ТЕМА № 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ПРАВА
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Періодизація античної філософії права………………………………….21
2. Розвиток філософсько-правової думки давньогрецькими мислителями..22
3. Філософія права у Стародавньому Римі………………………………24
РЕКОМЕНДОВАНА Література:
1. Антология мировой философии. В 4-х т. / Ред. коллегия: В. В. Соколов и др., М.: «Мысль», 1969 − 1973. Т 1. – 935 с.
2. Аристотель. О душе / П. С. Попов; пер., испр. и доп. М. И. Иткин; прим. А. В. Сагадеев // Аристотель: Cочинения в 4 т.; − М.: Мысль, 1976. – Т. 1. – 1976. – С. 371−448.
3. Ахутин А. В. Античные начала философии / А. В.Ахутин. – СПб.: Наука, 2007. – 783 с.
4. Аврелий Марк. Размышления /С. М. Роговин (пер. с лат); С.А. Котляревський (посл.). − М.: ЭКСМО, 2008. – 415 с.], Епіктета, Плотіна [Плотин. Эннеады. В 7 т. / Пер. Т. Г. Сидаша под ред. О. Л. Абышко. (Серия «Plotiniana»). СПб.: Из-во Олега Абышко, 2004—2005. [Т. 6] Шестая эннеада. Трактаты I−V. 2005. − 480 с.
5. Древнеиндийская философия (начальный период). М.: Из-во соціально-экономической литературы, 1963. – 272 с.
6. Древнекитайская философия. Собрание текстов в 2-х томах. М., 1972−1973, Т. 1− 348 с.
7. История государства и права зарубежных стран. В 2-х т. Т. 1. / Отв. ред. д.ю.н., проф. Н.А. Крашенинникова, О.А. Жидков. − 3-e изд., перераб. и доп. − М.: НОРМА, 2007. − 720 с.
8. Конфуций. Изречения (перевод, предисловие и комментарий И. И. Семененко). М., 1994. – 280 с.
9. Марченко О.В. Філософія права: навчальний посібник / Марченко О.В. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. – 2015. – 304 с.
10. Марченко О.В. Римське право як чинник формування античного освітнього простору / Науковий вісник. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. – Київ: Гілея. – Випуск 71. – 2013. – С. 177−184.
11. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. Учебник-М., ООО «ТК Велби», 2002.
12. Философия права: курс лекций: в 2 т. / отв. ред. М. Н. Марченко. – М., 2011. – Т. 1. – 552 с.; Т. 2. – 512 с.
13. Философский словарь / авторы-сост.: И. В. Андрущенко, О. А. Вусатюк и др. – К: А.С.К., 2006. – 1056 с.
Мета лекції:
дослідити особливості філософського осмислення права за часів Античності, розкрити сутність та основні напрями філософії у цей період.
ВСТУП
Виникнувши в умовах поділу людей на вільних і рабів, антична політико-правова думка сформувалась і розвивалась як ідеологія вільних громадян. Свобода – фундаментальна цінність і основний предмет дослідження давньогрецької політичної теорії і практики.
Державність у Давній Греції виникає на початку І тис. до н.е. у формі самостійних і незалежних полісів − окремих міст-держав, що включали поряд з міською територією також і прилеглі сільські поселення. Всюди в давньогрецьких полісах розгортається запекла боротьба за владу, результатом якої стає утвердження однієї з форм державного устрою, зокрема демократії в Афінах і Абдерах, олігархії у Фівах і Мегарах, аристократії у Спарті. Нерідко у тих чи інших полісах на тривалий час встановлювалась тиранія. Ці процеси знайшли своє відображення і філософське осмислення у давньогрецьких правових вченнях.
І. ПЕРИОДИЗАЦІЯ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
У філософсько-правовій думці Давньої Греції традиційно виділяють три складові:
– період архаїки (IX – VI ст. до н.е.) пов'язаний із зародженням і становленням давньогрецької державності. В цей період спостерігається помітна раціоналізація уявлень про право (у творчості Гомера, Гесіода та «семи мудреців») і формується філософський підхід до проблем держави і права (Піфагор і піфагорійці, Геракліт);
– період класики (V – перша половина IV ст. до н.е.) – це час розквіту давньогрецької філософії та політико-правової думки, яка знайшла своє вираження у вченнях Демокрита, софістів, Сократа, Платона та Аристотеля;
– період пізньої класики (друга половина IV-II ст. до н.е.) – період еллінізму, коли відбувався поступовий занепад давньогрецької державності, а грецькі поліси переходили під владу спочатку Македонії, а потім і Риму. Філософське осмислення права представлене в цей час у вченнях Епікура, стоїків і Полібія.
Перші філософи періоду архаїки (Фалес Мілетський, Анаксімандр і Аніксімен із Мілета, Геракліт Ефеський, Піфагор з острова Самос, Ксенофан із Колофона, Парменід Егейський) шанували богів, але у своїй мудрості спиралися, в першу чергу, не на авторитет богів, а на власні умоглядні висновки. Предметом їх міркувань був пошук першооснов всього сущого. Так, для Геракліта це був вогонь, для Анаксімандра – апейрон (безмежне), для Піфагора – число. Лише зусиллям свого розуму вони намагалися реконструювати процеси походження Всесвіту, Землі, людства, багато в чому випереджаючи науку на століття і тисячоліття вперед.
Філософи періоду архаїки вже утворювали міжполісне співтовариство мислителів-мудреців, які відкривали свої школи, активно спілкувалися із мешканцями полісів, навчаючи їх або просто вступаючи в дискусію. Інтелектуальний діалог філософів виплеснувся на площі та інші публічні місця й викликав жвавий інтерес з боку громадян полісу, адже у тогочасній суспільній свідомості вже були вкорінені традиції дискусії, колективних пошуків істини.
