Принципи соціально-педагогічної діяльності,їх характеристика

Принцип — керівна ідея, вихідне положення, вимога до діяльності та поведінки, що випливає із встановлених закономірностей процесу і враховує внутрішні та зовнішні зв'язки між компонентами.

Головні принципи соціально-педагогічної діяльності. 1. Принцип гуманістичної цілеспрямованості виховання. Педагогічний процес має бути спрямований на створення умов для всебічного і гармонійного розвитку особистості, на досягнення спільної мети усіх його учасників, на творчий характер діяльності і високогуманні, демократичні відносини між його учасниками. 2. Принцип всебічних зв'язків школи з життям. Педагогічний процес школи має бути організованим так, щоб випускник був психологічно і професійно готовим до самостійного життя і продуктивної праці в умовах регіону та соціально-економічного його розвитку, тобто міг адаптуватися до умов реального життя. 3. Принцип гуманістичних колективістських відносин між суб'єктами педагогічного процесу. У ході педагогічного процесу має бути єдність дій між вчителями, батьками, членами трудового колективу, які беруть участь у підготовці підростаючого покоління в умовах високогуманних та високоморальних відносин. 4. Принцип наступності, системності і послідовності у вихованні. Урахування цих заходів сприятиме уникненню відхилень, що можуть виникнути в ході педагогічного процесу за допомогою постійного аналізу явищ і процесів, коригуючої діяльності з боку вчителів і учнів. 5. Принцип виховання свідомого ставлення до всіх видів діяльності та людських відносин на основі самодіяльності і творчої активності вихованців. Свідоме ставлення вихованців до природи, людей, видів діяльності враховує їх оцінку на підставі набутого досвіду, емоційно-ціннісних орієнтацій, художньо-естетичних поглядів, ідеалів, переконань. 6. Принцип єдності наукової освіти і культури із сучасним світським вихованням (гуманістичної спрямованості). Цей принцип орієнтує на формування цілісної наукової картини світу і місце людини в вій, на оволодіння сучасною культурою перетворення довкілля, враховуючи закономірності його розвитку. 7. Принцип відповідності вибору системи засобів виховання індивідуальним особливостям особистості. Цей принцип передбачає поєднання змісту, форм, методів виховання з природними і технічними засобами, які сприяють досягненню поставлених завдань у формуванні особистості. 8. Принцип єдності особистісно-діяльнісного (індивідуалізованого) та суспільно-державного підходів до виховання і навчання. Педагогічний процес має гармонійно поєднувати, з одного боку, загальнодержавний підхід до виховання і навчання, а з іншого — індивідуалізований підхід з урахуванням інтересів, нахилів, здібностей, переконань, стану здоров'я, культури діяльності, гуманних відносин у розвитку кожного вихованця.

17. Особливості роботи соціального педагога з неблагополучною сім*єю. Неблагополучні сім 'ї- це сім'ї, які в силу тих чи інших обставин повністю, або частково втратили свої виховні можливості, якісні стосунки внаслідок чого складаються несприятливі умови для виховання дитини. До неблагополучних сімей належать: - сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства; - сім'ї з низьким аморально-культурним рівнем батьків; - сім'ї зі стійкими конфліктами у взаєминах між батьками, батьками та дітьми; - неповні сім'ї; - сім'ї, зовні благополучні, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі сімейного виховання внаслідок невміння будувати взаємини між членами сім'ї, низької педагогічної культури та неосвіченості. Проблеми у виховання дітей створюються унаслідок допущення помилок в системі виховання. Помилки мають стійкий характер і полягають: - у відсутності вимог до дитини; - безконтрольності з боку батьків за поведінкою та успішністю дитини; - надмірної батьківської любові (запещені діти); - надмірній суворості виховання;- відсутності врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини; - споживацьке ставлення до життя, негативне ставлення до праці; - невідповідальність морально-естетичних принципів сім'ї загальноприйнятим суспільним нормам; - невміння раціонально вирішувати сімейний конфлікт; - відсутність життєвих позицій. Соціальний педагог повинен зосереджуватися на роботі з такими категоріями дітей: - діти, з сім'ї, яка складається з різних поколінь; - одна дитина в сім'ї; - дитина, з молодої сім'ї, сім'ї студентів; - дитина, з неповної сім'ї; - позашлюбна дитина; - дитина, з сім'ї в повторному шлюбі; - дитина, з сім'ї "маленької мами"; - дитина, з сім'ї біженців, військових, емігрантів, віруючих; - дитина-сирота, дитина-інвалід; - дитина, з сім'ї наркоманів, алкоголіків, матері-повії; - дитина, з багатодітної сім'ї; - усиновлена дитина; - хворадитина. Кожна неблагополучна сім'я має свою специфіку, свій характер сімейного неблагополуччя, а відтак соціально-педагогічна робота з сім'єю носить індивідуальний характер.

18.Соціальне сирітство як соціально-педагогічна проблема. Державні форми опіки дітей-сиріт в Україні. Соціальне сирітство – соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин зостались сиротами при живих батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти, тобто діти вулиці. За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це: діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують будь-де; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне 123 вживання і пошук житла; діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживань стосовно до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці; діти-вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці. Виявлення причин, через які дитина втратила батьківське піклування, має особливе значення тоді, коли розглядається питання порушення базового права дитини жити і виховуватися у сімейному колі. Феномен сирітства має неабиякі юридичні наслідки – порушується конституційне право дитини на сімейне виховання та батьківське піклування, а це є порушенням одного з базових прав дитини, проголошених Конвенцією ООН про права дитини. Тому діяльність усіх відповідних соціальних інститутів, у тому числі і держави, має бути спрямована на створення таких форм виховання і утримання дитини-сироти, які хоча б певною мірою могли компенсувати відсутність сім'ї. Певною мірою, тому що всі ці форми можуть лише пом’якшити вплив негативних факторів на дитину, становище, у якому вона опинилася, а не компенсувати повністю відсутність її власної сім'ї

Таблиця 10. Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування