Спадкове право – це галузь цивільного права, що регулює відносини по спадкуванню майнових і деяких особистих (немайнових) прав та обов’язків.

Під спадкуванням мається на увазі перехід майнових і деяких особистих немайнових прав та обов’язків фізичної особи, яка померла (спадкодавця,) до інших осіб – його спадкоємців.

Таким чином, спадкування – це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства.

Спадкоємці – це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов’язки спадкодавця.

Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Крім того, спадкоємцями можуть бути юридичні особи і держава (лише за заповітом).

Спадкування можу бути двох видів: за заповітом або за законом.

Майно, яке переходить в порядку спадкування, називається спадщиною. До її складу входять усі права та обов’язки, що належать спадкодавцеві на момент його смерті. Іноді спадщину називають спадковою масою (або майном).

Спадкове право визначає підстави спадкування:

а) час відкриття спадщини – відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою;

б) місце відкриття спадщини – останнє постійне місце проживання спадкодавця, якщо воно невідоме – місцезнаходження майна або його основної частини;

в) коло осіб, які можуть бути спадкоємцями.

Право на спадкування виникає за наявності декількох умов:

а) наявність заповіту;

б) спадкодавець повинен визначити цю особу своїм спадкоємцем. Кожна особа має на це право, але закон передбачає умови, за яких громадянин може бути усунений від права на спадкування – через неправомірну поведінку щодо спадкодавця або інших спадкоємців, внаслідок позбавлення батьківських прав тощо. Крім того, спадкодавець може у заповіті визначити особу, яку він позбавляє права на спадкування.

Не мають права спадкувати ті зі спадкоємців за законом або за заповітом, які умисно позбавили життя спадкодавця або будь-кого з його спадкоємці з метою отримання спадщини або здійснити замах на їх життя.

ЦК надає перевагу спадкуванню за заповітом, надає фізичній особі право призначати спадкоємців шляхом складання заповіту та розподілити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій розсуд.

Заповіт – розпорядження особи (заповідача) відносно належного йому майна, майнових прав та обов’язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку.

Заповідачем можу бути будь-яка фізична особа, яка є повністю дієздатною. Заповіт має бути письмовим із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Зміст заповіту повинен відповідати вимогам закону (наприклад, не можливо позбавити спадщини малолітніх і непрацездатних дітей, дружину (чоловіка), батьків, утриманців).

Заповідач:

– може в будь-який час відмінити або замінити раніше складений ним заповіт;

– має право заповідати майно в різних частках;

– має право робити заповідальну відмову (виконання будь-якого зобов’язання на користь однієї чи кількох осіб);

– має право покласти на спадкоємця виконання будь-яких дій, спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети.

Спадкування за законом відбувається, коли:

1) немає заповіту;

2) заповіт визнаний недійсним;

3) спадкоємці за заповітом не прийняли спадщини.

Законом встановлюються такі підстави закликання до спадкування за законом: родинні, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, знаходження на утриманні протягом останніх 5 років.

Новий ЦК встановлює черговість спадкування за законом:

І черга – діти спадкодавця, один з подружжя, батьки.

ІІ черга – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід.

ІІІ черга – рідні дядько і тітка.

IV черга – особи, які проживали за спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

V черга – інші родичі до шостого ступеня споріднення включно, або утриманці, які не були членами сім’ї спадкодавця.

Частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою або застереженням.

Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав з померлим.

Спадкоємці, які не проживали зі спадкодавцем, зобов’язані у строк шість місяців подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини зайву про прийняття спадщини. Спадкоємці, які прийняли спадщину, несуть відповідальність по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.