РОЗДІЛ 1.ІСТОРІЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОНОГО ВРЯДУВАННЯ У НІМЕЧЧИНІ
Історична довідка
Лютий 1996 р. – презентація ІНФО-2000: Німеччині дорогу до інформаційного суспільства, уряд приймає Перший план дій з побудови інформаційного суспільства.
1 серпня 1997 р. – набирає чинності закон щодо надання інформаційно-комунікаційних послуг (відомий як "Мультимедійний закон").
Березень 1998 р. – запуск МЕДІА @ KOMM проекту з розвитку місцевого електронного уряду.
18 вересня 2000 р. – німецький канцлер Герхард Шрьодер запускає BundOnline2005, електронний уряд, Програму Федерального уряду. Ця ініціатива є частиною програми "Інтернет для всіх - Десять кроків на шляху до інформаційного суспільства".
Березень 2001 р. – запуск урядової інформації та послуги Bund.de порталу, надає централізований доступ до онлайнових послуг федеральної адміністрації.
14 листопада 2001 р. – презентація BundOnline 2005, здійснення плану.
3 травня 2002 р. – презентація Федерального уряду щодо електронної закупівельної платформи, віртуальний ринок здійснює закупівлю товарів та послуг в електронному вигляді.
6 серпня 2002 р. – федеральний портал е-уряду збагатили посиланням на інформацію та послуги з Німецьких міст та муніципалітетів. Портал, таким чином, охоплює всі адміністрації Німеччини і має спільну Інтернет- платформу.
11 грудня 2002 р. – презентація BundOnline річної доповіді за 2005 р., оновлена інформація про виконання плану щодо е-уряду. Згідно з доповіддю, завдання, поставлені на виконання плану на 2002 р., були виконані, надано більш ніж 160 послуг федеральної адміністрації через Інтернет.
Розвиток інформаційно-комунікативних технологій у Німеччині
Однією з актуальних спроб оцінити нормативно-проектне забезпечення сфери інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) у Німеччині став моніторинг під назвою «Законодавче регулювання доступу до інформаційного суспільства». У 2012 р. доручення провести даний моніторинг отримало Бюро оцінки технічних наслідків при Німецькому Бундестагу (Büro für Technikfolgen-Abschätzung beim Deutschen Bundestag (TAB)) Як виявили експерти ТАВ, фактично близько третини країн мають так звані горизонтально інтегровані регуляторні органи, тобто контролюючі органи, в яких телекомунікаційна сфера та радіомовлення регулюються під одним дахом. Однак це автоматично не означає, що регулювання сконцентровано лише на змісті.
У сучасних умовах це не видається ані необхідним, ані доцільним. Такі теми, як, наприклад, регулювання живлення, розподіл частот, захист даних чи авторські права, щодо яких здається, що їх можна було б у значній мірі уніфікувати, у 26 практичній площині можуть бути розглянуті, як і раніше, лише тільки у прив’язці до конкретних медіа. Тому у багатьох уніфікованих регулюючих органах створені підрозділи радіомовлення і телекомунікації, щоб мати змогу враховувати відмінності вимог регулювання.
Крім того, країни з конвергентним регулюванням не є більш інноваційними або успішними у медіа-розвитку, ніж країни, що не мають єдиного регулювання. Однак, на думку експертів, це не означає, що комплексна німецька регуляторна система з великою кількістю інституцій та часто затяжними процесами погодження не підлягає обговоренню.
Багато факторів вказують на те, що не створення єдиних інституціональних структур, а кооперативна практика регулювання та міжвідомче співробітництво є ключовими факторами успіху. Загалом, протягом тривалого часу більшість провідних держав світу дотримувалися стратегії невтручання у телекомунікаційну сферу.
Особливо в Німеччині, Фінляндії, Великобританії та США уряди відігравали відносно пасивну роль в даному секторі. Однак з початком фінансово-економічної кризи у 2008 р. з’явилися ознаки переосмислення. ФРН з самого початку розвитку інформаційного суспільства мала досить вискові позиції у цій сфері. Наприклад, у 2005 р. у секторі ІКТ у Німеччині було вироблено товарів і послуг на загальну суму близько 237 млрд євро (частка у загальному виробництві 5,9 %). Ще у 2003 р. Федеральний уряд представив «Програму дій у сфері інформаційного суспільства у Німеччині до 2006 р.».
Програма була спрямована на подальше укріплення існуючих позицій і подальшу розбудову інноваційних послуг в державному та приватному секторах. Вже тоді серед ключових цілей федеральний уряд відзначав розвиток наступних пріоритетних сфер: цифрова економіка; освіта, наука і рівність можливостей; електронний уряд, безпека і довіра в Інтернеті; eHealth (використання електронних приладів у сфері медицини й охорони здоров’я). Також дана програма, як і інші стратегії і власне нормативна база в цій сфері були 27 спрямовані в основному на сприяння розвитку інформаційного суспільства і носили рекомендаційний характер.
