Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисциплін
«Виробнича санітарія» і «Гігієна праці»
(для студентів 5 курсу спец. 7.092202-«Охорона праці на електротранспорті»
і 3 курсу спец. 6.092100-«Охорона праці в будівництві»)
Харків – ХНАМГ – 2007
Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисциплін «Виробнича санітарія» і «Гігієна праці»(для студентів 5 курсу спец. 7.092202 – «Охорона праці на електротранспорті») і 3 курсу спец. 6.092100 – «Охорона праці в будівництві» / Укл.: Будянська Е.М., Нестеренко С.В., Дмитрієв С.Л. – Харків: ХНАМГ, 2007.- 79 с.
Укладачі: Е.М. Будянська, С.В. Нестеренко, С.Л. Дмитрієв.
Рецензент: Ю.І. Жигло
Рекомендовано кафедрою БЖД (протокол № 10 від 13.03. 2007 р.)
ЗМІСТ
1. Вступ..............................................................................................................4
2. Лабораторна робота №1.
Дослідження важкості й напруженості праці...........................………….....6
3. Лабораторна робота №2.
Дослідження параметрів виробничого мікроклімату..........................…….13
4. Лабораторна робота №3.
Методика гігієнічної оцінки виробничого шуму........................................ 24
5. Лабораторна робота №4.
Методи добору та аналізу проб повітря виробничих приміщень............. 34
6. Лабораторна робота №5.
Атестація робочих місць за умовами праці..................................................47
Додатки
Список літератури…………………………………………………………...77
Вступ
Ці методичні вказівки є складовою частиною навчально-методичного комплексу з дисциплін «Виробнича санітарія» і «Гігієна праці», що викладаються студентам 5 курсу спец. 7.092202 - «Охорона праці на електротранспорті» і 3 курсу спец. 6.092100 - «Охорона праці в будівництві».
До складу методичних вказівок входять такі лабораторні роботи:
дослідження важкості й напруженості праці. Заповнення Протоколу проведення досліджень важкості й напруженості праці (форма №401/0);
дослідження параметрів виробничого мікроклімату. Заповнення Протоколу досліджень метеорологічних факторів (форма № 336-1/0);
методика гігієнічної оцінки виробничого шуму. Заповнення Протоколу проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку(форма № 290/0);
методи добору та аналізу проб повітря виробничих приміщень. Заповнення Протоколу проведення досліджень повітря робочої зони (форма № 330/0);
атестація робочих місць за умовами праці. Заповнення Карти умов праці.
Завданням вказівок при вивченні курсу «Виробнича санітарія» є:
- закріплення та поглиблення знань, що придбані при вивченні теоретичного матеріалу, здійснення зв’язку теорії з практикою;
- набуття студентами в конкретних виробничих умовах практичних навичок контролю за станом умов праці, аналізу отриманих результатів;
- придбання навичок з гігієнічної оцінки умов праці з метою атестації робочих місць;
- придбання досвіду наукової роботи з дослідження умов праці.
При підготовці до лабораторного заняття студент повинен самостійно ознайомитися з методичними вказівками до наступної лабораторної роботи, рекомендованою літературою. Студент повинен з’ясувати мету роботи, ознайомитися з вимірювальною апаратурою, підготовити форми протоколів для внесення в них отриманих даних.
Завершують роботу оформленням протоколів вимірів та карти умов праці:
- Протокол проведення досліджень важкості й напруженості праці (форма №401/0);
- Протокол досліджень метеорологічних факторів
(форма № 336-1/0);
- Протокол проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку
(форма № 290/0);
- Протокол проведення досліджень повітря робочої зони
(форма № 330/0);
- Заповнення Карти умов праці.
Лабораторна робота № 1
ДОСЛІДЖЕННЯ ВАЖКОСТІ Й НАПРУЖЕНОСТІ ПРАЦІ
Мета роботи: ознайомитися з методом хронометражного спостереження на виробництві, методикою оцінки роботи за ступенем важкості та напруженості, методикою фізіолого-гігієничної оцінки детальної професії з метою атестації робочих місць за умовами праці та оформлення Протоколу проведення досліджень важкості й напруженості праці (Форма № 401/0) за Наказом № 91 МОЗ України від 24.04.1999 р; «Методичними рекомендаціями по проведенню атестації робочих місць за умовами праці», затвердженими Міністерством праці України (постанова № 41) та Головним державним санітарним лікарем України 01.09.92 р; Гігієнічною класифікацією праці № 4137-86.
1. Загальні відомості
Метод хронометражного спостереження на виробництві застосовується при вивченні питань організації трудового процесу, якості і продуктивності праці, динаміки працездатності людини протягом робочого дня, часу дії на його організм факторів виробничого середовища і т.д.
Хронометражний метод дослідження працездатності технічно порівняно простий. Його можна проводити безупинно протягом робочого дня (не відволікаючи досліджуваного від виконання трудового завдання).
Хронометраж операцій і їхніх елементів здійснюють звичайно за допомогою одно- чи двохстрілочного секундоміра. При цьому секундомір не зупиняють, а лише реєструють щораз положення стрілки наприкінці виконання елемента операції, операції в цілому, окремого етапу трудового процесу. Тривалість процесів, що хронометруються, обчислюють за різницею в часі між закінченням послідовних етапів. За допомогою двохстрілочного секундоміра хронометрують кілька елементів операцій, що виконуються обома руками в водночас. Робота із секундоміром вимагає спеціальних навичок, швидкості при реєстрації елементів. Із самого початку спостереження дуже важливо установити фіксажні точки, тобто ті моменти в рухах досліджуваного, котрі надалі варто вважати границею даного елемента операції етапу трудового процесу.
Звичайно застосовують два способи хронометражного спостереження: детальний вибірковий хронометраж по елементах і «фотографія» робочого дня (груба і детальна). Детальний вибірковий хронометраж полягає у визначенні тривалості окремих елементів операції в різні періоди робочого дня, другий спосіб – у реєструванні часу від початку і до кінця всього робочого дня (часу основної роботи, підготовчого і заключного етапів, простоїв (із вказівкою їхніх причин), часу, витраченого на виправлення допущеного браку та ін.). При детальній фотографії робочого дня, крім цього, реєструють тривалість всіх операцій протягом дня. При грубій фотографії робочого дня за секундоміром (чи годинником) відзначають тільки час роботи і простоїв.
Перш ніж приступити до хронометражного спостереження, необхідно ознайомитися з технологічним процесом на даній дільниці виробництва, зі змістом кожної операції, кожного елемента роботи. Операцію необхідно розбити на елементи і здійснювати хронометраж, не зупиняючи секундоміра.
У підсумку відсліджується тривалість кожного елемента операції і всієї операції в цілому. Такий вибірковий хронометраж проводять 5–8 разів за зміну для того, щоб виявити зміни функціональних можливостей робітника протягом робочої зміни, «ведучий елемент», за рахунок якого головним чином відбувається зміна часу на операцію в цілому. Визначення «ведучого елемента» дозволяє використовувати зміни часу, витраченого на його виконання, як показник динаміки працездатності.
Оцінка відповідних умов праці починається з встановлення ступеня завантаженості робочого дня у всіх членів бригади. При цьому застосовують грубу фотографію робочого дня, виділяючи витрати часу на основну роботу, простої, виправлення браку і т.д. Таким чином, за допомогою грубої фотографії встановлюється тільки ступінь завантаженості робочого дня і наявність простоїв з установленням їхніх причин. Зазначені показники оцінюються у відсотковому вираженні до загальної тривалості робочого дня. Детальний спосіб ведення хронометражу, в зіставленні з динамікою зрушень фізіологічних функцій, дозволяє виявляти характер зміни працездатності в динаміці дня і використовувати його при нормуванні того чи іншого трудового процесу.
За допомогою хронометражу можуть бути виведені наступні показники кожні 30 хв. протягом дня: середня тривалість робочої операції; вільний час; час на переробку деталей; середня продуктивність (число операцій, елементів, деталей та ін.). Вони можуть бути використані при вирішенні питань раціоналізації трудових процесів і перевірки ефективності змінених умов праці і відпочинку. Тривалість робочої операції чи елемента операції в динаміці дня характеризує деякою мірою стан рухового аналізатора. При наявності коротких за часом операцій зручніше вимірювати сумарний час виконання декількох операцій.
При проведенні фотохронометражного спостереження на протязі усього робочого дня в бланку відзначається порядковий номер кожної операції, а також такі моменти, як перерви в роботі, переробки деталей і т.д.
При обробці індивідуальних хронометражних матеріалів варто давати їх у виді зведення за всіма показниками (в абсолютних і відносних величинах) за кожні півгодини роботи і за робочу зміну в цілому.
Практична робота
1. Провести хронометражне спостереження на конкретному робочому місці протягом робочого дня (вибір робочого місця обумовлюється індивідуальним завданням):
а) познайомитися з картами технологічних регламентів; б) виділити виробничі операції, розділити їх на елементи і вивчити зміст; в) визначити об'єкти хронометражного спостереження, обґрунтувати їхній вибір і провести хронометрування.
2. Підрахувати фактичний час роботи за зміну і виразити його у відсотках стосовно тривалості робочого дня.
3. Установити питому вагу часу, витраченого на допоміжні операції.
4. Обчислити час відпочинку протягом робочої зміни і виразити його у відсотках стосовно тривалості робочої зміни. Вказати, яку питому вагу часу, відведеного на відпочинок, займають регламентовані та нерегламентовані перерви.
5. Протягом робочої зміни обчислити погодинну середню тривалість окремих операцій чи елементів, їх складових, тривалість мікропауз, продуктивність праці.
6. Скласти графіки і діаграми, що відбивають ступінь завантаженості робочого дня, зміну працездатності протягом робочої зміни.
7. Оцінити існуючий режим праці і відпочинку і розробити фізіолого-гігієнічні рекомендації, спрямовані на його поліпшення.
МЕТОДИКА ОЦІНКИ РОБОТИ ЗА СТУПЕНЕМ ВАЖКОСТІ І
НАПРУЖЕНОСТІ
У деяких випадках необхідно оцінити важкість роботи, її фізіологічну вартість, ступень функціональної напруги організму працюючого під час роботи, тобто оцінити роботу людини з кількісної сторони. Така оцінка потрібна при рішенні питань режиму праці і відпочинку, праці жінок і підлітків, обґрунтуванні тривалості робочого дня, тарифікації праці, при обґрунтуванні пільг у відношенні відпусток і додаткових компенсацій, при нормуванні факторів зовнішнього середовища і та ін.
Функціональну напруженість організму під час роботи схематично можна охарактеризувати з двох сторін – енергетичної й інформаційної. Перша переважає при фізичній напруженості, друга – при розумовій праці. Характеристику праці, що вимагає інтенсивної роботи головного мозку при одержанні й аналізі інформації, фізіологи називають напруженістю; характеристику навантаження на організм при праці, що вимагає м'язових зусиль і відповідного енергетичного забезпечення, - важкістю. Усі роботи з важкості поділяються на легкі, середньої ваги, важкі, дуже важкі, а по напруженості – на ненапружені, малонапружені, напружені, дуже напружені. Для оцінки ступеня важкості і напруженості роботи в цей час використовують ергономічні і фізіологічні методи.
Ергономічними показниками важкості роботи є маса виробу, що піднімається, потужність виконуваної роботи, характер робочої пози, величина статичного навантаження.
Потужність роботи при фізичній праці визначають за формулою
N = А/Т,
де N – потужність роботи, Вт; А – робота, Дж; Т – час виконання роботи, с.
А=9,8(РН+Рl/g+PH/2)·6,
де Р – маса, кг; g – прискорення, рівне 9,8 м/с; Н – висота підйому вантажу, м; l – відстань переміщення по горизонталі, м; 9,8 – коефіцієнт перекладу в Дж.
Величина статичного навантаження обчислюється множенням величини зусилля на час втримання і виражається в кг/с.
Характеристика робочої пози і переміщення в просторі ґрунтується на даних спостережень, вимірів величини кута нахилу тулуба, довжини шляху переміщення, хронометражу і т.д.
Ергономічні показники напруженості роботи наступні:
1) число об'єктів одночасного спостереження; 2) тривалість зосередженого спостереження часу активних дій (у % загального часу робочого дня); 3) щільність сигналів (повідомлень) у 1 ч; 4) емоційна напруженість; 5) змінність; 6) напруженість функцій аналізаторів; 7) обсяг оперативної пам'яті; 8) інтелектуальна напруженість; 9) монотонність і ін. (додаток 5).
Основними показниками важкості праці є потужність і величина статичного навантаження.
При визначенні напруженості роботи основними показниками є показники ваги, щільність сигналів інформації, що переробляється, характеристика емоційної напруги. Інші критерії являються додатковими.
Визначити, до якої категорії відноситься та чи інша робота, можливо по одному найбільш інформативному основному показнику чи за двома додатковими.
За фізіологічні критерії оцінки ступеня важкості й напруженості праці запропоновано приймати рівень змін фізіологічних функцій під час роботи. Шкала оцінки важкості й напруженості праці, передбачає визначення частоти пульсу, енерготрат, показника витривалості до статичних зусиль, схованого періоду реакцій, показника пам'яті, важкості т. ін. При цьому фізіологічні показники визначають на початку роботи і наприкінці робочого дня. За ступенем зміни досліджуваних функцій до кінця робочого дня (вираженим у %) встановлюють категорію роботи. Такі показники, як частота пульсу, енерготрати, оцінюються в абсолютних величинах.
Експериментальна частина
Застосовувані прилади й обладнання: секундомір СОП пр-20-3
Порядок проведення досліджень
1. Познайомитися з фізіологічною характеристикою детальної професії одного з виробництв.
2. Виділити дані, необхідні для оцінки важкості й напруженості виконуваної роботи.
3. Зробити обчислення критеріїв оцінки категорії роботи.
4. Дати обґрунтований висновок з оцінки важкості й напруженості виконуваної роботи. Оформити протокол (форма 401/0).
МЕТОДИКА ФІЗІОЛОГО-ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ПРОФЕСІЇ
Фізіолого-гігієнічна характеристика окремих професій складається з метою виявлення шкідливих і небезпечних впливів на організм працюючих, оцінки важкості й напруженості виконуваної роботи, встановлення фізіологічної сутності вимог, пропонованих до різних систем і функцій організму під час роботи. Визначена характеристика використовується для розробки оздоровчих заходів на робочому місці, заходів щодо охорони праці жінок і підлітків, для обґрунтування раціонального режиму праці і відпочинку, засобів індивідуального захисту й особистої профілактики, для правильної організації попередніх і періодичних медичних оглядів і та ін.
Фізіолого-гігієнічна характеристика детальних професій повинна бути обов'язковим доповненням санітарного паспорта кожного підприємства, що знаходиться в сфері спостереження і контролю, здійснюваного санітарно-епідеміологічною службою.
Характеристика повинна містити наступні дані.
1. Назва професії.
2. Докладний і послідовний опис робочого процесу; характеристика застосовуваних матеріалів і устаткування; характеристика режиму праці і відпочинку, ритму роботи; хронометраж окремих, що мають найбільше санітарно-гігієнічне значення, елементів роботи (операцій); розпорядок робочого дня (тривалість робіт до обідньої перерви, тривалість останньої, наявність короткочасних перерв у процесі роботи).
3. Відомості про можливий вплив буд-яких виробничих шкідливостей і боротьбу з ними: а) запиленість повітря робочої зони, якісна і кількісна характеристики пилу; б) виділення шкідливих газів і пару та їх характеристика; в) вплив теплового опромінення (інтенсивність, напрямок променистого потоку стосовно робітника); г) вплив електричного і магнітного поля, ультрафіолетового й іонізуючого випромінювання, характеристика джерел; д) шум, його джерела, інтенсивність, спектральна і часова характеристики, тривалість впливу; е) вплив на робочого струсу підлоги, машини чи інструмента, кількісна і часова характеристики вібрації; ж) метеорологічні умови на робочому місці й у місці відпочинку: температура, швидкість руху і вологість повітря, коливання метеорологічних умов протягом робочого дня; з) заходи щодо боротьби з виробничими шкідливостями на даному робочому місці, оцінка їхньої ефективності.
4. Організація робочого місця, розміщення елементів керування, робочі меблі.
5. Робоча поза, тривалість вимушеного одноманітного положення тіла.
6. Проведення робіт, зв'язаних з підйомом і переносом ваг (маса, відстань, загальна тривалість важких робіт, сумарне навантаження за зміну).
7. Робочі рухи (швидкість, одноманітність, кількість рухів в одиницю часу).
8. Функціональний стан аналізаторів (органа зору, слуху) при виконанні роботи.
9. Небезпека ушкоджень і заходи щодо безпеки на даному робочому місці.
10. Спецодяг. Індивідуальні захисні засоби.
11. Основні практичні висновки з фізіолого-гігієнічної характеристики: а) оцінка важкості й напруженості праці, небезпеки виробничих шкідливостей; б) перелік оздоровчих заходів на робочому місці; в) рекомендації з використання індивідуальних захисних пристосувань, засобів особистої гігієни і профілактики; г) вимоги до медичного обслуговування робітників (диспансеризація), організація попередніх і періодичних оглядів; д) рекомендації з охорони праці жінок і підлітків.
При складанні характеристики професії вивчають технологічні регламенти, рецептуру хімічної сировини, що надходить на підприємства, технічні паспорти машин і устаткування, хронометражні карти з організації трудового процесу та ін. Для характеристики факторів виробничого середовища використовують результати лабораторних досліджень, що проводяться санепідстанцією при планових обстеженнях підприємства. На великих підприємствах ці дані доповнюються матеріалами, що є в промислових лабораторіях цих підприємств.
За результатами виконаної роботи заповнюється Протокол проведення досліджень важкості й напруженості праці – форма № 401/0 (додаток 5).
Лабораторна робота № 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ВИРОБНИЧОГО МІКРОКЛІМАТУ
Мета роботи: Навчитися методиці дослідження й гігієнічної оцінки метеорологічних умов на виробництві:
1) засвоїти особливості вимірів параметрів мікроклімату у виробничих умовах; 2) опанувати методи дослідження факторів, з урахуванням яких нормується виробничий мікроклімат (період року, категорія важкості виконуваної роботи, величина надлишку явного тепла); 3) ознайомитися з методами фізіологічних досліджень, що дозволяють судити про стан терморегуляторної функції організму; 4) освоїти принципи гігієнічної оцінки виробничого мікроклімату і розробки оздоровчих заходів для його нормалізації з метою оформлення протоколу досліджень метеорологічних факторів (Форма № 336-1/0) за Наказом № 91 МОЗ України від 24.04.1999 р; Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042 – 99; Гигиеническая классификация труда № 4137 – 86; Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042 – 99 СНиП 2.1.01 – 82 Строительная климатология и геофизика.
1. Загальні відомості
Під мікрокліматом виробничих приміщень мається на увазі сукупність фізичних факторів виробничого середовища (температура, вологість, рухливість повітря і теплове випромінювання від навколишніх поверхонь), що вчиняють вплив на тепловий стан організму. На стан виробничого мікроклімату можуть впливати характер технологічного процесу, умови повітрообміну в приміщенні, метеорологічні умови зовнішньої атмосфери, період року, доби. Виробничий мікроклімат відрізняється великою кількістю варіантів складових його факторів і різним сполученням їхніх рівнів.
По характеру впливу на організм працюючих Г. X. Шахбазян і Ф. М. Шлейфман (1977) запропонували наступну класифікацію виробничого мікроклімату.
1. Мікроклімат гарячих цехів: а) з перевагою радіаційного тепла (доменні, конверторні, мартенівські, електросталеплавильні, прокатні цехи в кольоровій і чорній металургії; ливарні, ковальсько-пресові, термічні цехи в машинобудуванні; виробництво скла, цегли й та ін.); б) з перевагою конвекційного тепла (сахаропісочні заводи, котельно-турбінні цехи теплових електростанцій, фарбувальні цехи в текстильній промисловості, глибокі підземні вироблення та ін.).
2. Мікроклімат холодних цехів: а) холодний мікроклімат, підтримуваний штучно (холодильні цехи в харчовій та інших галузях промисловості); б)мікроклімат неопалюваних приміщень (до цієї групи умовно відноситься мікроклімат відкритої атмосфери в холодні періоди року).
3. Мікроклімат з вираженими коливаннями основних його факторів (більшість гарячих цехів у зимовий і перехідний періоди року).
4. Мікроклімат, створюваний штучно (системою опалення, вентиляції та кондиціонування).
В умовах нагріваючого, охолоджуючого і нагрівально-охолоджувального мікроклімату в організмі людини може розвиватися стан, що характеризується напруженістю функцій органів і систем, що забезпечують терморегуляцію, що призводить надалі до розвитку патологічних змін.
Обмеження чи повне виключення окремих шляхів тепловіддачі в умовах мікроклімату, що нагріває, призводить до розвитку перегрівання організму і теплового удару. Можливі стійкі зміни у функціональному стані серцево-судинної, дихальної і центральної нервової систем, порушення водно-електролітного, білкового, вуглеводного і вітамінного обмінів. Повторний тепловий вплив призводить до ослаблення імунологічної реактивності організму.
При вивченні стану здоров'я і захворюваності працюючих гарячих цехів відзначається високий рівень захворювань харчового тракту, органів дихання, периферичної нервової системи. Часто реєструються порушення серцево-судинної системи. Тривала дія високих рівнів інфрачервоної радіації може супроводжуватися помутнінням кришталика ока (професійна катаракта).
При роботі в умовах охолоджуючого мікроклімату розвивається переохолодження, знижується загальна опірність організму до розвитку деяких захворювань, виникають місцеві ангіоспастичні розлади, найчастіше на пальцях рук і ніг з ослабленням шкірної чутливості. Зустрічаються захворювання периферичної нервової системи і м'язової тканини, а також суглобів. При частому і сильному охолодженні кінцівок можуть наставати нейротрофічні зміни в тканинах (холодовий поліневрит).
Основу профілактики несприятливого впливу виробничого мікроклімату на організм працюючих складає його гігієнічне нормування.
2. Експериментальна частина
МЕТОДИ ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ВИРОБНИЧОГО МІКРОКЛІМАТУ
Застосовані прилади й обладнання:
психрометр аспіраційний МВ-4М №22405;
анемометр чашковий МС-13 №603
Вивчення метеорологічних умов на промислових підприємствах є важливою складовою частиною санітарного нагляду і проводиться при вирішенні наступних завдань:
1) складання докладної характеристики умов праці робітників – опис детальних професій;
2) фізіологічні спостереження – вивчення функціонального стану органів і систем працюючих під впливом тих чи інших метеорологічних умов;
3) вивчення стану здоров'я і захворюваності робітників (цеху, промислового підприємства, галузі) з метою оздоровлення умов праці;
4) гігієнічна оцінка нових технологічних процесів, установок, машин, виробничого устаткування;
5) добір проб повітря для визначення вмісту в ньому шкідливих хімічних речовин і пилу (з метою приведення відібраного об’єму повітря до стандартних умов);
6) оцінка ефективності вентиляції й інших санітарно-технічних пристроїв і оздоровчих заходів.
Мікрокліматичні умови вивчаються як безпосередньо на робочому місці, так і в межах робочої зони (добір проб повітря, оцінка ефективності вентиляції і т.д.).
Під робочою зоною мають на увазі простір висотою до 2м над рівнем підлоги чи площадки, на яких знаходяться місця постійного чи тимчасового перебування працюючих.
Постійним робочим місцем називається таке місце, на якому робітник знаходиться значну частину (більш 50 % чи 2 год. безупинно) свого робочого часу. Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча зона. Для вирішення питання про сталість робочого місця варто застосовувати хронометражні спостереження (детальну фотографію робочого дня).
Дослідження з гігієнічної оцінки мікроклімату на промисловому підприємстві проводяться в кілька етапів.
1. Вивчення особливостей виробничого мікроклімату, характерного для аналогічних чи близьких за профілем промислових підприємств, за даними літератури.
2. Обстеження технологічного процесу, виробничого устаткування, вибір точок для визначення параметрів мікроклімату.
3. Проведення інструментальних вимірів – визначення температури, вологості, рухливості повітря і рівня теплової радіації.
4. Вивчення додаткових факторів.
5. Дослідження фізіологічних зрушень в організмі працюючих, розрахунок теплового балансу.
6. Дослідження стану здоров'я і захворюваності контингенту працюючих, які піддаються впливу досліджуваних параметрів мікроклімату.
7. Зіставлення результатів інструментальних вимірів з даними нормативно-технічної документації, матеріалами фізіологічних досліджень.
8. Розробка оздоровчих заходів.
9. Впровадження і перевірка ефективності запропонованих рекомендацій.
Попереднє ознайомлення з літературою дає можливість вивчити особливості технологічного процесу і застосовуваного виробничого устаткування, вибрати точки для проведення інструментальних вимірів.
При описі технологічного процесу основну увагу варто приділити тим ланкам і устаткуванню, що можуть служити джерелом нагрівання чи охолодження повітря, надлишкового виділення тепла і вологи. З'ясовуються причини значних конвекційних струмів повітря. Вибір точок для виміру параметрів мікроклімату зазначається залежно від завдань проведеного дослідження з урахуванням наведених вище особливостей.
Вимір окремих параметрів мікроклімату при вирішенні тих чи інших завдань може мати свої відмінності, однак при цьому потрібно дотримувати ряд загальних правил: а) виміри складових мікроклімату необхідно здійснювати на постійних робочих місцях; у місцях тимчасового перебування працюючих виміряється лише температура повітря; б) виміри необхідно робити на рівні грудей, тобто на висоті 1,25 – 1,5 м від підлоги чи робочої площадки; в) виміри проводяться в різні зміни, дні тижня, місяці року, тому що параметри мікроклімату коливаються в часі; г) кількість вимірів повинна бути достатньою для проведення статистично достовірної гігієнічної оцінки метеорологічних умов; д) виміри метеорологічних умов здійснюються з урахуванням особливостей технологічного процесу (особливо якщо технологічний процес характеризується циклічністю); е) інструменти для вимірів необхідно закріплювати на спеціальних штативах, не розміщаючи їх поблизу нагрітих і холодних поверхонь.
Визначення температури повітря. Температура повітря виміряється, як правило, за допомогою «сухого» термометра аспіраційного психрометра Ассмана. У деяких випадках застосовуються самописні прилади – термографи, а також багатоточечні термовимірювальні прилади на напівпровідниках. Іноді, зокрема при доборі проб повітря для хімічного аналізу, використовують звичайні термометри.
Визначення вологості повітря. Вологість повітря характеризується наступними величинами.
Абсолютна вологість – тиск (пружність) водяної пари, що знаходиться в даний момент у повітрі (Па), чи кількість водяної пари у грамах, що міститься в 1 м3 повітря в момент дослідження.
Максимальна вологість – тиск водяної пари (Па) при повному насиченні повітря вологою при даній температурі.
Відносна вологість – відношення абсолютної вологості до максимального, виражене у відсотках.
Вологість повітря виміряють психрометрами, що бувають статичними (психрометр Августа) і динамічними (аспіраційний психрометр Ассмана). Для систематичного спостереження за вологістю повітря застосовують самописний прилад – гігрограф. При визначенні вологості повітря за допомогою аспіраційного психрометра, виходячи з показань «сухого» і «вологого» термометрів, по прикладеним до приладу таблицям чи графікам визначають відносну вологість повітря. При відсутності таблиць відносна вологість (%) може бути розрахована по формулі
R = f/ F·100,
де f – абсолютна вологість, Па; F – максимальна вологість, Па.
(1 мм рт. ст. = 133,3 Па (0,1333 кПа).
Абсолютну вологість розраховують по формулі
f = [F1 - 0,5(t– t1)·H] 101,31,
де F1 – максимальна вологість при температурі «вологого» термометра Па; t – температура «сухого» термометра, ДО; t1– температура «вологого» термометра, ДО; H-атмосферний тиск у момент спостереження, кПа; 101,31 - середній атмосферний тиск, кПа; 0,5 – постійний психрометричний коефіцієнт, обчислений з урахуванням швидкості руху повітря в аспіраційному психрометрі і середньому атмосферному тиску (К=(273+t°С).
Визначення швидкості руху повітря
Рухливість повітря виміряють за допомогою анемометрів і кататермометрів. Анемометри служать для дослідження рухливості односпрямованих (у відкритих перетинах повітроводів, дверних і світлових прорізах), а кататермометри – різнонаправлених (на робочих місцях) струмів повітря. Анемометри реєструють відносно великі швидкості руху повітря (крильчаті – від 0,3 до 5 м/с, чашкові – від 1 до 30 м/с). При роботі з ними спочатку визначають кількість оборотів чи крильчатки чашок 1 с, а потім по прикладеним до приладу каліброваних графіках розраховують швидкість руху повітря в метрах за секунду.
При визначенні швидкості руху повітря менш 1 м/с застосовують метод кататермометрії. Для цього спочатку визначають охолоджувальну здатність повітря (Дж/з – мкал·с-1) (1 мкал·с-1=4,186·10-3 Дж/з; 1 мкал·с-2 =41,86 Дж·м-2) по формулі
Н = F/T,
де F – фактор кататермометра; Т – час охолодження приладу, с. Фактор F означає кількість тепла (Дж), що втрачається з 1 см2 поверхні кататермометра при його охолодженні з 38 до,35 °С чи з 40 до 33°С. Фактор кататермометра нанесений на зворотному боці приладу.
Приведена формула придатна для розрахунку охолоджувальної здатності повітря при роботі з циліндричним кататермометром, а також, коли відлік часу охолодження по кульовому кататермометру ведеться від 38 до 35 °С. У тих випадках, коли час охолодження відраховується від 40 до 33 °С чи від 39 до 34 °С, що прохолоджує, здатність повітря розраховують по іншій формулі
H=[Ф·(tl-t2)]/T,
де Ф – константа, рівна F/3, Дж(кал); t1 – початкова температура кататермометра 40 чи 39 °С; t2 – кінцева температура приладу відповідно 33 чи 34 °С; Т – час охолодження кататермометра від верхнього до нижнього розподілу шкали, с.
Надалі обчислюють величину Q, що позначає різницю між середнім значенням шкали кататермометра і температурою повітря в точці проведення виміру.
По співвідношенню H/Q за допомогою прикладених до приладу таблиць відшукується значення швидкості руху повітря, виражений у м/с. При відсутності таблиць значення швидкості руху повітря може бути отримано розрахунковим шляхом. Так, для обчислення швидкості руху повітря менш 1 м/с (відношення H/Q <0,6) користуються формулою Хілла
При швидкості руху повітря від 1 до 1,7 м/с (H/Q >0,6) застосовують формулу Хілла, уточнена Вейсом
Останнім часом для визначення невеликих швидкостей руху повітря усе ширше використовують електроанемометри. Принцип роботи цих приладів заснований на реєстрації охолодження повітрям металевого напівпровідникового датчика, що рухається, нагрітого до визначеної температури електричним струмом. Електроанемометри дозволяють визначати швидкість руху повітря в діапазоні від 0,03-0,05 до 5 м/с і більш.
Перевагою електроанемометрів у порівнянні зі звичайними є те, що вони практично безінерційні, реєструють швидкість руху повітря в абсолютних одиницях виміру, однаково чуттєві до рівнонаправлених потоків повітря, що рухається. Окремі конструкції цих приладів дозволяють, поряд зі швидкістю руху, вимірювати температуру повітря.
Вітчизняною промисловістю розроблені і в даний час застосовуються кілька типів електроанемометрів: ЭА-2М; ТЭ-8М; АТЭ-2; ЭТАМ-3А; ТА-ЛИОТ і інші.
Визначення інтенсивності теплового випромінювання. Інтенсивність теплового випромінювання виміряється за допомогою актинометра конструкції Н.У. Носко. В основу його роботи покладений принцип термоелектричного ефекту. Час одного виміру складає 2-3 з, шкала приладу відградуйована в кал/см2·хвил2.
Визначення періоду року. Період року при оцінці виробничого мікроклімату визначають середньодобовою температурою атмосферного повітря. Якщо середньодобова температура повітря складає +10°C і вище, період року вважається теплим, якщо нижче – холодним чи перехідним. Ці дані одержують на підставі власних вимірів або запитують у метеорологічних станцій.
Визначення категорії виконуваних робіт. Категорії робіт розмежовуються на основі енерготрат організму. Усілякі види м'язової роботи, виконуваною людиною в процесі його трудової діяльності, можна віднести до легких, середньої легкості і важким роботам.
До легких фізичних робіт (категорія I), відповідно до ДСН 3.3.6.042 -99, відносяться види діяльності з енерготратами до 172 Дж/с (150 ккал/ч).
Фізичні роботи середньої легкості (категорія II) - це роботи, при яких витрата енергії складає від 172 до 232 Дж/с (150–200 ккал/ч) - категорія IIа і від 232 до 293 Дж/с (200–250 ккал/ч) – категорія IIб.
При важких фізичних роботах (категорія III) енерготрати перевищують 293 Дж/з (250 ккал/ч).
Категорію роботи можна визначати, користуючись класифікацією, наведеною в ДСН 3.3.6.042 -99 і заснованою на професіографічних описах.
Визначення розміру надлишку явного тепла. Розмір надлишку явного тепла визначається співвідношенням (різницею) теплопостачань і тепловтрат у конкретному виробничому приміщені.
Джерелами нагрівання повітря можуть бути інсоляція, екзотермічні процеси, нагріті сировина й устаткування, подих людей і т.д. Тепловтрати відбуваються за рахунок передачі тепла зсередини приміщення через огородження будівельних конструкцій, внаслідок роботи вентиляційних установок, нагрівання матеріалів, що надходять у цехах охолоджених сировин і, у холодний і перехідний періоди року і т.д.
Якщо зазначене співвідношення сумарних теплопостачань і тепловтрат перевищує 23,2 Дж/мэ·с (20 ккал/м2·ч), то надлишок явного тепла вважається значним і такі цехи відносяться до гарячих. Якщо ж співвідношення складає менш 23,2 Дж/м3·с, то надлишок явного тепла незначний і характерний для холодних цехів.
Метод розрахунку величини надлишку явного тепла приведений у Сніп 2.04.05-91 * «Опалення, вентиляція і кондиціонування».
Відповідно до вимог ДСН до легких фізичних робіт відносяться ті, котрі виконуються сидячи чи стоячи, пов'язані з постійною ходьбою, але не вимагають систематичної фізичної напруги чи підняття і перенесення ваги. До категорії IIа відносяться роботи, пов'язані з постійною ходьбою, виконувані стоячи чи сидячи, але не потребуючі переміщення ваги. Категорія IIб включає роботи, пов'язані з ходьбою і перенесенням невеликих (до 10 кг) ваг. Важкі фізичні роботи характеризуються постійною фізичною напругою, зокрема постійним переміщенням і перенесенням значних (більш 10 кг) ваг.
Отриманий фактичний матеріал статистично обробляється і зіставляється з ДСН 3.3.6.042 -99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень» і СН 245-71 «Санітарні норми проектування промислових підприємств».
Вивчення параметрів виробничого мікроклімату повинне проводитися паралельно з вивченням стану здоров'я і захворюваності робітників, а гігієнічна оцінка – з урахуванням результатів фізіологічних досліджень.
3. Порядок виконання досліджень.
1. Дати гігієнічну оцінку виробничого мікроклімату в навчальній лабораторії.
2. Оцінити метеорологічні умови за даними виробничих досліджень ситуаційної задачі в цеху одного з промислових підприємств (наприклад, у ливарному – машинобудівного заводу в теплий і холодний періоди року; в холодильному – холодокомбінату; в приміщеннях ОКБ, обладнаних кондиціонерами).
3. Намітити точки інструментальних вимірів параметрів мікроклімату з урахуванням особливостей технологічного процесу.
4. Визначити параметри мікроклімату (чи ознайомитися з такими даними задачі) і одночасно період року, категорію виконуваної роботи, дати характеристику приміщення по величині надлишку явного тепла.
5. Установити тип досліджуваного мікроклімату і характер його впливу.
6. Скласти план і визначити обсяг необхідних фізіологічних досліджень.
7. Отримані результати внести в зведені таблиці (див. Додатки 7, 8).
8. Параметри мікроклімату зіставити з нормованими в нормативно-технічній документації.
(1 ккал/м2 ·ч == 1,16 Вт·м2).
9. Оформити санітарно-гігієнічний висновок про метеорологічні умови в навчальній лабораторії і на промисловому підприємстві.
10. Розробити основні оздоровчі заходи.
За результатами виконаної роботи заповнюється Протокол досліджень метеорологічних факторів (форма № 336-1/0. Додаток 2).
Лабораторна робота № 3
МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ВИРОБНИЧОГО ШУМУ
(Дослідження параметрів шуму)
Мета роботи: Опанувати методи визначення і частотного аналізу виробничого шуму, а також освоїти методичні підходи до його гігієнічної оцінки:
1) освоїти порядок роботи із шумоміром при визначенні загального рівня звуку (шуму); 2) навчитися проводити частотний аналіз шуму (рівні звукового тиску в октавних смугах частот), використовуючи аналізатор спектра шуму; 3) освоїти метод визначення (обчислення) еквівалентного рівня шуму; 4) навчитися використовувати нормативно-технічну документацію при гігієнічній оцінці шуму, оформляти на підставі результатів проведених досліджень санітарно-гігієнічний висновок із указівкою конкретних заходів технологічного, санітарно-гігієнічного і медико-профілактичного характеру, спрямованих на попередження несприятливого впливу шуму на організм працюючих. Наступна робота виконується за Наказом № 91 МОЗ України від 24.04.1999 р; згідно з ДСН 3.3.6.037-99 Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку; Гигиенической классификацией труда № 4137 – 86.
Загальні відомості.
Шум, відповідно ДСН 3.3.6.037 – 99 Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку, класифікується за такими способами.
За характером спектру: широкосмуговий з безупинним спектром, шириною більш однієї октави; тональний, в спектрі якого маються чутні дискретні тони. Тональний характер шуму установлюється виміром у трьохоктавних смугах частот по перевищенню рівня в одній смузі над сусідніми не менш чим на 10 дБ.
За часовою характеристикою: постійний, рівень звуку якого за 8-годинний робочий день змінюється не більше ніж на 5 дБА при вимірі на тимчасовій характеристиці «Повільно» шумоміра; непостійний, рівень звуку якого за 8-годинний робочий день змінюється не менш чим на 5 дБА. Непостійний шум, у свою чергу, підрозділяється на коливний – рівень звуку безупинно змінюється в часі, переривчастий – рівень звуку знижується до рівня фонового шуму, а тривалість інтервалів, протягом яких рівень звуку залишається постійним і перевищуючим рівень фонового шуму, складає 1 с і більш, імпульсний, що складається з одного чи декількох звукових сигналів, кожен тривалістю менш 1 с. При цьому рівні звуку в дБА, обмірювані шумоміром при включенні характеристик «Повільно» і «Імпульс», відрізняються не менш чим на 10 дБ.
Крім цього, розрізняють шум низькочастотний (максимум рівня звукового тиску знаходиться в області частот нижче 400 Гц), середньочастотний (максимум звукового тиску – в області частот 400–1000 Гц) і високочастотний (максимум звукового тиску – в області частот вище 1000 Гц).
Гігієнічна оцінка шуму залежить від його характеру. Для орієнтованої оцінки постійного шуму на робочому місці (наприклад, при контролі органами санітарного нагляду, розробці заходів для шумоглушення й ін.) допускається характеризувати його за рівнем звуку (шуму) у дБА, вимірюваному шумоміром за шкалою «А», що приблизно відповідає частотній характеристиці шуму, сприйманого вухом людини.
При спектральній оцінці постійний шум характеризують у рівнях звукового тиску (дБ) в октавних смугах частот із середньо геометричними частотами 31,5, 63, 125, 250; 500, 1000, 2000, 4000 і 8000 Гц. Цей метод оцінки є основним.
Непостійний шум варто оцінювати еквівалентними (за рівнем звукової енергії) рівнями звуку в децибелах А (дБА).
Еквівалентний рівень звуку непостійного шуму – це рівень звуку постійного широкосмугового шуму, що здійснює на людину дію таку ж, як і досліджуваний непостійний шум.
Гігієнічна оцінка рівня виробничого шуму повинна здійснюватися диференційовано відповідно до «Гігієнічних рекомендацій із установлення рівнів шуму на робочих місцях з урахуванням напруженості і важкості праці» (1981). Це ґрунтується на біологічній еквівалентності шуму і напруженості праці, що викликають функціональні зміни у вищій нервовій діяльності працюючих. Доведено, що при зміні рівня шуму в середньому на 10 дБА категорію напруженості нервово-емоційної праці також варто змінити на один ступінь в ту чи іншу сторону.
При перевищенні оптимальної межі (245 Вт при загальній, 175 Вт – регіональній і 105 Вт – локальній роботах) величини фізичної напруги (важкість праці) зазначені рівні шуму варто знижувати на 5 дБА.
ВИМІР І АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОГО ШУМУ
Для гігієнічної характеристики шуму на робочих місцях чи у виробничих приміщеннях і розробки заходів для боротьби з ним необхідно вимірити рівень інтенсивності і спектральний склад шуму. З цією метою застосовуються шумоміри, фільтри, самописи. Для запису і відтворення досліджуваних шумів використовуються магнітофони.
Спектральний аналіз шуму проводять за допомогою аналізатора чи шуму смугового фільтра. Як аналізатори шуму застосовують октавні фільтри, що вимірюють рівні звукового тиску в кожній октаві досліджуваного шуму.
Найбільше поширення в практичній роботі одержали вітчизняні шумоміри: шуму і вібрації типу ВШВ-003.
Шумомір будь-якої конструкції складається з блок-схеми, що включає в себе три основних вузли: датчик-перетворювач (мікрофон), підсилювач і вимірювальний пристрій. Шумомір має частотні (лінійна – «Лин.», А, З) і тимчасові характеристики («F» – швидко, «S» – повільно, «I» – імпульс). При вимірі рівнів звуку (дБА) застосовується характеристика А, при вимірі рівнів звукового тиску в октавних смугах – «Фільтри». На характеристику «Повільно» шумомір переключають при вимірі постійного й іншого видів шуму для їхнього усереднення, на характеристику «Імпульс» – при вимірі рівнів імпульсного шуму. Характеристика «Швидко» застосовується при вимірі шуму, що коливається в часі.
Вимірюючи рівні постійного і переривчастого шуму, значення октавних рівнів звукового тиску і рівнів звуку визначають за середніми показниками стрілки приладу при її коливаннях. При вимірі коливного в часі й імпульсному шумі реєструють рівні звуку в момент найбільшого відхилення стрілки приладу.
Прилад ВШВ-003. Призначений для виміру шуму і частотного аналізу його параметрів, а також вібрації.
Прилад масою 4,5 кг працює від мережі перемінного струму напругою 220 В чи від п'яти елементів 373 і тому може бути використаний як у лабораторних, так і у виробничих і польових умовах при температурі повітря від –10 до +50° С. Перед включенням в електричну мережу прилад повинний бути заземлений. Категорично забороняється експлуатувати вимірник ВШВ-003 у вибухонебезпечних умовах.
За допомогою ВШВ-003 вимірюють шум з частотою від 10 до 20 000 Гц у межах до 140 дБ, частотний діапазон приладу по віброприскоренню від 100 до 10000 Гц, а з віброшвидкості - від 10 до 2800 Гц.
Прилад має убудовані фільтри зі середньо геометричними частотами 16; 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц, працює за принципом перетворення звукових і механічних коливань досліджуваних об'єктів у пропорційні їм електричні сигнали, що потім підсилюються і виміряються в дБ. Як перетворювач звукових коливань використовується капсуль мікрофонний конденсаторний М-101, механічних – п'єзоелектричні перетворювачі ДН-3 і ДН-4.
На передній панелі ВШВ-003 (рис. 1) розташовані наступні ручки керування: кнопка потенціометра для регулювання приладу при його калібруванні; кнопка «Калібр» для включення каліброваного генератора; гніздо «50 мВ» для подачі каліброваного сигналу на вхід передпідсилювача мікрофонного; гніздо для підключення передпідсилювача; перемикачі «Дільник I» і «Дільник II» для зменшення вимірюваного сигналу і забезпечення нормальної роботи вузлів вимірювального приладу; кнопки «V» для включення інтегратора при вимірі віброшвидкості, «1 кНz» для включення фільтра нижніх частот з частотою зрізу 1 кГц; кнопка і перемикач «Фільтри октавні» для включення десяти октавних фільтрів і підключення одного з них; перемикачі «Рід роботи» для контролю батарей, підключення тимчасових характеристик («F» – швидко, «S» – повільно) і для відключення вимірювального приладу, «Фільтри» для підключення частотних характеристик А, В, С, «Лин.»; гніздо для заземлення ВШВ-003; світлодіод «Перевантаження» для сигналізації про перевантаження сигналами вузлів приладу.
Рис. 1- Вимірник шуму і вібрації типу ВШВ-003:
1- прилад, що показує; 2 - світлодіоди; 3 - чохол мікрофона; 4 - кабель (5Ф6.644.249);
5 – еквівалент капсуля П-16; 6 – перехідник; 7 – заглушка П-4; 8 – перетворювач вібровимірювальний ДН-4; 9 – капсуль мікрофонний конденсаторний М-101; 10 – передпідсилювач мікрофонний ПМ-3; 11 – кабель (5Ф6.644.090)
Зі шкали: 20, 30...130 дБ для відліку разом із приладом рівнів, що показує, звуковий тиск при використанні капсуля М-101; 3-10-3...103 м·с-2 для вибору межі шкали приладу, що показує при вимірі віброприскорення (при роботі з вібропертворювачем ДН-4 результати виміру множать на 10); 0,03...104 мм·с-1 для вибору межі шкали приладу, що показує при вимірі виброшвидкості (при роботі з віброперетворювачем ДН-4 результати виміру множать на число, розташоване проти світного в даний момент одного з дванадцяти світлодіодів).
Порядок роботи з приладом. При підготовці вимірювального приладу до роботи необхідно його заземлити, механічним коректором установити стрілку приладу, що показує на розподіл 0 шкали 0-10. Установку стрілки на нулі потрібно робити в тому положенні приладу, в якому він буде використаний (горизонтальне чи вертикальне).
У робочий стан вимірювальний прилад ВШВ-003 вводять за допомогою перемикача «Рід роботи», що потім встановлюють у положення «F» чи «S». При цьому стрілка приладу, що показує, повинна знаходитися в межах 7–10 шкали 0...10 дБ. Про наявність живлення сигналізує світіння одного із світлодіодів перемикача «Дільник I» і «Дільник II».
Проводять електричне калібрування. Для цього за допомогою кабелю передпідсилювача мікрофоного типу ПМ-3 з'єднують з розніманням приладу. Потім еквівалент капсуля П-16, що представляє собою циліндричний металевий корпус, усередині якого знаходиться конденсатор, з'єднують з перед підсилювачем і за допомогою з’єднаного кабелю довжиною 0,5 м включають у гніздо «50 m». Слідом за цим перемикачі ВШВ-003 встановлюють у наступні положення: «Дільник I» – 40; «Дільник II» – 50; «Фільтри» – «Лин.»; «Рід роботи» – «F».
Натиснувши кнопку «Калібр.», після 5-хвилинного прогріву приладу потенціометром встановлюють стрілку приладу, що показує на один з розподілів шкали децибел відповідно до табл.1.
Таблиця 1 - Значення числової оцінки на шкалі 0...10 дБ вимірювального приладу ВШВ-003 у залежності від рівня чутливості капсуля М-101
| Паспортне значення рівня чутливості капсуля М-101, дБ | Значення числової оцінки, дБ | Паспортне значення рівня чутливості капсуля М-101, дБ | Значення числової оцінки, дБ |
| –23...–23,25 | –26,25...– 26,75 | 4,5 | |
| –23,25...– 23,75 | 1,5 | –26,75...– 27,25 | |
| –23,75...– 24,25 | –27,25...– 27,75 | 5,5 | |
| –24,25...– 24,75 | 2,5 | –27,75...– 28,25 | |
| –24,75...– 25,25 | –28,25...– 28,75. | 6,5 | |
| –25,25,..– 25,75 | 3,5 | –28,75...– 29 | |
| –25,75...– 26,25 |
Приклад. Значення рівня чутливості капсуля М-101, відповідно до його паспорта, дорівнює – 25,4 дБ, значення числової оцінки на шкалі вимірювального приладу – 3,5. Тоді величина каліброваного сигналу буде дорівнює 40+50+3,5 =93,5 дБ. За шкалою децибелів напроти світного світлодіода, що фіксує суму перемикачів «Дільник I» і «Дільник II», визначають цифру, що в даному випадку дорівнює 90, і додають до неї показання вимірювального приладу 90+3,5=93,5 дБ.
Вимір загального рівня звуку (шуму) на характеристиках «Лин.», А, В, С проводять, відключивши кнопки «V» і «Фільтри октавні», а перемикачі «Рід роботи» – установивши в положення «Откл.», «Фільтри» – у положення А. Слідом за цим обережно від'єднують передпідсилювач мікрофонний ПМ-3 від еквівалента капсуля П-16 і з'єднують з капсулем М-101, а перемикачі вимірювального приладу встановлюють у наступні положення: «Дільник I» – 80; «Дільник II» – 50; «Фільтри» – «Лин.»; «Рід роботи» – F. Протягом 2 хв. прилад прогрівається.
При вимірі передпідсилювач ПМ-3 необхідно тримати на витягнутій руці в напрямку випромінювача звуку. Якщо при цьому стрілка приладу, що показує, знаходиться на початку шкали, то вона виводиться в сектор 0–10 шкали децибел за допомогою перемикача «Дільник I», а потім – «Дільник II». Якщо періодично подає сигнали індикатор «Перевантаження», перемикач «Дільник I» необхідно перевести на більш високий рівень.
Результати вимірів відраховують за показниками світлодіода на шкалі децибелів, додаючи показання шкали вимірювального приладу.
При вимірі рівнів звукового тиску в октавних смугах частот перемикач «Фільтри» установлюють на частотну характеристику «Лин.», а потім, натиснувши кнопку «Фільтри октавні» і обертаючи однойменний перемикач, послідовно на октави 16; 31,5;...8000 Гц. Рівень звукового тиску на кожній октаві визначають тільки за допомогою «Дільник II», установлюючи стрільцю приладу, що показує, у сектор 0 -10 шкали децибел. При цьому перемикач «Дільник I» повинний залишатися в тому положенні, що він займав при вимірі загального рівня звуку (шуму).
Вимір шуму на робочих місцях проводиться відповідно до ГОСТ 20445–75 «ССБТ. Здания и сооружения промышленных предприятий. Метод измерения шума на рабочих местах». На одиночних постійних робочих місцях вимір здійснюється в точках, що відповідають постійному розміщенню виробничого устаткування – джерела шуму. Якщо робочі місця не постійні, то виміри необхідно проводити в робочій зоні не менш чим у трьох точках.
Оцінка режиму шуму у виробничих приміщеннях залежить від розташування технологічного устаткування; при однотипному устаткуванні вимір шуму здійснюється не менш чим на трьох постійних робочих місцях, при груповому розміщенні однотипного устаткування – у центрі кожної групи устаткування, при змішаному розміщенні різнотипного устаткування – не менш чим на трьох дільницях робочої зони для кожного типу устаткування.
Вимір шуму при здійсненні санітарного нагляду повинний проводитися при роботі не менш 2/3 технологічного устаткування, розташованого в даному приміщенні, а також при включеній вентиляції. При цьому мікрофон повинний бути на висоті 1,5 м над рівнем підлоги чи на рівні голови, якщо робота виконується сидячи, і спрямований убік джерела шуму.
При вивченні постійного й імпульсного шуму вимір необхідно проводити не менш трьох разів у кожній точці і результати усереднити. Середню величину рівнів звуку (дБА) і звукового тиску (дБА) необхідно обчислювати в тих випадках, коли вимір роблять в декількох точках цеху при однотипному, груповому чи змішаному розміщенні устаткування. Якщо різниця між найменшим і найбільшим обмірюваними рівнями звуку чи звукового тиску еквівалентними рівнями звуку не перевищує 7 дБ, середнє значення обумовленого рівня приблизно буде дорівнювати середньоарифметичному всіх обмірюваних рівнів.
Приклад. При груповому розміщенні однотипного устаткування отримані наступні рівні звуку: 84, 94 і 86 дБА. Необхідно скласти ці рівні, починаючи з максимального. Для цього знаходять різницю між двома максимальними рівнями: 94 –86 = 8 дБА. За різницею в таблиці визначають добавку, що додають до більшого з рівнів, що складаються: 94+0,6=94,6 дБА. З отриманою сумою і третім рівнем, а якщо потрібно, то і четвертим, і т.д. рівнями, проводять аналогічні дії: 94,6 – 84 = 10,6 дБА. Добавку (у даному випадку 0,4) додають до більшого з рівнів, що складаються: 94,6+0,4 == 95 дБ. Величина 95 дБА і буде відповідати середньому рівню звуку в даному приміщенні.
Еквівалентний рівень непостійного шуму (коливного чи переривчастого) вимірюють і обчислюють відповідно до ГОСТу 20445–75 двома методами: перший застосовують у тих випадках, коли непостійний шум змінюється менш чим за 5 хв. на 5 дБА і більш, другий – при вимірі непостійного шуму, рівні якого залишаються постійними протягом 5 хв. і більш (змінюються не більше ніж на 5 дБА).
Приклад. На постійному робочому місці за допомогою шумоміра і хронометражного спостереження визначені наступні» рівні звуку: L1A=115 дБА (постійний протягом 2 год. 10 хв.); L2A=120 дБА (постійний протягом 3 год. 15 хв.); L3A = 95 дБА (не змінюється протягом 2 год. 35 хв. за робочу зміну).
Необхідно визначити еквівалентний рівень звуку LАэкв. Для цього визначають величини поправлень (Li), що відповідають обмірюваним рівням звуку, і підсумовують їх:
L1A + ΔL1A = 115+ (–6) = 109 дБА;
L2A + ΔL2A = 120 + (–4,2) = 115,8 дБА;
L3A + ΔL3A = 95 + (–4,2) = 90,8 дБа.
Визначають еквівалентний рівень звуку, підсумовуючи отримані рівні з добавками. Знаходять різницю рівнів, що складаються: 115,8- 109 = 6,8 дБА. За цією різниці визначають значення добавки, що дорівнює 0,8 дБА. Тоді 115,8+0,8=116,6 дБА. Те ж проробляють і з третім рівнем звуку. Різниця між отриманою сумою двох рівнів (116,6) і третім рівнем (90,8) буде складати 25,8 дБА. Добавка до цієї величини практично дорівнює нулю. Отже, еквівалентний рівень звуку на робочому місці дорівнює 116,6 дБА.
Для того щоб зробити розрахунок еквівалентного рівня звуку в тих випадках, коли непостійний шум змінюється менш чим за 5 хв. на 5 дБА і більш, потрібно вимірювальний прилад уключити на характеристику А. Тривалість виміру при цьому складе не менш 30 хв. при інтервалі між відліками, рівному 5 с. За цей час реєструють 360 вимірів, результати яких послідовно записують у клітинки сітки, що складає з 360 осередків.
Весь діапазон вимірів рівнів звуку розділений на 17 інтервалів, по 5 дБА в кожному, від 38–42 до 118–122 дБА. Значення рівнів звуку із сітки послідовно переносять у таблицю, групуючи їх відповідно інтервалам і відзначаючи рівні звуку штрихами.
Підраховують кількість відліків (штрихів) рівнів звуку по інтервалах, наприклад 3 відліки в інтервалі від 68 до 72 дБА, 30 –у інтервалі від 73 до 77 дБА, 108 – в інтервалі від 78 до 82 дБА і т.д., і відзначають цифрою.
Далі знаходять частку відліків у даному інтервалі рівнів звуку в загальному числі відліків (%) і її значення записують.
Визначають приватні індекси і значення їх записують. Визначають приватні індекси, з огляду на інтервал рівнів звуку і питому вагу відліків у даному інтервалі в загальному числі відліків. Тоді для інтервалу 68–72 дБА, у якому питома вага дБА складає 0,8 %, приватний індекс буде дорівнює 80; для інтервалу 73–77 дБА з питомою вагою відліків 8,3 % приватний індекс дорівнює 2610 і т.д.
Далі визначають величину сумарного індексу, що дорівнює сумі отриманих приватних індексів (у даному прикладі сумарний індекс дорівнює 3628390. Для отриманого сумарного індексу знаходять добавку (ΔLA). Значення добавки приймається по найбільш близькому значенню сумарного індексу. У даному прикладі такою добавкою буде 66 дБА.
Визначають еквівалентний рівень звуку (LAэкв) за формулою
LAэкв = (30+ ΔLA) = 30 + 66 = 96 дБА,
де 30 – постійна величина; ΔLA – добавка, дБА.
Гігієнічна оцінка отриманих даних проводиться шляхом порівняння з гранично допустимими рівнями шуму на робочих місцях, установленими ДСН 3.3.6.037-99 (СТСЭВ 1930–79).
У ряді випадків недостатньо мати дані про виміри шуму на окремих робочих місцях, необхідно зробити карту шуму у виробничому приміщенні. Особливо важливе складання карт шуму в сучасних високомеханізованих і автоматизованих виробництвах, де кілька робітників обслуговують групу машин і пересуваються по виробничих дільницях з різною акустичною характеристикою.
Карта шуму – це графічне зображення зон з однаковими рівнями шуму на плані приміщення чи визначеної території. Карта дає можливість вибирати найбільш раціональні планувальні і будівельно-акустичні методи захисту робітників від виробничого шуму. Методи складання карт шуму викладені в «Методичних рекомендаціях зі складання карт постійного і непостійного шуму у виробничих приміщеннях» (1979).
За результатами виконаної роботи заповнюється Протокол проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку (форма № 297/0, додаток 3).
Лабораторна робота № 4
МЕТОДИ ДОБОРУ Й АНАЛІЗУ ПРОБ ПОВІТРЯ
ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ
Мета роботи. Навчитися методам добору проб повітря на вміст шкідливих речовин і наступного їхнього дослідження за допомогою сучасних методів санітарно-хімічного аналізу повітряного середовища виробничих приміщень.
I) навчитися складати план добору проб повітря з обліком реальної виробничої ситуації; вибирати найбільш раціональний метод добору проб повітря; 2) навчитися збирати установки для добору проб повітря виробничих приміщень; 3) ознайомитися з хроматографічними, спектральними, електрохімічними й іншими методами дослідження, застосовуваними в санітарній практиці; 4) освоїти експресні методи визначення шкідливих хімічних речовин у повітрі робочої зони.
Наступна робота виконується за Наказом № 91 МОЗ України від 24.04.1999 р; Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042 – 99; Гигиеническая классификация труда № 4137 – 86.
Загальні відомості
Вивчення стану повітряного середовища виробничих приміщень на вміст у ньому шкідливих хімічних речовин і пилу проводиться при здійсненні санітарного контролю за дотриманням гранично припустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин і пилу в повітрі робочої зони; при гігієнічній оцінці нових технологічних процесів і виробничого устаткування; при оцінці ефективності санітарно-технічних заходів (вентиляції, герметизації й ін.); при встановленні зв'язку між забрудненням повітряного середовища, станом здоров'я і захворюваністю робітників; при коректуванні ГДК – уточненні величин ГДК, встановлених в експерименті на тварин.
Санітарно-хімічний аналіз повітряного середовища виробничих приміщень складається з наступних етапів: 1) вивчення технологічного процесу і встановлення тих його ланок, що є причиною забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами; 2) вибір точок для добору проб повітря й уточнення найменувань шкідливих речовин, що підлягають визначенню; 3) складання плану добору проб повітря по підприємству в цілому; 4) вибір найбільш раціонального методу добору проб повітря, монтаж установки і добір проб повітря; 5) аналіз відібраних проб; б) оцінка результатів.
Проведенню санітарно-хімічного аналізу в кожному конкретному випадку передує детальне вивчення технологічного процесу, застосовуваного на обстежуваному виробництві. Особливості технологічного процесу визначають склад і вміст забруднень повітряного середовища виробничих приміщень, а також фізико-хімічні параметри окремих компонентів.
При ознайомленні з технологічним процесом одержують зведення про застосовувані вихідні, проміжні і кінцеві продукти його, з'ясовують, чи можлива наявність супутніх хімічних домішок у зазначених продуктах. На підприємстві з виробництва переробки полімерів і пластичних мас, а також при роботі з іншими композиціями складного хімічного складу необхідно детально ознайомитися з паспортом на зразок хімічного продукту (матеріалу, виробу), де приведені докладні зведення про фізико-хімічні властивості його інгредієнтів.
Звертається увага на параметри технологічного регламенту (температура синтезу переробки, тиск стиснутих газів), що можуть впливати на інтенсивність забруднення повітряного середовища хімічними речовинами.
Вивчається застосовувана апаратура й устаткування (її герметичність, оснащеність витяжними пристроями), що можуть служити джерелами надходження хімічних речовин у повітряне середовище.
При дослідженні хімічного забруднення повітря в порядку поточного санітарного нагляду допускається визначення не середньодобової, а максимально разової концентрації досліджуваної речовини. Періодичність санітарно-хімічного контролю визначається органами державного санітарного нагляду залежно від класу небезпеки шкідливої хімічної речовини і характеру технологічного процесу. При роботі з речовинами першого і другого класів небезпеки (надзвичайно і високонебезпечні з'єднання) необхідний пристрій автоматичного безупинного запису динаміки рівня забруднень (моніторингу).
При складанні плану санітарного обстеження цеху звертається увага на можливу нестаціонарність (переривчастість потоковості) виробничого процесу, що обумовлює динамічне забруднення повітряного середовища промислових приміщень виробничими отрутами.
Вибір точок для добору проб повітря, відповідно до вказівок ГОСТ 12.1.005–88 «ССБТ. Воздух рабочей зоны. Общие санитарно-гигенические требования», повинний проводитися в зоні дихання при характерних виробничих умовах з обліком основних технологічних процесів, джерел виділення шкідливих речовин і функціонування технологічного устаткування.
Протягом зміни і на окремих етапах технологічного процесу в кожній точці необхідно послідовно відібрати таку кількість проб (але не менше 5), що явилося б достатнім для достовірної гігієнічної характеристики стану повітряного середовища.
Проби повітря повинні відбиратися в робочій зоні, у місцях тимчасового п
