Уведення нового стилю.

ВИНИКНЕННЯ КАЛЕНДАРЯ

Зміст

1. Семиденний тиждень
2. Давньоримський календар
3. Юліанський календар.
4. Уведення "нового стилю".

Тисячі років тому люди помітили, що багато чого в природі повторюється: Сонце встає на сході і заходить на заході, літо переміняє зиму і навпаки. Саме тоді виникли перші одиниці часу – день, місяць і рік. За допомогою найпростіших астрономічних приладів було встановлено, що в році близько 360 днів, і приблизно за 30 днів силует Місяця проходить цикл від однієї повні до наступної. Тому халдейські мудреці прийняли в основу шестидесятеричну систему числення: добу розбили на 12 нічних і 12 денних годин, окружність – на 360 градусів. Щогодини і кожен градус були розділенні на 60 хвилин, а кожна хвилина – на 60 секунд.
Однак наступні більш точні виміри безнадійно зіпсували цю досконалість. Виявилося, що Земля робить повний оберт навколо Сонця за 365 доби 5 годин 48 хвилин і 46 секунд. Місяцеві ж, щоб обійти Землю, потрібно від 29,25 до 29,85 доби.
У Древньому Єгипті було замічено, що розливи Нілу починається після першої ранкової видимості зірки Сиріус (Сотис). На одному з єгипетських храмів у Дендере є напис: «Сотис велика вперше блищить на небі, ріка Ніл виходить зі своїх берегів». Жреци спочатку оцінили довжину року в 360 днів і відповідно до цього розділили небесну сферу на 360 частин (це в майбутньому буде відповідати 360°). Рік жреци розділили на 12 місяців, у кожнім по 30 днів. Через кілька сотень років стало зрозуміло, що схід Сиріуса запізнюється, тому в систему календаря були введені додаткові 5 днів.
Кочові народи стародавності більше користувалися місячним календарем, в основу якого покладена тривалість місячного місяця. Народи, що займалися землеробством, засновували свій календар на тривалості тропічного року. У Древній Греції і країнах Сходу використовувався місячно-сонячний календар, у якому початок кожного місяця розташовувався якнайближче до молодика, а середня тривалість року відповідала проміжкові часу між двома весняними рівноденнями. Оскільки 12 місячних місяців по тривалості менше 1 року, приходилося додавати додатковий 13 місяць.
Місячно-сонячними календарями вже в далекій давнині користувалися в Китаєві, Індії. Було замічено, що поява визначених зірок на небі ранком або увечері відповідають визначеному періодові в календарі. Такими зірками-орієнтирами були Ригель і Бетельгейзе, Антарес, Сиріус. Особливо пильно в стародавності стежили за положенням сузір'я Велика Ведмедиця, за її поворотом і положенням «ручки» Ковша або «хвоста Ведмедиці» щодо обрію. З XXI століття до н.е. місяці в календарі Китаю починалися з молодика, а початок нового року приходилося на час між зимовим сонцестоянням і весняним рівноденням. У VII в. до н.е. встановлюється тривалість року в 365,25 доби, а в IV в. до н.е. через кожні 19 років уставляються додаткові місяці. Приблизно за сто років до настання нашої ери в Китаї був уведений календар, у якому тривалість місяця була 29,5 доби, тривалість року – 365,2502 доби. При цьому, у кожен третій, шостий, дев'ятий, одинадцятий, чотирнадцятий, сімнадцятий і дев'ятнадцятий рік треба було вставляти додатковий 13 місяць.
Календарем прийнято називати визначену систему рахунка тривалих проміжків часу з підрозділами їхній на окремі більш короткі періоди (роки, місяці, тижні, дні). Саме ж слово календар відбулося від латинських слів "caleo" - проголошувати і "calendarium" - боргова книга. Усі календарі можна розділити на наступні типи: сонячні, місячні і місячно-сонячні. Усі ці календарі використовують природні періодичні процеси – доба, тобто зміну дня і ночі, зміну фаз Місяця, що відбуваються протягом місяця, або зміну часів року між двома весняними рівноденнями, тобто період так називаного тропічного року.
Сучасний (григоріанський) календар, прийнятий у більшості країн, є сонячним календарем. В основі його лежить рік тривалістю 365,24220 доби (дуже близький до тропічного). Тому григоріанський календар містить у різні роки різна кількість доби, або 365, або 366 доби. У цьому календарі не вважаються високосними роки сторіч, у яких число сотень не поділяється без залишку на 4 (1700, 1800, 1900, 2100 і т.д.). Подібна система дасть помилку в одні діб за 3300 років.
Новий стиль був майже відразу введений у країнах, де основною релігією був католицизм, тобто в Іспанії, Італії, Франції, Польщі. Тільки в 1751 році григоріанський календар був введений у Великобританії.
Сукупність ста років утворять століття, а сукупність тисячі років – тисячоріччя. В даний час у більшості країн світу застосовується християнська ера. Рахунок років починається від Різдва Христова. Ця дата була введена ченцем Діонісієм у 525 році. Усі роки до цієї дати стали іменуватися «до нашої ери», а всі наступні дати стали «нашої ери».

Семиденний тиждень

Походження семиденного тижня. Штучні одиниці виміру часу, що складаються з декількох (трьох, п'яти, семи і т.д.) днів, зустрічаються в багатьох народів стародавності. Зокрема, древні римляни вели лік дням "восьмиднівками" - торговельними тижнями, у яких дні позначалися буквами від А до Н; сім днів такого тижня були робітниками, восьмі - базарними.
Звичай вимірювати час семиденним тижнем прийшов до нас із Древнього Вавилона і, очевидно, зв'язаний зі зміною фаз Місяця. Справді, тривалість синодичного місяця складає 29,53 доби, причому люди бачили Місяць на небі близько 28 доби: сім днів продовжується збільшення фази Місяця від вузького серпа до першої чверті, приблизно стільки ж - від першої чверті до повні і т.д.
Але спостереження за зоряним небом дали ще одне підтвердження "винятковості" числа сім. У свій час древнє вавилонські астрономи знайшли, що, крім нерухомих зірок, на небі видні і сім "блукаючих" світил, що пізніше були названі планетами (від грецького слова "планетес", що і означає "блукаючий"). Передбачалося, що ці світила звертаються навколо Землі і що їхньої відстані від неї зростають у такому порядку: Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер і Сатурн. У Древньому Вавілоні виникла астрологія - вірування, начебто планети впливають на долі окремих людей і цілих народів. Зіставляючи визначені події в житті поважних людей планет на зоряному небі, астрологи думали, що така ж подія наступить знову, якщо це розташування світил повториться. Саме ж число сім - кількість планет сталася священним як для вавілонян, так і для багатьох інших народів стародавності.
Назва днів тижня. Розділивши добу на 24 години, древнєвавілонські астрологи склали уявлення, начебто щогодини доби знаходиться під заступництвом визначеної планети, що як би "керує" їм. Рахунок годин був початий із суботи: першою її годиною керував Сатурн, другим - Юпітер, третім Марс, четвертим - Сонце, п'ятим - Венера, шостим - Меркурій і сьомим - Місяць. Після цього цикл знову повторювався, так що 8-м, 15-м і 22-м годинник "керував" Сатурн, 9-м, 16-м, 23-м - Юпітер і т.д. У підсумку вийшло що першою годиною наступного дня, неділі, "керувало" Сонце, першою годиною третього дня Місяць, четвертого - Марс, п'ятого - Меркурій, шостого - Юпітер і сьомого - Венера. Відповідно до цього й одержали своя назва дні тижня.
Ці назви днів тижня іменами богів перекочували до римлянам, а потім у календарі багатьох народів Західної Європи. На латинському: Dies Lunae, Dies Martis, Dies Mercurii, Dies Jovis, Dies Veneris, Dies Saturni, Dies Solis.
Сьогодні майже всі народи світу користуються сонячним календарем, практично успадкованому від древніх римлян. Але якщо у своєму нинішньому виді цей календар майже ідеально відповідає річному рухові Землі навколо Сонця, то про його первісний варіант можна сказати лише "гірше було нікуди". А всі ймовірно тому, що, як помітив римський поет Овідій (43 р. до н.е. - 17 р. н. э.), древні римляни краще знали зброя, чим зірки...

Давньоримський календар

Сільськогосподарський календар. Як і їхні сусіди греки, древні римляни визначали початок своїх робіт зі сходу і заходу окремих зірок і їхніх груп, тобто вони зв'язували свій календар з річною зміною виду зоряного неба. Навряд чи не головним "орієнтиром" при цьому був схід і захід (ранкового і вечірній) зоряного скупчення Плеяди, що у Римі іменувалося Вергиліями. Початку багатьох польових робіт тут зв'язували і з фавонієм - теплим західним вітром, що починає дути в лютому (3 - 4 лютого по сучасному календарі). За свідченням Плинія, у Римі "з його починається весна". От кілька прикладів проведеної древніми римлянами "прив'язки" польових робіт до зміни виду зоряного неба:
"Між фавонієм і весняним рівноденням підрізають дерева, обкопують лози... Між весняним рівноденням і сходом Вергілій (ранковий схід Плеяд спостерігається в середині травня) просапують ниви..., рубають вербу, огороджують лугу..., варто саджати маслини".
"Вважають, що не слід починати сівбу до (осіннього) рівнодення, тому що якщо почнеться непогода, то насіння стануть гнити... Від фавонія до сходу Арктура (з 3 по 16 лютого) рити нові канави, робити обрізкові у виноградниках ".
Місяці і вставні дні. Зупинимося на загальній структурі давньоримського календаря, що склалася в середині I в. до н.е.
У зазначений час рік римського календаря з загальною тривалістю в 355 днів складався з 12 місяців з таким розподілом днів у них:
Мартіус 31 Квинтіліс 31 Новембер 29
Априліс 29 Секстіліс 29 Децембер 29
Майус 31 Септембер 29 Януаріус 29
Юніус 29 Октобер 31 Фебруаріус 28
Про додатковий місяць Мерцедонії мова йтиме нижче.
Як видно, за винятком одного, усі місяці давньоримського календаря мали непарне число днів. Це порозумівається марновірними представленнями древніх римлян, начебто непарні числа щасливі, тоді як парні приносять нещастя. Рік починався з першого числа березня. Цей місяць був названий Мартіусом на честь Марса, якого спочатку почитали як бога землеробства і скотарства, а пізніше як бога війни, покликаного захищати мирна праця. Другий місяць одержав назву Априліс від латинського aperire - розкривати, тому що в цьому місяці розкриваються бруньки на деревах або від слова apricus - "зігріва Сонцем". Він був присвячений богині краси Венері. Третій місяць Майус присвячувався богині землі Майї, четвертий Юніус - богині неба Юнноні, покровительці жінок, дружині Юпітера. Назви шести подальших місяців були зв'язані з їх положенням у календарі: Квинтіліс - п'ятий, Секстилітіс - шостий, Септембер - сьомий, Октобер - восьмий, Новембер - дев'ятий, Децембер - десятий.
Назва Януаріса - передостаннього місяця давньоримського календаря - відбувається, як думають, від слова janua - "вхід", "двері". Місяць був присвячений богові Янусу, що, по одній з версій, вважався богом небесного зводу, що откривав ворота Сонцю на початку дня і закривав їх у його кінці. У Римі йому було присвячено 12 вівтарів - по числу місяців у році. Він же був богом входу, усяких починань. Римляни зображували його з двома особами: одним, зверненим уперед, бог ніби-то бачить майбутнє, другим, зверненим назад, споглядає минуле. І, нарешті, 12-й місяць був присвячений богові підземного царства Фебруусу. Саме ж його назва відбувається, очевидно, від februare - "очищати", але, можливо і від слова feralia. Так римляни називали поминальний тиждень, що приходився на лютий. Після закінчення її, наприкінці року вони робили очисний обряд (lustratio populi) "для примирення богів з народом". Можливо, через це вони і не могли робити вставку додаткових днів у самому кінці року, а робили неї між 23 і 24 лютого.
Тривалість року в 355 днів була на 10,242 доби коротше тропічного. Але в господарському житті римлян важливу роль грали землеробські роботи - сівши, збір врожаю і т.д. І щоб тримати початок року поблизу того самого сезону, вони робили вставку додаткових днів. При цьому римляни з якихось марновірних спонукань не вставляли цілого місяця окремо, а в кожнім другому році між 23 і 24 лютого "уклинювали" поперемінно 22 або 23 дня. У підсумку число днів у римському календарі чергувалося в такому порядку: 355 днів, 377 (355 + 22) днів, 355 днів, 378 (355 + 23) днів.
Уставні дні (dies intercalares) одержали назва місяця Мерцедонія, хоча древні письменники називали його просто вставним місяцем. Саме слово "мерцедоній" відбувається начебто від "merces edis" - "плата за працю": це ніби-то був місяць, у якому вироблялися розрахунки орендарів із власниками майна.
Як видно, у результаті таких уставок середня тривалість року римського календаря була рівної 366,25 доби - на одні діб більше. Тому час від часу ця доба з календаря приходилася викидати.

Юліанський календар.

Реформу календаря провів у 46 р. до н.е. римський верховний жрець, полководець і письменник Гай Юлій Цезар (100 - 44 р. до н.е.). До цього Цезар побував у Єгипті, познайомився з єгипетським сонячним календарем і навіть сам склав трохи що не дійшли до нас трактатів по астрономії. Розробку нового календаря здійснила група олександрійських астрономів на чолі із Созигеном.
В основу календаря, що одержав пізніше назву юліанського, покладений сонячний рік, тривалість якого була прийнята рівної 365,25 доби. Але в календарному році може бути лише ціле число доби. Тому пропонувалося вважати в трьох з кожних чотирьох років по 365 днів, у четвертому - 366 днів.
Як колись цілий місяць Мерцедоній, так і тепер цей один день вирішили "позаховувати" між 24 і 25 лютого. Доповнений рік пізніше був названий annus bissextus, відкіля і вульгарно наше слово високосний.
Юлій Цезар упорядкував також число днів у місяцях по такому принципі: непарний місяць має 31 день, парний - 30. Лютий же в простому році - 29, у високосному - 30 днів. Крім того він вирішив почати рахунок днів у новому році з молодика, що саме довівся на перше січня.
На подяку за реформу, а так само з огляду на видатні військові заслуги Юлія Цезаря (який був убитий через два роки після реформи), римський сенат перейменував місяць Квинтіліс (у цьому місяці Цезар народився) у Юліус.
Незабаром, однак, римські жреци заплутали календар повідомляючи високосним кожний третій рік календаря. Цю помилку виправив імператор Август. Таким чином, юліанський календар почав нормально функціонувати з 1 березня 4 р. н.е. У зв'язку з цим сенат, з огляду на великі військові перемоги і на подяку за виправлення календаря, перейменував місяць Секстиліс на місяць Августус. Але тривалість цього місяця була встановлена Юлієм Цезарем у 30 днів, тепер же до нього додали ще один день, віднявши його від Фебруаріуса. А щоб три місяці - Юліус, Августус і Септембер - не мали підряд по 31 дневі, то від Септембера один день був перенесений на Октобер, а від Новембера - один день на Децембер. Тим самим було порушене введене Цезарем правильне чергування довгих і коротких місяців, а перше півріччя в простому році виявилося на чотири дні коротше другого. І після Августа деякі імператори прагнули увічнити своє ім'я в календарі. Але ці бажання владарів були відкинуті самим часом...
У 324р. римський імператор Костянтин (ок. 285 - 337 р.) проголосив християнство державною релігією. Через рік у 325 р. він скликав у місті Никеє церковний собор, на якому обговоренню піддався і питання про дату святкування Пасхи. І починаючи з ІVв. н.е. християнська церква зв'язала свій річний цикл свят з юліанським календарем. Але в результаті різної тривалості тропічного і року юліанського календаря за кожні 128 років накопичувалася помилка в цілу добу. І усі свята пересувалися "уперед": весняні - на літо, літні - на осінь. Тому церква і стала ініціатором наступної календарної реформи.

Уведення "нового стилю".

Причини календарної реформи. Наприкінці III в. н.е. весняне рівнодення приходилося на 21 березня. Очевидно, "батьки церкви", що брали участь у роботі Никейського собору, думали, що так воно і буде. Але в результаті вищезгаданої помилки, як дата весняного рівнодення, так і дати великодніх молодиків, прийняті як основу для розрахунку Пасхи, уже не відповідали реальним астрономічним явищам.
Тому проблема календарної реформи обговорювалася католицькою церквою на Базельському (1437 р.), Латеранському (1512-1517 р.) і Тридентському (1545-1563 р.) соборах.
Григоріанська реформа. Реформу календаря здійснив папа Григорій XIII на основі проекту італійського лікаря і математика Луіджі Ліліо. Весняне рівнодення було пересунено на 21 березня, "на своє місце". А щоб помилка надалі не накопичувалася, було вирішено з кожних 400 років викидати троє доби. Прийнято було вважати простими того сторіччя, число сотень яких не поділяється без залишку на 4.
Така система одержала назву григоріанської, або "нового стилю". У противагу їй за юліанським календарем зміцнилася назва "старого стилю".
Уведення Григоріанського календаря в Росії. Питання про реформу календаря в Росії піднімався неодноразово. Зокрема, з цією пропозицією виступала Російська Академія наук у 1830 р. Однак колишній у той час міністром народної освіти князь К.А.Лівен представив у своїй доповіді царю Миколі I реформу як справа "несвоєчасне, недолжное”, здатне зробити небажані хвилювання і зніяковілості розумів". Також він доповідав, що вигоди від зміни календаря маловажні, майже незначні, а незручності й утруднення неминучі і великі". Цар написав на цій доповіді: "Зауваження князя Лівена зовсім справедливе" - і питання було поховано.
Питання про реформу календаря в Росії був вирішений відразу після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Уже 16 листопаду 1917 р. він був поставлений на обговорення Раднаркому РФСФР, що 24 січня і прийняв "Декрет про введення в Російській республіці західноєвропейського календаря". У декреті говорилося: "З метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами вирахування часу Рад Народних Комісарів постановляє ввести після закінчення січня місяця цей рік у цивільний побут новий календар". Для цього: "Перший день після 31 січня цього року вважати не 1 лютого, а 14 лютого, другий день - вважати 15 і т.д.".