Процес розпочинаєтьсяз визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період. Міністерство фінансів України спільно з іншими
центральними органами виконавчої влади розробляє проект Основних
напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до
20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до
Кабінету Міністрів України. Національний банк України подає Президенту України,
Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України: до 15 березня прогнозні монетарні показники на наступний рік; до 1 квітня інформацію про
розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу поточного
року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету; до 1 вересня інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу наступного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України.Для підготовки проекту Державного бюджету України
Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних
розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних
запитів у терміни, визначені Міністерством фінансів України. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують
складання бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів
України відповідно до вимог інструкції з підготовки бюджетних
запитів, з урахуванням звітів про виконання паспортів бюджетних
програм, а також висновків про результати контрольних заходів,
проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за
дотриманням бюджетного законодавства, у терміни та порядку,
встановлені Міністерством фінансів України. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують
включення до бюджетних запитів показників за бюджетними
програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання
інвестиційних програм (проектів), у разі їх схвалення у
встановленому законодавством порядку та на підставі розрахунків
обсягу витрат і вигод щодо реалізації таких інвестиційних програм
(проектів). Міністерство фінансів України на будь-якому етапі
складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить
аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником
бюджетних коштів, на предмет його відповідності меті,
пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних
коштів. На основі результатів аналізу, у тому числі на підставі
звітів про виконання паспортів бюджетних програм, висновків про
результати контрольних заходів, проведених органами,
уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного
законодавства, Міністр фінансів України приймає рішення про
включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України
перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів
України для розгляду проект закону про Державний бюджет України та
вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту
в Кабінеті Міністрів України. Кабінет Міністрів України до схвалення проекту закону про
Державний бюджет України подає Раді національної безпеки і оборони
України цей проект закону по статтях, пов'язаних із забезпеченням
національної безпеки і оборони України. Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення
проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з
відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту
України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Разом з проектом закону про Державний бюджет України,
схваленим Кабінетом Міністрів України, подаються: – пояснювальна записка з інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету України. Записка містить також: оцінку надходжень бюджету, що пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету; пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України та проекту закону про Державний бюджет України, включаючи
аналіз пропонованих обсягів видатків та кредитування за бюджетною
класифікацією (функціональною, відомчою і програмною класифікацією
видатків та кредитування бюджету, економічною класифікацією
видатків бюджету). Пояснення включають бюджетні показники за
попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі
класифікації видатків та кредитування бюджету; інформацію щодо врахування Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; аналітичні дані, розрахунки з обґрунтуванням особливостей
міжбюджетних взаємовідносин, інформацію щодо обсягів державного боргу, в тому числі за типом боргового зобов'язання, графіка його погашення, обсягів та умов державних запозичень; – прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи
оцінку Державного бюджету України та місцевих бюджетів) відповідно
до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових
ресурсів України; – перелік пільг з податків і зборів (обов'язкових платежів)
із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання; – переліки та обсяги коштів за державними цільовими
програмами, які включено головними розпорядниками коштів
державного бюджету до бюджетних програм, передбачених у проекті
закону про Державний бюджет України;– зведення та структура державних боргових і гарантійних
зобов'язань на поточний і наступні бюджетні періоди до повного
погашення таких зобов'язань, включаючи обсяг видатків на
обслуговування державного боргу; – план державних запозичень на наступний бюджетний період, а
також перелік інвестиційних програм (проектів), під які можуть
надаватися державні гарантії у наступному бюджетному періоді. План
державних запозичень на наступний бюджетний період має включати
перелік кредитів (позик) із зазначенням кредиторів, видів, мети,
назви валюти, строку і відсоткової ставки державних запозичень, а
також стану укладання кредитних договорів; – прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим
два бюджетні періоди;– доповідь про хід виконання Державного бюджету України у
поточному бюджетному періоді; – пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до
проекту Державного бюджету України на підставі бюджетних запитів
за формою, визначеною Міністерством фінансів України (подаються до
Комітету Верховної Ради України з питань бюджету); – протокол про результати консультацій Кабінету Міністрів
України із всеукраїнськими асоціаціями органів місцевого
самоврядування; – інформація щодо врахування пропозицій Ради національної
безпеки і оборони України до проекту закону про Державний бюджет
України по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної
безпеки і оборони України (з вмотивованим обґрунтуванням); – інформація щодо залучення довгострокових (більше одного
року) кредитів (позик), надання гарантій, набуття прав поручителя
за такими зобов'язаннями державними підприємствами, у тому числі
господарськими товариствами, у статутному капіталі яких державі
належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв).Розгляд та затвердження Державного бюджету України
відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою,
визначеною Регламентом Верховної Ради України.Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою
України закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів
України подає Президенту України обґрунтування і розрахунки щодо
бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом
закону про Державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів
України до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні. Якщо Президент України повернув до Верховної Ради України
для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із
вмотивованими і сформульованими пропозиціями, які передбачають
зміни бюджетних показників, Кабінет Міністрів України у тижневий
строк подає Верховній Раді України зміни до показників, зазначених
у текстових статтях такого закону, та оновлені додатки до нього
відповідно до пропозицій Президента України.
Планування доходів бюджету
Планування доходів та інших обов’язкових платежів є основою для своєчасного та обґрунтованого складання бюджетів.
Планування кожного податку, збору чи іншого обов’язкового платежу базується на чинному законодавстві, що регламентує його стягнення. Основними елементами механізму обчислення доходів бюджету є база оподаткування та ставка податку. Від рівня визначеності цих двох елементів залежить рівень обґрунтованості планових сум податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які формують дохідну частину бюджету на перспективу.
Вивчення об’єктивних і суб’єктивних факторів, які впливають на формування бази оподаткування, свідчить про те, що обсяг надходження податків у конкретній кількісній формі значною мірою має ймовірний, прогнозний характер, незважаючи на те, що під час його прогнозування враховуються реальні економічні процеси, а фундаментом прогнозу є програми економічного і соціального розвитку як країни в цілому, так і окремих регіонів. При цьому необхідно врахувати існуючі тенденції, виявити можливі зміни в прогнозному періоді.
Прогноз надходжень доходів бюджету базується на макроекономічних показниках розвитку країни, провідних галузей економіки країни, конкретних регіонів, які розробляються центральними економічними відомствами і місцевими органами влади й управління. При цьому, як правило, прогноз формування дохідної частини бюджету на наступний рік здійснюється на основі звітних даних за дев’ять місяців з урахуванням їх динаміки в четвертому кварталі. У випадках, коли в четвертому кварталі звітного року передбачені суттєві зміни, їх обов’язково необхідно врахувати в розрахунках на прогнозний період.
Звітні дані про фактичні щомісячні надходження всіх видів податків, згідно з бюджетною класифікацією, надають фінансовим органам державні податкові адміністрації. Отже, показники звітного року є базою для прогнозних розрахунків.
Слід також наголосити, що прогнози повинні будуватися на основі процесів і тенденцій, які мають стійкий характер. Складаючи прогноз, необхідно брати до уваги фактичні динамічні ряди надходжень за минулі роки. У разі необхідності їх можна коригувати, враховуючи конкретні економічні особливості того чи іншого періоду розвитку держави. В умовах нестійкого характеру економічних процесів, які відбуваються в економіці, найімовірнішим може бути прогноз, складений на наступний плановий рік. Прогноз, розроблений на більш далеку перспективу, в нинішніх умовах не має практичного значення.
Планування видатків на економічну діяльність
Планування бюджетних видатків на економічну діяльність пов’язане насамперед з необхідністю забезпечення пропорційного розвитку економіки держави. Активне державне регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Тільки завдяки державному фінансуванню можна забезпечити структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності.
Фінансове забезпечення розвитку економіки здійснюється в таких формах:
· капітальні вкладення;
· фінансування національних, державних і міжнародних науково-технічних програм;
· поставки продукції для державних потреб;
· фінансування підприємств, організацій та окремих заходів.
Поняття «капітальні вкладення» тотожне поняттю «інвестиції». У світовій практиці розрізняють такі види інвестицій:
· реальні (прямі) інвестиції — це вкладення капіталу безпосередньо в засоби виробництва, тобто в основні фонди і на приріст матеріально-виробничих запасів;
· фінансові інвестиції — вкладення в цінні папери (так звані «портфельні інвестиції»), а також розміщення капіталу в банки;
· інтелектуальні інвестиції — вкладення в придбання патентів, ліцензії, ноу-хау, в підготовку і перепідготовку персоналу, в науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи.
Довгострокові інвестиції пов’язані зі здійсненням капітальних вкладень у формі нового будівництва, реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих підприємств і об’єктів невиробничої сфери; придбанням будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів та інших об’єктів основних засобів; придбанням і створенням активів нематеріального характеру.
За останні роки значно скоротились обсяги фінансування та освоєння капітальних вкладень, незадовільно виконується програма введення в дію важливих виробничих потужностей та об’єктів соціальної сфери, погіршились показники технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень, зростають обсяги незавершеного будівництва. Це є наслідком зменшення інвестиційної можливості переважної більшості суб’єктів господарювання, бюджетів усіх рівнів, недостатньо розвинутих ринкових механізмів акумулювання капіталів, зростання вартості будівництва та послаблення уваги з боку міністерств і відомств-замовників до підвищення ефективності капітального будівництва.
Планування обсягів капітальних вкладень тісно пов’язане з основними показниками розвитку економіки відповідно до проблем суспільства і встановлених пріоритетів. Для включення інвестиційних проектів у план їх детально вивчають і глибоко аналізують. Це здійснюється, як правило, в два етапи. На першому з них дається оцінка проекту з метою попереднього виявлення передумов реалізації і визначення його рентабельності на основі узагальнюючих оцінок (параметрів).
Оцінюються витрати найчастіше на основі проектів-аналогів, рідше — на основі фактичних матеріалів. Далі вивчаються загальні можливості реалізації проекту, враховуючи природно-економічні фактори конкретного регіону: його географічне положення, економічна характеристика, наявність сировинних ресурсів, можливості їх використання і витрати на освоєння, характер технологічних процесів діючої інфраструктури, попит на конкретну продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, потреба в кваліфікованих кадрах, можливості будівельних організацій і матеріальна база будівництва, строки реалізації проекту і рівень виробничих затрат.
За результатами попереднього аналізу складається підсумковий висновок, який є основою для проведення поглибленого дослідження другого етапу — техніко-економічного обґрунтування проекту. При цьому досліджуються різні економічні альтернативи:
— ринки і потужності підприємства;
— попит і ринок;
— маркетинг і збут;
— виробнича програма і потужність підприємства;
— матеріальні витрати технологічної частини проекту;
— економічна частина, у тому числі розрахунки комерційної ефективності.
У разі необхідності дослідження можуть здійснюватись багаторазово з введенням додаткових змінних або з коригуванням діючих параметрів, особливо параметрів, які стосуються виробничої програми, а також матеріальних факторів з метою підвищення ефективності проекту.
Сучасного інвестора цікавить насамперед економічна вигода від реалізації інвестиційного проекту, він має бути впевненим, що прийняті у ньому рішення є найкращими з усіх можливих варіантів і забезпечать йому збільшення прибутку або доходу. Для держави як інвестора ефективність інвестиційного проекту чи програми виражається в прирості внутрішнього валового продукту. Відношення даних показників до обсягів інвестицій за проектами характеризує економічну ефективність інвестиційного капіталу. Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх ефективність, найвища віддача. Водночас завжди будуть галузі і виробництва, невигідні для комерційного капіталу. Це передусім об’єкти виробничої і соціальної інфраструктури, де досягається лише соціальний ефект, а тому назріла необхідність розроблення спеціальної методики його визначення.
Отже, визначення обсягів державного фінансування базується на пріоритетних напрямах розвитку економіки і соціальної сфери, прийнятними на близьку і далеку перспективу. Це насамперед:
— розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу;
— створення власної бази й інфраструктури енергоносіїв;
— упровадження енергозберігаючих технологій;
— структурна перебудова економіки;
— науково обґрунтована конверсія виробництва;
— розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів;
— реконструкція і створення нових екологічно чистих виробництв;
— інвестування галузей виробництв, які розширюють конкурентне середовище, розвивають приватизацію і підприємницьку діяльність, ліквідують неперспективні, технологічно відсталі й завідомо збиткові підприємства.
Зазначені пріоритетні напрями є основними орієнтирами під час оцінювання інвестиційних проектів з урахуванням у кожному конкретному випадку їх економічної і соціальної ефективності.
Капітальні вкладення на будівництво об’єктів виробничого призначення за галузями плануються окремо від капітальних вкладень на виробництво об’єктів невиробничого призначення. Під час розроблення проектно-кошторисної документації на будівництво, розширення і реконструкцію підприємств і споруд зведені кошторисно-фінансові розрахунки складаються і затверджуються окремо на:
— спорудження об’єктів виробничого призначення;
— будівництво житлових будинків, підприємств комунального господарства, шкіл, дитячих дошкільних установ, установ культури, охорони здоров’я та інших об’єктів невиробничого призначення.
У цілому на будівництво, розширення і реконструкцію підприємств складається зведення витрат. При цьому будівництво об’єктів виробничого призначення здійснюється за рахунок капітальних вкладень у відповідну галузь, а будівництво житлових будинків, побутового водопроводу і каналізації, шкіл, дитячих дошкільних установ, клубів, лікарень, поліклінік та інших — за рахунок капітальних вкладень відповідно на житлове і комунальне господарство, будівництво об’єктів освіти, культури, охорони здоров’я.
Згідно з цим плани капітальних вкладень розробляються окремо на:
— будівництво об’єктів виробничого призначення з виділенням у тому числі показників по кожній галузі;
— будівництво об’єктів невиробничого призначення з виділенням у тому числі житлового будівництва, комунального будівництва, будівництва об’єктів освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення.
Одним із найважливіших напрямів фінансового забезпечення розвитку економіки є фінансування за рахунок Державного бюджету національних, державних і міждержавних програм. Розроблення і реалізація програми передбачає розв’язання завдань структурної перебудови економіки, створення новітніх технологій та продукції, що забезпечують конкурентоспроможність, зменшення залежності від імпорту, ресурсо- та енергозбереження, радикальне підвищення продуктивності праці. Розробки, що мають велике соціально-економічне значення і високий ступінь завершеності, включаються до державного контракту на плановий рік.
Основою для формування програм є схвалені Урядом України концепції відповідних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.
Суб’єктами програми є:
— ініціатор розроблення програми;
— державний замовник;
— орган управління;
— керівник та її виконавець.
Ініціаторами розроблення програми можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, академії наук, підприємства, установи, організації та громадяни. Державним замовником програми може бути міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, сфера діяльності якого найбільшою мірою відповідає меті і завданням цієї програми. Органом управління програмою може бути центральний орган державної виконавчої влади, Академія наук, національний науковий центр, а в окремих випадках — провідна державна наукова або проектно-конструкторська організація. Керівником програми, як правило, призначається керівник або заступник керівника органу управління програмою, який несе персональну відповідальність за формування та хід виконання програми.
Виконавцями програми є науково-дослідні, проектно-конструкторські, інші організації науково-технічної сфери, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності. Виконавці програми визначаються, як правило, на конкурсних засадах.
Ініціатор програми розробляє і подає Міністерству освіти і науки концепцію програми, в якій зазначаються її мета, кількісні та якісні параметри науково-технічної продукції, які передбачається отримати внаслідок виконання програми, очікувані техніко-економічні й соціальні результати впровадження цієї продукції, пропозиції про замовника, орган управління та керівника програми, а також джерела та обсяги фінансування.
Міністерство освіти і науки за участю координаційних рад з відповідних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки розглядає на підставі експертизи матеріали, внесені ініціатором програми, готує і подає Кабінету Міністрів обґрунтовані висновки щодо доцільності формування програми.
Уряд України з урахуванням висновків Міністерства освіти і науки, погоджених з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і Міністерством фінансів, приймає рішення про формування програми, визначення замовника, органу управління та керівника програми.
Організація виконання програми забезпечується через укладання угод (контрактів) між органом управління програмою та її виконавцями, в яких визначаються обсяги, терміни виконання робіт, порядок фінансування та звітування, а також відповідальність сторін за взяті зобов’язання.
Фінансове забезпечення програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті на фінансування державних науково-технічних програм, а також за рахунок коштів інноваційних фондів і коштів заінтересованих підприємств, організацій та інших інвесторів.
Кошти, виділені на виконання програми з Державного бюджету та інноваційних фондів, є цільовими асигнуваннями і не можуть бути використані виконавцями та співвиконавцями програми на будь-яку іншу мету.
Конкретний механізм фінансування кожної програми визначається замовником програми виходячи з умов максимально ефективного використання виділених коштів, реального складу і можливостей виконавців та змісту і термінів виконання завдань програми.
Замовник програми щорічно погоджує обсяги фінансування програми з Міністерством освіти і науки та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
З метою забезпечення для наукових установ і проектно-конструкторських організацій необхідних умов для розроблення програм, спрямованих на розв’язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукоємної і конкурентоспроможної продукції, передбачається адресне пріоритетне фінансування та державна кредитна підтримка.
Порядок визначення обсягів цього фінансування та механізм контролю за використанням коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Слід також підкреслити, що з метою забезпечення ефективного використання бюджетних коштів хід виконання програми поетапно перевіряється спеціально створюваними Міністерством освіти і науки комісіями з участю представників замовника програми, заінтересованих міністерств і відомств, відповідних координаційних рад, провідних учених та фахівців безпосередньо на підприємствах та в організаціях, що виконують роботи з організації програми.
Фінансування поставок продукції для державних потреб здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції щорічно передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання інших джерел фінансування.
Слід зазначити, що державні потреби — це потреби України в продукції, необхідній для розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Формування обсягів державних потреб на наступний рік проводиться відповідно до пріоритетів, визначених у проекті Державної програми економічного і соціального розвитку держави.
Реалізація державних потреб здійснюється через державне замовлення, що являє собою засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності.
Суб’єктами державного замовлення є державні замовники і виконавці цього замовлення. Державними замовниками можуть бути міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації й установи, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавці державного замовлення — це суб’єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб.
Основним інструментом, який визначає економічні й правові зобов’язання сторін і регулює взаємовідносини замовника і виконавця, є державний контракт (договір). З метою організації робіт, пов’язаних з формуванням державного замовлення, розміщення поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує, по-перше, державних замовників і, по-друге, міністерства, відомства, інші центральні органи державної виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб, формують державне замовлення і доводять до державних замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладення державних контрактів з виконавцями державного замовлення.
Державні замовники здійснюють вибір виконавців державного замовлення, укладають з ними державні контракти і гарантують їм оплату продукції. Вони є відповідальними за задоволення державних потреб у відповідній продукції. Слід підкреслити, що Кабінет Міністрів України є гарантом за зобов’язаннями державних замовників і забезпечує їх фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державних потреб. З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть надаватись пільги щодо податку на прибуток, пільгові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.
Потреба в продукції, необхідній для забезпечення виконання регіональних цільових програм (поставки продукції для регіональних потреб), визначаються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Поставки продукції для виконання регіональних програм забезпечуються за рахунок коштів Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також позабюджетних джерел, що залучаються для цієї мети.
Кошторисне планування
Установи невиробничої сфери, основним джерелом фінансування яких є бюджетні кошти, називаються бюджетними. До них належать установи освіти, охорони здоров’я, науки, державної влади й управління, оборони і правоохоронних органів. Установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею функцією. Усі видатки цих установ визначаються на основі кошторису, а тому порядок планування і фінансування видатків називається кошторисним.
Кошторис – основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.У практиці кошторисного планування застосовуються дві форми кошторисів: кошторис доходів і видатків складають, як правило, установи освіти й охорони здоров’я, які, крім бюджетних коштів, одержують кошти від комерційної діяльності (надання платних послуг); кошторис видатків складають органи державної влади й управління, оборони та правоохоронні органи, суди і прокуратура.
Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Бюджетним призначенням є повноваження, яке надано головному розпорядникові коштів бюджету Законом України про Державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження. Таке призначення дає змогу Міністерству фінансів України, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.
Кошторис видатків бюджетної установи — це основний плановий документ, який визначає обсяг видатків, джерела їх формування, цільове спрямування коштів, необхідних для утримання бюджетної установи, розвитку її матеріально-технічної і соціальної бази.
Бюджетні асигнування — це повноваження розпорядникові бюджетних коштів на взяття зобов’язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету, яке надано відповідно до бюджетного призначення.
Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. При цьому установи мають право брати зобов’язання та витрачати бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.
4.7. Зведене фінансове планування
Система фінансового планування має свою внутрішню структуру, що ґрунтується на взаємозв'язку її складових елементів. Як зазначалося раніше, система фінансового планування включає дві сфери. Перша — сфера зведеного планування, до якої належить зведене планування в масштабах держави, зведене територіальне планування, зведене планування на рівні господарських об'єднань. Друга — сфера планування на рівні господарського суб'єкта.
Обидві сфери фінансового планування виражають внутрішню єдність економіки, що проявляється у стійкому характері погоджених багатосторонніх зв'язків в економіці, у збалансованості стадій розширеного відтворення, у встановленні таких темпів і пропозицій, які повністю відповідали б інтересам суспільного споживання. У виконанні поставлених цілей провідна роль належить зведеному фінансовому плануванню, яке відображає складну систему економічних відносин з огляду на здійснення основних принципів фінансового планування.
Зведене фінансове планування — об'єктивна форма організації й регулювання відтворювального процесу при використанні фінансів, спрямованого на досягнення певної мети. Воно включає координацію погодженого обміну форм діяльності в сфері фінансів з її результатами.
Масштабність і різноманітність зведеного фінансового планування передбачають виділення пропорцій у його структурі. Фінансове планування слід поділити на окремі рівні, де виявляється та чи інша специфіка.
Проміжною ланкою в системі зведеного фінансового планування є фінансове забезпечення комплексних цільових програм. За їхньою допомогою розв'язуються пріоритетні проблеми розвитку економіки держави й окремих територій. Вони передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямках розвитку, підвищення ролі інтенсивних факторів виробництва, його ефективності.
Удосконалення зведеного фінансового планування передбачає насамперед тісний зв'язок і взаємну погодженість усіх його ланок. Досягнення такої погодженості — це, з одного боку, складне завдання, що потребує методологічних рішень, постійного вдосконалення і розвитку у світлі нових завдань і вимог, а з другого — виявлення оптимальності планування.
Погодженість зведеного загальнодержавного й територіального планування сприяє розв'язанню конкретних економічних і соціальних проблем, раціональному використанню фінансових ресурсів, фінансовому забезпеченню розвитку інфраструктури, соціальної сфери, охорони довкілля, підвищенню добробуту населення. Тому без детального врахування територіальних факторів, їхнього узгодження із загальнодержавними інтересами господарських суб'єктів не може бути оптимальних планових рішень.
Як економіко-організаційний процес зведене планування повинно розв'язувати такі завдання: встановити можливості фінансового забезпечення стратегічних цілей і основних завдань розвитку суспільства на конкретний період з урахуванням рівня розвитку суспільства; визначити джерела фінансових ресурсів, за допомогою яких за даних умов можна забезпечити розв'язання поставлених завдань; обґрунтувати найраціональніші й найефективніші шляхи використання фінансових ресурсів для досягнення поставлених цілей.
У сфері зведеного фінансового планування зведене територіальне фінансове планування має специфічні риси. За своєю суттю воно є сполучною ланкою між зведеним загальнодержавним фінансовим плануванням і плануванням на рівні господарських об'єднань, що якісно покращує елементи всього процесу планування. Воно мас за мету комплексний розвиток господарства території, тим самим реалізуючи всеохоплюючий принцип комплексності у плануванні, а також виявлення додаткових можливостей і методів збалансування планів.
Загалом погодженість і взаємоузгодженість різних форм зведеного фінансового планування при постійному вдосконаленні зведеного територіального фінансового планування на нинішньому етапі розвитку суспільства означає насамперед забезпечення погодженості й взаємозв'язку між обсягом фінансових ресурсів, створених і використаних в єдиному державному комплексі, і його складових частин.
Мова йде про визначення необхідного рівня й масштабів перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему для досягнення збалансованого розвитку господарюючих суб'єктів і їх об'єднань у межах держави в інтересах повнішого і раціональнішого використання усіх видів ресурсів.
Це створює умови для впливу фінансових важелів і стимулів на досягнення необхідної пропорційності й збалансованості розвитку економіки, встановлення науково обґрунтованих пропорцій між розвитком виробництва й об'єктів соціальної інфраструктури. Вирішальне значення серед цих факторів має досягнення правильного співвідношення між інтересами держави й територій.
Активне використання фінансів як інструмента впливу на комплексний розвиток економіки потребує досконалих форм зведеного фінансового планування і насамперед територіального. Його вдосконалення повинно здійснюватися в міру того, як підвищується ступінь взаємної узгодженості різних територіальних утворень у межах держави.
Економіко-організаційною основою такого впливу є зведений баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Розробка й використання такого балансу в управлінні економікою пройшли довгий і складний шлях розвитку.
Значення та роль зведеного балансу фінансових ресурсів і витрат держави визначається тим, що при розв'язанні складних економічних і соціальних завдань економічного розвитку об'єктивно виникає необхідність у наявності єдиного комплексного документа, який відображав би реальний обсяг фінансових ресурсів держави за рахунок усіх джерел незалежно від форми власності й підпорядкування. Його відсутність знижує значення зведеного територіального фінансового планування, тому що у цьому разі неможливо визначити рух усіх фінансових ресурсів у державі, що в свою чергу спотворює вартісні пропорції між зростанням валового внутрішнього продукту й грошовими нагромадженнями, а також показники рівня життя громадян. Це може негативно позначитися на вирівнюванні показників рівня розвитку окремих територій і плануванні відповідних показників на майбутнє.
Питання для контролю знань студентів
1. Дайте визначення поняття «бюджетне планування.
2. З чого складається бюджетне планування?
3. Які існують методи та етапи бюджетного планування?
4. Дайте визначення поняттю «зведене фінансове планування».
5. Назвіть чинники ефективного бюджетного планування.
6. В чому полягає планування доходів і видатків бюджету?
7. Дайте визначення поняття «ефективне бюджетне планування».
8. Сформуйте ключові засади удосконалення процесу бюджетного планування.
Тема 5. Виконання бюджету
