Екологічна політика (ЕП) буває п'яти видів:
1. Глобальна - проведення міжнародних, політичних і
зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних
обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів наявних
у світі природних ресурсів і їхнього розподілу між країнами.
Україна підписала більш як 40 міжнародних правових документів, серед яких: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою; Конвенція ВОЗ про захист від іонізуючої радіації; Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великій відстані; Протокол про обмеження викидів сірки; Віденська Конвенція про охорону озонового шару; Конвенція про біологічне розмаїття; Конвенція про захист Чорного моря від забруднення; Конвенція про зміну клімату і т.д.
2. Державна - соціально-економічна політика, у тому
числі міжнародна, побудована на розумінні ефектів і недоліків,
пов'язаних з екологічним станом території й акваторії.
Наприклад, Чорне море в межах України відрізняється високим рівнем забруднення, тому стримує розвиток рекреації і туризму міжнародного рівня, а це додаткові валютні надходження для країни. Тому, при вирішенні екологічних проблем, підвищиться соціально-економічна привабливість Причорномор'я і Приазов'я. Підсилиться їхня інвестиційна привабливість для тих країн і фірм, що займаються туристичним чи рекреаційним бізнесом.
3. Регіональна екополітика - політика держави стосовно
регіонів, а також: екополітика, здійснювана самими регіонами.Регіональний рівень передбачає:
• регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;
• визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів ГДВ, ГДС і розміщення відходів);
• введення економічного механізму природокористування на регіональному рівні;
• проведення моніторингу й обліку об'єктів природокористування і забруднення навколишнього середовища;
• проведення державної екологічної експертизи;
• здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
• розробка програм проведення природоохоронних заходів, визначення і реалізації інвестиційної політики;
• інформування населення і зацікавлених підприємств, установ і організацій з екологічних питань
4. Місцевий рівень - проведення локального й об'єктивного моніторингу; здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; організація розробки місцевих екологічних програм і проектів.
Розглядається ідея про створення загальнодержавного фонду підтримки розвитку регіонів у розмірі 10% від суми регіональних податкових надходжень у державний бюджет.
Оздоровлення екологічної ситуації в регіоні припускає зміну відносин власності і передачу природних ресурсів суспільству, зокрема, місцевій владі.
Принципами екополітики в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) передбачено:
• введення плати за погіршення якості природних ресурсів (ці платежі повинні здійснюватися за рахунок прибутку підприємств, установ і організацій);
• введення екологічного страхування. Страхування повинно бути добровільним чи обов'язковим у випадку збитку, завданого в результаті забруднення навколишнього середовища, а також погіршення якості природних ресурсів;
• надання пільг при оподатковуванні підприємств, організацій і громадян у випадку реалізації ними заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону природного середовища;
• встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів.
5. Екологічна політика на рівні підприємства. Після отримання екологією домінуючого статусу в системі суспільних цінностей, підприємство вже не може обійтися без відображення своєї екополітики в довгострокових планах.
Екополітику господарського об'єкта необхідно розглядати як стратегічний елемент довгострокового планування.
Екологічні фактори впливають на ряд фінансових показників підприємства:
• на коефіцієнт валового і чистого прибутку;
• показник собівартості реалізованої продукції;
• коефіцієнт оборотності основних фондів;
• оборотності матеріальних запасів;
• прибуток на середній капітал і прибуток на акцію,
f(C,P,m)------------------------- >min (1)
де: С - витрати на заходи для дотримання на підприємстві норм по технологічних процесах і продукції, що випускається;
Р - втрати від адміністративних штрафних санкцій за порушення зазначених норм;
m - втрати від неприступності для даного підприємства ринків держав з більш твердими нормами екологічно чистих товарів.
Таким чином, для стабільної переваги над конкурентами керівництво підприємства чи фірми повинно спиратися не тільки на ринкову ефективність, але і на екологічну.
При цьому важливе врахування екологічної конкуренто-здатності.
Екологічна відповідальність підприємств виявляється у відношенні до мінімізації витрат на охорону навколишнього середовища.
Це виявляється в:
• адаптації продукції, що випускається, до сучасних екологічних вимог;
• освоєнні нової продукції лише у випадку відповідності вимогам «якісного зростання» у процесі її виготовлення, використання, збуту, використання і ліквідації відходів;
• обов'язковому й усвідомлено добровільному виконанні умов ресурсозбереження.
Теорія зовнішніх ефектів. Глобальним і локальним екосистемам властива відносна стійкість до зовнішніх та внутрішніх впливів, пластичність, виживання в екстремальних умовах, циклічність і ритмічність процесів, збалансованість природних процесів.
Однак одні види діяльності можуть призводити до змін стану природних компонентів і впливати на результативність інших видів діяльності.
Так, промислове забруднення атмосфери викликає зниження врожайності сільськогосподарських культур; скидання забруднених вод у водойми знижує їхню рибопродуктивність.
Це наслідок зовнішніх ефектів стосовно первинних джерел забруднення.
