(1835 – 1891)
Український мовознавець, етнолог, філософ. Відправною для Потебні була ідея про мову як діяльність (energeia) духу, про творення думки мовою. У слові – мовленні він виділяє зовнішню форму (артикульований звук), зміст (значення, думку) і внутрішню форму (зображення). Внутрішня форма слова, за Потебньою, визначається своєрідністю народної (національної) мови з властивим саме їй способом бачення та самобутнім світосприйняттям. Значну увагу Потебня приділяв проблемі еволюції значень.
Вінгенштайн, Людвіг
(1889 – 1951)
Австрійський філософ. “Ранній” Вінгенштайн розробляє концепцію значення, яка грунтується на понятті “іменування” (референція), дотримуючись поділу тверджень на синтетично та аналітично істинні. “Пізній” Вінгенштайн переглянув оцінку можливостей повсякденної мови, прийнявши тезу, що вона є мовою досконалою, але нею потрібно уміти користуватися. На його думку, люди, використовуючи повсякденну мову, грають у мовні ігри, які відбивають різні форми життя.
Маркс, Карл
(1818 – 1883)
Німецький мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Маркс розробив власний метод – матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення – матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип – вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин.
Белл, Даніел
(нар. 1919 р.)
Американський соціолог, філософ. Один із провідних теоретиків сцієнтистсько – технократичного напряму у суспільствознавстві. Белл першим констатував факт введення терміна “кінець ідеології” (1946) французьким філософом Камю, який вважав ідеологію “формою обману”. Сам Белл “кінець ідеології” тлумачив як знесилення старих ідеологій та визнання факту “жадання нових”. Розробляючи теорію постіндустріального суспільства, Белл спирається на принцип плюралізму, зокрема у царині “дослідницьких призм”, “концептуальних схем” та ін. Серед характерних суперечностей постіндустріального суспільства вирізняє провідну – між культурою та економікою. Визначальним принципом культури на стадії постіндустріального суспільства Белл вважає самореалізацію спільноти (а не окремого індивіда).
Сорокін, Пітірім Олександрович
(1889 – 1968)
Російсько-американський соціолог, культуролог і філософ. Сорокін ввів поняття “тип культури”. Автор теорії всесвітньо-історичного розвитку людської культури, яка обґрунтовує соціокультурну динаміку як закономірний діалектичний процес
Ортега – І – Гассет, Хосе
(1883 – 1955)
Іспанській філософ. Прирівнював філософію до інтелектуального героїзму, позаяк тільки для неї суттєвим елементом пізнавальної діяльності є припущення про непізнаваність свого предмета. На засадах радикального критицизму й перспективізму Ортега – І – Гассет здійснює антропологічно зорієнтоване переосмислення класичної раціоналістичної спадщини; результатом було створення концепції “раціовіталізму” (“життєвого розуму”). Взаємодію людини й суспільства Ортега – І – Гас сет розглядав крізь призму особистісної відповідальності. У праці “Бунт мас” протиставляє людей, спроможних на зусилля або шляхетство та юрбу – множинність людей без певних чеснот, просту кількість, що перетворилася на соціальну ознаку безособового “загального типу”.
Маркузе, Герберт
(1898 – 1979)
Німецько – американський філософ, соціолог. Синтезувавши частково психологічні ідеї фрейдизму, соціальна філософія Маркізе стала підмурівком для активного продукування ідей про соціальне лідерство у суспільстві у період його вірогідних докорінних трансформацій. Одна із засадничих ідей естетичної теорії Маркузе полягала у тому, що чуттєве виявлення краси у творах мистецтва сприяє запобіганню гнітові репресивних сил сьогодення, нагадуючи про можливий вільний спосіб життя.
Франк, Семен Людвигович
(1877 – 1950)
Російській філософ. Релігійно – філософська система Франка належить до традиції всеєдності й схарактеризована ним як досвід “панентеїстичного онтологізму”. Філософські ідеї Франка, що спираються на давню традицію, увібрали також основні інтенції сучасної йому західноєвропейської і російської філософської думки і були одним із перших кроків онтологічного повороту філософії ХХ століття, що передували розробці “фундаментальної онтології”.
Юркевич, Памфіл Данилович
(1826 – 1874)
Українській філософ, педагог. Філософський світогляд Юркевича сформувався у межах духовно – академічної традиції філософування з її опертям на засади християнського теїзму, на розуміння абсолюту як “живого” Бога, творця і промислителя, свободної і свідомої особистості.
Юркевич закладає підвалини “онтологічної гносеології”, що згодом стає однією з характерних ознак релігійної метафізики. Пафос діяльного моральнісного духу, яким проникнуті філософські переконання, зумовлює його тяжіння до сфери практичної філософії, перевагу в його творчості етичної, педагогічної та психологічної проблематики. Юркевич – один із теоретиків філософії серця (кордоцентризму).
