Тема 9: Природоохоронне законодавство України. Міжнародне співробітництво у справі охорони здоров’я.

Збереження і поліпшення стану навколишнього природного середовища неможливе без збереження видового різноманіття організмів, які населяють нашу планету. Для цього потрібно всебічно вивчати видовий склад організмів різних регіонів Землі, приділяючи при цьому особливу увагу тим видам, яким загрожує зникнення. На підставі цих досліджень розробляють основи раціонального використання видів, за якого їхні популяції могли б відновлювати свою чисельність. З метою збереження видового різноманіття уряди різних країн (у тому числі й України) приєдналися до розробленої МСОП Всесвітньої стратегії охорони природи, її теоретичною базою є розуміння того, що кожен вид організмів є необхідним і унікальним компонентом біосфери.

Важливість охорони біологічного різноманіття підкреслює і ратифікована урядами різних країн (серед них і Україна) «Конвенція про охорону біологічного різноманіття», а також створена на її основі «Концепція збереження біологічного різноманіття України» (1997 р.).

Для реалізації цих документів розроблено Національну програму збереження біологічного різноманіття України на 1998-2015 рр.її основні положення такі:
- збереження, поліпшення стану та відновлення природних і порушених екосистем, місцеіснувань окремих видів тварин, рослин, грибів і компонентів ландшафтів;
- сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів, зменшення негативного впливу на екосистеми;
- посилення відповідальності за збереження біологічного різноманіття з боку підприємств і громадян, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан навколишнього середовища.

З прийняттям цих документів розпочато новий етап в охороні довкілля і його мешканців. Згідно з ними, біологічне різноманіття України слід охороняти, як національне багатство; його збереження і раціональне використання є важливою умовою стабільного розвитку країни. Охорона навколишнього середовища є одним із основних напрямів політики нашого уряду. При цьому визнано необхідність охорони всіх організмів, незалежно від того, постійно чи тимчасово вони перебувають на території України.

Для реалізації Національної програми збереження біологічного різноманіття України вдосконалюється і законодавча база, спрямована на охорону навколишнього природного середовища.

Зокрема, прийнято такі закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), «Про тваринний світ» (1993) (розроблений і аналогічний закон про рослинний світ) і багато інших законодавчих актів. Нагадаємо, що природоохоронна діяльність забезпечується Основним Законом нашої країни - Конституцією України. Зокрема, там говориться, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни є обов'язком держави, а кожен громадянин зобов'язаний не завдавати шкоди природі й компенсувати завдані ним збитки. В Україні організацію охорони довкілля і загальне керівництво природоохоронними заходами здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки.

Що таке Червона книга? Розуміння необхідності обліку рідкісних і зникаючих видів організмів зумовило створення при МСОП ще в 1948 році постійної Міжнародної комісії по рідкісних і зникаючих видах рослин і тварин. її основним завданням було розробити заходи і правову базу щодо охорони цих видів. Наслідком роботи комісії стало створення Міжнародної Червоної книги, окремі випуски якої почали видавати з 1966 року. Занесення певного виду до Міжнародної Червоної книги означає визнання того, що він потребує охорони на території всіх країн, де трапляється.

Створюють і списки видів, які потребують охорони на території окремих регіонів чи країн. Наприклад, існує Європейський Червоний список.

В Україні перше видання Червоної книги вийшло у 1980 році, а наступне - в 1994 (тварини) і 1996 (рослини і гриби) роках. Згідно з «Положенням про Червону книгу України», прийнятим Верховною Радою України 1992 року, Червона книга - це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та про заходи щодо їхнього збереження і науково обґрунтованого відтворення. Для кожного із занесених до Червоної книги України видів (мал. 161,162)

наведено дані про їхнє поширення, екологічні особливості, чисельність у природі, про здійснені чи заплановані заходи щодо їхньої охорони тощо.

Нині на території нашої країни потребують охорони 541 вид і підвид рослин і грибів та 382 види й підвиди тварин.

Одночасно проводиться робота із складання так званих Чорних списків видів, які зникли з нашої планети, починаючи з 1600 року. Підставою для занесення певного виду до Чорного списку є відсутність його достовірних знахідок принаймні протягом останніх 50 років.

Що таке Зелена книга України? Зелену книгу вперше у світі розробили фахівці України. До неї заносять рідкісні й типові для певної місцевості рослинні угруповання, які потребують особливого режиму їхнього використання. На відміну від Червоної книги, Зелена книга звертає увагу на охорону не окремих видів, а цілісних угруповань. У ній представлено 126 рідкісних й типових рослинних угруповань, які потребують охорони.

Які існують природоохоронні території? Види, занесені до Червоної книги, охороняють і відновлюють різними способами, зокрема створенням різноманітних природоохоронних територій: заповідників, національних природних парків, заказників, пам'яток природи тощо.

Згідно із Законом України про природно-заповідний фонд, до природоохоронних територій відносять ділянки суходолу і водойм, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну чи іншу цінність для збереження різноманіття ландшафтів, генофонду видів, підтримання екологічного балансу.

Заповідники — це природоохоронні науково-дослідницькі установи, створені з метою збереження в природному стані типових для даної місцевості чи унікальних природних комплексів; вивчення природних процесів або явищ, які в них відбуваються; розроблення наукових основ охорони природи. Нині в Україні діє 16 природних і 4 біосферні заповідники, розташовані в усіх природних зонах (мал. 163).

Так, у зоні мішаних лісів розташовані Поліський і Рівненський заповідники; лісостеповій - Канівський, «Розточчя», «Медобори»; степовій - Чорноморський, Асканія-Нова, Луганський, Український степовий, Дніпровсько-Орільський, Дунайський, «Єланецький степ», Опукський, Казантипський; у гірському Криму - Карадазький, Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, «Мис Мартьян»; в Українських Карпатах - Карпатський, «Горгани».

Серед заповідників України особливе місце належить біосферним: Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський, Дунайський. Ця категорія заповідників має міжнародне значення і створена для збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів і здійснення екологічного моніторингу. В біосферних заповідниках реалізують міжнародні наукові й природоохоронні програми.

Національні природні парки - це природоохоронні та культурно-просвітницькі установи, покликані зберігати цінні природні, історико-культурні комплекси та об'єкти. На їхній території крім зон повної заповідності є певні місця, відкриті для організованого відвідування, наприклад туризму.

В Україні нині функціонує 10 національних природних парків: Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Вижницький, «Синевір», «Подільські Товтри», «Святі гори», «Яворівський», Деснянсько-Старогутський, «Сколівські Бескиди».

Заказники - природні території, створені для збереження і відтворення природних комплексів або окремих видів організмів. На їхній території наукову та інші види діяльності здійснюють з дотриманням вимог охорони довкілля. Особливе місце у здійсненні природоохоронних заходів належить ботанічним садам і зоопаркам, де вивчають, зберігають, акліматизують та ефективно використовують представників рідкісних і типових видів місцевої і світової фауни та флори. Але головне призначення цих закладів - проведення просвітницько-виховної роботи, формування у людей дбайливого ставлення до природи. В Україні функціонує 8 зоопарків і 24 ботанічні сади.

Усього в нашій країні понад 6 600 територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальною площею близько 2,5 млн га, що становить понад 4% території України.

Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд України" від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України "Про біосферні заповідники", яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 року таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати".

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн. Спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

Література

1. Літ.: Биохимия / Под. ред. Е.С. Северина. — М., 2003; Марри Р., Греннер Д., Мейер П., Родуел В.

2. Биохимия человека: В 2 т. — М., 1993; Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. — Тернопіль, 2001.

3. М.Є. Кучеренко, Ю.Г. Первес, П.Г. Балан, В.М. Войціцький, Загальна біологія, 10 клас

4. Червінський Л. С. Світлокультура рослин — історія виникнення і становлення

5. Фотосинтез//Науковотехничний енциклопедичний словник

6. Холл Д., Рао К. Фотосинтез: Пер. с англ. — М.: Мир, 1983.

7. Физиология растений / под ред. проф. Ермакова И. П. — М.: Академия, 2007

8. Молекулярная биология клетки / Альбертис Б., Брей Д. и др. В 3 тт. — М.: Мир, 1994

9. Рубин А. Б. Биофизика. В 2 тт. — М.: Изд. Московского университета и Наука, 2004.