На сьогодні можна виділити три основні підходи щодо розуміння поняття „доказ у кримінальному процесі”.
Перша група вчених (В. Арсеньєв, І. Гуткін, М. Строгович та ін.) вважає, що поняття „доказ” має два значення. Доказами є, по-перше, ті факти, на основі яких встановлюється злочин або його відсутність, винуватість або не винуватість тієї чи іншої особи в його скоєнні та інші обставини справи, від яких залежить ступінь відповідальності цієї особи. По-друге, доказами є ті передбачені законом джерела, з яких слідство і суд отримують відомості про факти, що мають значення для справи і за допомогою яких вони ці факти встановлюють. Вказана концепція отримала в науковій літературі назву „подвійного” розуміння поняття доказу.
Прихильники другої точки (А. Бєлкін, М. Михеєнко, Г. Мосеян, С. Стахівський та ін.) вважають, що доказами є тільки відомості про факти, джерела ж доказів, зазначені в кримінально-процесуальному законі, до поняття доказів не входять, а мають самостійне значення.
Третя група вчених (С. Альперт, В. Дорохов, Н. Сибильова та ін.) відстоює так зване „єдине” розуміння доказу і стверджує, що доказ являє собою єдність фактичних даних та їх процесуального джерела.
Визначення доказів закріплене у ч. 1 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України. Відповідно до цієї статті: „Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.”
В науковій літературі фактичні дані ототожнюються з відомостями, інформацією про ті чи інші факти. Термін „фактичні” як прикметник характеризує матеріальну сутність фактів об'єктивної реальності, тобто ці дані містяться у об'єктивній реальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України „ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.”
Дані, які отримано з порушенням закону, визнаються такими, що не мають юридичної сили та не можуть бути покладені в основу обвинувачення, а також використовуватися в процесі доказування в кримінальній справі.
Дана інформація має відповідати певним вимогам, серед них основними можна виділити: відносність, достовірність та допустимість.
Відносність в даному випадку означає можливість перевірки та підтвердження певного висновку про час, місце скоєння злочину, особу злочинця та інші обставини у справі конкретною інформацією.
Достовірність – це відповідність інформації зафіксованої під час розслідування кримінальної справи даним об’єктивної дійсності, які мали або мають місце.
Допустимість являє собою дотримання установленого законом порядку отримання, фіксації даних, а також використання для підтвердження висновків тільки тієї інформації, яку було отримано та подано у одній з форм передбачених законом. Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання.
Джерелами доказів називають передбачені ч. 2 ст. 65 КПК показання свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості, вказані в ч. 1 ст. 65 КПК як докази в справі.
Що ж до видів матеріальних джерел, то в цілому їх можна поділити на:
1) об'єкти живої природи (люди, тварини, рослини, мікроорганізми тощо);
2) об'єкти неживої природи (ґрунт, мінерали, метали, рідини, гази, а також об'єкти — (тіла живої природи, які втратили життєві функції, — труп, будівельний дерев'яний матеріал тощо).
Процесуальні джерела перелічено у ч. 2 ст. 65 КПК і їх обов’язково потрібно відрізняти від матеріальних джерел доказової інформації. У процесуальних джерелах містяться відомості про факти, обставини справи; вони є носіями, сховищем доказів. Тільки ті відомості, які є у вказаних джерелах, допустимо використовувати в кримінальному процесі як докази.
