Саме досвід визначення правового режиму територій, що зазнали радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в основному й брався до уваги при розробленні в 1991 році положень Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", присвячених зонам надзвичайної екологічної ситуації. Тільки відсутність спеціального Закону, що мав би визначити порядок оголошення територій однією з категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій та їх правовий режим, стала на заваді впровадженню даного роду зонування в Україні. Це твердження можна проілюструвати таким прикладом. 12 лютого 1993 року Президія Верховної Ради України прийняла Постанову за № 3010-XII "Про екологічну ситуацію в зоні Григорівського лиману Одеської області". У ній, ураховуючи, що мають місце неґативні для екології цього реґіону наслідки діяльності промислових підприємств, розміщених в місті Південне Одеської області, давалося доручення Міністерству охорони навколишнього природного середовища України щодо проведення комплексної екологічної експертизи зони Григорівського лиману та спільного з зацікавленими сторонами визначення конкретних заходів щодо її поліпшення. Було зроблено також спеціальний припис про те, щоб розглянути питання про визначення статусу зони Григорівського лиману Одеської області після прийняття Закону України "Про зони надзвичайних екологічних ситуацій, їх класифікацію та статус". Звертаємо увагу на те, що в постанові навіть було дано точну назву закону, що в той час передбачалося прийняти.
Можна навести й інші приклади, що свідчать про офіційне визнання окремих місцевостей територіями, що потребують через їх надзвичайно загрозливий екологічний стан здійснення на них комплексу спеціальних природоохоронних заходів (наприклад, Кабінет Міністрів України приймав постанови № 54 від 3 лютого 1992 року "Про заходи щодо поліпшення екологічної обстановки у Лисичансько-Рубіжанському промисловому районі Луганської області та м. Слов’янську Донецької області", № 587 від 12 червня 1997 року "Про розв’язання соціальних та екологічних проблем житлового масиву Павло-Кічкас міста Запоріжжя", № 1275 від 17 листопада 1997 року "Про подолання надзвичайного стану у басейні р. Горинь та забезпечення якісною питною водою населення м. Рівне і сіл Гощанського району Рівненської області" тощо).
Отже, є всі підстави для продовження дискусії щодо поняття "надзвичайні екологічні ситуації" і поділу територій, що їх зазнали, на категорії зон: екологічної катастрофи, підвищеної екологічної небезпеки та інших.
Поділ території за ознаками сталості, необоротності змін природного середовища, стійкості впливу антропогенних факторів на це середовище має бути складовою частиною екологічного зонування території України, яке застосовується як метод визначення територій з особливим режимом природокористування та охорони довкілля.Як приклад можна навести визначення природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні (державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища, а також рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі, водозахисні, полезахисні й інші типи територій та об’єктів), установлення зон санітарної охорони джерел водопостачання, округів санітарної охорони курортних зон, прибережних захисних смуг тощо. Сьогодні екологічне зонування наповнюється новим змістом, має застосовуватися на єдиній методологічній основі, ураховувати всі екологічні чинники окремих місцевостей. В Україні поряд з територіями, де надзвичайно гостро виявляються екологічні проблеми, є такі, де екологічний стан задовільний, а є й такі, де розташовано об’єкти підвищеної екологічної небезпеки, щодо яких слід застосовувати спеціальні спостереження (посилений екологічний моніторинґ). Так, на території України сьогодні розташовано 19 найбільш катастрофонебезпечних на планеті об’єктів: 5 АЕС (16 реакторів і об’єкт "Укриття"), 6 ГЕС зі штучними морями і 8 величезних звалищ вибухонебезпечних озброєнь, у тому числі найбільше у світі, що зберігає близько 5000 тисяч тонн боєприпасів.
Екологічне зонування має активно сприяти ефективному вирішенню екологічних проблем, екологічній реабілітації територій, де виникли кризові екологічні ситуації, попередити порушення екологічної рівноваги на екологічно сприятливих сьогодні територіях. Для цього в перспективі екологічне зонування має здійснюватися з урахуванням не тільки кліматичних та інших природних особливостей територій, а й поширеності на них екологічно небезпечних джерел і наявності інших факторів антропогенного впливу на довкілля. Тобто мова йде про зонування за ступенем екологічної безпеки території, яке визначається на основі кількісних оцінок можливого масштабу екологічно небезпечної події на певній місцевості, або, інакше кажучи, про врахування фактору екологічного ризику різноманітних видів людської діяльності на відповідних територіях[32, 33, 53, 54]. Для цього пропонується виділення різних рівнів екологічного неблагополуччя, таких як:зона екологічного лиха – територія з повною втратою продуктивності відновлювальних ресурсів, необоротним порушенням екосистем, де проживання населення неможливе. Територія повністю виключається з господарського використання і вимагає докорінного поліпшення та реабілітації;
