Ієрархія, культура та ринок в системі економіної культури

ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНА ОСВІТА В СИСТЕМІ

ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА

 

2.1. Ієрархія, культура та ринок в системі економіної культури

2.2. Становлення економічної культури в Україні

 

Ієрархія, культура та ринок в системі економіної культури

 

Україна перебуває в стані переходу від адміністративно-організованого до економічно-організованого суспільства. За цих умов класична схема ієрархія-культура-ринок має бути розглянута стосовно взаємозв’язку цих найважливіших чинників впливу на людей та інструментів управління ними з системою освіти, особливо економічної.

Під ієрархією ми розуміємо систему управління як відношення влади і людини. Культура в нашому контексті розглядається як система визнаних суспільством групових цінностей, соціальних норм і моделей поведінки. Ринок — це система рівноправних відносин по горизонталі, що ґрунтуються на купівлі-продажу товарів і послуг, на відносинах власності та рівновазі інтересів продавця і покупця.

Кожний з цих елементів — системне явище. Вони існують у перехідний період у різних фазах, тому що зміни в них відбуваються з різною швидкістю та глибиною. Наприклад, якщо зміни в системі управління можна впровадити досить швидко, то в культурі мають здійснитися зміни економічного, психологічного та управлінського мислення, що потребує тривалого часу. Культура як етнопсихологічний феномен — це пам’ять суспільства. Суспільні цінності, трудова та повсякденна мораль — це те, що можна швидко зруйнувати, але треба дуже довго формувати. Освіта й виховання відіграють велику роль у культурі суспільства, бо вони безпосередньо впливають на мислення і поведінку людини. Треба відзначити, що ієрархія, культура та ринкові відносини в процесі взаємодії можуть давати синергічні ефекти.

Важливою галуззю економіко-соціологічного знання є вивчення економічної поведінки людей і чинників, що цю поведінку визначають.

Як відомо, поняття «економічна поведінка» складається з

 

	мотивації,	що спрямована на підвищення свого добробуту (підвищення кваліфікації теж),
	мислення,	що віддзеркалює економічні зв’язки та відно­шення між суспільними, виробничими та особистісними суб’єктами,
	вчинків,	що базуються, з одного боку, на національних традиціях, а з іншого — на спеціальних знаннях та вміннях, які реалізуються в контактах між суб’єктами економічної діяльності.

Схематично вплив культури на формування конкретної поведінки людини можна відобразити схемою (рис. 5 [20, с. 15]).

Рис. 5. Вплив культури на формування поведінки

 

Для розуміння проблем економічної культури та економічної освіти дуже важливо спинитись на таких моментах.

1. Існують об’єктивні труднощі засвоєння сучасної економічної культури та ринкового мислення.

2. Ринкові відносини вимагають (незалежно від наших бажань) від людей нового рівня економічних знань.

Ми повністю поділяємо погляди Р.В. Ривкіної, яка ще в 1989 р. в статті «Економічна культура як пам’ять суспільства» [106, с. 39] писала, що «оздоровить экономику можно только через оздоровление экономической культуры... Нужно сформировать у людей критическое отношение к дефектам экономической культуры, которое будет способствовать их изживанию... Необходимо отказаться от позиции, что можно поднять экономику, «перескочив» через дефекты массовой культуры, проигнорировав их, сделать вид, что их нет... Короче, нужно ликвидировать механизм «культурного торможения»... заменив его механизмом прогрессивного влияния культуры на развитие экономической культуры как социальной памяти».

Виховання і культура (з релігією включно) — це материнське лоно економіки. Такою є концепція відомого американського спеціаліста професора Френсіса Фукуями [92, c.11].

Як відомо, ХХІ вік прийнято вважати майбутнім століттям азіатсько-тихоокеанського регіону. Фукуяма пояснює це тим, що в Азії населення може вільно слідувати матеріальним інтересам. Він пише: «Безумовно, вільні ринки і стабільність політичної системи — обов’язкові умови економічного зростання. Але також безсумнівно й те, що культурна спадщина далекосхідних суспільств, етика праці, сімейного життя, ощадливість, релігія, котра, на відміну від ісламу, не накладає обмежень на форми економічної поведінки та інші моральні якості, що міцно сидять у людях, аж ніяк не менш значущі для пояснення економічної діяльності людей». Нині світ уражений стрімким економічним піднесенням Японії, Китаю та так званих малих драконів (Тайвань, Південна Корея, Сингапур і Гонконг). Сподіваючися зрозуміти витоки стабільного економічного зростання цих країн, американці та європейці були здивовані поясненнями «капітанів» економічного дива. Всі вони вказували на Конфуція та його ціннісні орієнтири (існує навіть поняття «конфуціанський культурний регіон»). Визначні політики південно-східного регіону неодноразово визнавали, що своїми економічними успіхами їхні країни зобов’язані конфуціанським цінностям, які вміло інтегровані як у сферу виховання особистості, так і в її господарську діяльність. Особливу увагу приділяють етичному аспекту підприємницької діяльності, що випливає з морального імперативу Конфуція.

Як відомо, суть конфуціанського вчення полягає, за висловом Льва Толстого, в тому, що «істинне (велике) вчення навчає людей вищому добру — оновленню людей та перебуванню їх у цьому стані». Щоб опанувати це найвище благо, конче потрібні благоустрій народу, благоустрій у родині, благоустрій у самому собі (щоб серце було чисте). Треба мати вищі знання, вивчати самого себе. Цікавий факт, що першим до Конфуція в російській культурі звернувся О.С. Пушкін. У чернетках «Євгенія Онєгіна» були такі рядки: «Мудрец Китая нас учит юность уважать — от заблуждений охраняя, не торопиться осуждать...» [92, c. 12].