Термін "кримінологія" (від лат. Crimen - злочин і грец. Logos - вчення), авторство якого традиційно пов'язують з іменами французького антрополога П. Топінар та італійського юриста Р. Гарофало, означає в буквальному перекладі "вчення про злочин". На протязі вже більше двох століть цей термін використовується для позначення спочатку особливого напряму у вивченні злочинів, а потім і окремої науки про злочинність як про особливий соціальному і правовому феномен.
Зародившись в кінці XIX ст., Пройшовши складний і суперечливий шлях розвитку, до теперішнього часу кримінологія утвердилася в статусі самостійної науки. Її виникненню і відокремлення в структурі наукового знання передувало і сприяло, по-перше, накопичення дослідницького матеріалу і досвіду пізнання злочину і злочинця в рамках окремих традиційних галузей знань (кримінальне право, пенітенціарний право, медицина, статистика, психологія та ін.), А по -других, що стала очевидною недостатність цих розрізнених уявлень про злочинність, виникнення нагальної потреби в комплексному, науковому осмисленні злочинності як цілого та розробці цілісної системи заходів її попередження.
Визнанню кримінології самостійною наукою сприяло також чітке відокремлення предмета даної науки, охопити і дослідити який повною мірою не могли інші галузі наукового знання, а також розвиток уявлень про її методологічному апараті.
Важливо підкреслити, що питання про предмет кримінології і сьогодні є предметом наукових дискусій, що супроводжується безперервним процесом уточнення меж і сфери наукової відповідальності кримінології. Проте можна вважати усталеним і не викликає нарікань судження про те, що ядро предмета кримінології включає в себе чотири основні блоки проблем:
1) злочинність (негативне соціальне явище, утворене сукупністю скоєних на певній території і за певний проміжок часу злочинів), а також її окремі види;
2) детермінанти злочинності (причини і умови, які породжують злочини і сприяють їх вчиненню) і механізм індивідуального злочинної поведінки;
3) особистість злочинця (якості і властивості, що відрізняють злочинця від законослухняного людини);
4) попередження злочинності (система заходів, що реалізуються певними суб'єктами на загальсоціальному та спеціально-кримінологічної рівнях з метою мінімізації злочинності та її наслідків); іноді для позначення цієї складової предмета використовують поняття "соціальний контроль".
Навколо аналізу саме цих соціальних феноменів складалася кримінологічна наука; вони є свого роду основними точками тяжіння кримінологічного знання. Разом з тим в теорії аргументуються пропозиції про необхідність уточнення предмета кримінології як науки. Основні дискусії сьогодні зводяться до наступного.
1. А. Б. Сахаров, Л. А. Волошина, І. І. Карпець висловлюються за включення в предмет кримінології так званих фонових явищ злочинності - алкоголізму, пияцтва, проституції, дитячої бездоглядності та ін., Які, не складаючи злочинності як такої, виступають одночасно і її живильним середовищем, і наслідком. Проти такої постановки питання виступають М. М. Бабаєв, С. Я. Лебедєв та інші фахівці, які, анітрохи не заперечуючи зв'язку даних явищ зі злочинністю, тим не менш справедливо стверджують, що такий зв'язок не дає підстав для розширення предмета кримінології. Кримінально-правові ознаки злочину складають той об'єктивний зовнішній критерій, який дозволяє включати чи не включати діяння в коло об'єктів кримінологічного дослідження і тим самим забезпечити відносну стійкість його меж і приналежність до області юридичного знання. Всі інші форми отклоняющегося поводження з успіхом можуть бути пізнані в рамках таких перспективних напрямів, як адміністративна деліктологія, Девиантология, Ювенологія та ін. Кримінологія може звертатися до їх пізнання, по тільки через призму зв'язку даних явищ зі злочинністю, їх участі в системі кримінологічних детермінант і наслідків.
2. Ряд фахівців, зокрема А. Г. Лекарь, вважають, що в предмет кримінології мають увійти також економічні, культурні та інші впливають па злочинність фактори. Схожої думки дотримуються А. Л. Репецька і В. Я. Рибальська, вказуючи, що в предмет кримінології повинні бути включені закономірності формування та функціонування в суспільстві явищ і процесів, що породжують злочинність. Разом з тим при такому підході кримінологія зобов'язана буде вивчати, все, причому самі різні, соціальні явища і процеси (економіку, культуру і т.д.). Очевидно, що при цьому предмет кримінології надмірно розширюється, методологічний апарат стає недостатнім, а самі кримінологічні дослідження ризикують стати безвідповідальними і некомпетентними. У зв'язку з цим цілком справедливі судження фахівців (М. М. Бабаєв) про те, що предмет кримінології в даній частині - це не негативні явища, пов'язані зі злочинністю, а зв'язок злочинності з цими негативними явищами.
3. Існують і інші пропозиції про зміну предмета кримінології:
- В. П. Кудрявцев, В. Е. Емінов, Г. Ф. Хохряков пропонують включити в предмет кримінології проблеми аналізу жертв злочинів і виктимологической профілактики;
- А. І. Долгова і С. М. Іншаков висловлюються за включення в предмет кримінології методів, методики та методології кримінологічних досліджень;
- Г. А. Аванесов пише про те, що предмет кримінології повинен включати в себе також прогнозування, планування та управлінську діяльність у сфері боротьби зі злочинністю;
- Я. І. Гилинский включає в предмет кримінології історію кримінологічної науки та історію злочинності;
- М. М. Бабаєв, С. В. Максимов пропонують розширити предмет кримінології за рахунок вивчення соціальних наслідків злочинності;
- Н. Ф. Кузнєцова, Д. А. Шестаков відзначають значимість дослідження в рамках кримінології проблем формування та застосування попереджувального законодавства.
Подібні пропозиції достатньо обґрунтовані, аргументовані і так чи інакше спрямовані на більш глибоке вивчення проблем злочинності та її попередження. Вони відображають розвиток самої науки кримінології. Разом з тим треба розуміти, що розширення предмета кримінології завжди ставить питання про його межах, про тих межах, за рамками яких кримінологія втрачає статус самостійної науки. Такі межі досить чітко визначаються, якщо в якості вихідного тези в розумінні предмета кримінології як науки вказати на те, що його складають суспільні відносини, пов'язані зі злочинністю та її попередженням.
Виходячи з цього, складно повною мірою погодитися з висловлюваною останнім часом у роботах С. Я. Лебедєва, Г. А. Аванесова, С. М. Іншакова думкою про необхідність виключення з предмета кримінології кримінологічної профілактики. Автори дещо суперечливо стверджують, що, будучи складовою частиною предмета кримінології, вона разом з тим входить в предмет іншої наукової дисципліни - соціальної профілактики правопорушень, яка у собі не тільки кримінологічну, але й інші види профілактики, причому не тільки злочинів, а й інших правопорушень. Видається, що виключення проблем профілактики з предметної галузі кримінології обеззброїть науку, перетворивши її виключно в описову галузь знання, оскільки описову і інше пізнання злочинності виступає лише передумовою, умовою для розробки теоретичних і прикладних проблем попереджувального впливу. Інша справа, що можна підтримати А. Е. Жалінського і М. М. Бабаєва в їх судженнях про те, що общесоциальное попередження злочинності (як попередження, здійснюване всім суспільством в рамках широкомасштабних програм поліпшення якості життя, розвитку економіки, політичних інститутів і т. д.) не може входити в предмет кримінології, оскільки остання нс розташовує для його дослідження та вироблення належних рекомендацій необхідним інструментарієм (вона лише використовує попереджувальний ефект "прогресивного" розвитку суспільства і держави з метою розробки спеціальних заходів впливу на злочинність).
Таким чином, можна узагальнено резюмувати, що предмет кримінології складають злочинність, а також відносини, пов'язані з її виникненням і попередженням.
Для дослідження цього специфічного кола проблем, що утворюють предмет кримінологічної науки, остання має певним набором методологічних принципів і методичних інструментів.
Термін “кримінологія” походить від латинського “crimen” – злочин, злочинність та “logos” − слово, вчення. Тобто вчення про злочин, злочинність, наука, що вивчає злочинність. Термін цей ввів у використання в 1885 р. італієць Гарофалло, який видав книжку з цією назвою. Щоб визначити, що є предметом кримінології, треба відповісти на питання, які явища вона вивчає. Предмет кримінології складається з чотирьох компонентів:
1) Злочинність як історично змінне соціальне явище, яке складається із сукупності всіх скоєних у країні за певний період злочинів.
2) Причини злочинності, тобто сукупність тих негативних соціальних явищ, які призводять до порушення кримінального закону, і умов, які сприяють цьому, а також аналіз їх взаємодії.
3) Особа злочинця − особливості її соціально-демографічних, кримінально-правових характеристик, культурно-освітніх і морально- психологічних якостей, ціннісних орієнтацій. Без вивчення особи злочинця неможливо отримати повне уявлення про причини злочинності і окремих злочинів, механізм їх дії.
4) Заходи щодо попередження злочинності − їх загальна концепція, види державних заходів, направлених на виявлення, усунення причин і умов злочинності, окремих її видів, конкретних злочинів. Всі компоненти предмета кримінології взаємопов’язані. Причому вивчення злочинності, її причин і особи злочинця не є самоціллю, а служить розробці і вдосконаленню попереджувальної діяльності на основі знань дійсної картини діянь, з якими ведеться боротьба, і закономірностей їх змін. 9 Основні поняття кримінології – злочин і злочинець, правова профілактика – визначаються і врегульовуються галузями права: кримінальним, кримінально-процесуальним. Разом з тим такі складові її предмета, як причини злочинності, умови, які їй сприяють, профілактика на загальносоціальному рівні, виходять за межі правових явищ і лежать у площині соціальних явищ. Тобто кримінологія поєднує як соціологію, так і право, і тому ця наука виникла на межі двох наук і являється соціально-правовою. 2.
Місце кримінології серед інших наук
Будучи соціально-правовою наукою, кримінологія пов’язана з кримінальним правом. Кримінологія оперує поняттями кримінального права: злочин та його види, злочинці та їх категорії (неповнолітні, рецидивісти), обгрунтованість та ефективність кримінального закону і практика його застосування. Кримінальне право має задачею попередження скоєння злочинів членами суспільства через застосування покарань за вчинення злочинів. Кримінологія вивчає соціальну зумовленість і ефективність цих заходів профілактики. Кримінологія стикається з кримінальним процесом, оскільки в предмет її входять питання встановлення і усунення органами кримінального судочинства причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів. Криміналістика дає кримінології рекомендації щодо тактики і методики виявлення слідчим і судом причин та умов конкретних злочинів. Зв’язок з кримінально-правовою статистикою полягає в тому, що методи статистики широко застосовуються в кримінологічних дослідженнях. Фактичний статистичний матеріал про стан злочинності, ознаки, які характеризують особу злочинця, стан правової профілактики необхідний кримінології для теоретичних узагальнень. Положення і дані адміністративного, цивільного і сімейного права є основою для розробки кримінологією рекомендацій державним та громадським органам як суб’єктам профілактики. Кримінологія – соціально-правова наука про злочинність, яка досліджує сутність і форми проявлення злочинності, причини і закономірності її виникнення і зміни, а також закономірності і форми соціального впливу на причини і умови злочинності з метопопередження і подолання цього негативного явища.
2.Завдання кримінології
Мета кримінології полягає у виробленні наукових і практичних рекомендацій, положень та висновків щодо підвищення ефективності запобігання злочинності. Практичні цілі формулюються, беручи до уваги професійну підготовленість кадрів, їхнє матеріально-технічне, фінансове забезпечення й реальний час щодо проведення відповідних заходів. Мета та предмет кримінології визначають її завдання. Основні завдання кримінології:
отримання достовірних даних про елементи, що є предметом кримінології; вивчення об’єктивних і суб’єктивних факторів, які впливають на рівень, структуру, динаміку, характер злочинності, її регіональні особливості; соціально-кримінологічне дослідження деяких видів злочинності для визначення способів боротьби з ними; вивчення особи злочинця, дослідження механізму вчинення конкретного злочину, класифікація видів злочинних проявів і типів особи злочинця; розробка наукових рекомендацій щодо усунення чи нейтралізації явищ, які спричиняють антисоціальну злочинну поведінку; наукова розробка заходів, пов’язаних із виявленням осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття дієвих профілактичних заходів упливу на них; вивчення особи потерпілого від злочинів, взаємозв’язку між жертвою та злочинцем; визначення основних напрямків і заходів протидії злочинності, правове регулювання профілактичної діяльності.
Описова: кримінологія виявляє та фіксує певні факти соціальної дійсності, пов’язані зі злочинністю, відображає їхні властивості й ознаки, дає їхній науковий опис.
Пояснювальна: розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних обєктів, кримінологія дає їм наукове пояснення. Прогностична: вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно значущих процесів і явищ, кримінологія прогнозує їхній майбутній стан. Практично-перетворювальна: кримінологічні опис, пояснення, прогнозування так чи так підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов’язаними з протидією злочинності. Тож, боротьба зі злочинністю в значенні розуміння фокусує решту проблем, які вивчаються кримінологією. У цьому й полягає практично-перетворювальна функція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб’єкти профілактики злочинів, слугують для них керівництвом до дій.
Мета кримінології, як і інших суміжних з нею наук, не "боротьба зі злочинністю" як явищем, а виявлення закономірностей прояву злочинності всередині її самої і за її межами, різних видів детермінації з іншими соціальними явищами і відхиленнями, а також пояснення її істотних рис і властивостей, прогнозування майбутнього стану залежно від різних умов та обставин.Боротьба зі злочинністю як стратегічне завдання, пов'язана з її знищенням на сучасному етапі розвитку, не реальна. Боротьба може вестися тільки за зміну численних умов і причин, що породжують злочинність на криміногенному, тобто "генетичному", рівні.
4.Сучасні завдання кримінології.
А) аналітична задача: дослідження злочинності, особистості злочинця,
жертв злочину, причин і умов злочинності, системи та ефективності
попередження злочинності, їх стан у цілому і за категоріями
злочинів (організованою, економічної, насильницької) або за
особливостям контингенту злочинців (злочини неповнолітніх,
рецидивні злочину).
Б) прогностична завдання розкриття обгрунтованих припущень про можливе
розвитку кримінологічних явищ;
В) практізація кримінології впровадження її рекомендацій у законотворчу і
правозастосовчу практику; експертування проектів нормативних актів на
предмет їх кримінологічної обгрунтованості і наслідків у зміні
злочинності;
Г) вивчення та використання міжнародного досвіду з вироблення і
здійснення на практиці системи ефективних заходів попередження
злочинності.
Першочерговими завданнями попередження окремих видів злочинів
є розробка ефективних заходів профілактики:
- Інтенсифікація попередження насильницької і збройної злочинності;
- Скорочення організованої злочинності;
- Підконтрольність економічної злочинності;
- Зниження темпів зростання злочинності неповнолітніх.
5. Здійснюючи наукові дослідження, що входять в предмет і визначаючи першочергові на сьогоднішній день мети, кримінологія користується трьома основними функціями: емпіричної (або збиральної), коли дослідник з'ясовує, як протікає той чи інший процес; теоретичної (пояснювальній), коли дослідник прагне з'ясувати, чому даний процес протікає так, а не інакше; прогностичної, коли дослідник прагне зазирнути в майбутнє і розкрити перспективи розвитку досліджуваного явища, процесу, а також можливість позитивного впливу на них.
Функції кримінології вітчизняними вченими класифікуються і по-іншому. Наприклад, професор Алексєєв А. І. формулює їх наступним чином: описова; пояснювальна; прогнозуюче; ідеологічна та практично-перетворювальна. Як видається, це те ж саме, за винятком ідеологічної функції.
Однією з основних функцій кримінології є описова функція. Іншими словами, кримінологія покликана достатньо, повно описати таке негативне соціальне явище як злочинність. Потім необхідно проаналізувати отримані дані. Таким чином, кримінологія здійснює ідеологічну функцію. Кримінологія на основі зібраних емпіричних даних і розроблених теоретичних положень, науково пояснює явища і факти існуючої дійсності. Отже, наступна функція кримінології - пояснювальна.
Вивчаючи тенденції, перспективи зміни криминологически значущих явищ, ця наука також пророкує (прогнозує) їх майбутній розвиток (зміни). У зв'язку з цим ми можемо назвати цю функцію - прогностичної.
Кримінологія, як наука прикладна, покликана забезпечувати наукове управління соціальними процесами, пов'язаними з попередженням злочинності. Проблема попередження злочинності у відомому сенсі фокусує всі інші питання, що вивчаються кримінологією. Тому саме цим визначається практично перетворювальна функція кримінології. Ясно, що наука сама по собі не здійснює будь-яких перетворень у суспільстві, але вона озброює відповідні суб'єкти соціальної профілактики відповідними знаннями, методиками запобіжного впливу на злочинність.
Методологія кримінології, як і будь іншої науки, є багаторівневою і включає в себе: загальні методи пізнання (аналіз, синтез та ін.); Міждисциплінарні методи (системний підхід, синергетичний аналіз, моделювання, порівняльний та історичний аналіз, прогнозування та ін.); причому треба враховувати, що фактично будь міждисциплінарний метод в кримінології набуває свої специфічні особливості; частнонаучние методи (тут варто згадати про те, що застосування будь-якого
приватного методу в кримінології не означає ексклюзивності цієї науки в плані його використання; в кримінології можуть використовуватися методи інших наук, так само як кримінологічні методи можуть застосовуватися в інших областях досліджень).
Враховуючи специфіку предмета кримінології, її наукові методи можуть бути представлені наступними групами;
1) соціологічні методи (соціологічне опитування, бесіда, інтерв'ю, анкетування, соціологічне спостереження, дослідження документів, соціологічний експеримент);
2) психологічні методи (психологічне спостереження, тестування, бесіди, біографічний метод, соціометрія);
3) статистичні методи (статистичне спостереження, зведення, групування, статистичний аналіз).
Вибір того чи іншого методу для проведення кримінологічного дослідження багато в чому визначається об'єктом і метою останнього. У будь-якому випадку і окремі дослідження, і кримінологічна наука в цілому, оперуючи зазначеними методами, завжди спираються на певний звід принципів наукового пізнання, що забезпечують достовірність і стійкість його результатів. В ряду таких методологічних принципів фахівці (Я. І. Гилинский, С. Я. Лебедєв) називають: принцип універсальності загальнонаукових методів пізнання; принцип відносності знань; принцип об'єктивності та конкретності дослідження; принцип історизму (мінливості) явищ і процесів; принцип визнання значення суперечностей у розвитку злочинності.
Наявність розвиненої методологічної бази і чітких уявлень про предмет пізнання забезпечують високий статус кримінології в системі наукових знань, дозволяють визначити кримінологію як науку про злочинність, її детерминантах і наслідки, особистості злочинця і жертви, а також методах і засобах контролю, попередження та мінімізації злочинності.
3. Система кримінології Знаючи місце кримінології серед інших наук, необхідно з’ясувати питання про її власну систему. Прийнято виділяти два найважливіших її розділи: загальний і особливий. В загальному розглядаються: − предмет і метод науки; − загальне поняття і основні риси злочинності, її причини; − особа злочинця; − причини і умови конкретних злочинів; − основи теорії попередження злочинів; − соціальне планування боротьби із злочинністю; − організація вивчення і попередження злочинності в регіоні, на об’єкті. В особливому розділі дається кримінологічна характеристика окремих груп злочинів і особливості їх попередження. Ці групи злочинів класифікуються, головним чином, за специфікою антисоціальної направленості суб’єктів та їх злочинної мотивації. За цими ознаками виділяють: − насильницькі злочини і хуліганство; − корисливі і посадові злочини; − злочини у сфері господарської діяльності (економічна злочинність); − злочини, вчинені неповнолітніми; − рецидивна злочинність. Така кримінологічна класифікація створює умови для комплексної розробки заходів попередження злочинності. 11 Таким чином, система кримінології – це певний порядок у розташуванні та взаємозв’язку частин (елементів) і цілого (науки).
4. Метод кримінології Під методологією науки розуміють сукупність прийомів, за допомогою яких розкриваються закономірності, форми і зміст явищ, що вивчаються. Всезагальний метод пізнання – це діалектичний і історичний матеріалізм, основні закони і категорії діалектики. Застосовуючи ці закони і категорії при дослідженні злочинності, кримінологія в змозі розкрити внутрішні закономірності цього антисоціального явища і визначити шляхи впливу на нього з метою його викорінення. Закони діалектики, які використовує кримінологія: 1) єдності і боротьби протилежностей; 2) переходу кількісних змін у якісні; 3) заперечення заперечення. Категорії діалектики, якими оперує кримінологія: 1) одиничного, особливого, загального; 2) причини і наслідки; 3) необхідності і випадковості; 4) можливості і дійсності; 5) змісту і форми; 6) сутності і явища. Методи кримінологічних досліджень поділяються на: Загальнонаукові: • абстрагування; • синтезу і аналізу; • аналогії; • моделювання; • узагальнення; • порівняльно-правовий; • математичний. Спеціальні: • статистичні; • анкетування; • інтерв’ювання; • тестування; • вивчення документів; • спостереження; 12 • експерименту; • кримінологічна експертиза; • експертних оцінок. 1. Соціологічні методи − це методи масового опитування. Анкетне опитування – інформація, яка при цьому отримується, залежить багато в чому від самої анкети – методичного документа, який являє собою систему зумовлених цілями і задачами дослідження питань. Інтерв’ю дає можливість психологічного контакту із респондентом, що відбивається на якості інформації. Метод спостереження пов’язаний із безпосереднім сприйняттям досліджуваної ситуації, групи, події. Задачею дослідника стає аналіз і пояснення поведінки людей у певних ситуаціях. Метод експертних оцінок полягає в отриманні, обробці й інтерпретації суджень спеціалістів якоїсь галузі знань або практичної діяльності з конкретних питань. Метод аналізу документів дає певний обсяг інформації, яка характеризує досліджуваний об’єкт. 2. Психологічні методи − тестування. Психологічні тести – це методи, за допомогою яких вимірюється ступінь вираженості психічних якостей особи, малих груп. 3. Статистичні методи. Статистика вивчає масові явища, і за допомогою статистичного методу стає можливим зібрати і узагальнити інформацію про кількісні характеристики злочинності, особу злочинця, що дозволяє виявити закономірності явищ, які вивчаються. Вибіркове спостереження – досліджується частина (вибірка) сукупності по заздалегідь визначеній ознаці, і результати поширюються на усю сукупність. На основі статистичної інформації, обробленої і дослідженої за допомогою статистичних методів, можливо дати правильну оцінку стану злочинності, встановити закономірності її розвитку і намітити шляхи боротьби з нею.
5. Задачі кримінології Задачі кримінології визначаються загальними задачами боротьби із злочинністю. Головна задача – комплексний аналіз процесів і явищ, з якими пов’язано існування злочинності, і розробка заходів їх ліквідації на підґрунті закономірностей суспільного розвитку. 13 Складовими цієї задачі є наступні: − вивчення кількісних і якісних показників злочинності (стану, рівня, структури, динаміки, характеру, географії злочинності); − вивчення причин злочинності; − дослідження систем заходів боротьби зі злочинністю; − дослідження ефективності діяльності правоохоронних органів; − правове виховання членів суспільства та шляхи його удосконалення на державному рівні; − розробка загальної концепції профілактики злочинів; − надання науково обґрунтованого матеріалу для подальшого вдосконалення законодавства по боротьбі зі злочинністю; − вивчення досвіду інших країн з попередження злочинів. Наукове дослідження кримінології виконує чотири основні функції кримінології: 1) Описова – повна й об’єктивна фіксація характеристик об’єкта дослідження та існуючих між ними зв’язків і відносин. 2) Пояснювальна – це теоретичний аналіз причинно-наслідкових зв’язків, виявлених закономірностей виникнення, розвитку і функціонування явищ злочинності, що вивчаються. 3) Прогностична – наукове передбачення розвитку явищ злочинності в майбутньому, визначення тенденцій і закономірностей її розвитку. 4) Регулятивна – це розробка і реалізація рекомендацій щодо удосконалення практики боротьби зі злочинністю на основі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого при кримінологічному дослідженні.
6. Особливості методики кримінологічних досліджень Наука кримінологія розробляє спеціальну методику, тобто сукупність конкретних прийомів збору, обробки й аналізу первинної інформації, яка характеризує стан, структуру і динаміку злочинності, її причини і умови, особу злочинця, заходи боротьби зі злочинністю. Оскільки кримінологія соціально-правова наука, то для її методики характерне поєднання як юридичного, так і соціального підходів до вивчення своїх об’єктів. Наприклад, при аналізі одиничного злочину, його причин і умов, особи конкретного злочинця, профілактичної роботи слідчих, судових органів по кримінальній справі за допомогою процесуальних засобів вивчення організується, в першу чергу, стосовно матеріалів 14 справи. Проте, базуючись на вивченні одиничних кримінальних справ, неможливо викрити закономірності і типові риси як злочинності, так і практики боротьби з нею, оскільки ці закономірності проявляються тільки при масовому спостереженні у формі статистичних закономірностей. Тому кримінологія широко застосовує методи соціологічних досліджень, зберігаючи як їх вихідні правові поняття (злочин, злочинець). Для того, щоб розібратися в таких складних комплексах, кримінологія використовує методики багатьох суспільних наук: статистики, психології, демографії, окремих галузей соціології. Поведінка людей вивчається як єдність об’єктивних і суб’єктивних факторів, тобто необхідно враховувати як об’єктивні негативні явища, що зумовлюють скоєння злочину, так і досліджувати особливості позиції особи, що сформувалась під впливом цих явищ (ціннісні орієнтації, звички, інтереси, які характерні для осіб, що вчиняють злочин). Будь-яке кримінологічне дослідження починається з розробки його програми, яка визначає задачі і шляхи даного дослідження, а також направлення практичного використання його результатів. На основі програми складається організаційно-технічний план, в якому визначаються окремі етапи і конкретні прийоми кримінологічного дослідження (понятійний апарат, джерела інформації, обробка її тощо).
