Формаційна теорія суспільного розвитку К. Маркса.

Для iсторико-фiлософського вивченняпроцесу розвитку сус­пiльства К. Марксом була введена така важлива категорiя, як сусniльноекономiчнаформацiя(СЕФ).Вона виражае типсуспiльствa,щохарактеризуєтьсясвоїмспособомвиробництваi вiдповiднимийомувиробничими iдносинами. Суспiльству вiдомi такі типи формацiй: первiсний i рабовласницький лад, феодалiзм,капіталізм, комунiзм (перша стадiя - соцiалiзм),постiндустрiальнiкраїниiпосткомунiстичний лад (головнимчином длякраїнСНД). Основними структурними елементами СЕФ є базис(сукупнiсть ycix виробничих вiдносин, що складаютьсявсуспiльствi)танадбудова(вiдображення базисних вiдносин в iдеалiзованiйформi),атакож надбазовi та надбудовнi елементи-нацiя, мова,культура,побут, сiм'я та iн. Мiж базисом танадбудовоюіснує дiалектичний зв'язок, в якомупровiдне мiсцепосiдає базис. Для правильногорозумiння життєдiяльностi суспiльствавелике значення має його соцiальна структура. Це сукупнiсть соцiальних спiльностей,класiв, нацiй, соцiальнихгруп, прошаркiв тощо. Кожна з цих спiльностей має свої об'єктивнi й суб'єктивнi чинники утворення та функціонування.
47. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства.

Кожна цивілізація, надумку Тойнбі, проходить на своєму життєвому шляху наступністадії:Стадія зародження-генезис.За стадією генезису має місце стадія зростання, на якійцивілізаціярозвиваєтьсяв повноцінну соціальну структуру.Підчасзростанняцивілізацію постійнопідстерігає небезпекапереходув стадію надламу, що, як правило,(алене обов'язково)змінюється стадієюрозпаду.Наступною важливою проблемою, котрупрагнепроаналізувати А.Тойнбіу межах своєї цивілізаційної концепціїє проблемапошуку рушійної сили в розвитку цивілізацій.Упошуках своєрідногопершопринципуцивілізаційного розвиткуТойнбі приходитьдо концепції Виклику-і-Відповіді.Дякі звикликівможуть отримуватигідні відповіді, у той час як інші можуть залишитися і безвідповіді.СистемаТойнбіхарактеризується якантропоцентрична в томусенсі,щоуній суспільствумісце “простору дії”, але не носія творчої сили. Тойнбі стверджує про існуваннятакогомеханізму взаємодії між творчою та інертною частинами суспільства як “мимесис” - соціальне наслідування. Мимесис з'являється в людини задовго довступу суспільствауфазурозвитку.дляуспішноївідповідіавиклик необхіднанаявністьу суспільствінаступних факторів:у суспільстві повиннібути наявні люди, здатні зрозуміти виклик і дати на нього відповідь;більшістьповинна бути готовою до прийняття даної відповіді.
48. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.

Реальні факти, події, властивості не тільки пізнаються нами, але й оцінюються, викликаючи почуття участі, захоплення, любові чи, навпаки, презирства або ненависті. Ці різноманітні задоволення й складають те, що ми називаємо смаком, – як хороше, приємне, прекрасне, ніжне, благородне, величне, священне тощо.Ні в кого, мабуть, немає сумніву, що та чи інша річ має у наших очах певну цінність завдяки не лише своїй об’єктивній властивості, але й нашому ставленню до неї, яке поєднує у собі і сприйняття цих властивостей, і особливості наших смаків. Народна мудрість зафіксувала, наприклад, таку думку: «він милий не тому, що гарний, а гарний, тому що милий». Ось чому поширене твердження, що про смаки не сперечаються, є невірним, тому що про них люди сперечаються все життя, відстоюючи своє право на об’єктивність та пріоритет своїх смаків.Отже, наше ставлення до світу завжди має оціночний характер. І ця оцінка може бути об’єктивною чи суб‘єктивною, вірною чи невірною, неправдивою. У нашому світогляді наукове пізнання світу і ціннісне ставлення до нього знаходяться у нерозривній єдності.Отже, існування цінностей невіддільне від оцінки, завдяки якій людина актуалізує одні цінності, відкидає інші, встановлює їх ієрархію. Оцінка, таким чином, є визначенням суб’єктом соціальної значущості речей чи явищ для його життя і діяльності. Вона орієнтує людину у світі явищ, спрямовує її діяльність. Оцінка універсальна: вона робить вплив на всі види життєдіяльності людини, реалізується на чуттєвому і раціональному етапах, у формі емоцій і почуттів, уявлень, сприйняття, суджень, потягів, бажань, прагнень, переваг.
49. Ціннісні орієнтації особистості.

Особливо уразливою сьогодні є людина, що дорослішає. Підліток, у якого тільки кристалізується образ світу, дуже чуттєвий до криз соціального устрою та дифузії, що супроводжує його, і розмивання цінностей. Суспільство, надаючи широкий спектр цінностей, не має загальнозначущої системи координат їхньої оцінки і відбору. Дефіцит чи невизначеність цих ідеальних і здійсненних прототипів, невизначеність духовної опори є джерелом кризи особистої ідентичності. Молодь стикається, з одного боку, з потенційною багатоваріантністю шляхів самовизначення, але, з іншого, із внутрішньою неготовністю прийняти цю “вільну самітність” (Е.Фромм), зробити осмислений і самостійний вибір.Іншими словами, має місце протиріччя між постійно зростаючим рівнем вимог до самовизначення особистості з боку соціуму і фактичною інфантильністю установки молоді на відповідність цим вимогамУ структурі ідентичності особистості ціннісно-смисловий вибір найбільше значення має для саморегуляції та самовизначення, тобто для процесів і результатів усвідомленої й автономної системи виборів у значущих сферах життя особистості. Він містить у собі: побудову духовно-ціннісних основ, орієнтирів життя; вибір цілей і засобів самореалізації, індивідуальних способів активності; осмислення майбутнього. Таким чином, ціннісні орієнтації представляють внутрішній світ особистості, будучи виразниками стабільного, абсолютного, незмінного. Розвиток суспільства сприяє розвитку світу цінностей, ускладненню ціннісних зв’язків. У будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації особистості є об’єктом виховання і цілеспрямованого впливу. Тому відновлення основних соціальних і моральних цінностей дозволить виконувати терапевтичну функцію і створити стійкі підстави для успішних ідентифікаційних практик.

Філософія культури.

Філософія культури -- філософське знання про сутнісні засади \ культури як процесу й цілісності її архетики, закономірності та пер-спективи розвитку. Тільки в її сфері культура стає цілісністю, оскільки завдяки цьому осмислює, усвідомлює сама себе, стає куль-турою для самої себе. Через наявність такої самосвідомос-ті культура стає самоструктуруючим явищем, складові яко-го не лише взаємодіють, а й доповнюють одна одну. Тіль-ки завдяки філософській рефлексії, осягненню самої себе вона стає для себе самої дійсністю. Та вона реалізує себе лише настільки, наскільки реалізує себе для самої себе, позаяк вона є самоіснуванням свідомості, а свідомість є свідомістю, лише усвідомлюючи сама себе. Тільки у філо-софії свідомість усвідомлює себе як само себе здійснюю-че; тільки у філософії досягає вона завершення свого шля-ху, тільки в ній вона вінчає своє себестановлення, само-здійснення.У філософії культура протиставляє себе собі, виходить за власні межі, осягає і осмислює себе, але завдяки цьому, як зазначає німецький мислитель Ріхард Кронер (1884-- 1974), вона об'єднується з собою, стає для себе поняттям і дійсністю.Філософія культури (культурфілософія) -- термін, за-проваджений німецьким романтиком Адамом Мюллером (1770--1829), -- виявляє своєрідну єдність сутнісних за-сад культурного процесу, інваріанти соціодинамічних мо-делей, архетипні ситуації, закономірності повторення і пе-ревтілення постійних складових культури. Завдяки філо-софському осмисленню опановуються різноманітний людський досвід, можливості залучення особи до культур-ного космосу.