Сімейне виховання дітей з мовленнєвими порушеннями» як галузь науки про особливості виховання і навчання дітей з відхиленнями у розвитку в сім'ї.

Актуальність проблеми сімейного виховання дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку. Предмет навчальної дисципліни. Мета та завдання комплексного курсу. Міжпредметні зв’язки. Історичний аспект виховання дітей з порушеннями у розвитку в сім'ї. Концепції сімейного виховання дітей з порушеннями у розвитку в Україні.

 

Актуальність проблеми сімейного виховання дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку полягає, в першу чергу, у необхідності створення єдиного простору мовленнєвого розвитку дитини.

У зв’язку з цим, в Україні активно дискутується проблема батьківської компетентності та сімейно-центрований підхід. Зміни в сучасній вітчизняній освіті щодо вирішення широкого кола проблем генеруються батьками. Роль асоціацій батьків у розробці нових технологій сімейного виховання: рання педагогічна допомога, співпраця фахівців та батьків.

В історії становлення та розвитку корекційної педагогіки та спеціальної психології, від самого початку, увага надавалась дітям та дорослим особам з порушеннями психофізичного розвитку, але не їх батькам. В історії людства, взаємовідносини сім’ї і суспільства пройшли шлях від диктату соціуму, що змушував позбавлятися від неповносправних малюків, до розуміння необхідності надання допомоги та підтримки таким сім’ям.

Генезис проблем такої сім’ї детермінований історією відношення суспільства до осіб з психофізичними недоліками протягом розвитку сучасної цивілізації та може розглядатись у тісному взаємозв’язку з нею. Вивчення літературних джерел дає можливість виділити певні етапи в історії цих взаємовідносин.

Так, негуманне ставлення до осіб з психофізичними недоліками у Древній Греції та Римі характеризує перший етап зазначеної історії. Існував закон царя Спарти Лікурга (ІХ-VІІІ ст. до н.е.), який наказував позбавлятись від фізично неповноцінних немовлят. У тогочасному суспільстві це трактувалось як форма захисту нації від виродження. Римське право, позбавляло глухонімих та божевільних громадських прав, включаючи як багатих, так і бідних.

У період середньовіччя великий вплив на проблеми соціального життя здійснювала релігія. Особливо це стосувалося католицизму. Згідно з церковними канонами того часу, фізичний або психічний недолік вважався покаранням за гріхи самої людини та її сім’ї. Православ’я відрізнялось більш ліберальним ставленням до осіб з вадами. Деякі з них були віднесені до лику святих.

У період епохи Відродження виникають, а потім розвиваються гуманістичні тенденції по відношенню до осіб з психофізичними вадами.

Розуміння необхідності надання допомоги особам з фізичними чи психічними недоліками та її активізація набуває поширення на початку ХVІІІ століття. Літературні джерела підтверджують, що вперше можливість виховувати та навчати неповносправних осіб була доведена на межі XVIII та XIX століть відомим французьким психіатром Жаном Ітаром, який зробив спробу навчати та виховувати хлопчика Віктора, знайденого у лісі під м. Авероном. Пізніше, в середині XIX ст., проблему починають розглядати вже як наукову. Досвід Жана Ітара поступово набуває популярності у Європі. Його широко використовують колеги-лікарі, які результатами своєї діяльності доводять можливість лікування та виховання дітей з відхиленнями у розвитку (Пінель, Ескіроль, Сеген та інші). Вони ж стають першими наставниками та педагогами душевнохворих осіб.

Таким чином, перші досліди надання психолого-педагогічної допомоги дітям із особливостями психофізичного розвитку опосередковано стосувались їх сімей. Слід зауважити, що, на відміну від Європи, у США історія сімей, які виховують дітей з особливостями психофізичного розвитку, особливо добре вивчена та документована. Вона поділяється на певні історичні періоди і відповідні їм типи сімей.

 

Упровадження у другій половині XIX століття експериментально-психологічних методів у систему психологічних досліджень сприяло формуванню спеціальної психології як самостійної дисципліни. А її потужний розвиток на початку XX століття нерозривно пов’язувався з особливостями культурного контексту європейської історії цього періоду, який характеризувався зростанням інтересу до феномену дитинства. Яскравим прикладом підвищення інтересу до дитячої тематики слугувала поява особливої науки - педології, яка здійснила непересічний вплив на спеціальну психологію та стала предтечею сучасної дитячої практичної психології.

У цьому зв'язку зарубіжні та вітчизняні спеціалісти надавали особливого значення проведенню роз’яснювальних заходів для батьків, включаючи в лекції свідчення про природу виникнення дефекту і недоліки сімейного виховання. Праці та публікації відомих психіатрів, психологів та педагогів початку XX століття засвідчують включення батьківської теми у спектр наукових проблем. Так, на думку Г. І. Россолімо, один з кращих фахівців з проблем аномального дитинства у Європі того часу, Ж. Демор у свою монографію «Ненормальні діти, їх виховання вдома і в школі» включив питання контакту з батьками та їх просвіту. Також монографія німецького вченого і педагога Б. Меннеля «Школи для розумово відсталих дітей» містить главу «Батьки і життєві умови учня».

Дослідники історії пов'язують витоки формування сімейної психотерапії з утворенням лікувально-виховних закладів і організацією сімейних патронажів для психічно хворих. Так, досвід лікувально-виховного закладу, створеного у Петербурзі в 1882 році та очолюваного відомим лікарем і педагогом І. В. Маляревським, набув міжнародного визнання. Справа в тому, що тут великого значення надавали діагностиці взаємин у сім'ях, а також виявленню ролі неправильного виховання. Надаючи особливої уваги сімейному вихованню, І. В. Маляревський відмічав, що педагогічна безпорадність батьків зумовлює розвиток егоїзму в дітей; відсутність усвідомлення обов'язку перед оточуючими; надмірне самолюбство тощо. Виправлення дефектів виховання здійснюється лікарем у процесі бесід, які проводяться з дитиною окремо, а також разом з батьками. Для батьків проводились «наради», на яких висвітлювались недоліки сімейного виховання.

З 1912 року в Петербурзі при Психоневрологічному інституті була відкрита допоміжна школа, в якій функціонували також курси для батьків. До програми цих курсів входило ознайомлення з вченням про характери та загальною психопатологією дитячого віку. Проводились спільні заняття для батьків і дітей, на яких не тільки розглядались складні конфліктні ситуації в сім'ї, але і надавались поради і рекомендації з їх усунення.

 

Таким чином, початок XX ст. характеризується не лише прогресом психолого – педагогічних засад надання допомоги дітям. Науковці звертають увагу на необхідність вивчення наслідків емоційного стресу у батьків дітей з відхиленнями у розвитку, організації для них консультативної допомоги.

Як бачимо, кращі представники вітчизняної медичної і психологічної науки заклали також і традиції використання впливу сім'ї для вирішення проблем лікування і виховання хворої дитини. Однак, аж до середини XX сторіччя зміст роботи з батьками мав характер надання рекомендацій. Розвиток цих традицій знайшов своє продовження в Україні радянської доби в працях провідних вітчизняних психологів, педагогів і психіатрів: І. Г. Єременка, В. І. Бондаря, Н. М. Стадненко, В. М. Синьова, М. В. Рождественської, А. І. Селецького, Р. І. Кравченко, Д. І. Шульженко, М. З. Кота, Г. О. Хворової та інших.

Вагомим етапом у розвитку спеціальної психологічної допомоги сім’ям, які виховують дітей з особливостями психофізичного розвитку стало об'єднання зусиль психологічної служби і системи психолого-медико-педагогічних консультацій (ПМПК), одним з провідних завданнями яких консультування та надання рекомендацій батькам щодо навчання та виховання дітей. Так, за результатами аналізу розвитку психологічної служби системи освіти України за 2005-2008 роки, зокрема, забезпечено підготовку методичної та довідкової літератури з питань запобігання негативним проявам у дитячому середовищі для батьків.

Показники розвитку психологічної служби системи освіти на кінець 2007-2008 навчального року висвітлюють роботу практичних психологів навчальних закладів з батьками (по регіонах). За напрямками роботи (індивідуальна діагностика; індивідуальне консультування; групова діагностика; групове консультування; проведення ділових ігор, тренінгів; психологічна просвіта; відвідування за місцем роботи) наводяться кількісні показники (охоплено осіб; затрачено годин). Наприклад, у Київській області індивідуальною діагностикою було охоплено 1595 осіб (батьків) та відповідно затрачено 6957, 5 годин.

 

Завдяки розширенню напрямків діяльності, ПМПК стали осередками задоволення потреб дітей з порушеннями у розвитку, консолідуючи задля цього зусилля освітніх, медичних, соціальних інституцій та сімей, які виховують таку дитину, безпосередньо в місцях їхнього проживання. Створення протягом 2003-2004 мережі районних (міських) ПМПК сприяло забезпеченню індивідуально-корекційної роботи з дитиною та сім'єю. Завдяки цьому надання і консультативної, і корекційної допомоги вдалося максимально наблизити до місця проживання родини, збільшити регулярність і обсяг її, контроль за розвитком дитини; істотно компенсується нерівномірність і недостатність корекційної допомоги дітям та професійної підтримки батькам у сільських і віддалених від центрів місцевостях; здійснюється консультативно-методичний супровід сімей, які виховують дитину з важкою патологією вдома. Останнє стало доступним завдяки повноцінному кількісному і якісному кадровому складу районних (міських) ПМПК та їх територіальною близькістю до місця проживання родини, яка цього потребує.

Таким чином, висвітлення участі сім'ї у вирішенні проблем виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку підтвердило її детермінованість історією ставлення суспільства до осіб з психофізичними порушеннями.

Можна виділити такі етапи в історії цих взаємовідносин:

- перші спроби надання допомоги дітям із особливостями психофізичного розвитку та їх сім'ям;

- організація консультативної допомоги батькам дітей з розумовою відсталістю та іншими порушеннями на початку XX століття;

- вивчення наслідків емоційного стресу у батьків дітей з відхиленнями у розвитку;

- вивчення психопатологічних порушень у батьків дітей з особливостями психофізичного розвитку;

- вивчення впливу хвороби дитини на характер сімейних взаємин, принципи сімейного виховання і типи сімей;

- формування передумов створення комплексної системи соціально-психологічної адаптації сімей, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку.

Я.А. Коменский в помощь матерям создал первую в мире энциклопедию, И.Г. Песталоцци — руководство для матерей. К.Д. Ушинский считал, что родители должны читать педагоги­ческую литературу, а также приобретать знания в общении с педагогами. Он подчеркивал роль матери, которая ближе всех к ребенку, заботится о нем с самого рождения, тонко и глубоко понимает его индивидуальные особенности. В.А. Сухомлинский подчеркивал, что задачи воспитания и развития будут успешно решены в том случае, если детский сад будет поддерживать связь с семьей и вовлекать ее в свою работу. Именно он выделил и обосновал принцип непрерывности и единства общественного и семейного воспитания, основанный на отношении доверия и сотрудничества между педагогами и родителями.

До теми № 2.

Теорії сімейних систем.

Соціально-екологічна модель сім'ї. Структура сім’ї. Визначення сім’ї з позицій системного аналізу. Характеристика членів сім’ї, її культурний та ідеологічний стиль. Внутрішні стратегії сім’ї. Різні види підтримки сім’ї на різних етапах життєвого циклу. Сімейні взаємодії. Модель структури сім’ї Олсон. Збалансовані сім’ї. Нестабільні, дисгармонійні сім’ї. Сімейний конфлікт, установки батьків. Життєвий цикл сім’ї. Функції сім’ї, яка виховує дитину з відхиленнями у розвитку.

З точки зору теорії систем сім'я – це жива система і, як усі системи, складається з незалежних частин, взаємодія яких забезпечує такі властивості системи, яких не мають її окремі частини.

У відповідності з концепцією системного підходу виділяють:

1. Структуру сім'ї (ресурси сім'ї; характеристика окремих її членів; культурний стиль; ідеологічний стиль) – вхід системи.

Наявність у сім'ї дитини з порушенням у розвитку – одна з численних особливостей структури сім'ї.

Долаючи хронічний стрес, пов'язаний з вихованням нестандартної дитини, сімя використовує різні стратегії (внутрішні, зовнішні). Внутрішні: пасивна позиція, активна позиція. Зовнішні: вміння знаходити і використовувати допомогу інших людей, здатність знаходити духовну підтримку, вміння використовувати ресурси державної підтримки.

2. Сімейні взаємодії, у процесі яких сім'я виконує свої функції та задовольняє свої потреби.

 

Діти з порушеннями у розвитку живуть і розвиваються у контексті сімї, де кожна подія, що відбувається з однією людиною, торкається всіх.

Сімейні взаємини розглядаються у поняттях – «підсистеми», «згуртованості», «адаптивності», «комунікації».

В кожній сімї виділяють такі підсистеми: подружня, батьківська, сибсова, розширена сімейна (екстрасистема).

 

Дитина з порушенням у розвитку порушує усі чотири підсистеми.

3. Сімейні функції – діяльність сімї, спрямована на задоволення спільних та індивідуальних потреб – вихід системи.

 

До основних сімейних функцій належать: економічна; фізіологічна; відновлювальна; соціалізації дітей; самодеінтифікації дітей; виховна; світоглядна; освітня; професійної підготовки; корекційно-розвивальна; компенсуюча; реабілітаційна.

 

4. Життєвий цикл сім'ї – зміни, які відбуваються у сім'ї – народження дитини; шкільний вік; підлітковий вік; період «випуску»;пост батьківський період.