На ефективність діяльності у ФВ впливають наступні групи якостей: психомоторні здібності; природні властивості які визначають динаміку психічної діяльності, а саме протікання психічних процесів, їх швидкість і стійкість; характер особистості; домінуючий тип акцентуацій.
До психомоторних здібностей належать статична, динамічна та вибухова сила, загальна та динамічна гнучкість, загальна координація, загальна і спеціальна витривалість, рівновага; диференціація та швидкість реакції; швидкість та координація руху руки та променево-зап’ясткового суглобу; стійкість та спритність руки та пальців.
Природні властивості які визначають динаміку психічної діяльності характеризують темперамент особистості. Це ті індивідуально-психологічні властивості людини, які визначають специфіку її поведінки, енергетичний рівень і особливості реакції. Серед властивостей темпераменту на ефективність спортивної діяльності впливають: збудливість, здатність пристосовуватися до нових ситуацій, відношення до ризику, уміння спілкуватися, гнучкість розуму, схильність до монотонної роботи, впертість та наполегливість, сміливість, врівноваженість, уміння планувати свої вчинки, стресостійкість, працездатність.
Серед рис які формують характер особистості, домінуючими в досягненні спортивних успіхів є: риси особистості які проявляються в між людських відносинах, особливо коли мова йде про командні види спорту; ставлення спортсмена до самого себе котре проявляється в самооцінці і в рівні домагань; ставлення до обраного виду спорту і до діяльності взагалі.
Різке виявлення негативних рис називається акцентуаціями характеру. Серед акцентуацій які часто зустрічаються серед спортсменів є: агресивність, імпульсивність, егоїзм, занадто висока домінантність, самозакоханість, жорсткість, негативізм, впертість, ригідність поведінки, гіпертимність, високий рівень тривожності. Вище вказані акцентуації, як правило негативно впливають на ефективність діяльності.
Спеціальна психологічна підготовка до змагань направлена на формування і вдосконалення властивостей особистості та психічних станів, що обумовлюють успішність та стабільність досягнення результатів, а також на адаптацію до екстремальних змагальних ситуацій. Вона представляє собою процес створення, підтримання і відновлення стану психічної готовності до участі в змаганнях, до боротьби за досягнення найкращого спортивного результату, виходячи з тих умов, які передбачаються на майбутніх конкретних змаганнях особистості до участі в змаганнях, як і будь-який інший стан є цілісним проявом особистості, що представляє собою динамічну систему, яка включає в себе наступні компоненти:
1. Твереза впевненість з своїх силах, яка. виникає і формується на основі усвідомлення реального співвідношення своїх можливостей і сили суперників з врахуванням умов майбутніх змагань та наявності шляхів для досягнення змагальної мети.
2. Прагнення до кінця боротися за досягнення змагальної мети, за перемогу. Це прагнення проявляється у цілеспрямованості спортсмена, яка направлена на безкомпромісне ведення боротьби від початку до кінця змагань, на досягнення запланованого і навіть ще кращого результату (не тільки з рівними, а й з більш сильними суперниками). Однак бажання боротися до кінця є лабільним, воно може і "згаснути". Головними причинами цього небажаного явища є:
- явна, часто несподівана перевага суперника; спортсмен, образно кажучи, складає зброю і не бореться за досягнення навіть реального результату;
- передчасно виникаюче, часто обманливе враження про ніби-то вже досягнуту змагальну мету, яке призводить до невдачі коли здавалось, що перемога "була в руках".
3. Оптимальний рівень емоційного збудження. Передзмагальний період протікає, як правило, під знаком підвищеного емоційного збудження. Але не в усіх випадках рівень збудження є сприятливим для успішного виступу на змаганнях. Він може бути надмірно високим (при стартовій лихоманці), або недостатнім (при стартовій апатії). Але в усіх випадках емоційне збудження характеризує рівень психічної напруженості спортсмена який залежить також і від інших факторів:
- значимості змагань;
- мотивації виступу в змаганнях;
- індивідуально-психологічних та типологічних особливостей особистості спортсмена;
- психологічних особливостей виду спорту та змагальної вправи;
- психологічного мікроклімату в спортивному колективі.
При всіх умовах важливо, щоб рівень емоційного збудження був оптимальним, тобто відповідним особливостям діяльності в обраному виді спорту, умовам та вимогам змагальної діяльності масштабу та рангу змагань, індивідуальним (психологічним та типологічним) особливостям особистості спортсмена.
4. Висока стійкість до перешкод по відношенню до несприятливих зовнішніх та внутрішніх впливів. На протязі всього спортивного змагання спортсмен повинен зберігати зосередженість на процесі змагальної боротьби, і це при тому, що на нього постійно виливає велика кількість збиваючих зовнішніх та внутрішніх факторів, часто зовсім несподіваних. До такого роду перешкод спортсмен повинен проявляти максимально можливу "нечутливість" або активно протидіяти їх негативному впливу, свідомо регулюючи і свій стан, і хід змагальної діяльності. Стійкість до перешкод сприяє збереженню робочих параметрів - в цьому її головне значення в структурі стану психічної готовності до змагань.
В основі стійкості до перешкод лежить сформована робоча домінанта. В психологічних її механізмах центральне місце займають стійкість уваги, стабільна тривалість зосередженості перед виконанням спортивної дії, емоційно-сенсорна стійкість, сукупність вольових якостей і сила нервової системи відносно збудження. При цьому вплив збиваючих факторів нейтралізується посиленням робочої домінанти на підсвідомому рівні або за рахунок вольових зусиль - на свідомому.
5. Здатність керувати своїми діями, думками, почуттями, поведінкою в екстремальних змагальних ситуаціях. Передзмагальний період і весь процес змагальної боротьби постійно перемінливі. Тому спортсмен завжди стоїть перед необхідністю орієнтуватись в обстановці, передбачати хід подій, приймати адекватні рішення, регулювати у відповідності з метою свої дії, керувати своїми емоціями, корегувати свій стан, протидіяти збиваючим факторам, керувати своєю поведінкою у відповідності з морально-етичними нормами. Все це проявляється у зовнішній діяльності спортсмена і являється організуючим та направляючим її фактором. Але все це дозволяє також говорити і про психічну готовність спортсмена до змагань.
В цілому стан психічної готовності спортсмена до змагань представляє собою врівноважену, відносно стійку систему особистісних характеристик. Ця система - динамічна (функціональна). Це означає:
- всі її компоненти пов'язані між собою;
- її функціонування підлягає ієрархічному принципу;
- зв'язки між компонентами рухливі, і кожен з них, в силу детермінуючого впливу об'єктивних умов діяльності, може стати тимчасово ведучим (найчастіше роль ведучих компонентів грають: в передстартовий період - впевненість в своїх силах, а в процесі змагань - прагнення до кінця боротися за досягнення змагальної мети).
Суттєве практичне значення стану психічної готовності до змагань полягає в тому, що він представляє собою фон, на якому протікають психічні процеси які направлені на орієнтування спортсмена в передзмагальних ситуаціях та в умовах змагальної боротьби, на адекватну цим умовам саморегуляцію дій, думок, почуттів, поведінки в цілому, на вирішення техніко-тактичних та інших завдань, що ведуть до досягнення кінцевої змагальної мети. Саме тут проявляється єдність стану психічної готовності з іншими сторонами цілісної готовності особистості до змагання - готовності моральної, спеціальної і функціональної; виявляються або гармонія всіх ланок цієї складної полікомпонентної системи, або недоліки у формуванні якихось ланок. Відновити цілісність системи, гармонію її ланок шляхом психічної саморегуляції, як правило, неможливо, причому в ряді випадків тому, що слабшою ланкою являється саме недостатня психічна підготовленість.
Вивчення такого роду випадків з застосуванням категорії міри стало основою для виділення декількох рівнів стану психічної готовності до змагань.
Перший рівень - стан повної психічної готовності при якому всі компоненти функціонують як єдина система, адекватно та надійно.
Другий рівень - стан психічної готовності, близький до повної, при якому який-небудь з компонентів (наприклад, бажання боротись до кінця за результат) виражений недостатньо. Такого роду психічні, психомоторні та інші відхилення піддаються оптимізації, найчастіше шляхом саморегуляції.
Третій рівень - стан неповної психічної готовності при якому відхилення в виразності компонентів більш значні, хоча при достатній спеціальній і функціональній підготовленості спортсмена все ж піддаються оптимізації, але вже ззовні, шляхом впливу тренера або психолога з використанням психорегулюючого тренування та інших засобів керування станом спортсмена.
Четвертий рівень - стан психічної неготовності, при якому краще за все спортсмена не допускати до участі в змаганнях. Якщо ж в інших відношеннях його підготовленість непогана, то можна спробувати використати спеціальний психотерапевтичний вплив лікаря або кваліфікованого психолога.
Наявність рівнів психічної готовності до змагань підкреслює динаміку цього стану, можливість його переходу з одного рівня на інший. Ця динаміка має дуже важливу особливість: чим вищий досягнутий рівень стану психічної готовності, тим більш він стійкий, тим стабільнішим він стає від змагання до змагання (при інших рівних умовах, при загальній готовності до змагань).
Формування стану психічної готовності спортсмена до змагань представляє собою процес направленої організації свідомості та дій спортсмена, в залежності від умов що можуть виникнути на даному змаганні.
Спеціальна психологічна підготовка спортсмена до змагань направлена на формування і вдосконалення властивостей особистості та психічних станів, що обумовлюють успішність та стабільність досягнення результатів, а також на адаптацію до екстремальних змагальних ситуацій. Вона представляє собою процес створення, підтримання і відновлення стану психічної готовності до участі в змаганнях, до боротьби за досягнення найкращого спортивного результату, виходячи з тих умов, які передбачаються на майбутніх конкретних змаганнях.
В узагальненій формі ця система включає наступні ланки - засоби спеціальної психологічної підготовки до змагань:
1. Збір необхідної, достатньої та правдивої інформації про умови майбутнього змагання, про суперників. Збір і характер цієї інформації визначаються специфікою виду спорту. В одних видах спорту (лижні гонки, біатлон, гірські лижі, автогонки, велогонки, тощо) - важливо наперед знати інформацію про місце проведення змагань (профіль дистанції, кліматичні умови і т.д.); в других - головною являється інформація про рівень підготовленості суперників (одноборства, спортивні ігри); в третіх (плавання, стрільба, веслування) - збір інформації має значення не стільки для планування дій в майбутній спортивній боротьбі, скільки для зняття відчуття новизни обстановки, так як основою тактики є рівномірний розподіл зусиль на всій дистанції змагань, а орієнтація на суперника необхідна лише на фініші.
2. Правильне визначення та формулювання змагальної мети - наперед запланованого та усвідомленого результату діяльності. Мета виступає завжди як головний регулятор діяльності людини. Особливе значення усвідомлення мети має в процесі підготовки до змагань та в моменти максимальної мобілізації сил при виконанні спортивної дії.
Безпосередньо перед змаганнями важливо сформувати правильне відношення до мети. Спортсмен знає до якого результату він готувався і є готовий. Тому з наближенням змагань усвідомлення мети штучно маскується, спортсмен тимчасово, якби забуває про неї. Мета знову актуалізується лише за декілька хвилин до старту. Своєчасність, чіткість та категоричність формулювання змагальної мети сприяє підняттю бойового духу, мобілізації сил та резервних можливостей спортсмена.
З. Формування та актуалізація мотивів участі в змаганнях. Мотивами участі в змаганнях можуть бути спонукання, які мають тільки особистісні значення, або які витікають з усвідомлення спортсменом суспільної значимості досягнення змагальної мети. Найкраще, якщо ті та інші мотиви співпадають. Цілі та мотиви підвищують інтерес до наступного змагання, сприяють створенню захоплюваності процесом підготовки до нього і самою спортивною боротьбою в ході змагань, прагненню досягнути запланованої мети.
4. Моделювання умов змагань. Цей засіб тісно пов'язаний зі збором інформації про умови змагань та про суперників. Проводячи заключний збір в ідентичних кліматичних умовах та часовому поясі, приймаючи участь в підготовчих та відбіркових змаганнях за формулою проведення майбутніх змагань, обираючи спаринг-партнерів в тренувальних та товариських поєдинках (зустрічах) які за манерою поведінки та рівнем техніко-тактичної майстерності схожі з головними суперниками на майбутніх змаганнях - ми адаптуємо психіку спортсмена до можливих ситуацій які мають велику вірогідність виникнути на змаганнях.
5. Ймовірне програмування змагальної діяльності - процес програвання подумки майбутньої діяльності в умовах, що передбачаються. Програмування діяльності відбувається в ході розробки тактичного плану дій спортсмена або команди в наступних змаганнях. Воно завжди носить ймовірний характер, оскільки в розпорядженні спортсмена і тренера не буває абсолютно повної та достовірної інформації про умови майбутнього змагання.
6. Саморегуляція несприятливих внутрішніх станів. В ході загальної психологічної підготовки до змагань спортсмен оволодіває засобами саморегуляції несприятливих передстартових станів. Від змагання до змагання він вчиться обирати із засвоєних засобів саморегуляції найбільш ефективні та адекватні в певних ситуаціях. При підготовці до конкретного змагання, їх він використовує, постійно вдосконалює свій ритуал передзмагальної поведінки. Кінцева мета саморегуляції являє створення “спокійної бойової впевненості”.
7. Збереження та відновлення нервово-психічної свіжості Ця ланка системи спеціальної психологічної підготовки найтіснішим чином пов'язана з попередньою. Але в даному випадку маються на увазі особливості поведінки спортсмена за якийсь час до змагання. Правильна побудова режиму дня в період підготовки до змагань, вміння відволікатись від думок про змагання, нормування спілкування та продуманий вибір його об’єктів —- все це повинно бути підпорядковане накопиченню нервово-психічного потенціалу, який лежить в основі резервних можливостей спортсмена, які необхідно проявити в самий відповідальний момент змагань.
8. Керування динамікою психічного напруження на етапі безпосередньої передзмагальної підготовки. Завдання тренера - підвести спортсмена до моменту старту змагань в стані бойової готовності, одним з компонентів якого є оптимальний рівень емоційного напруження. Психічне напруження з наближенням змагань зростає. Тому необхідно слідкувати, щоб спортсмен де підійшов до початку змагань занадто збудженим (передзмагальна лихоманка), чи навпаки - недостатньо (передзмагальна апатія). Лихоманка є наслідком великого бажання досягнути максимального результату і відповідальністю за нього, а також усвідомленням рангу змагань. Тому ніколи не можна на заключному етапі підготовки займатись "накачкою" спортсмена, а навпаки - необхідно його думки від мети змагання переключати на виконання змагальної діяльності. Апатія - це результат довготривалого психічного напруження в підготовчий період, яке призводить до вичерпання нервово-психічних ресурсів. Щоб цього уникнути необхідно правильно організувати відпочинок спортсмена та підбирати раціональні відновлюючи процедури (масаж, сауна, тощо).
9. Зміцнення внутрішніх опор спортивної майстерності. На заключному етапі підготовки до змагань різко підвищити рівень фізичної підготовленості та техніко-тактичної майстерності практично неможливо. Але дуже важливо заставити спортсмена повірити в свої сили та можливості, в те що він здатен досягнути поставлену перед ним мету. Для. Цього можна трохи завищувати оцінку підготовленості окремих сторін та змагальних вправ в цілому. Наприклад якщо спортсмен якийсь технічний прийом виконує на "добре", говорити йому що він в нього виходить “відмінно” і т.д. Висока оцінка рівня підготовленості та можливостей спортсмена з боку тренера і товаришів по команді, зміцнюють впевненість його в собі, а значить підвищують ефективність змагальної діяльності та її результат.
10. Десенсибілізація - зниження чутливості до зовнішніх та внутрішніх перешкод. Під час змагальної боротьби виникає велика кількість зовнішніх (незвичний спортмайданчик, агресивна поведінка болільників, некваліфіковане або необ'єктивне суддівство, кліматичні умови, часовий пояс, тощо) та внутрішніх (несприятливий психічний стан, погане самопочуття, невдалий початок змагань, незручний суперник, тощо) перешкоди які заважають досягнути запланований результат. Тому на заключному етапі підготовки до конкретних змагань необхідно моделювати ситуації, які створюють спортсменові різноманітні зовнішні та внутрішні перешкоди, вірогідність виникнення яких на майбутніх змаганнях є достатньо великою. Наприклад при підготовці до відповідальної зустрічі на виїзді в спортивних іграх кілька останніх тренувань рекомендується проводити під шумовий супровід ідентичний поведінці болільників команди-суперниці.
11. Деактуалізація наступних змагань та суперників. Перед відповідальними змаганнями велика кількість спортсменів знаходиться в стані психічного перенапруження саме по причині впливу фактора рангу змагань. Тому тренеру необхідно переконувати своїх учнів у тому, що дані змагання не є настільки важливими, як вони собі навіюють. А саме головне - слід думки спортсмена переключити з мети змагань на виховання змагальної діяльності.
На спортсмена також негативно впливають роздуми про те, які сильні суперники очікують його на майбутніх змаганнях. Завдання тренера полягає в тому, щоб переконати свого учня, що його.суперники такі ж звичайні люди як і всі, що вони також мають недоліки в підготовці і також помиляються. А тому потрібно на боятися суперників, а шукати раціональні шляхи досягнення змагальної мети.
12. Тренування подумки - регулювання обстановочної реакції. Для більш ефективної психологічної підготовленості до участі в конкретних змаганнях слід використовувати тренування подумки: уявлення умов майбутніх змагань, програвання різноманітних змагальних ситуацій, що можуть виникнути в ході змагальної боротьби, складання плану боротьби, пошук виходів з різноманітних екстремальних змагальних ситуацій, формування в собі психічного стану спокійної бойової впевненості. Тренування подумки слід проводити по кілька хвилин декілька разів на день на заключному етапі підготовки до досягнення адекватного психічного стану.
Величезне значення для досягнення змагальної мети має правильна, адекватна організація поведінки спортсмена (команди) напередодні змагань, тобто за добу до початку. Як правило, спортсмени прибувають на змагання напередодні, тому в цей день вони вже не тренуються, а відпочивають і готуються (настроюються) на майбутні змагання. Їх думки зайняті змаганнями: їх важливістю, силою суперників, умовами проведення, тощо. Тому для збереження фізичної та нервово-психічної свіжості необхідно тренеру правильно організувати очікування змагань спортсменами. Для цього можна використовувати наступні рекомендації:
1. Правильно підібрати емоційний рівень розваг. Але потрібно чітко усвідомлювати, які розваги можуть використовуватись напередодні змагань, а які - небажані. Можна організувати похід в кіно, екскурсію по місту, відвідування театру або музею. Любителі книг можуть присвятити свій час читанню і т.д. Головне щоб розваги відволікали думки спортсмена від змагань. Але не рекомендується грати в азартні ігри, відвідувати великі магазини та промтоварні ринки з метою покупок конкретних речей, розважатись на дискотеках та в барах, тощо. Бо все це вимагає фізичної та психічної енергії, яка стане в нагоді при досягненні змагальної мети. Особливо слід тренерам звертати увагу на те, як відпочивають напередодні змагань молоді, недостатньо досвідчені спортсмени, які часто допускають помилки свідомо і несвідомо в даній проблемі.
2. Організувати спокійне, необхідне справі заняття. Як правило, таким заняттям є підготовка особистого інвентарю спортсмена, до змагань наприклад, велосипедисти готують напередодні старту свої велосипеди, фехтувальники - електрозброю, автогонщики - перевіряють роботу машин і т.д. Підготовка інвентарю відволікає від думок про самі змагання, бо спортсмен розуміє, що від якості інвентарю в значній мірі залежить виступ на змаганнях. Тобто це практично є переключення уваги спортсмена на інший вид діяльності.
3. Проведення бесід за чаєм. Тренер зі своїми підопічними напередодні змагань говорить лише про організаційні моменти (підйом, сніданок, від'їзд, тощо), а про відповідальність змагань, силу суперників і т.д. не можна навіть згадувати. Можна пригадати колишні змагання, але тільки ті, де спортсмен (команда) досягнули мети. Це викликає позитивні емоції і сприяє формуванню віри в свої сили (якщо тоді вийшло, то чому б і завтра знову не перемогти).
4. Проведення прогулянки перед сном. Але на прогулянку йдуть лише ті, хто хоче, бо "обязаловка" ніколи в даних випадках не дає бажаного ефекту. Під час прогулянки, як правило, виникають розмови. Тут знову необхідно дотримуватись рекомендацій з попереднього пункту.
5. Відпочинок - сон. Дуже важливо, щоб спортсмен відходив до сну напередодні змагань в час до якого він звик. Тому, поселяючи спортсменів в один номер готелю, тренер повинен враховувати два фактори. По-перше, їхню психологічну сумісність, а по-друге, розпорядок сну (тобто, щоб вони лягали спати практично в один час). Бо якщо спортсмен лягає пізніше ніж він звик, то він не виспиться нормально і буде себе погано почувати на змаганнях. А якщо ляже спати завчасно, то буде довго думати про змагання і тим самим спалювати нервову енергію.
Найбільш важливою характеристикою передстартового стану являється рівень емоційного збудження, який може сприяти як підвищенню, так і пониженню результативності дій спортсмена. Цей рівень, щоб мати стан бойової готовності, повинен бути оптимальним. Але точка оптимального рівня - емоційного збудження може не співпадати з моментом старту. Спортсмен може опинитись в стані передстартової лихоманки, або передстартової апатії. В таких ситуаціях завдання тренера полягає в тому, щоб психічний стан спортсмена, якого він опікає, максимально наблизити до стану психічної готовності тобто він або сам, або разом з найближчим оточенням спортсмена або разом з підопічним регулюють психічний стан спортсмена. Достатньо кваліфіковані і досвідчені спортсмени часто проводять саморегуляцію, особливо у випадках, коли тренер по тим чи іншим причинам відсутній на змаганні.
Фактори, що впливають на динаміку психічного напруження.
Основними факторами, що впливають на динаміку психічного напруження при заняттях ФВ являється:
1. Значимість занять. Вона визначається співвідношенням мети та рівня підготовленості особистості. Це обумовлює абсолютну значимість занять незалежно від їх масштабу.
2. Склад учасників. Цей фактор тісно пов’язаний з попереднім - наявність сильних суперників підвищує значимість тренувань і змагань. Найвищого рівня психічне напруження досягає в тих випадках, коли очікується гостра боротьба між рівними за силами суперниками.
3. Організація занять. Спеціальні ритуали, регламент занать та їх матеріально-технічне забезпечення, об'єктивність викладача, кількісний склад групи можуть як позитивно, так і негативно вплинути на рівень психічного напруження, досвід та індивідуальні особливості особистості.
4. Поведінка оточуючих людей. Відношення, стиль спілкування тон і зміст вказівоквикладача, реакція товаришів по команді суттєво впливають на психічний стан особистості.
5. Особливості виду фізичних вправ. Психічне напруження визначається необхідним рівнем мобілізації, завантаженістю, можливістю розпочинати вправу самостійно або за сигналом.
6. Психологічний клімат в колективі. Характер та особливості взаємовідношень, взаємна підтримка, впевненість особистості в тому, що у важкий момент він отримає пораду і допомогу, впливають на рівень його психічного напруження.
7.Індивідуально-психологічні особливості особистості. Всі вищеперелічені причини по різному впливають на кожну конкретну особистість в залежності від типу її нервової системи, характеру, потреб, мотивів, установок, здібностей і задатків.
8. Володіння засобами саморегуляції. Адекватне і своєчасне використання засобів саморегуляції може нівелювати більшість з факторів, що негативно впливають на психічний стан.
Стадії психічного напруження та перенапруження
Психічне напруження це психічний стан, який характеризує психічну діяльність і поведінку за певний період часу та показує своєрідність протікання психічних процесів особистості. Психічна напруга залежить від: об’єктів, що впливають на людину, її індивідуально-психологічних властивостей та попереднього психічного стану. Психічне напруження, що постійно супроводжує навчальний процес, і являється основою його ефективності, при певних умовах може призвести до перенапруження. Психічне напруження пов’язане головним чином з процесом діяльності, з необхідністю переносити значне фізичне навантаження.
Психічна напруга та перенапруга супроводжуються відчуттям загального дискомфорту, тривоги, іноді страху.
Психічна перенапруга проявляється на трьох стадіях: нервозності, порочної стенічності, астенічності.
Нервозність характеризується: примхливістю, нестійкістю настрою, дратівливістю, появою неприємних відчуттів, неорганізованістю, недисциплінованістю, зниженням якості виконуваних вправ.
Для порочної сценічності характерно: наростаюча нестримна дратівливість; емоційна нестійкість; підвищена збудливість; напружене очікування неприємностей; зниження самокритичності, коливання працездатності; неадекватність реакції; підвищена збудливість.
Для стадії астенічності властиве: загальний депресивний фон настрою; тривожність; невпевненість в своїх силах, висока ранимість, сензистивність, пригніченість, загальмованість, зниження мотивації, психічний дискомфорт, невротичні реакцію, зниження якості виконання діяльності.
В широкому, розумінні регуляція психічних станів проводиться двома шляхами: попередженням їх вивихнення і ліквідацією (корекцією) вже сформованих станів. При цьому може бути використаний широкий арсенал засобів і методів впливу ззовні та методи саморегуляції:
Класифікація основних методів психорегулдяції:
Найбільш важливою характеристикою стану являється рівень емоційного збудження, який може сприяти як підвищенню, так і пониженню результативності діяльності. Цей рівень щоб мати стан бойової готовності, повинен бути оптимальним. Але точка оптимального рівня емоційного збудження може не співпадати з моментом старту. В таких ситуаціях потрібно психічний стан особистості максимально наблизити до стану психічної готовності. Це досягається або за допомогою саморегуляції або гетеро регуляції. До методів саморегуляції часто відносять: відключення і переключення, самонавіювання і самопереконання, контроль і регуляція тонусів мімічних м’язів, контроль і регуляція тонусу скелетної мускулатури, контроль і регуляція темпів руху і мови, спеціальні дихальні вправи, аутотренінг, нав’язливі ритуали, психологічний захист (витіснення фантазії, раціоналізація, проекція, заперечення, переключення, формування бар’єрів); медикаментозні засоби.
Одним із методів керування психічним станом і поведінкою безпосередньо перед виконанням і під час виконання змагальної діяльності є секундуювання. По формі секундуювання являє собою сеанс психолого-педагогічного впливу з використанням засобів психотерапії. По змісту секундуювання складається з чотирьох частин:
a. Відновлення – або тимчасове зниження загальної психічної активності, рівня збудження і бадьорості особистості;
b. Навіювання особистості впевненості у собі, в її високих можливостях, відмінній підготовленість;
c. Актуалізація установки на процес діяльності;
d. Підкріплення установки на максимально ефективну якісну роботу, підвищення загального тонусу і мобілізація.
Розпочинається секундуювання за 15-20 хв. до старту і може протікати до самого виклику на старт. Тривалість кожної з частин секундуювання залежить від рівня емоційного збудження. При високому рівні збудження найчастіше використовують заспокоєння, при майже оптимальному рівні збудження заспокоєнню і розслабленню приділяють 1-2 хв., решта часу йде на тонізацію.
Для оптимізації емоційного стану часто використовують також проведення бесід за чаєм, організація спокійного заняття, прогулянку перед сном, правильно організований сон.
Методи саморегуляції
1. Відключення і переключення.
2. Самонавіювання,і самопереконання.
3. Контроль і регуляція тонусу мімічних м'язів.
4. Контроль і регуляція тонусу скелетної мускулатури.
5. Контроль-і регуляція темпу рухів і мови.
6. Спеціальні дихальні вправи.
6. Аутотренінг.
Важливе значення для ефективності виступу на змаганнях має розминка. Причому, правильне її проведення дозволяє оптимально підготувати для виконання змагальної вправи м'язи та сенсорні системи, спортсмена, а також сприяє створенню оптимального емоційного збудження перед стартом.
Керування психічним станом і поведінкою спортсмена безпосередньо перед виконанням і під час виконання змагальної дії називають секундуюванням. Розпочинається воно найчастіше за 15 - 20 хвилин до старту і може протікати до самого виклику на старт. Конкретний зміст і форма секундуювання багато в чому залежать від умов змагань і потреби в ньому спортсмена. Однак існують і деякі загальні принципи такого методу керування станом спортсмена. По змісту секундуювання складається з чотирьох частин:
перша - відновлення або тимчасове зниження загальної психічної активності, рівня збудження і бадьорості спортсмена;
друга - навіювання спортсмену впевненості в собі, в його високих можливостях, відмінній підготовленості;
третя – актуалізація установки на процес діяльності (що, як і коли робити);
четверта - підкріплення установки на максимально ефективну і якісну роботу, мобілізація, підйом бойового духу, підвищення загального тонусу і натхнення.
Тривалість кожної з частин секундуювання і ступінь повноти їх використання залежать від рівня емоційного збудження, коли він високий, можна обмежитись лише першою частиною - заспокоєнням. Але нерідко заспокоєнню і розслабленню приділяють всього 1-2 хвилини, а решта часу йде на тонізацію. По формі сеундуювання - це своєрідний сеанс психолого-педагогічного впливу на спортсмена з використанням засобів психотерапії. В завершення сеансу поряд з вербальними засобами мобілізації можна використовувати спеціальні вправи, що допомагають вскрити резервні можливості спортсмена. Закінчується сеанс (по часу як можна ближче до старту) нагадуванням спортсмену про те, що його вихід до місця старту повинен бути бадьорим, рішучим, впевненим. Підняті руки, посмішка у відповідь на вітання друзів та глядачів, тверда і впевнена хода, навіть якщо вони трохи награні, допоможуть спортсмену зберегти стан, який було досягнуто сеансом секундуювання.
