Політичні і правові концепції Стародавньої Греції

Реферат

На тему:

Політика Стародавньої Греції

Підготував

Студент групи

1-ПРК-13

Стадник Віталій

Червоноград 2016.

Політичні і правові концепції Стародавньої Греції

У середині І тисячоліття до н. е. у Греції завершується перехід до рабовласницького ладу. Починають виникати самостійні і незалежні окремі міста-держави - Поліси. Територія такого міста-держави (сам поліс + прилеглі до нього селища) іноді об'єднувала чисельність населення до 100 тис. осіб.

У VII-V ст. до н. е. у полісах постійно велася запекла боротьба за владу між родовою аристократією, яка переросла на рабовласницьку спадкоємну знать та торгово-ремісничими колами, що утворили разом з окремими верствами селянства табір демократії. Практично це була боротьба між аристократами і демократами за владу в полісах. Наприклад, у Спарті перемогли аристократи, а в Афінах - демократи. Бували періоди, коли владу захоплювали тирани й олігархи.

Ці процеси знайшли своє відображення в політико-правових вченнях і теоріях того часу, які можна поділити на три періоди.

І. Ранній (або перший) період.

IX-VI ст. до н. е. Час виникнення давньогрецької державності. Формуються філософський, політичний підходи до проблем держави і права. Це період Гомера, Гесіода, Піфагора, Геракліта.

ІІ. Другий період.

V - перша половина IV ст. до н. е. Час розквіту філософської та політико-правової думки давньої Греції - Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Арістотель.

ІІІ. Третій період.

Друга половина ІУ-ІІ ст. до н. е. Період, коли розпочався занепад давньогрецької державності, завоювання полісів Македонією, а потім Римом. Це час Епікура, Стоїків, Полібія.

. Ранній (або перший) період.

Політико-правові вчення та ідеї будувалися на древніх міфах, основа яких була релігійною.

У ранньому періоді міфологічна політико-правова думка трактувалася як боротьба богів за владу над світом. Зміна верховних богів проходила у такому порядку - Уран, Крон, Зевс і, звичайно, це впливало на всі процеси, форми, правила, порядки земного громадського життя і долі людей. Давні мислителі і теоретики у своїх вченнях доводили, що встановлення справедливості, законності, виникнення полісів пов'язане з установленням влади богів-олімпійців на чолі із Зевсом.

Гомер у поемах "Иліада", "Одіссея" (VIII ст. до н. е.) оповідає, що Зевс виступив свого часу захисником загальної справедливості, стежив за дотриманням морально-правових норм у суспільстві і суворо карав тих, хто чинив насильство і несправедливий суд. Гомер уводить у політико-правовий обіг такі поняття: "дике" (справедливість) і "темис" (звичай, звичаєве право).

Гесіод у поемах "Теогонія", "Важкі дні" ("Роботи і дні") (VII ст. до н. е.) розвиває ідеї права, справедливості. Боги виступають як представники морально-правових принципів і сил. У поемі "Теогонія" від шлюбу Зевса (досконалість) і Богині Феміди (вічний природний порядок) народжуються дві доньки-богині Дике (справедливість) і Євномія (законність). Дике охороняє природно-божественну справедливість і карає неправду. Євномія означає божественний характер витоків законності в суспільстві і зв'язок законності і полісів.

За перетворення суспільних і політико-правових порядків у VI-V ст. до н. е. виступив Піфагор (близько 570-500 рр. до н. е). Він відстоював аристократичні ідеали правління "кращих" і різко критикував демократію. За свої погляди та ідеї йому довелося покинути батьківщину - острів Самоз і переселитися у Південну Італію. Тоді це була Велика Греція, де Піфагор створив таємні, аристократичні за духом, філософсько-політичні союзи. Наприкінці VI ст. до н. е. демократи розгромили ці союзи. Піфагорійці розбіглися по всіх полісах зі своїми вченнями, світоглядом, який мав містичний характер про числа.

Справедливість, за Піфагором, полягає у відплаті рівним за рівне. Ідеал - це поліс, у якому панують справедливі закони. Після Божества, повчав Піфагор, більш за все варто поважати батьків, закони і коритися їм за переконанням.

Найбільше "зло" - анархія (безвладдя). Людина не може обійтися без керівника, начальника і відповідного виховання, відзначав у своїх повчаннях Піфагор.

До розуміння загального логосу (керуючого розуму) у розвитку політико-правової думки VI-V ст. до н. е. прийшов Геракліт (близько 530-470 рр. до н. е.). Загальному логосу необхідно наслідувати все життя. Виходячи з цього, він поділяє людей на такі категорії: 1. Мудрі. 2. Нерозумні. 3. Кращі. 4. Гірші.

Соціально-політичну нерівність Геракліт виправдує, тому що вона неминуча, правомірна і справедлива в результаті загальної боротьби.

Війна - батько усього і всього цар. Одним вона визначила бути богами, іншим - людьми. Одних вона зробила рабами, інших - вільними.

Життя поліса і його закони повинні слідувати логосу. Усі людські закони живляться єдиним божественним. Божественний закон - джерело людського закону. Народ повинен боротися за закон як за свої стіни. Демократію Геракліт критикує, тому що править юрба і немає місця кращим (аристократам). Для прийняття закону необов'язково загальне схвалення на народних зборах. Головне в законі - його відповідність загальному логосу (керуючому розуму).

ІІ. Другий період.

V - перша половина IV ст. до н. е. Час розквіту філософської та політико-правової думки давньої Греції - Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Арістотель

У першій половині IV ст. до н. е. починається другий період розвитку і розквіту давньогрецької політико-правової думки. Одним із перших Демокріт (біля 470-360 р. до н. е.) робить спробу розглянути проблему виникнення і становлення людини, людського роду, суспільства - як частини природного процесу світового розвитку. У ході цього складного процесу люди під впливом різних проблем, при цьому слідуючи тваринам і природі, набули усіх своїх основних знань та умінь.

Держава, повчав Демокріт, це загальне благо і справедливість. Інтереси держави повинні завжди бути на першому плані, а потім -громадяни. Для збереження держави необхідні єдність і взаємодопомога всіх громадян. Громадянська війна - це трагедія і нещастя.

Демокріт захищає демократію. Але за духом йому більше подобається аристократія. Вона краща, тому що по У центрі політико-правових вчень софістів стояли такі проблеми: 1. Право. 2. Політика. 3. Мораль. 4. Прийоми доказів. 5. Ораторське мистецтво. Ще у стародавні часи софістів поділяли на два покоління

У центрі політико-правових вчень софістів стояли такі проблеми: 1. Право. 2. Політика. 3. Мораль. 4. Прийоми доказів. 5. Ораторське мистецтво. Ще у стародавні часи софістів поділяли на два покоління

- "старших" і "молодших". До "старших" софістів належали Протагор, Горгій, Гіппій, Антіфонт та ін. їхні погляди були прогресивними, вони виступали за демократію. "Молодші" софісти - це Фрасімах, Пол Агригентський, Каллікл, Ликофрон, Алкілам Єлейський та ін. Вони також були прихильниками демократії, але водночас вітали такі форми правління в державі, як аристократія і навіть тиранія.

У першій половині IV ст. до н. е. софістика як рух прихильників демократії вироджується. Софісти залишаються лише вчителями риторики (красномовства), логіки, словесних баталій і поверхневої філософії.

Уже за життя Сократ (469-399 рр. до н. е.) був визнаний наймудрішим із усіх людей. Піддавав гострій критиці софістів, але деякі їхні вчення та ідеї, такі як природне право, закон поліса, підтримував і навіть розвивав. Він убачав у них розумний початок і тому такі поняття, як розумне, справедливе, законне вважав рівнозначними, тотожними. Сократ був принциповим прихильником законності. Він симпатизував формам державного управління аристократичної, поміркованої олігархії. Вкрай негативно ставився до "крайньої" демократії.

Правити в державі повинні знаючі. Ідеальним було уявлення Сократа про розумно-справедливі засади держави і права. Він різко критикував тиранію. Практичний ідеал Сократа - правління знаючих і компетентних. Теоретичний ідеал - виявити і сформулювати морально-розумну основу і сутність держави.

Проповідуючи в політико-правових навчаннях свою ідею справедливості, законності і розумного правління, Сократ постійно перебував в опозиції до влади і був досить популярним серед народу.

Платон написав праці, в яких торкався політико-правових питань: "Держава", "Політика", "Закони" та ін. Основна ідея його вчень полягає в тому, що ідеальний державний лад поєднує Космос і людську душу. Душа людини складається з трьох складових, чи з трьох частин: 1. Розумна. 2. Люта. 3. Прагнення (бажання). Аналогічні складові є в державі: 1. Дорадче. 2. Захисне. 3. Ділове. їм відповідають три стани: 1. Правителі. 2. Воїни. 3. Виробники (ремісники і хлібороби). Справедливість полягає в тому, щоб кожен займався своєю справою і не втручався в чужі. Справедливість - це ще і дотримання ієрархи в суспільстві і державі. Хто порушить її, скоїть найстрашніший злочин. Цим вченням Платон виправдовував розподіл людей на вищих і нижчих від народження, нерівність. Самовільний перехід з нижчого стану у вищий неприпустимий. Ідеальна держава, коли всі люди - брати. Але Бог виліплює з людей тих, хто править, домішуючи при народженні золото. У помічників - срібло. У хліборобів і ремісників - залізо і мідь. Коли від золота народиться срібне потомство, а від срібла - золоте, припустимі переходи одного стану в інший. Такі політико-правові ідеї закладені в роботі "Держава".

Ідеальна держава - це справедливе правління кращих (аристократії). Платон указує на п'ять видів чи форм державного устрою: 1. Аристократія. 2. Тимократия (форма держави, у якій панує лютий дух і така держава буде вічно воювати). 3. Олігархія. 4. Демократія. 5. Тиранія. Чому п'ять? Тому що таким є душевний склад людей. Форми проходять повний цикл, змінюючи одна іншу.

Платон розробив вчення про створення наддержавного керівного органу. Особливі "нічні збори" з десяти самих мудрих і старих, яким вручається доля держави. Він розрізняє два види державного устрою. Один, де над усім стоять правителі. Інший, де і правителям приписані закони.

Арістотель розрізняв два види справедливості: 1. Що зрівнює (сфера застосування цього принципу - галузь цивільно-правових угод, відшкодування збитку, покарання). 2. Що розподіляє (розподіл загальних благ по достоїнству, пропорційно до внеску того чи іншого члена суспільства).

Держава - продукт природного розвитку, вища форма спілкування. Людина за своєю природою істота політична. Приватна власність корениться в природі людини, в ЇЇ природній любові до себе. Громадянин - це той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі даної держави.

Арістотель назвав правильні форми держави: 1. Монархія. 2. Аристократія. 3. Політія (править більшість в інтересах загальної користі). Неправильні форми держави: 1. Тиранія. 2. Олігархія. 3. Демократія. Самою правильною формою він вважав політію (суміш олігархії і демократії), найгіршою - тиранію. Але Арістотель різко критикував крайню демократію. На його погляд, демократія повинна бути поміркованою.

Кращою є держава, в якій багато рабів. У такій державі позбавлені громадянських прав ремісники, торговці, матроси. Земля в такій державі поділяється на дві частини. Одна - в загальному користуванні всієї держави. Інша - в приватному володінні громадян. Війна - це полювання на рабів.

ІІІ. Третій період.

Із середини IV ст. до н. е. грецькі міста-держави (поліси) починають втрачати свою незалежність, їх завойовують спочатку Олександр Македонський (336-323 рр. до н. е.), а в II ст. до н. е. - Рим. У такій складній ситуації для Греції починається третій період розвитку політико-правових вчень (друга половина IV-II ст. до н. е,). Найбільш яскравим представником був Епікур (341-270 рр. до н. е). Криза полісів, утрата незалежності Грецією, невпевненість громадян у своєму майбутньому впливали на політико-правові вчення. Незважаючи на таку складну ситуацію, Епікур відстоював рабовласницьку демократію. Він вважав, що закони і держава існують не природно, а встановлені.

Справедливість не існує сама по собі. Це договір про те, щоб не заподіювати шкоди і не потерпати від інших, укладений при спілкуванні людей і завжди стосовно тих місць, де він укладається. Право і держава - суть продукти договору, результат угоди.

Епікур був супротивником крайньої демократії, виступаючи за помірковану.

Стоїки виступили проти політико-правових вчень Епікура. Засновником стоїцизму вважається Зенон (336-264 рр. до н. е). Термін "стоя" (колонада, галерея) - назва портика в Афінах, де збиралися учні і де викладав свої ідеї засновник школи Зенон Китійський.

Стоїки підтримували вчення Платона й Арістотеля. Правові вчення стоїцизму поділяють на три періоди: 1. Древній. 2. Середній. 3. Новий (римський).

Головними теоретиками давньої Стої (ІІІ-ІІ ст. до н. е.) були Зенон, Клеанф, Хрісіпп. Середньої (ІІ-І ст. до н. е.) - Панетій, Посідоній. Нової (II ст. н. е.) - Сенека, Епіктет та імператор Марк Аврелій.

Стоїцизм створив вчення про долю. Доля - це "природний закон" (загальний закон), що має божественний характер і зміст. Держава природне об'єднання, а не штучне, умовне чи договірне утворення. Стоїки виступили проти родини, індивідуального шлюбу, за спільність дружин. Вони також виступили проти судів, храмів, шкіл, торгівлі, грошей. Вільними є тільки мудреці та царі. Вони виступили за кращий державний лад, суміш демократії, царської влади і аристократії. Державні закони, що відповідають загальному природному закону, повинні неухильно дотримуватися і виконуватися.

Під впливом стоїків сформувалася політико-правова концепція Полібія (200-120 рр. до н. е.) - останнього великого мислителя стародавньої Греції. Він написав роботу "Історія" у 40 книгах. У ній розповідається про шлях римлян до світового панування. Розвиток суспільства трактується як нескінченний рух по колу, у ході якого форми правління змінюються, переходять одна в іншу і знову повертаються.

Круговорот - це послідовна зміна шести форм держави: 1. Монархія. 2. Тиранія. 3. Аристократія. 4. Олігархія. 5. Демократія. 6. Охлократія (панування черні і юрби) - найгірша форма держави.

Розвиток держави повертається тим самим до свого початку і, повторюючись, проходить через ті самі варіанти. Перебороти круговорот цих шести форм здатний лише мудрий законодавець. Для цього йому необхідно встановити змішану форму держави, що поєднувала б елементи монархії, аристократії, демократії. Кожна влада повинна служити протидією іншій. Але загалом Полібій схилявся до аристократичної форми правління.

Таким чином, антична політико-правова ідеологія Стародавньої Греції зробила великий внесок у розвиток і розробку теоретичних проблем щодо держави, громадянських прав і свобод, права в цілому.