Класифікація типів ВНД за І.П. Павловим.

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ ТА ШКІЛЬНА ГІГІЄНА

(напрям підготовки: 6.040102 Біологія )

 

Лабораторне заняття № 6

 

 

ТЕМА: Визначення типологічних характеристик вищої нервової діяльності (ВНД) і профілю міжпівкульної організації мозку дітей та підлітків.

МЕТА: Оволодіти методиками визначення сили і рухливості нервових процесів, темпераменту, емоційного стану, сенсорної і моторної асиметрії-симетрії.

Питання до самопідготовки

1. Дайте визначення рефлексу.

2. Безумовні рефлекси, їх значення.

3. Умовні рефлекси, механізм їх утворення. Рефлекторна дуга: визначення, будова та функціонування.

4. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність (ВНД).

5. Поняття про типи ВНД.

6. Вікові особливості ВНД. Пластичність типів ВНД у дітей.

7. Які анатомо-фізіологічні характеристики обумовлюють ВНД людини?

8. Дайте характеристику кожному типу ВНД (за Павловим). Назвіть «+» та
«–» кожного темпераменту. Які професії треба обирати людям з певним типом ВНД? (наведіть приклади).

9. Наведіть класифікацію типів ВНД у дітей за М.І. Красногорським та А.Г. Івановим-Смоленським.

10. Яке значення для педагогів та батьків має знання типів ВНД власних учнів та дітей? Яким чином можна корегувати темперамент?

11. Поняття про дві сигнальні системи.

12. Поняття про мануальну та сенсорну асиметрію мозку.

 

Термін Вища нервова діяльність запропонував І.П. Павлов для позначення сукупності складних форм діяльності кори великих півкуль і найближчих до неї підкіркових утворень, які забезпечують взаємодію цілісного організму із зовнішнім середовищем на відміну від нижчої нервової діяльності, яка забезпечує протікання важливих функцій на основі процесів саморегуляції.

Тип вищої нервової діяльності (ВНД) – сукупність вроджених та набутих властивостей нервової системи, що визначають характер взаємодії організму з навколишнім середовищем та знаходять своє відображення у всіх функціях організму. Питоме значення вродженого та набутого – продукт взаємодії генотипу та середовища – може змінюватися залежно від умов. У незвичних, екстремальних умовах на перший план виступають переважно вроджені механізми ВНД. Різні комбінації трьох основних властивостей нервової системи – сили процесів збудження та гальмування, їх врівноваженості та рухливості – дозволили І.П. Павлову виділити 4 різних типи ВНД, які відрізняються за адаптивними можливостями та стійкістю до невротизуючих агентів.

Формування індивідуально-типологічних характеристик ВНД в процесі онтогенезу визначається поступовістю дозрівання вищих нервових центрів, зміною взаємовідношень кори головного мозку і підкіркових структур, що проявляється в специфіці поведінкових реакцій дітей та підлітків, їх успішності в навчанні. Функціональні можливості організму, його пристосування до навколишнього середовища в значній мірі залежить і від профілю міжпівкульної організації мозку, як складової частини «психофізіологічного портрету». Урахування типологічних характеристик ВНД в конкретний віковий період в педагогічній практиці забезпечує високу ефективність навчання і виховання дітей та підлітків (на основі індивідуально-диференційованого підходу), сприяє їх нормальному психічному і фізичному розвитку, збереженню і зміцненню їх здоров'я.

Класифікація типів вищої нервової діяльності.

 

Класифікація типів ВНД за І.П. Павловим.

В основу класифікації покладено наступні типологічні відмінності: силу збуджуючого процесу, що визначається швидкістю утворення умовних рефлексів, та силу гальмівного процесу, яка визначається швидкістю вироблення внутрішнього гальмування; співвідношення (врівноваженість) процесів гальмування та збудження; рухливість нервових процесів – визначається швидкістю зміни гальмування збудженням та навпаки.

 

1. Живий тип (відповідає сангвініку за Гіппократом), характеризується великою силою збудження і гальмування, їх врівноваженістю та високою рухливістю (тип сильний, врівноважений, рухливий);

2. Спокійний тип (відповідає флегматику за Гіппократом), володіє високою силою та достатньою врівноваженістю збудження та гальмування, але малою їх рухливістю (тип сильний, врівноважений, інертний);

3. Нестримний тип (відповідає холерику за Гіппократом), має сильний збуджуючий процес при слабкому гальмівному (тип сильний, але неврівноважений);

4. Слабкий тип (відповідає меланхоліку за Гіппократом), відрізняється малою силою збуджуючого та активного гальмівного процесів.