Український літературний модерн – складне культурно-політичне явище перехідної доби від традиційного до індустріа-льного суспільства.
Модернізм в українській літературі народився в 1890-х рр. і перебував в інтелектуальній опозиції до так званої соціальної прози (реалізму). Література модернізму сповідувала нову естетику, нові художні прийоми і манеру творчості. Основними ознаками нової естетики слугували естетизм ("мистецтво для мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з космополітизмом, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду індивідуума.
Літературний модернізм в Україні, як явище культури, народився з протистояння двох поколінь: культурників-українофілів та бунтівників-модерністів. І модерністи (діти), і традиціоналісти (покоління батьків) цілком усвідомлювали цей конфлікт і були активними його учасниками.
Ідейний конфлікт поколінь виявлявся у прихованій полеміці Івана Франка та Лесі Українки, відкритому протистоянні Сергія Єфремова та Ольги Кобилянської. Традиціоналісти (лідери реалістичного напряму) не сприймали нову естетику мо-дернізму (відмовлялися співпрацювати з представниками нової течії). І.Нечуй-Левицький не підтримав проект М.Вороного, а Панас Мирний – М.Коцюбинського.
Важливою рисою літературного модерну в Україні, як культурного явища, було створення жіночої мистецької традиції. Письменниці-модерністки гостріше відчували застійність українського літературного процесу та усієї духовної атмосфери в суспільстві, що пояснювалося "більшою залежністю жінки, тіснішими рамками, в які завжди заганяє жінку патріархальне суспільство". Наприкінці ХІХ ст. виникає ціла плеяда українських авторок різного рівня обдарованості, але загалом, вони відбивали цю новітню тенденцію в українській культурі та літературі – жіночий чинник. До цієї плеяди належали Наталя Кобринська, Наталка Полтавка (Надія Кибальчич-Симонова), Любов Яновська, Уляна Кравченко, Дніпрова Чайка (Людмила Василевська), Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач), Людмила Старицька-Черняхівська, Надія Кибальчич, Христина Алчевська.
Вихідці з інтелігентських сімей, родин священиків, учителів та дрібних службовців, письменниці доби модернізму "привносять нові теми, нові типи героїв, звертаються до жіночої психології й акцентують жіночі цінності". Культовими постатями в жіночій традиції української модерної літератури виступали Леся Українка та Ольга Кобилянська.
Український літературний модернізм мав певний політичний сенс і громадське звучання. Виникнення модернізму як течії, яка оспівувала не лише селянство, а й представників усіх верств, насамперед – інтелігенції, культурної еліти, свідчило про самодостатність української літератури та української нації.
Ранні й зрілі форми українського модернізму знайшли відображення в творчості найвидатніших українських митців слова кінця ХІХ – поч. ХХ ст., таких як М.Коцюбинський та Леся Українка в Наддніпрянській Україні, О.Кобилянська і В.Стефаник в Західній Україні. Вони були справжніми "аристократами духу" і піднесли українську літературу, художнє слово до світових зразків.
П.Куліш.
Народився на Чернігівщині в родині дрібного панка козацько-старшинського походження. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію. Вчився в Київському університеті, але так і не завершив курс через матеріальні негаразди. Працював вчителем у Луцьку, Рівно, Києві.
В 1842-1843 рр. у Києві виникає гурток на чолі з П.Кулішем, до якого входили О.Навроцький, О.Маркович, Д.Пильчиків, В.Білозерський. Саме 1843 р. відбувається знайомство П.Куліша з Т.Шевченком. З 1845 р. до гуртка приєднується М.Костомаров, який став ад’юнктом Київського університету. Членів гуртка об’єднували спільні літературні та наукові інтереси, любов до української історії, козаччини, козацьких літописів. У дружніх бесідах членів гуртка все частіше виникала ідея слов’янської єдності.
В січні 1846 р. гурток київських інтелектуалів перетворився на політичну організацію – Кирило-Мефодіївське братство.
Співпрацював у Київській археографічній комісії, подорожував по Правобережній Україні, збираючи історичні та етнографічні матеріали, документи та пам’ятки.
Був заарештований у Варшаві за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Після слідства П.Куліш висланий до Тули без права публікуватися. В 1850 р. після звільнення повертається до Петербургу.
П.Куліш пройшов довгий, складний і суперечливий шлях. Він еволюціонував від романтизму до позитивізму, від козакофільства до козакофобства та полонофільства, від православ’я до культу природної релігії, спільної для всіх народів. В його свідомості в певні періоди ідеї русофільства змінялися ідеалами австрофільства тощо. П.Куліш залишався романтиком, і його трагедія, як вважали дослідники, це трагедія культури романтизму.
