Політика «воєнного комунізму».
Економічна політика більшовиків, яку вони проводили в тому числі і на Україні, дістала назву "воєнний комунізм". Це була спроба замінити ринкові товарно-грошові відносини комуністичними безгрошовими.
"Воєнний комунізм" передбачав:
ü націоналізація всієї (в тому числі малої і середньої) промисловості;
Націоналізація – вилучення з приватної власності і передача у власність державі.
ü запроваджена продовольча розкладка (продрозкладка) для селян, яка передбачала вилучення надлишків хліба;
ü на базі поміщицьких маєтків створювалися зразкові радянські господарства та комуни;
ü зрівняльна оплата праці;
ü запровадження суботників - неоплачувана праця у вихідні дні;
ü на заможні верстви населення накладалася репарація (примусове вилучення грошей);
ü введення загальної трудової повинності, для "буржуазних елементів" створювалися трудові армії та табори примусової праці.
Наслідками політики "воєнного комунізму" було:
Ø Катастрофічне падіння виробництва, ріст цін, інфляція, процвітання "чорного ринку" та спекуляція;
Ø Бюрократизація державного апарату, впровадження командно-адміністративної системи, ігнорування економічних важелів управління народним господарством;
Ø Деформація суспільної свідомості;
Ø Встановлення політичної диктатури, знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів влади.
Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.
Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух опору, зростало невдоволення в Червоній армії.
Продрозкла́дка рос. продразвёрстка — система заготівель сільськогосподарських продуктів в 1918-21 роках, введена рішеннями Раднаркому у Радянській Росії і поширена на територію Української Народної Республіки військовою силою. Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті і господарські потреби) хліба та інших продуктів. Проводилася органами Наркомпроду, продзагонами, за участі частин Червоної армії, спільно з комбідами і місцевими Радами.
Продрозверстка була вираженням продовольчої диктатури большовиків. 12 квітня 1919 р. Раднарком УСРР видав наказ «Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років». Хлібна розверстка накладалася на селянські господарства
Спочатку продрозверстки поширювалася на хліб і фуражне зерно. У заготівельну кампанію (1919—1920 рр.) вони охопила також картоплю, м'ясо, а до кінця 1920 р. — майже всі сільськогосподарські продукти. Насправді, розверстувався не лише хліб, м'ясо, картопля та інші продовольчі товари, а буквально всі види сировини тваринного і рослинного походження: пенька, щетина, кінське волосся, коров'яче волосся, копита, роги, тощо.
Неп і особливості його впровадження в Україні
Політика «воєнного комунізму» загострила післявоєнну економічну розруху і викликала масове незадоволення населення. В Україні розгорталась повстанська боротьба селян. Лише в 1921 р. тут було вбито 1800 членів комітетів незалежних селян, які здійснювали продрозкладку. У Росії також вибухали селянські повстання («антоновщина» та ін.).
Останнім аргументом, який переконав більшовиків «відійти від Маркса», було повстання військового гарнізону міста-фортеці Кронштадт і моряків Балтійського флоту в лютому - березні 1921 р. Для його придушення через те, що армійські частини виявилися ненадійними, направили делегатів X з'їзду РКП(б) і комуністів Петрограда.
З метою збереження влади більшовики вдалися до політичних методів подолання кризи. Вимушеною реакцією став відхід від спроб замінити ринковий механізм директивним управлінням. Цей відступ дістав назву «нова економічна політика» (неп) і охоплює період з 1921 до 1928 р. Поштовхом до запровадження цієї політики стали рішення X з'їзду РКП(б) у березні 1921 р.
Неп передбачав систему заходів, спрямованих на використання «в інтересах будівництва соціалізму» товарного виробництва, ринкових відносин, економічних методів господарювання.
Найважливішими з них були: заміна продрозкладки продовольчим податком; денаціоналізація частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, допущення приватного капіталу, заохочення іноземних концесій (у 1921 р. орендувалось понад 5200 підприємств); відмова від натуралізації господарських відносин і запровадження вільної торгівлі (на території УРСР діяло біля 75 тис. приватних торгових закладів); нормалізація фінансової системи (відновлено у повному обсязі грошовий обіг, банки, кредитні установи, проведено грошову реформу 1922-1924 рр., яка зупинила шалену інфляцію); децентралізація керівництва промисловістю.
Запровадження непу збіглося в часі зі страшним лихом. Посуха, скорочення виробництва продовольства внаслідок господарської руїни та непомірна реквізиція призвели до голоду 1921-1923 рр. На відміну від аналогічної ситуації в 30-х роках, уряд РРФСР не приховував факту голоду і мобілізував внутрішні та міжнародні зусилля для його подолання. Однак допомога надавалася лише голодуючим Поволжя. Голод в Україні протягом довгого часу замовчувався, а вагони з продовольством із Київщини та Полтавщини посилали за тисячі кілометрів у Росію, замість того, щоб відправити їх у південні губернії України, де теж лютував голод. Тільки навесні 1922 р., коли люди вмирали вже селами, почали допомагати й українським голодуючим, але кілька сотень тисяч життів врятувати вже не судилося.
Незважаючи на всі труднощі, нова економічна політика мала успіх. У 1923 р. було покінчено з голодом. Неп дав змогу здійснити те, чого раніше не можливо було досягти силою зброї — ліквідувати повстанський рух. Селяни змирилися з новою владою і почали відвертатися від повстанців. Нестор Махно, втративши соціальну опору, у серпні 1921 р. з кількома десятками вірних соратників прорвався в Румунію. Остання спроба прибічників С. Петлюри підняти антибільшовицьке повстання в Україні (рейд Тютюнника з Польщі) у листопаді 1921 р. зазнав краху: загін Тютюнника був ущент розгромлений кіннотою Григорія Котовського під містечком Базар на Житомирщині.
Хоча земля, згідно із земельним законом УРСР від 22 листопада 1922 р., залишалася державною власністю, вона передавалася в приватне користування або в оренду селянам. Позбавившись страху реквізиції, селянські господарства швидко відновили свою продуктивність. У 1925-1926 рр. виробництво зерна в Україні майже досягло довоєнного рівня. Тоді ж був в основному відновлений обсяг промислового виробництва. Головною формою організації промисловості стали трести — об'єднання підприємств за галузевою, територіальною або мішаною ознаками. У своїй діяльності трести були самостійними.
Усі ці заходи втілювались не завжди послідовно і повністю, бо значені сили в партії і тодішньому суспільстві вбачали в них «повернення до капіталізму». Але більшість населення підтримувала неп, адже було забезпечено поліпшення умов життя робітників і селян. Правлячий режим досягнув політичної стабілізації в суспільстві.
