Системи документації
В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:
1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.
2.Дипломатичний — використовується в сфері між державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.
3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.
4.Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.
Канцеляризми
Використання канцеляризмів у професійному мовленні В офіційно-діловому стилі дуже поширені канцеляризми – слова, словосполучення, граматичні форми і конструкці ї, властиві, переважно, офіційно-діловому стилю. У документах вони забезпечують «казенний» характер, позбавляють документ емоційності, надають безособового характеру, наприклад: доводжу до вашого відома (замість повідомляю), необхідно вжити термінових заходів (замість треба), такий стан речей є неприпустимим (замість це неприпустимо), в результаті ретельного розслідування (замість розслідуючи), мали місце (замість було). Для канцелярського стилю характерним є віддієслівні іменники з суфіксами –ення, -ання: засвідчення, використання, забезпечення, закріплення.
Дуже часто віддієслівні іменники вживаються у сполученні з відіменними прийменниками у справі, у відношенні, в плані, в силу, за рахунок, згідно з, в результаті, з метою, по ліні ї. Наприклад: Цей закон відіграє велику роль у справі зміцнення зв’язків між обласними центрами; З метою забезпечення шкіл навчальними посібниками створено фонд «Випускник».
Зловживання канцеляризмами та іншими словесними штампами призводить до багатослів’я. Намагаючись надати висловлюванню велику значимість, дуже часто простим думкам надають складну словесну форму, в результаті чого зміст речення втрачає свою чіткість, зрозумілість. Канцеляризми властиві для офіційно-ділового стилю, однак у інших стилях вони тягнуть за собою появу такого небажаного явища, як мовні штампи, «слова-паразити», тавтологія, плеоназм і т.п.
Штампи
Наша мова надзвичайно багата засобами вираження. Однак не слід забувати і того, що в ній є дуже багато слів і зворотів, які втратили від частого вживання свою свіжість, яскравість, роблять нашу мову бідною, сухою. Такі слова і вирази прийнято називати мовними штампами. Отже, мовні штампи – це вислови, які механічно відтворюються і в результаті багаторазового повторення втратили свою образність і стилістичну виразність (боротьба по винищенню…, експеримент по застосуванню…).
Найбільш часто штампи зустрічаються у мові тих, хто за родом своєї діяльності повинен постійно користуватись монологічною мовою (кореспонденти, лектори, вчителі тощо). Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизування кількох абстрактних слів, розташованих поряд: питання підвищення; забезпечення виконання; здійснення завдання; виконання зобов'язання. У таких випадках найкраще один із іменників (перший) замінити інфінітивом: забезпечити виконання; виконати зобов'язання. Слово питання слід уникати, зважаючи на широкий діапазон його значення (предмет думки, завдання, навіть проблема). Не рекомендується користуватись цим словом, розмірковуючи про прості, буденні речі, наприклад, питання придбання комп’ютерів розглядатиметься пізніше; питання про озеленення міста не розглядалося. Іноді в основу таких словосполучень вводяться слова робота, боротьба, експеримент, дослідження та ін., за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник по. Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову: робота по впровадженню…, боротьба по винищенню…, експеримент по застосуванню…, дослідження по ліквідаці ї…, які треба змінювати словосполукою з прийменником з або зовсім змінювати (впроваджувати, винищувати, експеримент із застосуванням, дослідження з ліквідаці ї).
Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до іменників у мовних кліше, також бувають штампами: мати велике значення, відігравати важливу роль, приділяти значну увагу, склалися певні стосунки, викликають значний інтерес, у даний час та ін. Особливо невиразні означення певний і даний, які потрібно замінювати конкретними прикметниками та займенниками – невеликий, незначний, цей.
Штампами вважаються й словосполучення, які часто повторюються і не несуть ніякої інформаці ї наприклад: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити.
Кліше
Стислість, точність і уніфікованість документів забезпечується широким використанням мовних кліше. Кліше – стандартні мовні одиниці, яким властивий постійний склад компонентів, закріпленість за певними ситуаціями, що спричинено позамовними чинниками, або формою, жанром спілкування: встановити контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення боротьби із зловживаннями; ринкова економіка; організована злочинність; у зв'язку з; закон прийнято в першому читанні.
Поява кліше пов'язана з частотністю й повторюваністю ситуаці ї. Якщо в інших функціональних стилях кліше є, як правило, стилістичним недоліком, помилкою, то в офіційно-діловому стилі сприймається як звичайний, обов'язковий компонент. Наявність стандартних висловів полегшує, скорочує процес укладання текстів.
Вирізняються деякі види кліше:
- прості, що складаються із двох слів: мати на увазі; екстремальна ситуація; плинність кадрів;
- ускладнені, що мають більше двох слів: брати участь у заходах; входити в коло інтересів;
- складні, що практично мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків.
Часто в діловому спілкуванні спостерігаються неточності у вживанні кліше. Помилками, зокрема, можна вважати використання таких структур (як правило, за іншомовними моделями): більша половина (треба більша частина), переважна більшість (треба більшість), зняти з займаної посади (треба зняти з посади), прейскурант цін (треба прейскурант) і т.д
5.пит. Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.
Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:
а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);
б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;
в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;
г) стилістична нейтральність;
д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.
Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).
На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.
ДО будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.
У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, й утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.
Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.
ДО номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.
Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.
На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:
Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.
Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.
Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.
Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).
Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.
