ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ
Самостійна робота № 3
(самостійне вивчення – 2 години)
Тема 3. Юридична навчальна діяльність. Система юридичної освіти в Україні.
Мета: дати студентам чітке поняття основним засадам освіти в Україні. Студенти повинні орієнтуватися в обов’язках та правах студентів. Студенти повинні знати види та форми навчальних занять.
Форми контролю:
- доповіді;
- обговорення;
- тести.
Питання для самостійного вивчення.
1. Основні характеристики системи і структури юридичної освіти (відповідні заклади освіти; освітні рівні; освітньо-кваліфікаційні рівні юридичного спрямування; наукові ступені).
2. Державні стандарти юридичної освіти.
Рекомендована література до теми:
1. Конституція України, 28.06.96.
2. Загальна декларація прав людини/Прийнята і проголошена резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н е.ід 10 грудня 1948 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К., 1989.- С.9-14.
3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права/ Прийнятий і відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 грудня 1966 року. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 28-49.
4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 15-27.
5. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. "Голос України", 1(1 січня 2001 р., № З (2503).- С. 6-8.
6. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних цінностей).— К., 1997.— С. 295-298.
7. Цивільний кодекс України від 16.01.2003, № 435-ІУ.
8. Кодекс законів про працю України / Затв. Законом Української РСР від 10.12.1971 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971.-№ 50.- Ст. 375.
9. Кримінальний кодекс України від 05..04.2001 р. № 2341-111.
10. Господарський кодекс України від 16.01.2003, № 436-4.
11. Закон України від 22.12.1993 № 3767-12 "Про міжнародні договори України. // Відомості Верховної Ради (ВВРУ), 1994.— № 10.- Ст.45.
12. Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» // ВВРУ.- 1996.- № 49.- Ст.272.
13. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про службу Безпеки» // ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.
14. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про прокуратуру» // ВВРУ. - 1991.- № 53.- Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р.- ВВР.- 2002.- № 17.- Ст. 125.
15.. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»// ВВРУ.- 1993 № 8.- Ст. 56.
16. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотаріат»// ВВРУ.- 2002.- №16.- Ст.114.
17. Положення "Про Міністерство юстиції України", затверджене Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. № 1396/97// Офіційний вісник України № 2, ст. 14 від 29.01.1998.
18. Положення "Про Міністерство внутрішніх справ України", затверджене Указом Президента України від 07 жовтня 1992 р. // Офіційний вісник України 0, № 42, ст. 1774 від 03.11.2000.
19. С.С. Сливка. Юридична деонтологія..- К..:Атіка, 2001.-304с.
20. Н.В. Коваль. Введение в юридическую специальность Донецк: 1998-192с.
21. За редакцією Ю.С. Шемшученко. Юридична енциклопедія в 6т.- К..: Українська енциклопедія, 1998.
22. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. - М., Юридическая литература, 1976.
23. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учебное пособие. - К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. - 80 с.
24. Жалинский А.З. Професиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учебное пособие. - М.: Изд-во БЕК, 1997.— 330 с.
25. Клименко Н.И. Криминалистические знання в структуро профессиональной подготовки следователя. — К., 1990. — 130 с.
26. Кукушкин В.М. Полицейская деонтология: Социологический ана-лиз зарубежньїх концепций. М.: Академия МВД России, 1994. — 132 с.
27. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП, 1998. - С. 14 - 18.
28. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: "Атика", 1999. — С. 175—200.
29. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних закладів.— К.: "Атика", 1999. — С. 5—20.
30. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.- К.: ВІРА;
Методичні рекомендації:
Розглядаючи перше питання (Основні характеристики системи і структури юридичної освіти (відповідні заклади освіти; освітні рівні; освітньо-кваліфікаційні рівні юридичного спрямування; наукові ступені.) необхідно звернути увагу на те, що
Стандарт вищої юридичної освіти — це своєрідна типова модель юриста-професіонала, що служить орієнтиром для підготовки кадрів в юридичних вузах та факультетах.
Він являє собою сукупність норм, що визначають:
· зміст вищої освіти (система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і цивільних якостей);
· зміст навчання (структура, зміст і обсяг навчальної інформації);
· засіб діагностики якості освіти (методики оцінки якості знань, умінь і навичок);
· нормативний термін освіти (термін навчання на денній (очній) формі, що необхідний для засвоєння особою змісту навчання, встановлений стандартом вищої освіти).
Система стандартів вищої освіти:
· Державний стандарт вищої освіти.
· Галузеві стандарти вищої освіти.
· Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.
Базуючись на державному стандарті вищої освіти (загальному для всіх вузів) і стандарті юридичної вищої освіти (загальному для юридичних вузів і факультетів), кожен юридичний вуз залежно від його спеціалізації і відомчої підлеглості може розробити свій варіант кваліфікаційної характеристики професіонала даного напрямку. При цьому слід брати за основу загальні нормативи Державного стандарту. Підготовка юриста повинна вестися відповідно до такого стандарту, щоб забезпечити приєднання України до Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіті в Європі, тобто мати фундаментальний характер. Проходження спрощеної моделі вимог до юридичної професії здатне призвести до вихолощення її змісту і втрати відповідальної соціокультурної ролі. Державний стандарт, з одного боку, задає вузам орієнтири мінімуму знань, які зобов'язаний здобути студент (курсант), а з іншою — дає можливість створювати авторські курси.
Структура стандартів вищої юридичної освіти:
1) освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника — вказує цілі юридичної освіти і професійної підготовки; вимоги до компетентності юриста; систему практичних функцій (правотворча, правозастосовча, контрольно-наглядова, інтерпретаційна та ін.); систему типових завдань практичної діяльності, які зобов'язаний уміти виконувати юрист; комплекс умінь для їх реалізації (основний нормативний документ державних стандартів);
2) освітньо-професійна програма підготовки — визначає нормативний термін і нормативну частину змісту освіти за фахом (напрямком) відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня; встановлює вимоги до змісту, обсягу і рівня освіти і професійної підготовки фахівця.
Складається з трьох циклів:
а) гуманітарної і соціально-економічної підготовки (філософія, логіка, психологія, соціологія, етика, економіка — професійної орієнтації);
б) природно-наукової підготовки (обчислювальна техніка, програмування та ін.);
в) професійної і практичної підготовки (блоки — історико-теоретичний, державно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-правовий, міжнародний);
3) засоби діагностики якості вищої освіти — представляють стандартизовані методики, призначені для кількісної і якісної оцінки досягнутого рівня знань, умінь і навичок, а також інших якостей — професійних, світоглядних, громадянських, тобто таких, що встановлюють відповідність рівня якості здобутої вищої юридичної освіти вимогам його стандартів.
Кваліфікаційний паспорт юриста-фахівця закріплює стандарт якості професійної юридичної підготовки відповідно до спеціальності і кваліфікації, яка привласнюється випускнику. Він є основним нормативним документом, що відображає цілі, зміст і результат професійної підготовки юриста даної спеціальності:
· встановлює систему типових завдань (професійних, соціально-службових і етично-психологічних), до вирішення яких повинен бути готовий юрист на певному етапі юридичної підготовки (бакалавр, магістр);
· включає показники необхідного рівня оволодіння професійною діяльністю;
· містить визначення, яким параметрам він повинен відповідати, якими особистими і професійними якостями він повинен володіти (стан здоров'я, психічні якості, морально-етичні установки та ін.), тобто дає коротку професіограму (опис професії).
Кваліфікаційний паспорт юриста-випускника вузу містить його загальну характеристику як соціальної індивідуальності. Цей стандарт однаково обов'язковий для всіх установ освіти по даній спеціальності.
Кваліфікаційний паспорт юриста-випускника вузу структурно складається з трьох частин:
| Загальні вимоги | наявність юридичного мислення, загальної ерудиції і здібності до критичної самооцінки, самоконтролю, професійного і морально-психологічного удосконалення |
| Система знань | впорядкований комплексний набір загальних і спеціальних знань, що одержуються в результаті поглибленого вивчення навчальних дисциплін, первинні відомості про які давалися в загальних середніх школах, коледжах, технікумах і інших установах освіти середнього рівня підготовки, а також осягнення нових навчальних курсів відповідно до спеціальності |
| Система умінь | впорядкований набір умінь або знання в їх практичному застосуванні, тобто набута здатність цілеспрямовано і творчо користуватися своїми спеціальними знаннями в процесі практичної юридичної діяльності |
Від юриста-випускника вищого навчального закладу потрібні такі професійно-правові уміння:
1) тлумачити і застосовувати закони та інші нормативні правові акти;
2) забезпечувати дотримання законодавства в діяльності державних органів, фізичних і юридичних осіб;
3) юридично правильно кваліфікувати факти і обставини;
4) розробляти документи правового характеру; здійснювати правову експертизу нормативних правових актів; давати кваліфіковані юридичні висновки і консультації;
5) ухвалювати правові рішення і здійснювати інші юридичні дії в точній відповідності з чинним законодавством;
6) розкривати і встановлювати факти правопорушень; визначати заходи відповідальності і покарання винних; вживати необхідних заходів до відновлення порушених прав;
7) систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію, вивчати законодавство і практику його застосування, орієнтуватися в спеціальній літературі.
Вищі навчальні заклади юридичного профілю в Україні.
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого(НЮА — таку назву вона одержала в 1995 p., раніше це був Харківський юридичний інститут, потім Українська юридична академія). Як вищий юридичний заклад освіти Харківський юридичний інститут функціонує з 1920 p., а початок цього вищого юридичного навчального закладу сягає у давнину — у 1805 p., коли запрацював юридичний факультет Харківського університету. Нині у складі НЮА України існує Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури (створений в 1995 р. на базі прокурорсько-слідчого факультету). Крім того, Академія має такі факультети: господарсько-правовий; слідчо-криміналістичний; юстиції; підготовки слідчих для Служби безпеки України; військової юстиції; підготовки юристів для Міністерства зарубіжних справ України; підготовки спеціалістів для кримінально-виконавчої системи; підготовки фахівців для Пенсійного фонду України; підготовки професійних суддів (магістратура) та ін.
Одеська національна юридична академія (ОНЮА) — створена в 1997 р. (спочатку це був Одеський юридичний інститут, що виник у 1993 р. на базі юридичного факультету Одеського держав-
ного університету імені І. І. Мечникова). На факультетах цієї академії (державного будівництва і управління, правосуддя і правової роботи в народному господарстві, прокурорсько-слідчому та ін.) готуються професіонали, які можуть працювати в органах державної влади і управління, прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, юстиції, в митниці, в юридичних службах господарських органів, комерційних структурах та ін.
Юридичний факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (заснований в 1834 р.) проводить підготовку юристів за фахом «правознавство». Існують кафедри: теорії і історії держави і права, конституційного і адміністративного права; цивільного права; трудового, земельного і екологічного права; господарського права; правосуддя; кримінального права і кримінології; криміналістики та інші, на яких проводиться спеціалізація фахівців широкого профілю.
Юридичний факультет Львівського національного університету ім. І. Я. Франка — бере початок від Львівської колегії (1661 p.); створений в 1784 p., коли західноукраїнські землі входили до складу Австрійської монархії. Спочатку викладання велося на німецькій мові, аз 1862 р. — на українській, що була замінена польською мовою в результаті польської окупації Львова (1918 р.). На нових засадах зазначений факультет почав функціонувати з 1939 p., після возз'єднання українських земель з Україною. Нині активно працюють кафедри: історії держави і права; теорії і філософії права; конституційного, адміністративного і фінансового права; кримінального права і кримінології; цивільного права і процесу; трудового, аграрного і екологічного права; основ права України та ін.; готуються фахівці широкого профілю; функціонує магістратура.
Юридичний факультет Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (ТНУ, м. Сімферополь) — бере початок від юридичного факультету Кримського філіалу Київського університету (1917 p.). Філіал, де функціонував юридичний факультет, був перетворений на Таврійський університет (1918 р.). У 1921 р. факультет був закритий і відроджений в 1995 р. Останніми роками факультет переживає період організаційно-наукового піднесення. Зміцніла матеріально-технічна, науково-методична і інформаційна база, підвищився рівень забезпечення науково-педагогічними кадрами вищої кваліфікації та ін. У складі юридичного факультету ТНУ діють кафедри: теорії і філософії права; історико-правових дисциплін і основ правознавства; конституційного і міжнародного права; цивільного і трудового права; господарського і екологічного права; кримінально-правових дисциплін та ін.; готуються фахівці широкого профілю; функціонує магістратура.
Юристів готують також державні університети: Волинський (м. Луцьк), Дніпропетровський, Донецький, Запорізький, Одеський, Прикарпатській (м. Івано-Франківськ), Ужгородський, Східно-український (м. Луганськ), Харківський, Чернівецький, Національний університет «Києво-Могилянська академія» (м. Київ), Національний університет «Острозька академія» (м. Рівне) та ін.
Юридичні факультети організовані в технічних, сільськогосподарських, педагогічних й інших державних установах освіти. Юристів готують недержавні вузи, інститути і факультети: Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України (м. Київ), Донецький інститут економіки і господарського права, Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, Інститут адвокатури при Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, Міжнародний інститут лінгвістики і права (м. Київ), Київський інститут туризму, економіки і права, Київський університет права (первинна назва Вища школа права) при Інституті держави і права Національної академії наук (НАН), Міжнародний Соломонів університет (м. Київ), що має філіали в інших містах України та ін.
Підготовка кадрів юридичного профілю здійснюється також у відомчих вищих навчальних закладах Національної академії служби безпеки України (1995 p.), Академії податкової міліції при Департаменті податкової адміністрації; Київському та Харківському національних університетах внутрішніх справ, Кримському, Донецькому, Львівському, Луганському та інших інститутах внутрішніх справ (МВС України) та ін. Готує юристів-фахівців і Військовий інститут Київського національного університету. Держдепартамент інтелектуальної власності відкрив двері для абітурієнтів своєї установи освіти — Інституту інтелектуальної власності і права.
Випускники всіх акредитованих юридичних вузів, незалежно від форм власності, користуються рівними правами під час влаштування на роботу відповідно до їх спеціальності. Це є одним з головних положень Державної програми розвитку юридичної освіти.
Найважливішим завданням вищих установ освіти України є підготовка висококваліфікованих фахівців, які володіли б новітніми досягненнями вітчизняної і зарубіжної науки, були виховані у дусі високої моралі, глибоко освоїли загальнолюдські цінності, здатні будувати незалежну демократичну правову соціальну державу і реально забезпечувати права і свободи громадян.
Зростання числа вищих і середніх установ освіти в Україні — об'єктивний процес, пов'язаний з реорганізацією суспільства і держави у напрямку розвитку ринкових відносин, участі в європейських інтеграційних процесах. У цих умовах природним є підвищений попит на кваліфікованого юриста.
Підвищення кваліфікації юридичних кадрів — це навчання з метою послідовного оволодіння новими знаннями і розвитку умінь виконувати додаткові завдання і обов'язки в рамках спеціальності в цілях ефективності практичної юридичної діяльності.
Перепідготовка — це навчання, здійснюване з метою отримання нової спеціальності на основі одержаного раніше освітньо-кваліфікаційного рівня і практичного досвіду або у разі переміщення на іншу (споріднену) роботу, виконання якої вимагає нових знань, умінь і навичок.
Стажування — придбання особою досвіду виконання завдань і обов'язків певної спеціальності (стажування адвоката, прокурорського працівника та ін.).
Україна потребує гнучкої системи перепідготовки, стажування і підвищення кваліфікації фахівців з нових напрямків розвитку юридичної науки і юридичної практики. Юрист зобов'язаний постійно підвищувати свій професійний рівень як самоосвітою, так і періодичним проходженням курсів професійної перепідготовки і підвищення кваліфікації3. Важливо оптимізувати терміни і періодичність навчання в системі післявузівської освіти, передбачити обов'язкове підвищення кваліфікації працівників і фахівців суду, органів юстиції, прокуратури, інших сфер державної служби не менше одного разу на 4—5 років. Відомо, що якщо юрист впродовж 5 років не практикує і не займається самоосвітою, він повністю втрачає кваліфікацію.
Обсяги підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в конкретній галузі, виходячи з потреб цієї галузі, її спеціалізованих установ і організацій, а також вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників, і дотримуючись приписів закону.
Формування правової системи і системи соціально-політичного і економічного управління в Україні зумовлює гостру потребу в перепідготовці управлінських кадрів на фундаментальній юридичній основі з урахуванням як традиційного, так і інноваційного вітчизняного і зарубіжного досвіду.
Основне призначення у підвищення кваліфікації юридичних кадрів — вивчення змін у законодавстві і нормативно-правовій базі, що відноситься до сфери професійної діяльності, послідовне удосконалення професійної майстерності, вивчення і використання позитивного вітчизняного і зарубіжного досвіду в роботі.
Перепідготовка, стажування і підвищення кваліфікації юридичних кадрів відбувається відповідно до основних вимог, що пред'являються державою при підборі і розстановці кадрів:
1) мати високий рівень професійної освіти і тверді громадянські установки, тобто чесно виконувати свій професійний обов'язок — служити людям;
2) володіти глибокими знаннями Конституції України, законів і усвідомлювати своє соціальне призначення — стояти на варті законності і правопорядку, захищати соціальну справедливість;
3) мати не тільки громадянство України, а й бути громадянином своєї Вітчизни, володіти самостійністю, здатністю взяти відповідальність на себе і довести почату справу до кінця.
Особа, котра пройшла перепідготовку і державну атестацію, одержує відповідний диплом про вищу освіту. Особа, котра пройшла стажування або підвищила кваліфікацію (розширила профіль), одержує відповідний документ про післявузівську освіту.
Центри підвищення кваліфікації юридичних кадрів в Україні є в усіх сферах прикладання їх праці — судовій, прокурорській, нотаріальній, адвокатській та інших. Юристи-практики підвищують свою кваліфікацію, як правило, в інститутах і на курсах підвищення кваліфікації міністерств і відомств, вищих навчальних закладів не рідше за один раз в 4—5 років.
Істотний внесок у справу професійної підготовки суддів внесли: Центр підготовки суддів при Верховному Суді і Центр суддівських студій при Міністерстві юстиції.
Створена в 2000 р. (відповідно до Указу Президента України) Українська академія суддів при Міністерстві юстиції України забезпечує практичну підготовку осіб, які вперше претендують на заняття посади судді, а також підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату суддів, проведення наукових досліджень з питань організації ефективної діяльності суддів.
У відділенні підвищення кваліфікації Української академії суддів підвищують свій професійний рівень: (1) судді районних судів загальної юрисдикції (перед кожною атестацією на присвоєння чергового класу, але не рідше одного разу на 3 роки); (2) судді апеляційних судів; (3) судді спеціалізованих судів; (4) працівники апарату суддів.
У складі Вищого господарського суду з 1995 р. працює Науково-дослідний центр з комплексних проблем організації і компетенції юрисдикційних органів по вирішенню господарських спорів і підвищення кваліфікації суддів господарських судів України. Аналога цій структурі немає в жодній.
Інститут Генеральної прокуратури України по підвищенню кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів і науково-практичних розробок з питань організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності (м. Київ) з 2000 р. проводить перепідготовку прокурорів з урахуванням посади і класного чину.
Зміцнюється система підвищення кваліфікації працівників Служби безпеки України, яка проводиться на базі Національної академії служби безпеки України.
Національна школа підвищення кваліфікації слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції (поліції) покликана забезпечити своєчасну перепідготовку фахівців відповідних професій.
Центри підвищення кваліфікації кадрів є в Українській академії державного управління при Президенті України (м. Київ) і її філіалах (Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Харків), а також при державних адміністраціях: АР Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських. Тут проходять практичне навчання працівники управлінь юстиції різних рівнів.
Перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ України здійснюється на факультетах і в інститутах відомчих навчальних закладів і включає: професійну підготовку молодого фахівця; підвищення кваліфікації працівників середньої ланки органів внутрішніх справ; підвищення кваліфікації керівних кадрів органів внутрішніх справ. Підвищення кваліфікації відбувається на основі нових підходів до вирішення питань зростання ефективності роботи міліції: одним з основних критеріїв ефективності службової діяльності працівників міліції є її оцінка громадськістю.
Усі центри по підвищенню і перепідготовці юридичних практичних кадрів повинні володіти новітньою інформацією про правові акти, що приймаються в державі; новітніми науково-технічними досягненнями в галузі юриспруденції в країні і за ЇЇ межами; новітньою технологією отримання і обробки таких відомостей; широким науково-методичним забезпеченням викладання та ін. Необхідним є періодичне висвітлення в засобах масової інформації про роботу таких центрів, оскільки ця, здавалося б, непомітна робота є важливим показником кадрової політики держави, спрямованої на ствердження законності і правопорядку в суспільстві.
Розглядаючи друге питання (Державні стандарти юридичної освіти..) необхідно звернути увагу на те, що
Згідно до Закону України «Про вищу освіту»
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 37-38, ст.2004)
