Соціологія особистості — це галузь соціології, яка вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот.
Об'єктом даної галузі є соціальний суб'єкт, зокрема людина й особистість, а предметом — соціальна сутність людини та закони становлення і змін особистості у процесі життя.
Процес самоусвідомлення, який вирішує завдання соціології особистостей виконує: світоглядну, пізнавальну, управлінську, виховну, педагогічну, дослідницьку, художню, ідеологічну, політичну і ін.функції.
Для розкриття поняття особистості потрібно розмежувати його з близькими за змістом поняттями "людина", "індивід", "індивідуальність".
Термін "людина" вживається як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і служить для характеристики всезагальних, притаманних всім людям якостей і особливостей, що знаходить свій вияв у назві "homo sapiens". Термін "індивід" вживається у значенні "конкретна людина", одиничний представник людського роду, коли необхідно підкреслити, що йдеться не про все людство загалом. "Індивідуальність" означає те особливе і специфічне, що відрізняє одну людину з-поміж інших, включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями.
Особистість — це цілісна сукупність соціальних властивостей людини, що формуються та видозмінюються протягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку та активної взаємодії з соціальним середовищем.
Соціологічні концепції особистості об'єднують цілий ряд різних теорій. Всі вони визнають особу як специфічне утворення, сформоване під впливом тих або інших соціальних чинників. Соціологічні концепції особистості почали розвиватися у другій половині 19 – початку 20 століття. Серед яких провідними є марксистська теорія особистості, роль в теорії особистості та інші.
Марксистська теорія особистості. Її основними принципами є: встановлення залежності особи від об'єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльносних особливостей її соціалізації, внаслідок чого найважливіше значення набуває соціальна типологія особи (тобто виявлення її соціально-сутнісних рис), яка обумовлена її життєдіяльністю.
Рольова теорія особистості. Розроблена американськими соціологами і соціальними психологами Р. Лінтоном, Дж. Морено, Т. Парсонсом, Р. Мертоном. Згідно з рольовою концепцією одиницею соціального аналізу в соціології є не діючий індивід, а роль. Кожна людина в різних групах (малих і великих) займає якесь певне положення (статус), з яким пов'язані його зразки поведінки. При цьому група, в яку включений індивід, чекає від нього такої поведінки, яка найбільшою мірою відповідає даним зразкам. Отже, ми можемо говорити про рольову поведінку батька, матері, друга і т.д.
рім того, в рамках рольової теорії існують і інші концепції теорії особистості, такі як: теорія дзеркального «Я», окремі гілки необіхевіоризму, концепція установки та ін.
Теорія дзеркального «Я», розроблена американськими соціологами Ч. Кулі і Дж. Мидом, вважає, що стрижнем особи є її самосвідомість – результат соціальної взаємодії, в ході якої індивід навчився дивитися на себе як на об'єкт очима інших людей. Тим самим особа трактується як об'єктивна якість, що придбається людиною в процесі соціального життя.
Теорія необіхевіоризму, указує на те, що особа є результатом навчання людиною правилам життя і поведінки і є простою сукупністю соціально прийнятних відповідей на сукупність соціальних стимулів.
Теорія установки, розглядає особу як результат, тих, інколи неусвідомлених, установок, які формує суспільство самим фактом постійної дії (або тиск) на індивіда. На основі накопичених таким чином установок у вигляді різноманітних понять у людини складається принципова установка (або звичка) на те, щоб бути особистістю певного типу.
Загалом, сьогодні налічується близько 50 визначень поняття "особистість". Залежно від орієнтації вчених поняття "особистість" розкривається у 3 основних аспектах:
1 — як щось ціле, висновок або єдність окремих ідей, відчуттів, потягів, цілей, мотивів та інших ознак.2 — як утворення, яке зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів, гарантуючи істоті адаптацію і виживання.3 - як щось унікальне, неповторне, найвище в природі та соціальному бутті.
