Лекции.Орг
 

Категории:


Классификация электровозов: Свердловский учебный центр профессиональных квалификаций...


Электрогитара Fender: Эти статьи описывают создание цельнокорпусной, частично-полой и полой электрогитар...


Агроценоз пшеничного поля: Рассмотрим агроценоз пшеничного поля. Его растительность составляют...

Сучасні геополітичні орієнтири України та її місце на економічній карті світу.

Загрузка...

Тема 10. Сучасне геополітичне та геоекономічне положення України

 

План: 1. Глобальні геополітичні та геостратегічні концепції (Концепція Мегана-Маккіндера; Концепція "Євразійського узбіччя" Н.Спайкмена; Цивілізаційна концепція С.Гантінґтопа та головні принципи української геостратегії; Концепція "Великої шахівниці" 3.Бжезінського). 2. Російські геополітичні і геостратегічні теорії та доктрини(Теорія "третього Риму"; Доктрина панславізму; Євразійська доктрина; Правозахисна доктрина; Імперіалістична доктрина А. Дугіна). 3. Геополітичні концепції та доктрини України("Східна" геополітична доктрина; "Західна " геополітична доктрина; Балтійсько-чорноморська доктрина С. Рудницького; Чорноморська доктрина Ю. Липи). 4. Сучасні геополітичні орієнтири України та її місце на економічній карті світу.

 

1. Глобальні геополітичні та геостратегічні концепції. Концепція Мегана-Маккіндера. Новий період розвитку геополітики започаткував наприкінці XIX ст. англійський учений, адмірал Альфред Тайєр Меган (1840-1914) і продовжив англієць сер Галфорд Дж. Маккіндер (1861-1947). З геополітики окремої держави вони виходили на глобальну геостратегію.

А.Меган головну увагу приділив впливу морів та океанів на історичний розвиток людства. Він вивів шість фундаментальних чинників ефективного розвитку і збереження морської сили:

1) географічне положення (чи лежить країна на морях і океанах);

2) фізична "відповідність" держави (природа її узбережжя) (чи наявні у держави природні гавані, естуарії, затоки тощо);

3) обширність території (довжина берегової лінії). Легкість, з якою берег може бути розчленований;

4) кількість жителів (країна з великою кількістю жителів здатна на більше будівництво і підтримку торгового і військового флоту, ніж країна з малою людністю);

5) національний характер (комерційні стремління і морська сила реально базуються на миролюбності і широкій торгівлі);

6) управлінський характер (чи управлінська політика реагує на вигоди від сприятливих можливостей, пов'язаних з природними та демографічними особливостями, від яких залежить морська сила).

А.Меган уперше висловив думку про "серце" світу у Азії і російське володіння ним.

Гіпотеза "світового острова"Г.Маккіндера. На відміну від А. Мегана, Г.Маккіндер брав до уваги той факт, що на зламі XIX - XX ст. світ внаслідок проведення залізниць дуже змінився - зросла сила внутрішніх частин континентів. Тому його геополітична стратегія глабально-континентальна. Він висунув гіпотезу "світового острова", в який входять материки Євразія і Африка. Серцевиною цього "острова" є територія довоєнної Російської імперії, а потім СРСР від західних кордонів до Єнісею. Це євразійське "серце" Г.Маккіндер називає віссю ареалу. Пізніше він розширив поняття "серця" в ідею "серцевинної країни" - тої ж таки Росії чи СРСР. Він писав, що перемога Москви у Другій світовій війні зробить СРСР "найбільшою суходільною силою на земній кулі. Більше того, це буде найміцніша держава з погляду стратегічної оборони. Серцевина - це найбільша у світі природна фортеця. Уперше в історії вона має сили, достатні як кількістю, так і якістю". Ключ до неї лежить у Східній Європі.Г. Маккіндер сформулював такі тези: „хто управляє Східною Європою, той управляє "серцевинною країною"; хто управляє "серцевинною країною", той керує "світовим островом" (Євразією та Африкою); хто керує "світовим островом", той управляє світом”. Ці положення певною мірою відповідали дійсності. Однак в умовах 20-30-х років вони не могли не вплинути на ідеологічне і воєнно-стратегічне спрямування войовничих сил Заходу у східному напрямі, зокрема, і проти України.

Цією гіпотезою була створена так звана однополярна геополітична картина світу. Правда, вже у 1924 р. Г. Маккіндер висунув ідею біполярного світу. На противагу "серцевинній країні" і для збалансування сил він пропонує єдність країн Західної Європи і Північної Америки (Атлантичний океан він навіть називає Середземним). Пізніше він дещо змінив акценти, коли Німеччина пішла війною, на Схід.

Після Другої світової війни західний світ усе ж використав геостратегічні ідеї Г.Маккіндера - було створено НАТО на чолі зі США. У Німеччині, Великобританії, Англії, Італії та інших державах, у близьких і віддалених країнах та островах створено плацдарми оборони і швидкого реагування в разі нападу СРСР. У цій ситуації Україна опинилась заложницею як США, так і Росії (атомні бази, АЕС, ВПК тощо на її території).

Концепція "Євразійського узбіччя" Н.Спайкмена. Третьою геостратегічною концепцією була концепція "Євразійського узбіччя", розроблена професором Єльського університету (США) Ніколасом Спайкменом у 30-х роках. "Євразійське узбіччя" - це територія поза межами "гартленду", тобто Західна і Середня Європа, Близький і Середній Схід, Південна, Південно-Східна, Східна і Північно-Східна Азія. Ця концепція хоча і глобалістична, однак у цілому є американською. Особливого глобально-історичного значеня Н.Спайкмен надає не "серцю" Євразії, а вже названому Євразійському узбіччю. Отже, у кінцевому підсумку все знову звелось до того самого: як управляти світом. А "гартленд" чи "узбіччя" (в обох випадках, до речі, євразійські) - це лише засіб до світового панування. Зауважмо, що в одному випадку "гартленд", в другому - "узбіччя" є дестабілізаторами усталеного світового порядку. У першому випадку у XX ст. тривалий час виступала радянська імперія з її гегемоністськими устремліннями до "світової революції"" шляхом експансії останньої; у другому - гітлерівський третій Райх (теж з метою підкорення усього світу і впровадження "нового порядку", національно-визвольні війни у післявоєнний період на Близькому і Середньому Сході, Півдні і Південному Сході, Далекому Сході). У наш час Євразійське узбіччя позначене пунктиром політичного напруження чи конфліктів: війни у колишній Югославії, Придністров'я, Крим, Кавказ, конфлікт Ізраїлю із сусідніми державами, війна у Курдистані, Абхазія, Чечня, Нагірний Карабах, Кувейт, Ірак, Кашмір, Таджикистан, Тибет, конфлікт материкового Китаю і Тайваню, Північної і Південної Кореї тощо. Звертає на себе увагу пересунення зони узбіччя на північ, частково використовуючи південь колишнього Радянського Союзу.

Концепція Євразійського узбіччя постулювала зменшення загрози світу з боку Радянського Союзу (тепер Росії) і збільшення її на "узбіччі" внаслідок переворотів в окремих країнах, виникнення військових диктатур, міждержавних і внутрішньодержавних конфліктів, які загрожують перетворитися у регіональну чи світову війни.

Цивілізаційна концепція С.Гантінґтона викладена у книзі "Зіткнення цивілізацій та межа світу". Її центральним, базовим постулатом є те, що людство вступило у нову фазу розвитку і самоусвідомлення, де головними є не західні цінності (громадянське суспільство, лібералізм, масова культура тощо), а консерватизм, національні, зокрема релігійні традиції, самобутність народів, їхній опір вестернізації тощо. На противагу західній цивілізації з її невпинною тенденцією до глобалізації шляхом економічного, культурного й інформаційного імперіалізму тепер у Євразії формуються ще дві потужні цивілізаційні системи: азійська (буддійсько-індуїстська у складі Китаю, Японії, Індії, Індонезії, Кореї, Таїланду, Бірми, Малайзії) і мусульманська (мусульмано-арабська з країнами Близького і Середнього Сходу, частково Кавказу і повністю колишньої радянської Середньої Азії - Казахстан, Узбекистан, Таджикистан і Туркменистан). У цьому контексті Україна опинилася на стику трьох цивілізацій: західної, візантійської і мусульманської. Її положення повністю межове. Навіть самі межі частково проходять по території і народу України, що, власне, показали останні вибори. Зокрема, Західна Україна належить значною мірою до західної, а Східна - до візантійської, Крим (частково) - до мусульманської цивілізацій. Україна опинилася в епіцентрі протистояння цивілізації Заходу і православного Сходу. Православний Схід є зоною імперських інтересів Росії. Ця зона від Балтики до Балканів, тобто Балтійсько-Понтійський простір, є цивілізаційне нестабільною, хоч якихось серйозних конфліктів (крім югославського) тут не простежуються. Однак якщо свідомо не працювати над виробленням геостратегії України як межової країни у глобально-цивілізаційному контексті, то можливі деструкційні геополітичні процеси, кінцевим підсумком яких може стати її розпад.

Головні принципи української геостратегії у цьому аспекті:

По-перше, це усвідомлення культурно-цивілізаційної окремішності держав великої європейської осі Балтика - Балкани (Балтика - Чорне море, Середня Європа), щоб запобігти імперським устремлінням як Росії, так і США. Важливим засобом цього усвідомлення може стати створення Балтійсько-Понтійської Співдружності держав, у який можуть увійти і деякі країни західної цивілізації (наприклад, Польща, Словаччина, Угорщина). Найбільшою і у перспективі наймогутнішою серед них може стати Україна.

По-друге, політичні еліти України (та інших середньоєвропейських країн) мають виробити геостратегію, яка максимально використає у своїх інтересах існуюче протистояння між західною, православно-московською і мусульманською цивілізаціями. Це потребує тонкої гри на суперечностях представників цих цивілізацій у середньоєвропейському просторі і спрямування їхніх інтересів поза цей простір.

По-третє, виховання у суспільних елітах та й населення цих країн загалом середньоєвропейської культурно-цивілізаційної ідентичності, психологічна переорієнтація на цю мету, позбавлення комплексу другорядності.

По-четверте, принцип релігійного плюралізму як наріжний у розбудові середньоєвропейського дому, культурно-цивілізаційного і конфесійного симбіозу.

 

Концепція "Великої шахівниці" З.Бжезінськогонайбільш повно викладена у його книзі "Велика шахівниця: головні цілі американської політики". Велика шахівниця" за Бжезінським - це Євразійський континент з його державно-національним, історико-культурним і релігійним розмаїттям. З.Бжезінський базує свою геостратегічну позицію на світовому домінуванні США після розвалу комуністичної системи.

Геостратегічні гравці — це держави, що мають спроможність і національну волю застосувати силу чи вплив поза своїми кордонами з тією метою, аби змінити — відповідно до інтересів Америки - наявний геополітичний стан справ. Вони мають потенціал або передумови бути геополітично непостійними. Через якісь причини - жадання національної величі, ідеологічної реалізації, релігійного месіянства чи економічного зростання - деякі країни прагнуть здобути регіональне домінування або ж глобальне утвердження.

Автор доктрини визначає на політичній карті Євразії, як мінімум, п'ять головних і активних стратегічних гравців (Франція, Німеччина, Росія, Китай та Індія) та п'ять геополітичних осей (Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран). У цьому контексті геополітична вісь України полягає у її "уразливому розташуванні" стосовно передусім геостратегічного гравця Росії, яка традиційно зачіпає геостратегічні інтереси США. Загалом у руслі геостратегічної концепції З.Бжезінського розроблено сучасну геополітику США. Визначаючи стратегічні завдання зовнішньої політики США у 2000 р., держсекретар Мадлен Олбрайт заявила, що особлива увага буде приділятися чотирьом "ключовим демократіям" - Україні, Індонезії, Нігерії і Колумбії. Ці країни, на її погляд, відіграють особливу роль у своєму регіоні.

 

2. Російські геополітичні і геостратегічні теорії та доктрини. Теорія "третього Риму".Серед російських виділяються доктрини панславізму, євразійська і "правозахисна". Вони є своєрідними модифікаціями месіоністичної теорії "третього Риму", яка виникла у ХУ-ХУІ ст. із міфів про спадкоємність російської церковної влади від Візантії, і ще далі - від Вавилона, а родовід російських царів - від Августа, брата римського цісаря Юлія Цезаря. На цій підставі сформувались дві великі державні ідеї:

1) московський цар - єдиний спадкоємець влади в Русі, а Московська держава - єдиний спадкоємець усіх земель Київської Русі;

2) московський цар як продовжувач київських династичних традицій опосередковано отримав владу від візантійського імператора, а через нього й від Августа і ще далі - від вавилонського царства.

Автор теорії "третього Риму" - псковський ігумен Фелофей - у 1510-1511 рр. писав, що історія людства - це теорія трьох світових царств, трьох обраних Богом народів. Два царства - Рим старий і Рим новий (Константинополь) - уже впали внаслідок зради православ'я. Тому Москва, Московське царство - це третій і останній Рим, де зберігається православ'я. Ця теорія стала основою ідеологічного обґрунтування претензій Росії на культурну та державно-політичну спадщину Київської Русі на право, дане самим Богом "третьому Римові" - Москві розширювати землі і території на свій розсуд. Росія присвоїла собі месіанську роль у звільненні усіх слов'ян від їхніх гнобителів - германських чи мусульманських. У XIX ст. це вилилось у слов'янофільство і панславізм.

Доктрина панславізму найбільш повно виражена у книзі Данилевського "Россия и Европа" (1888), хоч ідеї панславізму розвивались і раніше. Її суть в тому, що слов'янські держави мають бути об'єднані під началом Росії, однак зі столицею у Константинополі, який треба відвоювати у турків. У цьому суть усього "східного" питання, російської ідеї, призначення Росії. Отже, шлях до Константинополя лежить через Україну й означає поневолення України Росією. Більше того, Данилевський доводить, що Росія не є Європою ні в культурно-історичному, ні в воєнно-політичному аспектах. У цих відношеннях вона протиставляється не стільки окремим державам Європи, скільки усій Європі в цілому. Взаємини з будь-якою державою Європи мають визначатися тим, наскільки вони відповідають так званій "русско-славянской цели".

Зрозуміло, що ця доктрина з часів Данилевського модифікувалася. Тепер зрозуміло, що ні Польща, ні окремо Чехія та Словаччина, ні Болгарія та інші слов'янські держави не бажають "слов'янської федерації". Тому на озброєння береться "федерація східнослов'янських народів" -росіян, українців, білорусів. Адептами цього були відомі політичні діячі, літератори, вчені (наприклад, М. Горбачов, О. Солженіцин, Д. Лихачов). Пригадаймо хоча б відомий вислів Михайла Горбачова "резать по-живому" або відоме Алєксандра Солженіцина "Как нам обустроить Россию", де йдеться про "федерацію" східних слов'ян, або вісім аксіом академіка Дмитра Лихачова, в яких обґрунтовується "нерозривність" колишніх республік СРСР з Росією.

Євразійська доктрина найповніше розроблена у 20-х роках XX ст. російськими емігрантами Н.Трубецьким, В.Ільїним, М.Шахматовим, Г.Флоренським, Л.Карсавіним та ін. У наш час цю доктрину "розвивають" російський геополітик Алєксандр Дуґін та український географ Володимир Дерґачов (м. Одеса).

На відміну від "європрейської" і панславістської концепції протиставлення Сходу й Заходу, євразійська доктрина передбачає модель "периферія-центр". Згідно з цією доктриною, центром Євразії є Росія, а периферією - Європа, Китай, країни мусульманського світу. Це євразійське утворення має протистояти "атлантичному трикутнику" - США, Канада, Великобританія. Ідея євразійства особливо поширюється в наш час, коли Росія прагне увійти у "спільний європейський дім" і заграє з країнами мусульманського світу в Азії (Іран, Ірак, Пакистан), а також Китаєм та Японією.

Оцінюючи сучасне геополітичне положення України, не можна не враховувати цього чинника. Наша держава по-своєму повинна використати євразійську доктрину і виходити у мусульманський (особливо розв'язавши проблему кримських татар), германський (сприяючи переселенню німців з Росії і Казахстану в Україну і відновлюючи зв'язки з країнами колишньої Австро-Угорської імперії) та далекосхідний (налагоджуючи контакти з Японією, в тому числі з допомогою українців Зеленого Клину) світ. Доцільно у цьому контексті формувати вісь Берлін - Відень - Будапешт - Київ - Стамбул - Токіо.

Правозахисна доктрина або ("правозахисний імперіалізм") симетрично відображає американську імперіалістичну політику неоглобалізму і захисту прав людини. Москва - "заступниця народів" – стає тепер поборницею "прав людини", особливо так званого "русскоязычного населення".

Останнім часом правозахисну доктрину ще називають "просвещенным империализмом" ... або "империализмом с человеческим лицом". Вона допускає втручання Росії у внутрішні справи суверенних держав (наприклад, Молдови, України, Грузії), застосування щодо них військової сили і навіть анексію частини території під виглядом захисту прав російськомовного населення (що уже здійснене у Південній Осетії та Абхазії та у Придністров’ї).

Усі три доктрини мають один корінь і один зміст - імперіазлізм воєнний, економічний, "культурний", інформаційний. Він набуває лише нових форм, а інколи й нового забарвлення ("захист прав людини"), іноді не змінюючи навіть словесного формулювання своєї суті. Свого часу Антон Денікін - Головнокомандувач збройних сил Півдня Росії - казав: "Никогда, конечно, никогда никакаяРоссия, авторитарная или демократическая, республиканская или монархическая, не допустит отторжения Украины". Сьогодні ці висловлювання стають все більш агресивними, зокрема, депутат Держ.Думи Росії Сергій Бабурін каже: "Либо Украина вновь воссоединится с Россией, либо - война". Варто також пригадати нещодавній демарш Костянтина Затуліна, якого в судовому порядку лишили права в’їзду на територію України, але якому, незважаючи на це, Микола Азаров і проросійська Верховна Рада видали орден Ярослава Мудрого.

Замість того, щоб усі свої сили спрямовувати на організацію внутрішнього життя, імперії йдуть екстенсивним шляхом - загарбують нові території. "Собіраніє ісконно русскіх земель" - це правило стало основою геополітичної поведінки північного сусіда.

Імперіалістична доктрина А.Дугіна викладена у його книзі "Основы геополитики. Геополитическое будущее России". Головні положення цієї "концепції" такі:

• Росія є і залишиться імперією, геостратегічні інтереси якої протилежні до аналогічних інтересів атлантичних країн, зокрема США і Великобританії;

• оскільки інтереси США і Великобританії фундаментально сконцентровані на Євразії, то головним геостратегічиим кредо і кінцевою геостратегічною метою Росії є утвердження її як імперії на всьому євразійському материку - від Лісабона до Владивостока, від Гельсінкі до Джакарти;

• російсько-євразійська імперія матиме ієрархічну побудову: геостратегічними центрами, що підкоряються Москві, мають бути Німеччина з її володінням над усією Західною Європою, Японія - з володінням над усією Південно-Східною Азією та Індія - з володінням над півднем Азії;

• головні вороги Росії на Євразійському материку - Китай, Туреччина й Україна;

• для їхнього повного й остаточного підкорення (Китаю, Туреччини й України) необхідно кожну з них розчленувати (один із заголовків книги А.Дугіна так і називається "Декомпозиция Украины").

Як бачимо, Україна тут відіграє роль аналога Китаю і Туреччини. її декомпозиція передбачає не лише втрату державної незалежності, але й поділ між різними структурними компонентами ієрархічно побудованої євразійсько-російської імперії. Зокрема, Західну Україну передбачається (разом з Польщею, Словаччиною та Угорщиною тощо) передати в руки Великонімеччини. Деякі партії (Ліберально-демократична) та політичні діячі (Жириновський, Бабурін, Затулін) вже прокламують багато положень доктрини А.Дуґіна.

Загальний висновок:

1) майже в усіх геополітичних і, особливо, геостратегічних концепціях і доктринах, що мають глобальний сенс і розроблені представниками великих держав світу після розпаду комуністичної системи важливе місце посідає Україна. Це пов'язано, головно, з особливостями її географічного положення;

2) ці концепції і доктрини слід уважно дослідити з метою вироблення стратегічної доктрини України, яка б відповідала інтересам українського народу. Необхідно також розглянути геополітичні доктрини і концепції самої України та її сусідів, особливо Росії і Польщі.

 

3. Геополітичні концепції та доктрини України. "Східна" геополітична доктрина. У геополітичних доктринах надзвичайно важливим питання про зовнішньополітичні пріоритети й орієнтації, яких дотримуються у своїй політиці різні політичні та наукові сили. Для України, зокрема, це східна, західна, північна, південна (або північно-південна).

"Східна" (промосковська) доктрина завжди була проімперською і вірнопідданською: чи то стосовно царської, чи то більшовицької Росії. Власне, зараз вона активно проводиться сучасним урядом і верховною радою України. Ця доктрина ніколи не передбачала самостійності України, а завжди бачила її або у складі єдиної і неподільної Російської імперії, або як "автономну", "федеративну" частину "демократичної" чи комуністичної Росії (до 1990 р. - у складі Радянського Союзу). Ця доктрина мала своїх прихильників і в Україні. Навіть Михайло Грушевський до IV універсалу (22 січня 1918 р.) орієнтувався на участь України у складі демократичної Росії на правах автономної чи федеративної її частини. Особливо активними у пропаганді цієї доктрини і впровадження її у життя були комуністичні правителі України, починаючи від X.Раковського і закінчуючи В. Щербицьким. Наслідки їхньої діяльності загальновідомі. З погляду історичного виживання України ця доктрина була згубною. І рано чи пізно прогресивні політичні діячі та вчені від неї відмовлялись.

"Західна " геополітична доктринаґрунтується на концепціях відомого українського історико-географа Михайла Грушевського. Учений бачив майбутнє України у колі цивілізованих держав Європи і світу загалом. Тому він був проти односторонньої зовнішньополітичної орієнтації. Німеччина й Америка, Росія і Польща, сусіди безпосередні й посередні та інші, повинні були стати полем економічних, культурних та політичних інтересів України. Для зовнішніх зносин України головним, на думку Грушевського, має бути принцип плюралізму.

"Західна" доктрина в Україні виражена неповно, оскільки не було ніколи єдиного західного центру притягання. За часів Данила Галицького (XIII ст.) орієнтувались на західні католицькі країни, зокрема на Рим, щоб з їхнього допомогою зупинити татаро-монгольську експансію на християнський світ. Як відомо, ця орієнтація успіху не мала. У після-хмельницькі часи гетьман Іван Виговський вбачав можливість існування України у складі "триєдиного" Польсько-Литовсько-Руського державного об'єднання. І ця доктрина не була реалізована, хоч пізніше відроджувалась в тій чи іншій формі.

Частина українського суспільства у другій половиш XIX- на початку XX ст. дотримувалася проавстрійських і пронімецьких геополітичних поглядів. Ця орієнтація мала більше тактичний, ніж стратегічний характер, хоч вона випливала не лише із необхідності добитися короткочасних успіхів. Причини були глибші й передусім геокультурні. їх досить чітко висловив Михайло Грушевський, коли сказав, що географічно Україна орієнтована на південь, а культурно - на захід. Прозахідну орієнтацію пропагували і проводили у життя багато воєнних і державних діячів, зокрема гетьман Павло Скоропадський, історики Дмитро Дорошенко та Степан Томашівський, географ Володимир Кубійович, керівник ОУН Євген Коновалець та ін.

Найвлучніше цю доктрину виразив Дмитро Донцов словами: "Геть від Москви!", а перед тим письменник Микола Хвильовий у заклику до "психологічної орієнтації на Європу". Та і ця доктрина, особливо орієнтація на Німеччину, не принесла Україні визволення.

Балтійсько-чорноморська доктрина С.Рудницького була розроблена після Першої світової війни, коли розпались Австро-Угорська та Російська імперії і на їхніх руїнах утворилися молоді держави Фінляндія, Чехо-Словаччина, Угорщина та Україна (УНР, ЗУНР). Природне побоювання цих держав нової експансії з боку російського імперіалізму - білого й червоного, - на думку С.Рудницького, повинно зближувати їх з Україною і, в кінцевому підсумку, привести до формування „балтійсько-понтійської” федерації у складі Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі та України. Ядром федерації мала б стати Україна як найбільша серед зазначених держав. Така федерація сприяла б виживанню цих держав, стала би бар'єром проти проникнення російського імперіалізму у Середню і Західну Європу. Тепер, коли розпався СРСР, ідеї цієї балтійсько-чорноморської доктрини знову відроджуються. Тут дуже важливу роль відіграє чинник виходу України не лише на Чорне, але й через Польщу і Литву - на Балтійське море і завдяки цьому - у північно-західну Європу.

Чорноморська доктрина Ю. Липи була сформована напередодні Другої світової війни і розглядала Україну у системі держав Чорноморського простору. Ю. Липа писав, що Чорноморський простір окреслюється басейнами ("сточищами") рік і морським узбережжям як системою для транспортного зв'язку, культурними й історико-політичними традиціями як духовним зв'язком. У своїх межах Чорноморський простір утворює цілісність. Його можна порівняти з фортецею, внутрішню єдність якої формує площа Чорного моря. Від цієї фортеці ідуть шляхи-ріки вглиб фортеці. Високі мури вона має на південному сході - це західні береги Каспію із Закавказзям і Дагестаном. Далі на північний схід ідуть "мури" Калмицько-Саратовських пустель і напівпустель та русло Волги; на півночі - болотисті пущі витоків Дону і Дніпра з їхніми притоками; захід і південь - оборонні вали Карпат, Балкан і Малоазіатського (Анатолійського) гірських масивів. Чорноморський простір у таких межах, на думку Ю. Липи, становить цілісність, має свій геополітичний зміст, свою етнічну спільноту та власні вироблені торговельні, культурні і державні традиції, що зодноріднили психіку його населення.

Україна не повинна відмовлятися від чорноморської доктрини й у наш час, коли геополітична ситуація дуже змінилася. Проте її, очевидно, слід розширити і назвати середземноморською. Тоді вона буде націлювати зовнішню політичну діяльність не лише на більшу кількість країн порівняно з чорноморською, але й дасть змогу урізноманітнити геополітичну поведінку України в усьому південному секторі. Власне, створення спочатку Чорноморського Союзу (за ініціативи Л.Кучми), а сьогодні ГУУАМ (за ініціативи В.Ющенка) є прямим продовженням розвитку цієї доктрини.

 

Сучасні геополітичні орієнтири України та її місце на економічній карті світу.

У сучасних умовах Україні необхідні свої геополітична і геостратегічна доктрини, націлені на створення умов для стабільної безпеки нашої держави. Щодо сучасної геополітичної доктрини України, то її головні риси закладені у "Декларації незалежності" (1990) та Конституції України (1996):

а) Україна є мирною, нейтральною державою, яка не має територіальних претензій до жодного зі своїх сусідів;

б) Україна однозначно вибрала західну орієнтацію. Але утримуватиме тісні зв'язки не лише із Заходом, але й Північчю і Півднем;

в) пріоритетними об'єктами зовнішньої політики, стратегічними партнерами України є Росія, Польща і США - держави, з якими вона мала і має найтісніші економічні, культурні та міжетнічні зв'язки;

г) як національна держава Україна буде підтримувати найтісніші зв'язки з державами розселення української діаспори;

д) як член ООН Україна буде докладати усіх зусиль для збереження миру на євразійському материку, у самій Європі, і в усьому світі.

У ст. 18 Конституції України (1997) записано: "Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права".

Україна - європейська країна, розташована в південно-східній Європі. Вона граничить із 7 країнами миру: на сході й північному сході - з Росією (з нею самий протяжний державний кордон); на північно-заході - з Польщею, на заході - зі Словаччиною, Угорщиною; на південному заході - з Румунією, Молдовою; на півночі - з Білоруссю. Через Чорне море сусідами України є також Туреччина, Грузія. Чорне й Азовське моря почасти входять у суверенну територію країни, а Чорне море має ще й 200-мильну економічну зону. Узбережжя морів має для країни величезне значення. Тут розміщені порти, через які здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки. Важливою особливістю політико-географічного положення України є її територіальна близькість до промислово розвинених і густонаселених районів Росії й країн Центральної й Західної Європи. Територію України перетинають транзитні залізничні й автомобільні магістралі, нафто- і газопроводи, потужні лінії електропередач, що сприяє тісним економічним зв'язкам з багатьма державами, а також може активно впливати на розвиток геополітики.

Положення України в Європі й світі значною мірою взаємозалежно із внутрішньою й зовнішньою політикою. Україна формально входить до складу СНД, але сьогодні обраний вектор вступу до ЄС. Здійснюється планомірна інтеграція України в європейські структури. З 1995 року Україна ввійшла в Раду Європи. Україна прагне в міжнародну систему колективної безпеки в Європі (НАТО), що засвідчила свою ефективність і миролюбство. Входження в такі системи разом з розвиненими цивілізованими країнами поліпшує геополітичне положення України як незалежної держави, оскільки будь-які претензії до неї стануть і претензіями до дружніх їй держав.

Україна займає 5-е місце в Європі по кількості населення після ФРН, Великобританії, Італії й Франції. На сьогодні в Україні налічується близько 47 млн.чол. Україна належить до числа великих середньорозвинених країн Європи й світу. Господарство України складається з ряду потужних і тісно взаємозалежних як між собою, так і з Росією галузей матеріального виробництва й невиробничих галузей. Провідне місце належить групі галузей матеріального виробництва.

Сьогодні Україна займає провідні місця в Європі по виробництву залізної й марганцевої руди, цементу, цукру. Нажаль, галузі постіндустріального спрямування розвиваються дуже повільно. Величезний комплекс вугільно-металургійної промисловості, створений ще в роки індустріалізації і тісно пов’язаний з геополітичними інтересами Росії, панує в промисловості України й донині. Так, наприклад, Україна добуває вугілля в 15, залізної руди в 10, виплавляє сталі в 3 рази більше, ніж Франція.

Україна по сучасній класифікації типів економічного розвитку країн світу (П.О.Масляк, Я.Б.Олийник, А.В.Степаненко) належить до індустріально середньо розвинених країн. Розподіл ВВП по головних галузях виглядає: 10%- сільське господарство 40%-промисловість; 50%-нематеріальне виробництво. Розподіл зайнятих відповідно 20%-40%-40%. Група країн, до якої входить Україна також включає Росію, Кіпр, ПАР і Пуерто-Ріко й колишні соціалістичні країни Європи. Країни перебувають у стадії комплексної трансформації господарства до рівня і вимог ринкової постіндустріальної економіки. Зокрема, недостатньо розвинена сфера послуг як кваліфікованих (зокрема інформаційних), так і "традиційних" (торгівля, транспорт, побутове обслуговування). В експорті переважають сировина й напівфабрикати, імпортуються складні машини й хімпродукти. Є загальний надлишок робочої сили, розвинута еміграція по економічних мотивах.

 

 


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Тема 9. Дивидендная политика. 1. Теория «синицы в руках» утверждает: | Суспільний устрій середніх віків.

Дата добавления: 2016-11-24; просмотров: 328 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

  1. D) Конституцію Української Соціалістичної Радянської України.
  2. D) Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило,що воно не стоїть проти національної волі України,проти права українського народу на автономію.
  3. А. Право на власність. В. Право на освіту. С. Право на життя.
  4. Автономна Республіка Крим — територіальна автономія у складі України
  5. Адаптація Європейської системи перезарахування кредитів у вищій освіті України
  6. Адаптація земельного законодавства України до вимог Європейського Співтовариства
  7. Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
  8. Адміністративно-правовий статус Президента України.
  9. Адміністративно-правові обов'язки посадових осіб місцевого самоврядування.
  10. Аналіз конкурентоспроможності компанії «Кока-Кола» на ринку безалкогольних напоїв України
  11. Антропоцентризм і природничонаукові орієнтири філософії епохи Відродження
  12. Антропоцентризм і природничонаукові орієнтири філософії епохи Відродження. Наступним за Середньовіччям періодом людської історії є епоха Відродження (Ренесансу),яка розпочались у XIV ст


Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.