Про державну підтримку сільського господарства України

Цей Закон визначає основи державної політики у
бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах
державного управління щодо стимулювання виробництва
сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а
також забезпечення продовольчої безпеки населення.

 

3.1. Держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів
сільськогосподарської продукції (далі - державне цінове
регулювання), встановлюючи мінімальні та максимальні інтервенційні
ціни, а також застосовуючи інші заходи, визначені цим Законом, при
дотриманні правил антимонопольного законодавства та правил
добросовісної конкуренції.

 

3.2. Зміст державного цінового регулювання полягає у
здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що
дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не
нижчому за мінімальну інтервенційну ціну та не вищому за
максимальну інтервенційну ціну. Держава не здійснює цінове
регулювання за межами організованого аграрного ринку України.

 

3.3.2. Відповідно до ринкової кон'юнктури Кабінет Міністрів
України запроваджує державне цінове регулювання окремих об'єктів,
визначених підпунктом 3.3.1 цього Закону. Перелік таких об'єктів
визначається за результатами моніторингу аграрного ринку та
підлягає офіційному оприлюдненню не пізніше ніж за 30 календарних
днів до початку маркетингового періоду.

 

 

Щодо окремих галузей сільського господарства, уваги та фінансової підтримки з боку держави потребує і бджільництво. Держава і, зокрема Міністерство аграрної політики у 2003 році виділило 3 млн. грн дотації пасічникам для сприяння збільшенню чисельності бджолосімей, у 2004 році – 7 млн. грн, у 2005 році – 8 млн. грн. Окрім того за останні чотири роки створено три племінних заводи української степової породи бджіл, низку нових племрозплідників та атестовано племінні пасіки. Держава також підтримує і селекційну роботу.

З метою підвищення результативності державної підтримки сільського господарства в цілому необхідно:

- субсидувати сільськогосподарське виробництво в межах спеціально розроблених державних цільових програм;

- забезпечити і законодавчо закріпити пільгові умови оподаткування, кредитування й страхування пріоритетних напрямів розвитку галузі й організаційно-правових форм ефективного господарювання;

- зосереджувати і спрямовувати фінансову допомогу на первинну ланку виробництва – безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції;

- забезпечити розширення обсягів державного замовлення на сільськогосподарську продукцію;

- гарантувати екологічну і технологічну безпеку виробничих процесів

Для підтримки розвитку сільського господарства бюджетні кошти доцільно спрямовувати винятково на ключові заходи: зокрема елітного насінництва й племінного тваринництва, організації технологічних ярмарків; поліпшення якості продукції; розвиток інфраструктури сіл і сільськогосподарських ринків, освіти й професійного навчання; виконання державних замовлень тощо.

 

6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Аграрний сектор України має значні податкові пільги та привілеї, включаючи вигоду від фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП), пільг зі сплати ПДВ з продажу сільгосппродукції та повернення ПДВ переробними підприємствами виробникам молока та м’яса.

Найголовнішою причиною такої системи оподаткування сільського господарства є низький рівень прямої бюджетної підтримки. Створення її почалося у 1999 році з впровадження фіксованого сільськогосподарського податку. На сьогодні чинна податкова система у сільському господарстві України має ось такий вигляд.

По-перше, це фіксований сільськогосподарський податок, який не змінюється протягом визначеного законодавством терміну і справляється з одиниці земельної площі. Платники ФСП та порядок і ставки його сплати визначаються Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок».

Звертаємо Вашу увагу на те, що згідно з приписами зазначеного Закону, якщо у звітному періоді валовий дохід від операції з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75% загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки в наступному звітному періоді на загальних підставах.

 

Об'єктом оподаткування є площа сільгоспугідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках, водосховищах). У разі, якщо платник фіксованого сільськогосподарського податку здає сільськогосподарські угіддя в оренду, орендовані площі не можуть включатися до розрахунку суми фіксованого сільськогосподарського податку орендаря. Однак за умови, якщо сільськогосподарські угіддя здаються в оренду не платником фіксованого сільськогосподарського податку, орендовані площі включаються у розрахунок суми фіксованого сільськогосподарського податку орендаря. Але в обох випадках орендар вносить передбачену договором орендну плату за землю. Сума фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік визначається платником податку виходячи з площі сільськогосподарських угідь та їх грошової оцінки, відповідно до методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року за № 213 і ставки фіксованого сільськогосподарського податку. Фіксований сільськогосподарський податок розраховується за формою, затвердженою Державною податковою адміністрацією, і подається до органу державної податкової служби за місцем перебування платника податку щороку до 1 лютого поточного року. Контроль за своєчасним і повним надходженням фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється органом державної податкової служби. Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати фіксованого сільгоспподатку несуть платники податку згідно із законодавчими актами України. Фіксований сільськогосподарський податок сплачується у рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів): - податку на прибуток підприємств; - плати (податку) за землю; - комунального податку; - збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; - плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; - збору за спеціальне водокористування. Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України. Слід звернути також увагу, що ФСП згадується також у проекті Податкового кодексу України, а тому, у разі його прийняття, цей податок залишиться незмінним для сільськогосподарських підприємств. По-друге, це податок на додану вартість. Сільськогосподарські підприємства в Україні мають спеціальні умови нарахування та сплати ПДВ, визначені Законом України «Про податок на додану вартість». Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з Порядком нарахування, виплати і використання дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року за № 152 для визначення розміру дотацій переробні підприємства проводять щомісяця попередній розрахунок обсягу надходження і спрямування сум податку на додану вартість, нарахованого на вартість поставлених молока, молочної продукції, м'яса та м'ясопродуктів, виготовлених із поставлених товаровиробниками молока та м'яса у живій вазі.   Контроль за правильністю визначення сум податку на додану вартість та їх зарахуванням за платіжними дорученнями на небюджетні рахунки здійснюють органи державної податкової служби. Контроль за використанням сум податку на додану вартість, що спрямовуються на виплату дотацій, здійснюють управління агропромислового розвитку, інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції, органи державної податкової служби і фінансові органи разом зі споживчими товариствами. Загалом така система ПДВ підриває виконання державного бюджету України. Існує загальний принцип, коли податкові надходження завжди повинні надходити до одного загального бюджету, і вони не повинні бути «приписані» для певних витрат, тобто створенням великої кількості малих бюджетів підривається поняття об'єднаного бюджету. По-третє, це інші податки, які також сплачуються агроформуваннями. Сільськогосподарські підприємства, які орендують землю, часто сплачують земельний податок.В принципі цей податок повинні платити власники земельних ділянок, але податковій адміністрації простіше мати справу з одним великим підприємством, аніж із сотнями пенсіонерів та працівниками сільськогосподарського підприємства. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1 та для багаторічних насаджень - 0,03. Сільгоспвиробники сплачують збір за забруднення навколишнього середовища. Нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища, порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, відповідальність платників за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати збору визначено Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого наказом від 1 березня 1999 року № 303 (зі змінами та доповненнями), та Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженою наказом Мінекології України, ДПА України від 19 липня 1999 року № 162/379 (зі змінами та доповненнями). Сільськогосподарські підприємства, які виробляють та продають спиртні напої або пиво, повинні також платити збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Такий збір стягується на підставі Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» та Порядком справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2005 року № 587. Починаючи з 2001 року сільськогосподарські підприємства повинні робити внески у Пенсійний фонд, фонд соціального страхуваннята фонд страхування від безробіття. Наостанку зауважимо, що сільське господарство України має значні податкові пільги та привілеї. Головною причиною такого становища є намагання замінити низький рівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. Зрозуміло, що розвиток сільських територій залежить від розвитку сільського господарства, але сільські території набагато ширше поняття, ніж сільське господарство. При цьому економіка сільських територій та її розвиток значною мірою залежать від державних інвестицій у сільську інфраструктуру, щоб зробити сільську місцевість привабливішою для несільськогосподарської діяльності.