Народна поетична творчість раннього Середньовіччя.

Література періоду розкладу родового устрою і

зародження феодальних відносин:

 

Кельтський (ірландський) епос: основні цикли, проблематика.

Кельтський епос

Кельти – група племен індоєвропейського походження, що в І тис. до н. е. мешкали на території Франції, Німеччини, Швейцарії, Австрії, Чехії, Іспанії, Північної Італії, Британії, Ірландії, частини Балкан, Західної України. Під сильним впливом культури Греції кельти утворили власну високу культуру, вироби з заліза для рільництва та зброю, посуд, роблений на гончарному колі. Головне заняття кельтів – хліборобство, торгівля власною монетою. Науковий світ їх ідентифікує з латенською археологічною культурою. Сьогодні ім’я кельтів більшою мірою пов’язують з Ірландією.

Ірландський героїчний епос насичений міфологічними уявленнями, магією та фольклором. Відомо, що кельти мали писемність, проте користувались нею тільки для магічних цілей. Тому кельтський епос був усним. Спочатку хранителями поетичних переказів були старійшини родів, що одночасно виконували функції жерців, співців-заклинателів, чаклунів, знахарів та суддів. Згодом відбулася диференціація: виділились жерці-заклинателі, яких називали друїдами. Невдовзі співці-оповідачі розділились на дві групи – бардів та філідів. Барди розробляли ліричну поезію, пов’язану з музикою (сюди входили хвалебні пісні на честь князів та героїв, а також пісні, спрямовані проти особистих чи родових ворогів). Відомі барди, що знаходились на службі у князя, та мандрівні, що жили за рахунок збору добровільних пожертв слухачів пісень. Також барди були народними вчителями, у школах яких навчалась третина ірландців.

Філіди були пророками, правознавцями, знавцями генеалогій головних родів, старих вірувань та переказів, і займали місця найближчих радників князя. Вечорами філіди розважали жителів княжого дому оповіддю епічних повістей, які звалися скелами (їх часто називають сагами, за аналогією з прозаїчними повістями скандинавських народів). Перші записи ірландських саг були зроблені у VІІ-VІІ ст. монахами, уже після того, як філіди припинили своє існування.

Найдавнішою частиною ірландського епосу є уладський цикл. Він склався на півночі Ірландії, в області Ольстер (стара назва – Улад). Об’єднує його центральна фігура короля уладів – Конхобара. За переказами, він жив у І ст. Проте головний герой не він, а його племінник – Кухулін. Саги, присвячені йому, прийнято виділяти у окремий підцикл. Якщо їх розмістити у відповідному порядку, можна отримати майже повну біографію цього героя.

Саги про Кухуліна

Група саг про Кухуліна розпочинається сагою про його народження – «Народження Кухуліна».

У сазі «Сватання до Емер» розповідається, як батько дівчини, з якою Кухулін вирішив одружитись, поставив перед тим ряд складних завдань, маючи надію, що Кухулін загине. Проте він вийшов переможцем із усіх випробувань і одружився з дівчиною.

У сімнадцятирічному віці Кухулін вчинив свій найбільший подвиг. Це описується в найбільшій сазі ірландського епосу «Викрадення бика з Куалнге».

Сага «Бій Кухуліна з Фердіадом» відноситься до саги «Викрадення бика з Куалнге» як одного з найдавніших творів ірландського епосу, є її епізодом. Основна увага зосереджена на племінникові короля Конхобара – Кухуліні. Твір частково історичний. Королі, воєначальники, воїни, які відзначилися своєю доблестю, стали героями ірландського переказу. Для цього твору характерні фольклорні традиції, тому в ньому наявні елементи фантастики, гіперболи, присутня особлива безпосередність, наївність, дитячість. Сага змальовує поєдинок двох багатирів. Кухулін і Фердіад, як представники ворогуючих племен, змушені вийти на смертельний двобій, але вони – побратими, в юності разом навчалися ратній справі. Вони були друзями й дуже схожі між собою («В битве, в борьбе и в бою они были равны меж собою»; «Наша наставница нас связала Славною связью союза дружбы»). Перемігши Фердіада, Кухулін плаче над його тілом, нарікаючи на тих, хто змусив побратимів взятися за скорботну справу. Автор підводить до думки про те, що народ здатний витримати всілякі випробування задля захисту рідного краю; у творі оспівується й звеличується мужність, героїзм, відвага, вірність обов’язку, засуджується зрада і підступність.

Образ Кухуліна – героїзований та ідеалізований («Нет ныне бойца на свете, которого бы я не смог разить»). Не зважаючи на те, що Кухулін із Фердіадом побратими, іноді дружні почуття перемагає злість («Весь он вздулся и расширился, как раздутый пузырь; он стал подобен страшному, грозному, многоцветному луку»). Проте Кухулін розуміє, що смерть друга віднині на його совісті («Не смыть крови с моего оружья! Ты же распростерт на смертном ложе!»). Фердіада показано достойним суперником («Храбрейший герой из рода Домнана»).

Сага «Хвороба Кухуліна» займає дуже важливе місце в циклі, бо збагачує поетичну біографію героя. Подібно Гільгамешу та Одіссею (і багатьом іншим героям) Кухулін теж відвідує потойбічний світ. Проте, на відміну від них, він отримує туди запрошення від самих божественних істот, що не можуть обійтись без допомоги земного героя. Кухулін б’ється із безсмертними і перемагає їх.

Із усіх творів про Кухуліна сага «Смерть Кухуліна» особлива: трагізм тут подвійний – Кухулін гине частково від покладених на нього заборон, які він вимушений порушити, а частково від власного благородства.

Однією з найпопулярніших в Ірландії була повість «Вигнання синів Уснеха», або «Дейрдре». Ця оповідь – одна з пам’яток епосу кохання, створеного кельтами («легенди про любов і смерть»). Сага дуже давня, у ній наявні елементи лірики; основна дія зосереджена навколо короля уладів – Конхобара. Розповідається про боротьбу Уснеха за кохання до Дейрдре, кохання, що нещасливо закінчується. Твір можна розглядати як паралель легенді про Трістана та Ізольду. У обох сказань однакова головна тема – кохання, що сильніше за смерть, також вони близькі за своєю схемою і містять ряд схожих деталей. Автор закликає боротися за свою любов, оспівує велич кохання.

Сага «Недуг уладів» позбавлена героїчного елементу, її можна було б включити до фантастичних саг, проте ірландська традиція відносить її до уладського циклу, за місцем її дії та за зв’язком із переказами про Кухуліна. Її тема – кохання безмертної жінки до смертного, котре триватиме лише доки він берегтиме таємницю цього кохання. Відповідно до звичного прийому ірландських сказань, ця сага має за мету пояснити походження власної назви – столиці уладів Емайн-Махи.

У період раннього Середньовіччя в європейських літературах переважав фольклор. На його основі розвиваються міфологічний та героїчний епос. Так, у кельтів (пращурів сучасних ірландців ішот­ландців) авторами і виконавцями фольклорних творівбули барди і філіди. Барди створювали величальні, ліричні, викри­вальні та ін. пісні й, подорожуючи гірськими дорогами своєї батьківщини, виконували їх під час перепочинку в багатолюд­них місцях. На відміну від них, філіди вважалися жерцями, пророками, зберігали старовинні родоводи знаті й створювали унікальні прозові епічні скели (іноді їх ще називають ірландськими сагами, але саги з'явилися пізніше в сканди­навів). Саме в жанрі скели переважно і створювався кельтсь­кий героїчний епос, улюбленим героєм якого був згаданий раніше Кухулін. Як правило, барди були біднішими і ближчи­ми до народу, а філіди — заможнішими і наближеними до знаті.

Найдавнішими сагами ірландського епосу є саги уладського циклу, що виникли на півночі Ірландії при дворі уладських королів в ті часи, коли Улад був однією з найбільших і наймогутніших частин Ірландії.

Кожна із саг циклу є завершеним твором, і водно­час вони становлять єдність, розгортаючи на фоні родового побуту фантастично-яскраву і життєво складну долю Кухуліна. Він — син бога світла и ре­месла Луга та сестри короля уладів Конхобара. В се­мирічному віці, одержавши зброю, Кухулін став не­переможним воїном. Краса і відвага юнака так хвилювали серця дівчат і жінок, що мужі Ірландії вирішили якнайшвидше одружити його. Батько кра­суні Емер («Сватання Емер»), не бажаючи розлу­чатися з дочкою, поставив перед юнаком важкі умови. Виконуючи їх, Кухулін побував у Шотландії, у королеви Скатах, де оволодівав секретами військо­вого мистецтва. Тут він переміг богатирку Айфе, вона народила йому сина. У майбутньому Кухулін вб'є його на поєдинку — батько і син при зустрічі не пізнають один одного (це дуже поширений мотив в народно-героїчному епосі Заходу і Сходу).

Значне місце у поетичній біографії Кухуліна займає сага «Хвороба Кухуліна», в якій розпові­дається про любов Кухуліна до фантастичної істо­ти — сіди Фанд. Сага відзначається тонким психо­логізмом; в ній передані суперечливі почуття, що мучать Кухуліна: подружня вірність і пристрасне кохання до чарівної Фанд. Фантастична сіда постає в образі юної жінки з ніжним серцем; вона сама відмовляється від коханого, зрозумівши що в Емер є права на Кухуліна і що вона гідна бути дружиною героя.

Велична сага «Смерть Кухуліна» присвячена героїчній загибелі богатиря. У ній особливо під­креслюється патріотизм народного героя. Вороги знову напали на Улад. Вони знають, що вбити Кухуліна можна тільки його власним списом, тому погрожують ганьбити його рід у «злих піснях», якщо він не віддасть їм своєї зброї. Кухулін віддає спис і гине. Тяжко поранений, він прив'язав себе перед смертю до високого каменя, щоб померти стоячи.

Тематична єдність цього великого циклу зумов­лена й тим, що всі саги пройнято ідеєю захисту рідного краю, вірою в те, що народ здатний витримати всілякі випробування.

Цикл Фінна

Інший великий цикл саг склався на півдні Ірландії. Його головним героєм є Фінн (Фіонн) – вождь фенніїв. Так називалась особлива організація воїнів, надзвичайно майстерних у бойових мистецтвах, що займалась виключно війнами та полюванням і не підкорялась нікому, окрім влади свого вождя. Поряд з Фінном у цих сагах згадується його син Ойсін (Оссіан), талановитий віршотворець, й онук Осгар.

Цикл сказань про Фінна був пізніше оброблений у вигляді віршованих народних балад, що отримали значне поширення не лише в Ірландії, а й в Шотландії. Там з ними познайомився Джеймс Макферсон близько 1760 року, і використав деякі у своїй відомій імітації народної поезії – збірці «Пісні Оссіана», яка мала величезний вплив на розвиток всієї європейської літератури.

Саги про чарівні плавання

Давні ірландці були сміливими мореплавцями, і є відомості, що ще до скандинавів вони досягли берегів Америки. Враження від незвичайних явищ природи, що їм доводилось спостерігати на островах Атлантичного океану, змішались із уявленнями про чарівні оселі, куди відкритий доступ лише обраним героям. Саме звідси виникли повісті про фантастичні плавання героїв у «чарівну країну», або «країну блаженства», де живуть прекрасні жінки і де панує вічна молодість. Триста років, що провів там герой, здаються йому трьома днями. І коли він повернеться додому, то, ступивши на землю, перетвориться на порох, про що оповідає сага «Плавання Брана, сина Фебала». У цій сазі кельтські уявлення ускладнені мотивами з християнських сказань про «земний рай», а також, можливо, з античних міфів. Сага досить бліда за сюжетом, її виразність зосереджується у ліричних описах.

У «Плаванні Майль-Дуйна» розроблена та ж тема, що і в «Плаванні Брана»: надзвичайно точно передаються почуття безпомічності мандрівників, яких доля носить океаном.

У сазі «Зникнення Кондли Прекрасного, сина Конда Ста Битв» поєднуються улюблений мотив ірландців плавання у «чарівну країну» з не менш поширеним мотивом кохання сіди до смертного. «Пригоди Кормака в Обітованій землі» теж розповідають про відвідування чарівної країни. Інтрига саги ґрунтується на психологічному драматизмі та ефекті зміни скорботи радістю, жорстоких злиднів прекрасною нагородою.

 

Скандинавський епос і лірична поезія:

„Старша Едда” і „Молодша Едда”; лірика скальдів; скандинавські саги.

У скандинавських народів (пращурів сучасних шведів, норвежців, ісландців) творцями й виконавцями епічної поезії були скальди, які складали героїчні пісні про подвиги своїх володарів — конунгів, похвали на їхню честь або т.зв. «погані пісні» про ворогів. Так само, як у кельтів філіди, вони були наближеними до володарів, а під час банкетів для них ставилися окремо найкращі лави.

Давньоскандинавська література представлена піснями «Старшої Едди», міфологічними героїчними переказами «Молодшої Едди», поезією скальдів і прозовими творами —сагами (сага — давньосканд. saga — те, про що розповідають).

 

«Старша Едда»

Збірка «Старша Едда» записана, можливо, у XII столітті або складена в другій половині XIII ст., але це, певно, список із дещо старішого рукопису, про який нічого невідомо. Знайдено збірку в XVII ст., коли в Данії, Швеції пробудився інтерес до забутої старовини. Має стародавнє походження, пов’язана з переказами та піснями епохи «переселення народів».Тоді ж збірка одержала назву «Едда» (Одні вважають, що Едда походить від слова, що означає «поетика». Друге тлумачення – хутір, де писалася Едда. Треті вважають, що в одному з діалектів Едда означає «прабаба», тому слово Едда трактують як «прабабуся», тобто вісниця певної давнини [4, с. 32], а в цілому значення слова «Едда» не з’ясоване) за аналогією з книгою ісландця Сноррі Стурлусона (1179-1241). З метою розрізнення поетичну збірку прийнято називати «Еддою Старшою», а книгу Сноррі – «Еддою Молодшою» (або «Прозаїчною Еддою»).

У текстах «Старшої Едди» вчені виявляють складні нашарування, пов’язані з загальноскандинавськими і загальногерманськими епохами, а також незначний вплив християнства. Але дискусія про походження, місце, час виникнення цих текстів не закінчена. У збірку входять 29 пісень, пісні ці анонімні. За змістом їх поділяють на міфологічні (10 текстів про створення, розвиток і кінець світу, про давніх скандинавських божеств) та героїчні (19 – про трагічну долю знаменитих родів), що дають цілісне уявлення про язичницькі вірування скандинавів. Є тут і проза, яка зв’язує, роз’яснює і доповнює зміст пісень. Більшість героїчних пісень «Старшої Едди» сюжетно пов’язана з давньою епічною поезією континентальних германців.

Міфологічні пісні тематично різноманітні. У них відбито уявлення скандинавів про походження богів світу, людей. Складались вони під впливом особливостей побуту народів скандинавської півночі, які протягом століть жили в умовах суворої природи, знаходячи притулок у відокремленій садибі. Певно, тому в їхній міфології світ, де живуть люди, називається Мідгард (дослівно – «садиба, яка стоїть посередині»). Мідгард оточений Утгардом, «тим, що знаходиться за огорожею, поза межами садиби». Це світ велетнів, чудовиськ, які уособлюють руйнівні сили природи, хаос, ворожий і богам, і людям. Над світом людей височить Асгард, помешкання богів-асів. З’єднує ці два світи міст-райдуга. Після смерті і боги і люди потрапляють у підземне царство мертвих – Ніфльхейм, де править велетень – невблаганна Хьоль. Землю оточує океан, у якому звивається кільцем світовий змій. У надрах землі ховаються карлики-альби – вправні ковалі, володарі незліченних скарбів.

У «Старшій Едді» відображені відносини та світосприйняття скандинавів доби розкладу родового ладу. Світ богів нагадує патріархальний рід з рисами групового шлюбу і матріархату. Язичницькі боги – це ідеалізовані люди. Вони народжуються і вмирають, не позбавлені людських пристрастей і вад, але показані більш могутніми, спритними, знайомими з магією.

Родоначальником богів і людей, творцем землі є верховний бог Одін (Водан – у західних германців). Перша версія походження імені – «батько», «прабатько», друга – «скажений». Одін, бог війни, робить своїх улюбленців сильними й непереможними. У нього є войовничі дочки-валькірії, крилаті діви, які носяться над воїнами під час битви й підбадьорюють їх, відносять полеглих героїв до Валгалли («чертог мертвих»).

Боги у скандинавів піднесені, проте смертні. Бог Одін – верховний бог, батько і родоначальник богів, творець землі, бог війни, мудрості. Змальовується однооким, друге око віддав велетню Іміру за знання майбутнього. Зображується зі списом, у широкополому капелюсі; покровитель людей. Великою пошаною в скандинавів, як і Одін, користувався бог блискавки і грому рудобородий Тор (у західних германців – Донар). Тор наділений рисами простого селянина-скандинава, що століттями мужньо боровся з суворою природою. Озброєний кам’яним молотом, дуже сильний, добрий, але запальний, Тор завжди готовий вступити у двобій зі злом. У колісниці, запряженій козлами, рудобородий бог часто прямує на схід, де б’ється з велетнями, боротьба з якими – запорука життя богів та людей. Ворог зла і несправедливості, Тор захищає від чар, хвороб, біди. В епоху вікінгів його вважали також богом родючості. У давній Ісландії про простодушного Тора складено багато побутових гумористичних оповідок.

Дружина Одіна – богиня Фрігг (богиня краси, кохання, покровителька шлюбів). Бог вогню Локі, який є втіленням руйнівних сил, підступно занапастив світлого бога Бальдра, що стало передвістям загибелі богів.

Із творів, які репрезентують «Старшу Едду», для аналізу пропонується твір «Пророцтво пророчиці» («Волуспа»), який посідає центральне місце серед міфологічних пісень і розповідає про походження земної кулі, про неминучість її загибелі в майбутньому, містить характеристику головних персонажів скандинавського пантеону язичницьких богів. Написаний твір у XII або XIII ст. Волуспа розповідає, що до створення світу існувала безодня; першим народився велетень Імір, від якого бере початок рід велетнів, які давніші за богів. Спочатку не існувало ні моря, ні піску… Була лише безодня. Сонце не знало, де його дім. Після велетнів з’явилися боги, що виступають творцями світу. Вони дали назви ночі, дневі, ранку, вечору, почали будувати житло… Все у них було із золота, аж доки не з’явилися 3 велетня – дівиці. Життя спочатку було щасливим. З’явилися перші люди, яких створили з ясеня і вільхи. Поступово серед богів починаються міжусобиці, і вирішальним моментом стає вбивство бога всього найкращого Бальдра.

Образи пісні відзначаються особливою силою, суворістю, могутністю. Основна тема гибелі богів переплітається з темою нездоланності долі.

У творі оспівується золотий вік і змальовується його загибель. Пророцтво Волуспи завершується прозрінням, що знову постане «з моря земля зелена», повернеться Бальдр, «заколосяться хліби без посіву». Світ знову здобуде життя, тепло, рух, запанує мир, добро, щастя.

До найбільш пізніх пісень міфологічної групи належить пісня «Словесначвара Локі», сатира на богів зовсім в дусі Лукіана, яка відображає той час, коли віра в старі міфи була втрачена. Ця пісня нагадує старовинний жанр народної поезії – лайливі, паплюжні пісні, які були в багатьох народів. Призначення їх – висміяти суперника чи ворога.

Однією з найстаріших пісень «Старшої Едди» є «Слово про Вйолунда». За змістом «Слово» споріднене з міфологічними і героїчними піснями, в ньому якби переплелися дві сюжетні лінії. Початок пов’язаний із казкою про дівчат-лебідок, які завжди покидають тих, хто посягає на їх волю. Коваль-чарівник Вйолунд узяв за дружину лебідку-валькірію, але не зумів її втримати. Волелюбний пафос пісні полягає у переконанні, що немає таких сил, які могли б несправедливо поневолити людину.

 

«Молодша Едда»

Це збірка міфологічних та історичних переказів відомого ісландського політичного діяча, поета, історика Сноррі Стурлусона (1179-1241). Він, виходець зі знатного роду, володів великими земельними наділами і посідав почесне місце в ісландському суспільстві, двічі обіймав вищу виборну посаду «головного судді», був активним політичним діячем Ісландії, виступав за політичне приєднання Ісландії до Норвегії. Втягнутий у політичну боротьбу між родовою ісландською знаттю і норвезьким королем Хаконом, Сноррі за наказом короля був убитий.

Вірші поета не збереглися, своєю славою він зобов'язаний знаменитій «Хеймскрінглі» («Земне коло») – сазі про норвезьких королів і «Молодшій Едді», яка має велике історико-літературне і пізнавальне значення.

«Молодша Едда» – твір Сноррі Стурлусона, написаний у 1222-1225 рр. як підручник поетики скальдів. Пролог збірки містить християнський погляд на походження скандинавської міфології: скандинавські боги описані як троянські воїни, що залишили Трою після падіння міста. Вони оселилися в Північній Європі, де місцеве населення прийняло їх як неземних королів. Поминальні ритуали на місцях їхніх поховань пізніше перетворилися на язичницькі культи та зробили з них богів. Основні відомості про скандинавську міфологію наведені у формі розповіді від імені конунга Гюльви, який таємно вирушив до Асгарда за знанням, де він зустрівся з асами (богами). Ці саги і розповідають про минуле і майбутнє світу, звертаючись до уявлень давніх скандинавів про народження світу, створення землі, неба, богів і людей.

Трактат «Молодша Едда» складається з чотирьох частин: «Пролог», «Видіння Гюльви», «Мова поезії», «Перелік розмірів», які різняться за змістом і за формою.

Найбільш монолітною за змістом є перша частина «Молодшої Едди» «Видіння Гюльви», в якій представлено художньо опрацьований огляд язичницьких міфів і різні відомості про скандинавських богів. У творі показане створення і зруйнування світу богів. Автор розкриває силу божеств і доводить причетність їх впливу на долю.

«Молодша Едда», написана в період занепаду поезії скальдів, за задумом автора, повинна була стати посібником для молодих поетів і відродити мистецтво скальдів. «Едда» Сноррі разом зі «Старшою Еддою» є унікальним джерелом відомостей про язичництво германських народів.

Як підсумок студентам можна запропонувати так званий «Історичний диктант»:

Визначте, чи правильні твердження.

1. Один (Вотан) — головний бог у норманів, творець Всесвіту. (Так)

2. Скандинави першими серед європейців побували в Китаї. (Ні)

3. Фрейр — давньоскандинавський бог хитрощів. (Ні)

4. Вікінги — вожді норманів; пізніше так стали називати всіх норманів. (Так)

5. Саги — епічні оповідання про богів і героїв. (Так)

6. Нормани об’єдналися в єдину державу. (Ні)

7. Валькірії — небесні діви, які супроводжували душі загиблих воїнів до Вальгалли. (Так)

8. Шлях «із варягів у греки» проходив землями слов’ян. (Так)

9. Писемність норманів — рунічне письмо. (Так)

10. Скальди — давньоскандинавські поети-співаки. (Так)

Робота з текстом може мати такий вигляд, як «Робота з документом»:

Прочитайте уривок зі «Старшої Едди» «Вправа про молот» (Пісня про Трюма) та дайте відповіді на запитання: 1) Якими рисами наділяли богів? Чому?

2) На кого були схожі боги? Чому?

У люті страшній скаженів громовик,

Бо, прокинувшись, молота він не знайшов.

Почав бородою трясти і волоссям

Син Ерди і бити круг себе руками,

І це його слово найперше було:

«Слухай, о Локі, тобі тільки звірюсь...

О, сталась страшна і нечувана річ:

У сильного бога хтось молота вкрав».

Пішли до оселі прекрасної Фреї,

І там його слово найперше було:

«Позич мені, Фреє, сорочку крилату,

Щоб молота міг я здобути назад».

Тут доречним буде застосування такого виду роботи при використанні евристичного методу, як «вільна бесіда», коли питання виникають безпосередньо у процесі обговорення.

«Молодша Едда» —збірка, що складається з міфологічних та історичних переказів, теоретичного розгляду поезії скальдів, створена ісландським істориком і поетом Сноррі Стурлусоном (1179-1241).

 

Ісландські саги надзвичайно різноманітні за зміс­том. Багато саг історико-побутового змісту, в них розповідається про подорожі у різні країни. Так, «Сага про Ейрика Рудого» містить цікаві відомості про відкриття Гренландії та Північної Америки. В деяких сагах говориться про походи вікінгів у Ста­родавню Русь, яку скандинави називали Гардарікою — країною міст і казкових багатств, дивовиж­них звірів. «Сага Олафа Трюгвасона» дає цінний матеріал про Київську Русь і князя Володимира, зображеного мудрим і освіченим правителем.

Саги напівісторичного і легендарного характеру називались «сагами давноминулих часів», фантас­тичні за змістом — «брехливими сагами», або «бабу­синими казками». В ці часи виникали також про­заїчні переробки пісень героїчного епосу. Так, «Сага про Вйолсунгів» — це переказ змісту героїчних пі­сень «Старшої Едди» про Сігурда і Нібелунгів.

Найбільш самобутніми і цінними у пізнавально­му відношенні є родові саги, або їх ще називають «саги про ісландців» (їх близько 60). У них відобра­жено побут, вірування, суспільні відносини скандинавів епохи вікінгів. Родові саги виникли з усних переказів про перших переселенців та родових сі­мейних переказів, які передавались з покоління в по­коління. З них поступово складалась історія роду з розгорнутою біографією одного чи кількох її представників. Родові саги охоплюють значний фактич­ний матеріал і велику кількість персонажів.

Протягом довгого часу в Європі (особливо в Ісландії) сагу вважали майже історичним документом. Цьому сприяла достовірність фактів, відбитих у родових сагах. Так, географія родових саг збігається з географією Ісландії. Назви рік, долин, гір, гейзе­рів, озер, навіть хуторів, які фігурують у сагах, збереглися до сьогодні. Виступають тут персонажі, чиї імена містяться в списках перших переселенців в Ісландію й інших джерелах. Змальовані події — історично зафіксовані.

Головна тема родових саг — родові чвари, помста, що роздирали ісландців. Мужні та волелюбні, вони разом з тим пишались силою, підступністю, мстивістю. Надзвичайно розвинуте почуття власної гідності, незалежності перепліталось у них з жадо­бою багатства та жорстоким свавіллям. У житті людей того часу, чоловіків і жінок, велике місце займало поняття «честі» — особистої і родової. Помста за зневажання особи і вбивство вважалась найвищим обов'язком усього роду і кожного його члена. Помста часто розгорталась у цілий ряд кри­вавих подій, від яких страждало багато невинних людей. Так, у знаменитій «Сазі про Ньяля» розповідається про мудрого законодавця Ньяля, що став жертвою сліпої помсти. Разом з ним загинули його сини, внук, дружина. Месником за них став зять Ньяля, який чудом врятувався з палаючого будин­ку. «Сага про Ньяля» — найбільша із родових саг. Виникла вона, очевидно, наприкінці XIII ст., про її популярність свідчать численні списки. В сазі згадується понад сімсот власних імен, більше чо­тирьохсот географічних назв. Це дає великий простір для вивчення основної проблеми — правда і вимисел у сагах про ісландців.

Поезія скальдів

В IX-XIII ст. у Норвегії та Ісландії на основі героїчного епосу розвинулося мистецтво скальдів. Скальди (норв. Skald, ісл. Skаld) – норвезькі та ісландські поети, співці та декламатори ІХ-ХІІІ ст. Вони жили переважно при дворах і дружинах конунгів і складали величальні пісні, похвальні пісні-панегірики, що називались драпами (дослівно – «бойова пісня»), а також вірші, у яких ганьбили ті чи інші явища або конкретних осіб, лайливі пісні про ворогів та недругів. Скальди – дружинні співці та придворні поети – користувались великим авторитетом. Багато їх перебувало на службі у шведських або датських конунгів, частину з них доля закинула в Англію, Іспанію, Візантію, на Русь. Перші скальди з’явилися в Норвегії. У Х ст. мистецтво скальдів отримало широкий розвиток в Ісландії. Відтоді більшість найвідоміших скальдів при дворах скандинавських правителів були ісландцями. Пісні скальдів, що виконувалися ними самими зазвичай без музичного акомпанементу, в усній традиції зберігались протягом століть. Збереглося близько 350 імен скальдів, найвідомішими з яких є норвезькі скальди – Брагі Боддасон, Торб’єрн Горнклові (IX ст.), Еґіль Скатлаґрімссон, Кормак Егмундарсон (X ст.), Сноррі Стурлусон (кін. ХІІ – 1-а пол. ХІІІ ст.ст.) тощо.

Поезія скальдів була актуальною, зверненою до сучасників. Поезія скальдів є усвідомленою творчістю, звідси – пафос самоусвідомлення її творців і навіть почуття переваги над іншими. Вважалось, що поетичний дар – це «дар Одіна». Разом із тим поетична творчість сприймалась як ремесло, як уміння щось добре робити. Поезія скальдів відзначається складністю метричної форми й вишуканістю поетичної мови. Скальди створили складну систему поетичних синонімів (так звані хейті) і метафоричних, умовних поетичних перифраз (кеннінгів), якими замінювались найбільш вживані у віршах поняття. Наприклад, замість слова «сонце» вживалось його хейті – коло, світило тощо. Пишними та красномовними були кеннінги. Наприклад, замість слова «воїн» вживали махач меча, дерево битви, кущ шолому; корабель – це кінь моря, олень моря, бик води; жінка – сосна наряду, липа золота та ін. Такі вирази вимагають спеціальної розшифровки. Що більше їх знав скальд, то він уважався талановитішим. Завдяки їм поезія ставала пишномовною, таємничою, урочистою, що дуже подобалось сучасникам.

Видатним скальдом був Егіль Скалагримссон (X ст.) – знатний, свавільний та охочий до багатства вікінг. Замолоду він розбійничав на Балтиці, служив воєначальником у англійського короля, ворогував із норвезьким королем Еріком Кривава Сокира і вбив його сина. Випадково потрапивши в руки свого лютого ворога, Егіль відкупився від смерті похвальною піснею «Викуп за голову», яку написав у ніч перед стратою. Його бурхливе життя, типове для епохи вікінгів, описане в родовій «Сазі про Егіля».

Сага (ісланд. saga – те, про що розповідають) – це художній твір, створений на основі історично достовірного матеріалу. Складались саги з X по XIV ст., запис та письмова обробка їх почались з другої половини XII ст. Спочатку сага існувала в усній традиції, потім пройшла через письмову та літературну обробку. Початок письмовій обробці саг поклали ісландські клірики – творці історичних праць. Серед них особливе місце займають «Книга про ісландців» (близько 1130 р.) Арі Торгільссона, яка являє собою коротку історію Ісландії, та «Книга про заняття землі» (початок XIII ст.), яка вміщувала список перших переселенців та записи про важливі події з життя кожного роду.

Саги створені людьми, які, напевно, не вважали свою розповідь вимислом, вони вірили в те, про що розповідали. У ті далекі часи в ісландській мові не було слів «автор», «письменник».

Ісландські саги надзвичайно різноманітні за змістом. Багато саг історикопобутового змісту, у них розповідається про подорожі у різні країни. Так, «Сага про Ейрика Рудого» містить цікаві відомості про відкриття Гренландії та Північної Америки. У деяких сагах говориться про походи вікінгів у Стародавню Русь, яку скандинави називали Гардарікою – країною міст і казкових багатств, дивовижних звірів. «Сага Олафа Трюгвасона» дає цінний матеріал про Київську Русь і князя Володимира, зображеного мудрим і освіченим правителем.

«Сага Олафа Святого» – це розповідь про династичні зв’язки королів скандинавських країн з Київською Руссю. Із історією норвезького королівства знайомлять «королівські саги». Найзнаменитіша з них «Хеймскрингла» («Коло земне») створена Сноррі Стурлусоном на основі усних переказів та письмових історичних джерел.

Саги напівісторичного і легендарного характеру називались «сагами давноминулих часів», фантастичні за змістом – «брехливими сагами», або «бабусиними казками». У ці часи виникали також прозаїчні переробки пісень героїчного епосу.

Так, «Сага про Вольсунгів» – це переказ змісту героїчних пісень «Старшої Едди» про Сігурда і Нібелунгів. Це ісландська сага XIII ст., що основою має давні міфи. Вона повторює сюжетні події, які зустрічаються в «Старшій Едді», але події тут вибудовано в єдину сюжетну оповідь. Тема – розповідь про легендарну історію Скандинавії. Це опис виникнення та занепаду роду Вольсунгів; показ життя правителів та їх сімейних традицій, законів; змалювання відносин між членами родини; розкриття теми помсти (Брюнгільд), кохання, відданості, вірності («Негоже жене покидать мужа»). У творі оспівується мужність («Негоже воинам бежать от врага, не приняв боя»), хоробрість («Храбрость и слава дороже молодости и красоты»), відданість чоловікові, вірність, дотримання тодішніх законів і норм життя («Отец говорил мне, что негоже покидать мужа, каков бы он ни был»; «Она бросилась в огонь и погибла вместе с мужем»); засуджується зрада, заздрісність, суперництво.

Найбільш самобутніми і цінними у пізнавальному відношенні є родові саги, або їх ще називають «саги про ісландців» (їх близько 60). У них відображено побут, вірування, суспільні відносини скандинавів епохи вікінгів. Родові саги виникли з усних переказів про перших переселенців та родових сімейних переказів, які передавались з покоління в покоління. З них поступово складалась історія роду з розгорнутою біографією одного чи кількох її представників. Родові саги охоплюють значний фактичний матеріал і велику кількість персонажів.

Питання про походження родових саг, їх жанрову своєрідність, авторство давно цікавить учених. Протягом довгого часу в Європі (особливо в Ісландії) сагу вважали майже історичним документом. Цьому сприяла достовірність фактів, відбитих у родових сагах. Так, географія родових саг збігається з географією Ісландії. Назви рік, долин, гір, гейзерів, озер, навіть хуторів, які фігурують у сагах, збереглися до сьогодні. Виступають тут персонажі, чиї імена містяться в списках перших переселенців в Ісландію й інших джерелах. Змальовані події – історично зафіксовані. Проте сучасне літературознавство вважає сагу художнім вимислом і відносить до галузі літературної творчості.

Головна тема родових саг – родові чвари, помста, що роздирали ісландців у «вік саг». Мужні та волелюбні, вони разом із тим пишались силою, підступністю, мстивістю. Надзвичайно розвинуте почуття власної гідності, незалежності перепліталось у нихі з жадобою багатства та жорстоким свавіллям. У житті людей того часу, чоловіків і жінок, велике місце займало поняття «честі» – особистої та родової. Помста за зневажання особи й убивство вважалась найвищим обов’язком усього роду і кожного його члена. Помста часто розгорталась у цілий ряд кривавих подій, від яких страждало багато невинних людей.

Так, у знаменитій «Сазі про Ньяля» розповідається про мудрого законодавця Ньяля, що став жертвою сліпої помсти. Разом із ним загинули його сини, онук, дружина. Месником за них став зять Ньяля, який чудом врятувався з палаючого будинку. «Сага про Ньяля» – найбільша із родових саг. Виникла вона, очевидно, наприкінці XIII ст., про її популярність свідчать численні списки. У сазі згадується понад 700 власних імен, більше 400 географічних назв.

Сагам властивий об’єктивний, стриманий тон розповіді, безхитрісне, тверезе викладення фактів, подій, учинків. Автор ніби розчиняється в розповіді (його героями керує сама доля, в яку так вірили германці та скандинави). Характеристика дійових осіб поступово складається з вражень про їх поведінку та вчинки. Детальний опис відомостей про родовід, родинні зв’язки, опис місцевості тощо збільшують ступінь «достовірності» цих докладних розповідей. На відміну від стилю кельтських саг та поезії скальдів, мова родових саг бідна на художні прийоми. У ній відсутні метафори, порівняння, немає і елементів фантастики. Правда, трапляються прояви «дивовижного» (віщі сни, привиди, заклинання тощо) як побутові забобони, характерні для первіснообщинного ладу. У родових сагах немає опису почуттів героїв, заглиблення в їхній внутрішній світ.

Наявність у сагах трагічної ситуації – конфлікту – зумовлює винятковий драматизм цих стриманих за стилем, докладних оповідань. Драматична напруженість посилюється віршованими вставками – віршами скальдів, яких у сагах чимало.

Давньоісландська література відіграла виняткову роль у розвитку культури всіх скандинавських народів. Сюжетні мотиви, поетику, волелюбний пафос саг наслідують відомі скандинавські письменники XIX-XX ст. Е. Тегнер, А. Еленшлегер, Б. Бьорнсон, Г. Ібсен, X. Лакснесс.

 

Англо-саксонська поема „Беовульф” як пам’ятка додержавного епосу.

Не відставали й англосакси (пращури сучасних англійців), які мали своїх поетів-виконавців — глеоманів і скопів. Найвидатнішою пам'яткою англо-саксонської літератури доби раннього середньовіччя є «Пісня про Беовульфа» про подвиги юного богатиря Беовульфа, який уряту­вав людей від фантастичних страховищ-людожерів Гренделя та його матері й зрештою загинув у нерівному бою з драко­ном, що дихав полум'ям. Це, звичайно, архаїчний епос, він ще схожий на свою літературну попередницю — казку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ирландский эпос // Исландские саги. Ирландский епос / Ирландский эпос. – М.: Художественная литература, 1973 (Библиотека всемирной литературы).

2. Історія зарубіжної літератури (від давнини до сучасності): Програма для студентів філологічного факультету вищого педагогічного закладу освіти / Укладачі: О.М. Ніколенко, В.І. Мацапура, Т.М. Конєва, Н.І. Тарасова. –Полтава: ПДПУ, 2003.

3. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. для филол. спец. вузов / М.П. Алексеев, В.М. Жирмунский, С.С. Мокульский, А.А. Смирнов. – М.: Высшая школа, 1987.

4. Давиденко Г.Й., Акуленко В.Л. Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження: Навчальний посібник / Г.Й. Давиденко, В.Л. Акуленко. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

5. Кельтський епос // Література західноєвропейського середньовіччя: Хрестоматія / Під ред. Висоцької Н.О. – Вінниця: Нова книга, 2003.

6. Похищение быка из Куалнге. – М.: Наука, 1985 (Литературные памятники).

7. Рубанова Г.Л. Кельтський епос / Г.Л. Рубанова // Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. – Л.: Вища школа, 1982.

8. Смирнов А.А. Древнеирландский эпос / А.А. Смирнов // Исландские саги. Ирландский эпос. – М.: Художественная литература, 1973 (Библиотека всемирной литературы).

9. Смирнов А.А. Кельтский эпос / А.А. Смирнов // История западно-европейской литературы. Средние века и Возрождение. – М.: Высшая школа, 2000.

10. Хрестоматия по литературе Средневековья: В 2 – х томах. – Т. 1. – СПб: Азбука-классика, 2003.

11. Шкунаев С. «Похищение быка из Куалнге» и предания об ирландских героях / С. Шкунаев // Похищение быка из Куалнге. – М.: Наука, 1985.

12. Штейнбук Ф.М. Методика викладання зарубіжної літератури у школі: Навчальний посібник / Ф.М. Штейнбук. – К.: Кондор, 2007.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы. — М., 1975.

2. Аникст А.А. История английской литературы. — М., 1956.

3. Аникст А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. — М., 1967.

4. Грановский Т.Н. Лекции по истории средневековья. — М.,1987.

5. Динамов С.С. Зарубежная литература. — М., 1963.

6. Зарубежная литература средних веков. Латин., кельт., скандин., прованс, франц. литературы. — М., 1975.

7. Зарубежная литература средних веков. Нем., исп., англ., чеш., польск., серб., болг. литературы. — М., 1975.

8. Зарубежная литература средних веков: В 2-х т. / Сост. Б.И. Пуришев. — М. 1974-1975.

9. История зарубежной литературы / М.П. Алексеев, др. — М., 1978.

10. История немецкой литературы. — Т. 1. — М., 1962.

11. История немецкой литературы / Под ред. А. Дмитриева. — М., 1985.

12. Кирилюк З.В. Література середньовіччя: Посібник. — Харків, 2003.

13. Коптілов В. Легенди сивої давнини // Всесвіт. — 1997 — № 11-12.

14. Краткая литературная энциклопедия. — М., 1962.

15. Ніколенко О.М. "Пісня про Роланда" — пам'ятка середньовічного епосу... // Вивчення зарубыжної літератури. 7 кл. — Харків, 2002.

16. Панорама векав: Популярная библиографическая энциклопедия: Зарубежная художественая проза от возникновения до ХХ в. — М., 1991.

17. Прокаев Ф.І., ін. Зарубіжна література ранніх епох. Античність. Середні віки. Відродження. — К., 1994.

18. Пуришев Б. Лирическая поэзия средних векав // Поэзия трубадуров. Поэзия миннезингеров. Поэзия вагантов. — М., 1974

19. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. — Львів, 1982.

20. Самарин М.М. Зарубежная литература. — М., 1978.

21. Черневич М.Н., др. История французской литературы. — М., 1965.

22. Тарасова Н.І. Типологічні подібності в героїчних епосах допомагають виявити порівняльні таблиці // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2004. — № 10.

23. Ліндсей Д. Середньовічна література // Ліндсей Д. Коротка історія літератури. – К., 1995. – Т.2. – С. 160-191.

24. Трапезникова Н. Европейская литература средневековья (народно-эпические произведения). — Казань, 1978. — С. 62-75.

25. Штейн А.Л. История испанской литературы. Средние века и Возрождение. — М.,1976.

26. Література західноєвропейського Середньовіччя: Навч. посібн. – Вінниця, 2003. – 464 с.

27. Рубанова Г. Л. Історія світової літератури: Західноєвропейське Середньовіччя (III – XIV ст.). – Л., 2004. – 144 с.

28. Жирмунский В. Раннее Средневековье. – М., 1959.

29. Гвоздев А. А. История западно-европейской литературы. Средние века и Возрождение. – М. – Л., 1935.