі Ст. 29 зазначеного Закону зобов'язаний одержати дозвіл на виконання будівельних робіт. Цей дозвіл є документом, що посвідчує право забудовника і підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж і споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання останніх дають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Особи, які виконують будівельні роботи без дозволу або без проекту чи з відхиленням від нього, а також ті, котрі не додержують державних стандартів, норм і правил при розміщенні, будівництві та реконструкцй об'єктів, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за Ст. 96 КУпАП.

За потраву посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств також передбачена адміністративна відповідальність (Ст. 104 КУпАП). потрава дістає вияв у пошкодженні чи знищенні сільськогосподарських культур, а також полезахисних насаджень, плодово ягідних та інших насаджень домашньою худобою, птахами або автомобільним чи кінним транспортом. потравою також визнається стравлювання сіна в стогах і трав на лугах.

Норми про відповідальність за потраву передбачають не тільки відшкодування шкоди, заподіяної потравою, а й сплату штрафу. Особи, винні у потраві посівів, стогів та пошкодженні насаджень сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу. Потрава посівів, пошкодження чи знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, що знаходиться у полі, пошкодження насаджень сільськогосподарських підприємств худобою і птахами тягне накладення штрафу на громадян у розмірі від одного до п'яти, а на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне вчинення зазначених дій протягом року після накладення штрафу за таке саме правопорушення тягне накладення штрафу на громадян - у розмірі від трьох до семи, а на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проїзд по посівах чи насадженнях на автомобілі, тракторі, комбайні або іншій машині тягне накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на гузовому транспорті - від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (Ст. 104 КУпАП).

За невжиття заходів щодо боротьби з бур'янами може наставати адміністративна відповідальність керівників як сільськогосподарських, так і несільськогосподарських підприємств, установ, організацій, їх працівників, членів кооперативних підприємств та організацій, а також громадян - землекористувачів і власників землі.

Якщо сільськогосподарські підприємства, власники землі та землекористувачі не видаляють зі своїх ділянок бур'яни, виконком місцевої ради вправі зробити їм попередження і покласти на них обов'язок щодо здійснення заходів, спрямованих на боротьбу з бур'янами протягом певного терміну. На осіб, які не вжили після цього заходів для знищення бур'янів, накладається штраф відповідно до Ст. 105 КУпАП: на громадян - у розмірі від чотирьох до десяти, а на посадових осіб - від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно зі Ст. 218 КУпАП розглядають справ и про адміністративні правопорушення і приймають рішення про накладення штрафів відповідно до Ст. 105 цього Кодексу адміністративні комісії виконавчих органів міських рад. Органи державної служби з карантину рослин згідно зі Ст. 238-2 КУпАП також мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур'янами. Відповідно до Ст. 255 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення пов'язані з порушенням правил боротьби з бур'янами, за Ст. 105 цього Кодексу порушується складанням протоколів уповноваженими на те посадовими особами органів державної служби з карантину рослин, а також уповноваженими посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад.

Застосування заходів адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства повинно фунтуватися на вимогах закону. Щодо цього у Ст. 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законодавством. Порушення провадження у справах про адміністративні правопорушення повинні здійснюватися з додержанням законності й правопорядку. Уповноваженими органи та посадові особи застосовують заходи адміністративного впливу у межах їхньої компетенції та у повній відповідності з законодавством.

Заходи адміністративної відповідальності застосовуються до правопорушників органами земельних ресурсів згідно зі Ст. 238-1 за правопорушення, передбачені статтями 52, 53, 53-1, 53-2, 54, 55, 56, 188-5 КпАП, інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Ст. 244-6 за проступки, передбачені статтями 96 і 97 КУпАП, адміністративними комісіями сільських, селищних рад і виконкомами сільських, селищних, міських рад згідно зі статтями 2і8 і 219 цього Кодексу за правопорушення, передбачені Ст. 104 КпАП. Підставою для розгляду справи про порушення земельного законодавства є протокол, складений уповноваженою на те особою відповідно до Ст. 255 КУпАП.

У протоколі зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника, місце, час вчинення й сутність адміністративного правопорушення; нормативний акт, що передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення. справи. Протокол підписують особа, яка його склала, особа, котра вчинила правопорушення, а також свідки та потерпілі. У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, у ньому робиться запис про це. Правопорушник має право висловлювати зауваження щодозмісту протоколу, а також викладати мотиви своєї відмови від його підписання.

На виконання положень КУпАП наказом Держкомзему України від 8 квітня 1993 р. № 25 було затверджено порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення земельного законодавства його органами. Згідно з цим документом процедура розгляду зазначених справ має розпочинатись з оформлення відповідних документів інспекторами по використанню й охороні земель. У Ст. 144 ЗК також закріплена процедура, що відрізняється від тієї, яка передбачена КУпАП. Відповідно до ч. 1 цієї статті у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню й охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, він згідно з законом накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

У Ст. 144 ЗК прямо не вказано на те, при притягненні за які правопорушення у сфері земельного права має застосовуватись зазначена процедура. Враховуючи розміщення і найменування Ст. 144 ЗК, можна дійти висновку, що ця процедура насамперед може застосовуватись при здійсненні провадження у справах про земельні правопорушення, віднесені до відання органів земельних ресурсів. Оскільки у Ст. 144 ЗК не визначено, що треба відносити до таких правопорушень, можна зробити припущення, що йдеться про правопорушення, перелічені у п. 5 Ст. 143 ЗК. Причому в ч. 1 Ст. 144 ЗК не зазначено, що така процедура може бути застосована виключно до землекористувачів, оскільки для позначення правопорушника вжито термін "особа". Це дозволяє зробити висновок, що правило, викладене у ч. 1 Ст.. 144 ЗК, можна застосовувати й до власників земельних ділянок у разі порушення ними вимог земельного законодавства, передбачених пунктами "а" і "б" Ст. 143 ЗК. Що ж до справ про правопорушення, які не підпадають під визначення п. "б" Ст. 143 ЗК, то відповідно до ч. 1 Ст. 144 цього Кодексу вказівка про усунення порушення державного інспектора по використанню й охороні земель не є обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності.

Форми вказівки про припинення порушення земельного законодавства, протоколу про це порушення, постанови про накладення штрафу за нього та інших документів наведені у зазначеному вище Порядку розгляду органами Держкомзему справ про адміністративні правопорушення земельного законодавства.

Згідно зі Ст. 40 КУпАП якщо в результаті вчинення адміністративного правопорушення особі заподіяно майнову шкоду, адміністративна комісія, виконком сільської, селищної, міської ради при вирішенні питання про накладення стягнення, вправі одночасно вирішувати питання про відшкодування винним ціє шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя - незалежно від розміру заподіяної шкоди. Відповідно до Ст. 329 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди виконується згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства і є виконавчим документом. Ця постанова повинна бути виконана не пізніше 15 днів з дня вручення її копії винній особі.

Найбільш поширеним видом адміністративних стягнень є штраф. Розмір останнього визначається в межах санкцій конкретної статті КУпАП з урахуванням тяжкості вчиненого проступку, особи порушника, ступеня його вини, майнового стану, а також обставин, що пом'якшують або обтяжують адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при право порушенні, що триває, - двох місяців з дня його виявлення. Штраф, накладений на громадянина або посадову особу, має бути сплачений не пізніше 15 днів з дня вручення постанови про його накладення, а у разі оскарження чи опротестування такої постанови не пізніше 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги чи протесту без задоволення. Якщо штраф узазначений термін не сплачено, він стягується у примусовому порядку.

 

Якщо у диспозиції статей про адміністративні правопорушення у сфері земельного права зазначені спеціальні суб'єкти цих правопорушень - посадові особи, зазначені норми не застосовуються до працівників підприємств, установ, організацій, які не є посадовими особами, що припустилися порушень в сфері земельного права. Ці норми не можуть також застосовуватись при порушенні громадянами-землекористувачами правил присадибного землекористування.

 

 

75 вопрос

Адміністративна відповідальність у сфері оподаткування

 

Адміністративна відповідальність для керівників та інших посадових осіб платників податків та фізичних осіб - платників податків установлюється за такі правопорушення у сфері оподаткування:

а) заниження суми податку, збору (обов'язкового платежу), порушення порядку ведення податкового та іншого обліку, необхідного для обчислення податків та складання податкової звітності;

б) неподання, несвоєчасне подання, подання не в повному обсязі податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків, звітів про застосування реєстраторів розрахункових операцій, декларацій про валютні цінності, платіжних доручень та інших документів, пов‘язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів (інших платежів);

в) неподання або несвоєчасне подання фізичними особами декларацій про доходи або включення до декларацій недостовірних даних та порушення громадянами порядку ведення обліку доходів і витрат;

г) неутримання, неперерахування або несвоєчасне перерахування до бюджетів усіх рівнів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) посадовими особами, на яких покладено ці обов'язки;

д) недопущення посадових осіб органів державної податкової служби України, які здійснюють податкову або іншу перевірку згідно з цим Кодексом, до виробничих, складських, торговельних та інших приміщень підприємств, установ і організацій усіх форм власності та житла громадян, якщо вони використовуються для отримання доходів або як юридична адреса суб'єкта господарювання;

е) заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його одержання передбачено законами України;

є) порушення вимог, передбачених частиною п'ятої статті 4007 цього Кодексу;

ж) порушення фізичними особами - підприємцями вимог, передбачених статтею 15009 цього Кодексу;

з) неподання, подання не в повному обсязі, несвоєчасне подання або подання недостовірних відомостей органам державної податкової служби України для формування інформаційного фонду Державного реєстру, а також невикористання або використання недостовірного податкового номера платника податків фізичної особи - платника податків чи податкового номера, який належить іншій особі у документах, в яких він має зазначатися відповідно до законодавства України;

и) порушення фізичними особами порядку реєстрації у Державному реєстрі фізичних осіб.

... Статтями 9, 12, 14 та 19 Декрету від 26.12.92 р. N 13-92(13-92) "Про прибутковий податок з громадян" на підприємства, установи та організації покладено обов'язки своєчасного і в повному обсязі нарахування, утримання та перерахування до бюджету сум податку з доходів громадян, що підлягають оподаткуванню у джерела виплати, а також своєчасного подання податковим органам

відомостей за встановленою формою (ф. N 2) у разі виплати таких доходів громадянам не за місцем їх основної роботи, в якій зазначаються суми нарахованого доходу за відповідний період і суми утриманого з цього доходу податку.

Згідно з Законом України від 04.12.90 р. N 509-XII (509-12) "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи підприємств, установ, організацій, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які виплачували доходи фізичним особам, винні у неутриманні, неперерахуванні сум податку з таких доходів, у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні

державним органам податкової служби за встановленою формою відомостей (ф. N 2; 8ДР) про доходи фізичних осіб, притягаються до адмінвідповідальності. Крім того, згідно з Законом України від 21.12.2000 р. N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" застосовуються відповідні фінсанкції.

Інструкцією про прибутковий податок з громадян, розробленою на підставі ст.23 Декрету, затвердженою наказом ГДПІ України від 21.04.93 р. N 12 і зареєстрованою в Мін’юсті України 09.06.93 р. N 64 (зі змінами та доповненнями), яка визначає механізм застосування положень Декрету, передбачено, що з метою усунення фактів подвійного оподаткування за місцем виплати доходів не утримується прибутковий податок з громадян, які є суб’єктами підприємницької діяльності і підтвердили це оригіналом свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та які підтвердили платіжним повідомленням податкового органу (патентом, свідоцтвом про сплату єдиного податку) сплату авансових платежів прибуткового податку (фіксованого розміру прибуткового податку, єдиного податку (ст.12 і 14 Інструкції), про що зазначається у довідці ф. N2.

З 1 січня 2001 р. в Україні діє спеціальний закон, який встановлює перелік санкцій за порушення податкового законодавства, - Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р.[18] Після прийняття цього Закону було внесено значні зміни до порядку визначення й застосування санкцій до законодавчих актів, що регулюють порядок сплати податків, та Закону України "Про державну податкову службу України"[17]. Було також припинено дію Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4 березня 1998 р. [34] Цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. У зазначеному Законі податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене з платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством. При нарахуванні пені у зв'язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов'язання застосовується Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом ДПА України від 1 березня 2001 р. № 77. Штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами у таких розмірах:

Вид порушення податкового законодавства і розмір штрафу:

1) неподання податкової декларації у встановлені податковим законодавством строки - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) для фізичних осіб, які обіймають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом перебування на такій посаді - 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків додатково до штрафу, передбаченого за неподання податкової декларації - 10 % суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків - 5 % від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 25 % такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за вчинення злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах (кваліфікується за ст. 212 КК України) - 50 % від суми недоплати, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 10% такої суми;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку - 20 % такої суми;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 50 % такої суми;

7) коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим - додатково штраф у розмірі 100% суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави;

8) коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу) і якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати - штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Платник податків, який до початку його перевір