Санітарна обробка хворих із педикульозом

Надання невідкладної допомоги хворим у приймальному відділенні

Невідкладну допомогу у приймальному відділенні надають у таких випадках:

· раптове погіршення стану хворого, якого доставлено машиною «Швидкої допомоги» (гіпертонічний криз, приступ бронхіальної астми, виникнення больового приступу тощо);

· самозвернення хворого внаслідок поганого самопочуття (біль у серці, животі, запаморочення тощо);

· раптове погіршення стану хворого, що надходить за направленням поліклініки.

Санітарна обробка хворих

Санітарна обробка хворих – комплекс заходів, спрямованнях на попередження проникнення та розповсюдження інфекційних та паразитарних захворювань в лікувально-профілактичних закладах (профілактика внутрішньолікарняної інфекції). Санітарна обробка хворих проводиться при госпіталізації хворого у стаціонар у санпропускнику приймального відділення і включає наступні заходи:

1. Огляд пацієнта на наявність інфекційних, шкірних та паразитарних (педикульоз та скабіоз) захворювань.

2. При необхідності проведення протипедикульозної та протискабіозної обробки.

3. Гігієнічні водні процедури (обтирання, душ або ванна).

4. Гоління, стрижка волос та нігтів.

5. Перевдягання у лікарняний одяг.

Виділяють наступні види санітарної обробки хворих: повна (включає всі заходи) та часткова; загальні гігієнічні процедури та спеціальні заходи (протипедикульозні, протискабіозні ). Питання про обсяг санітарної обробки хворого вирішує лікар приймального відділення після огляду хворого, встановлення діагнозу та оцінки його загального стану. Проводить санітарну обробку хворого безпосередньо медична сестра за допомогою санітарки.

Загальна санітарна обробка у повному обсязі проводиться хворим, у яких задовільний загальний стан, а також тим, хто не має важких захворювань або ушкоджень шкірних покривів; важкохворим (інфаркт міокарду, інсульт), хворим з високою гарячкою, у непритомному стані, важких ураженнях шкіри проводиться часткова обробка, а у випадках важкого стану пацієнта, які потребують термінових реанімаційних заходів, санітарна обробка не проводиться.

Оснащення санпропускника для проведення санітарно-гігієнічної обробки хворого:

кушетки, шафи для чистої білизни і бачки для брудної білизни, мочалки для миття хворих, мило, машинки для стрижки волосся, бритви для гоління, ножиці, повітряні та водні термометри, мочалки і щитки для обробки ванни, промаркірований інвентар (відра, швабри), дезінфікуючи розчини.

Загальні гігієнічні процедури. До загальних гігієнічних процедур належать: гігієнічні водні процедури (обтирання, душ або ванна), гоління, стрижка волос та нігтів.

Гігієнічна ванна призначається хворим з задовільним станом і протипоказана пацієнтам із захворюваннями середньої важкості, важкохворим, хворим з високою лихоманкою (температура тіла більш 38^о С), у непритомному стані, важких ураженнях шкіри.

Підготовка ванни: протерти губкою з пральним порошком забруднену жиром та брудом ванну, промити її водою; продезінфікувати ванну дезрозчином (1–1,5% розчином хлораміну або 0,5% розчином хлорного вапна, або 3% розчином лізолу); декілька разів ополоснути ванну гарячою водою.

Заповнити ванну спочатку холодною (!), а потім гарячою водою (щоб не було пари, яку хворі погано переносять) на дві третини її об’єму. Температура гігієнічної ванни становить 37–40^о С; тривалість прийняття ванни 15-30 хвилин. Спочатку хворі миють голову, потім тулуб та кінцівки. Після миття медична сестра допомагає хворому вийти з ванни, обтертися рушником та надягти лікарняну білизну. Для хворих із захворюванням середньої важкості температура ванни повинна становити 36–37^о С, середній час – 10-15 хвилин. Такі хворі потребують допомоги медичної сестра та молодшої медичної сестри.

Гігієнічний душ показаний хворим із задовільним станом або станом середньої важкості, який є більш гігієнічним, ніж ванна. Температура води – 36–37^о С, тиск води не повинен бути сильним. Спочатку хворі миють голову, потім тулуб та кінцівки. Хворі із захворюванням середньої важкості миються сидячи на табуреті за допомогою медичної сестри або санітарки.

Обтирання теплою водою з милом проводятьважкохворим (інфаркт міокарду, інсульт), хворим з високою гарячкою, у непритомному стані, важких ураженнях шкіри (псоріаз, екзема, трофічні виразки тощо). Під хворого кладуть клейонку, оголяють спочатку верхню частину тіла і губкою, змоченою теплою водою з милом, протирають обличчя, шию, груди, руки. Ці частини тіла досуха витирають рушником і накривають простирадлом, щоб не переохолодити хворого. Потім таким же чином обтирають живіт, спину, стегна, ноги. При неможливості провести і таке обтирання, проводять обтирання тіла губкою. Жмутком вати або чистою ганчіркою, змоченими одеколоном або горілкою, розведеними наполовину водою. Після санітарної обробки хворий надягає чисту лікарняну білизну і тапочки.

Порядок проведення санітарної обробки хворого:

1. Огляньте тіло хворого на предмет виявлення інфекційних захворювань, корости, педикульозу і здійсніть відповідний запис на титульному листі медичної карти.

2. Вирішіть із лікарем питання про необхідність і вид санітарної обробки та її об’єм.

3. Якщо необхідно, обстрижіть хворому нігті: стрижку нігтів здійснюйте за допомогою продезінфікованих ножиць. При цьому не травмуйте нігтьові валики. У випадку поранення цю ділянку обробіть антисептиком.

4. У людей похилого віку нігті дуже товсті і щільні, тому перед зрізанням їх слід розпарити у воді.

5. При необхідності допоможіть хворому роздягтись. Одяг складіть у спеціально виділений чистий мішок, заповніть при цьому квитанцію в двох примірниках із точним описом назви і кількості речей. Один примірник здайте на склад із речами, другий – вклейте в медичну карту.

6. Для миття хворого виділіть індивідуальну прокип’ячену мочалку та мило.

7. Ослаблених хворих супроводжуйте у ванну кімнату і підтримуйте під пахви при сіданні у ванну і виходу з неї.

8. Якщо хворий не може митися сам, допоможіть йому в цьому. Спочатку вимийте голову, тулуб, руки і нарешті ноги.

9. Під час миття спостерігайте за станом хворого.

10. Після миття шкіру витріть сухим рушником.

11. Якщо є можливість, то краще хворих мити під душем, який легше переноситься.

Запам’ятайте! У разі погіршення самопочуття хворого (запаморочення, серцебиття, біль у ділянці серця, блідість) припиніть миття, допоможіть хворому вийти з ванни, вкладіть на кушетку з трохи піднятим ножним кінцем, накрийте простирадлом, піднесіть до носа тампон, змочений нашатирним спиртом, розітріть скроні, до голови прикладіть рушник, змочений холодною водою, і викличте лікаря.

Обтирання тяжкохворого. Якщо ванна і душ протипоказані, зробіть хворому обтирання теплою водою з милом.

1. Залежно від стану хворого оголіть усе тіло або окремі його частини, підстеліть під хворого чисту клейонку.

2. Рушник або полотняну серветку змочіть теплою водою з милом і швидко протріть тіло, починаючи з обличчя, шиї і закінчуючи кінцівками.

3. При необхідності протирайте почергово різні ділянки тіла, прикривайте уже обтерті простирадлом або ковдрою. Спершу протріть спину і поперек, обсушіть рушником, потім поверніть хворого на спину.

4. Обробіть груди, обсушіть і накрийте ковдрою.

5. Далі протріть живіт, руки, ноги.

6. Після санітарної обробки допоможіть хворому надягти чисту лікарняну білизну і тапочки.

7. На титульній сторінці медичної карти зробіть відмітку про проведену санітарну обробку.

8. З приймального відділення транспортуйте хворого у відповідне відділення стаціонару.

Запам’ятайте! Санітарну обробку хворих необхідно здійснювати в спеціально відведеному приміщенні, в якому виключається зустрічний потік хворих.

Стрижка, гоління волосся

1. З дозволу хворого можете постригти волосся за допомогою ножиць або машинки для гоління волосся.

2. Голити волосся в ділянці операційного поля необхідно не раніше, як за дві години до операції, щоб не виникли гноячкові утворення.

3. В станок бритви заправте лезо і голіть по ходу росту волосся. При цьому злегка натягуйте шкіру лівою рукою в протилежну сторону від станка бритви.

4. Можете голити волосся і після попереднього намилювання шкіри мильною піною або кремом для гоління.

5. Після гоління ділянку шкіри витріть стерильною серветкою, обробіть 70˚ етиловим спиртом, тому що в мікроподряпини можуть потрапити мікроби з поверхні шкіри і викликати гноячкові утворення.

Спеціальна санітарна обробка хворого включає протипедикульозні та протискабіозні заходи.

Виявлення педикульозу та боротьба з ним. Педикульоз – паразитарне захворювання, викликане головною та платтяною вошами, що живляться кров’ю людини та мають велике епідемічне значення, бо можуть бути переносниками збудників висипного тифу, хвороби Бриля, зворотного тифу та Волинської лихоманки. Висипний тиф викликає рикетсія Провачека, яка локалізується у клітинах кишечнику воші, внаслідок чого клітини руйнуються і разом з випорожненнями збудник потрапляє на шкіру людини, де живе воша. Людина інфікується при попаданні таких випорожнень у місця розчосу або укусу комахи чи при роздавлюванні паразитів на шкірі. Воша гине лише через 7-12 днів після зараження. Збудник зворотного тифу – спірохета Обермейєра потрапляє в кишечник воші з кров’ю хворої людини, потім переходить у гемолімфу та розмножується. Людина інфікується при роздавлюванні зараженої воші і потраплянні спірохети у кров через дефекти шкіри (місця розчосів, укусів та інше). Інфікована воша залишається живою до 3 тижнів.

На тілі людини може паразитувати ще один вид воші – лобкова, але вона не має значного епідемічного значення, бо не є переносником. Викликане захворювання називається фтиріаз. Передається при статевих контактах. Поза тілом людини живе тільки 10-12 годин.

У своєму розвитку воша проходить 3 стадії: яйця або “гниди”, личинки та статевозрілої воші (самки більші ніж самці, при харчуванні кров’ю їх колір темнішає).

Платяні воші живуть у білизні людини. Яйця відкладають у найтепліших місцях, що контактують зі шкірою (зборках, швах), купками по 6-14 штук за день. Живе воша до 46 діб. Всі стадії розвитку чутливі до температури (зниження температури переносять краще ніж її підвищення). При високій лихоманці можуть покидати гарячкового хворого та переповзати на оточуючих. Головна воша живе у волоссі людини, але може перебувати на білизні, одязі та взутті. Самка відкладає по 4 яйця на день. Воша живе до 38 діб. Також чутлива до температури. Поза тілом хазяїна вона гине вже через 1 добу. При температурі меншій ніж 20˚С перестає відкладати яйця, а розвиток личинки припиняється.

Нормативні документи щодо організації профілактики та ліквідації педикульозу:

1. Наказ МОЗ України “Про подання позачергових повідомлень Міністерства охорони здоров’я України” №194 від 23.05.2002 року.

2. Наказ МОЗ України “Про організацію та проведення заходів по боротьбі з педикульозом” №38 від 28.03.1994 року.

Протипедикульозна укладка. Кожне приймальне відділення повинно мати згідно з наказом № 410 укладку для огляду та обробки пацієнта з педикульозом. Медичний персонал повинен працювати у спецодязі та засобах захисту шкіри рук та слизових оболонок.

Укладка для огляду на педикульоз містить: гумові рукавички, настільну лампу, лупу, густий гребінь та ємність з дезрозчином для замочування гребеня. Укладка для проведення протипедикульозної обробки містить: клейончастий або полотняний мішок для збору речей (одягу) пацієнта, відро для спалювання волосся, клейончаста пелерина та клейонка для вичісування волосся, ножиці, машинку для стрижки волосся, одноразовий станок для гоління, густий гребінь, маски, косинки (клейончасту та полотняну), вату, розчин оцту 10%, інсектициди з інструкціями до застосування для обробки людини та речей (білизни та приміщення). Для персоналу: гумові рукавички, окуляри, маска, змінний одяг та взуття.

Правила роботи при проведенні протипедикульозних обробок:

1. Роботу по розфасовці, приготуванні робочих розчинів, обробці речей, проводять на відкритому повітрі або у нежилих провітрюваних приміщеннях при наявності спецодягу, гумових рукавичок, захисних окулярів та респіраторів (ватно-марлевих масок).
2. Пацієнтів обробляють у спеціально відведених приміщеннях в разі відсутності захворювань та уражень шкіри.
3. Весь посуд для розчинів повинен бути промар керований і не використовуватись для інших цілей.
4. Всі засоби зберігають у приміщенні, куди заборонено входити стороннім, вся тара повинна бути щільно закрита та промаркірована. Кожен із засобів повинен мати паспорт, де вказано назву препарату та виробника, вміст активної речовини, умови зберігання, дату виготовлення та термін придатності.
5. У місці проведення дезінсекції повинна бути вода, миючі засоби, рушники та аптечка для надання невідкладної допомоги в разі отруєння.
6. Перед початком роботи всі робітники проходять спеціальні інструктажі. Вони підлягають регулярним медичним оглядам. Не допускаються до роботи із дезінсектицидними засобами особи молодші 18 років, вагітні, матері, що годують груддю, та люди при наявності захворювань, пов’язаних із роботою з препаратами.

Згідно вищевказаних нормативних документів у приймальному відділенні обов’язково проводять огляд хворого на педикульоз або вошивість. Огляду підлягають волосяні покрови голови (для виявлення головної воші), лобок і пахвові ямки (для виявлення лобкової воші або площиці лобкової) одяг, особливо складки білизни, внутрішні шви (для виявлення платтяної воші).

Особливе значення має огляд волосяних покровів голови, оскільки там педикульоз зустрічається найчастіше. Проявляється це свербінням голови. Під час огляду голови, особливо її потиличної ділянки, можна побачити свіжорозчухані місця, кірки, що утворилися після розчуху, яйця вошей (гниди) сірувато-білого кольору, щільно прикріплені до волосся, особливо поблизу його кореня, статевозрілу вошу (середній розмір самки 3 мм, самця – 2 мм).

Санітарна обробка хворих із педикульозом

У санпропускнику заготовте спеціальну укладку, в яку помістіть такі предмети: лупа, настільна лампа, бритва, ножиці, машинка для стрижки волосся, густий гребінець, 10% оцтова кислота, клейонка, косинка бавовняна і поліетиленова, мішок для одягу, а також окуляри, гумові рукавички, маска, халат і косинка для персоналу.

1. Перед проведенням санітарної обробки хворого з педикульозом зав’яжіть маску, надіньте гумові рукавички, додатковий халат і косинку.
2. Посадіть хворого на кушетку, застелену клейонкою.
3. Обробіть волосся хворого одним із розчинів, що мають педикулоцидні властивості (згідно інструкції).
4. Приміщення обробіть цим же дезинфікуючим розчином за допомогою гідропульта.
5. Халат, косинку, маску та одяг хворого складіть у клейончастий мішок і відправте в дезинфікаційну камеру. Волосся складіть у відро і спаліть або залийте кип’ятком.
6. На титульному листі «медичної карти» зробіть відповідний запис «Педикульоз (головний, платтяний, лобковий) санітарна обробка (дата, підпис медичної сестри)».
7. Хворого через 10 днів додатково оглядають у лікувальному відділенні.

Запам’ятайте! Вагітним жінкам, дітям до 5 років та особам із пошкодженням шкіри голови використовуйте 5% борну мазь, 0,25% емульсію дикрезилу, 0,5% розчин метилацетофосу в однакових кількостях з 10% розчином оцтової кислоти. Для знищення гнид, крім дезинфікуючих розчинів додатково змочіть волосся 10% підігрітим оцтовим розчином, покрийте косинкою на 20 хвилин, промийте теплою водою і вичешіть густим гребінцем.

При виявленні хворого на педикульоз виконують такі заходи:

1. Кожен випадок педикульозу реєструється у журналі обліку інфекційних та паразитарних захворювань (форма 060/о).
2. Не пізніше 12 год. з моменту виявлення педикульозу заповнюють та направляють до районної СЕС та ДЕЗ станції телефонограми та екстрене повідомлення про випадок педикульозу (форма 058/о).
3. На титульному листку історії хвороби роблять позначку про захворювання на педикульоз – «Р».
4. З хворого знімають одяг, складають його в клейончастий мішок і відправляють до дезінфекційної камери.
5. Проводять боротьбу з вошивістю (див. вище заходи боротьби з педикульозу)
6. Після проведення обробки на історії хвороби роблять позначку “Обробка проведена”, дата і підпис.

Дезінсекційні заходи боротьби з педикульозом:

1. Механічний метод – вичісування вошей та гнид густим гребенем при попередній обробці волосся розчином оцту (промивають теплим 5-10% розчином, а потім на 30-60 хвилин покривають волосся хусткою чи рушником), обстригання або гоління волосся з подальшим його спалюванням.
2. Фізичний метод – застосовують для обробки речей (натільної та постільної білизни, одягу, тощо). Речі обробляють прасуванням, кип’ятінням або у спеціальних дезінфекційних камерах.
3. Хімічний метод – застосування засобів що мають педикулоцидні властивості. Кожен із засобів повинен мати інструкцію щодо особливостей застосування (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2.

Засоби, що мають педикулоцидні властивості

№	Засіб	Застосування
1.	А-Пар	Аерозоль для дезінфекції приміщень, м’яких меблів, білизни, одягу.
2.	Брек	Знищення головних вошей.
3.	Бензилбензоат 20% та 25%	Знищення головних вошей.
4.	Локодин, лонцид	Знищення головних та лобкових вошей.
5.	Неоцид	Знищення головних та лобкових вошей.
6.	Ніттіфор	Знищення головних вошей.
7.	Ортосан	Знищення головних вошей.
8.	Пара-Плюс	Знищення головних вошей та гнид.
9.	Перметринова мазь 4%	Знищення головних вошей.
10.	Розчин карбофосу 0,15%	Знищення головних вошей та гнид. Готують із концентратів 30% та 50%. Препарат досить токсичний.
11.	Борна мазь 5%	Можна застосувати у вагітних та дітей до 5 років. Для зняття гнид волосся додатково обробляють 30% теплим (27˚С) розчином оцту протягом 20 хвилин.
12.	Емульсія дикрезилу 0,25%	Можна застосувати у вагітних та дітей до 5 років. Для зняття гнид волосся додатково обробляють 30% теплим (27˚С) розчином оцту протягом 20 хвилин.
13.	Розчин метиацетофосу 0,5%	Можна застосувати у вагітних та дітей до 5 років. Для зняття гнид волосся додатково обробляють 30% теплим (27˚С) розчином оцту протягом 20 хвилин

У виключних випадках замість педикулоцидів може бути застосований препарат бутадіон, який приймається за схемами відповідно до віку пацієнтів (дорослі по 0,15г 4 рази на добу після їжі протягом 2 діб; дітям до 4 років препарат протипоказаний). При його вживанні кров людини набуває токсичних властивостей для воші, які зберігаються протягом 14 діб.

Боротьба з головною вошею. Якщо хворий погоджується, йому повністю голять голову з наступним спаленням волосся. Але деякі хворі, особливо жінки, не дають згоди на цю процедуру, тому боротьба з вошивістю проводиться за допомогою різних способів застосування хімічних речовин.

1 спосіб. Для розчинення хітинової оболонки гнид беруть гарячий 10% розчин столового оцту, змочують ним вату, начесану на густий гребінець, і ретельно розчісують волосся хворого. Процедуру повторюють протягом декількох днів. Потім готують суміш з гасу та рослинної олії (порівну), яку накладають на волосяний покрив голови на 8–10 годин. Голову вкривають навоскованим папером або шматком поліетилену, поверх якого зав’язують косинку. Через 8–10 годин волосся старанно миють гарячою водою з милом.

II спосіб. Застосовують одну з хімічних речовин, що знищує статевозрілу вошу та гниди. Це можуть бути 0,5% розчин метилацетофосу, взятий порівну з 10% спиртовим розчином оцтової кислоти, або 0,25% водно-емульсійний розчин дикрезилу. Один із згаданих вище розчинів накладають на волосся, поверх накладають навоскований папір або шматок поліетилену і зав’язують косинку. Тримають протягом 20 хвилин. Далі волосся миють теплою водою з милом, потім 6% розчином оцту. Після закінчення процедури волосся розчісують густим гребінцем, щоб видалити воші, що загинули.

Боротьба з лобковою вошею. Найкращим способом боротьби з лобковою вошею гоління волосся з наступним його спаленням. Тіло миють гарячою водою з милом. Після цього шкіру на місці ураження змазують 3–10% сірчаною ртутною маззю або неоцидом.

Повторний огляд після протипедикульозної обробки проводятьчерез 10 днів.

Перша допомога при отруєнні педицидами. Отруєння може виникнути при порушенні техніки безпеки або при нещасних випадках. Перші ознаки: неприємний смак у роті, подразнення горла, запаморочення, головний біль, слабкість нудота, блювота. При роботі з фосфорорганічними засобами (ФОР) – біль у животі, пронос, слиновиділення, сльозотеча, звуження зіниць, уповільнення пульсу, м’язові сіпання.

Заходи першої допомоги:

1. Постраждалого вивести з робочого приміщення, зняти спецодяг, дати прополоскати рот перекип’яченою водою або 2% розчином питної соди.
2. При потраплянні препарату у шлунок – викликати блювоту, промити шлунок 1-2% розчином питної соди, всередину 1-2 столові ложки спаленої магнезії або активованого вугілля на склянку води, а потім сольове проносне.
3. При потраплянні препарату на шкіру – зняти його не втираючи тампоном, промити водою з милом. При потраплянні ФОР – місце обробити нашатирним спиртом або 2-5% розчином хлораміну та змити водою.
4. При потраплянні в очі – промити струменем води або 2% розчином питної соди. Закапати 30% розчин альбуциду (сульфацилу натрію), а для знеболення – 1-2% розчин новокаїну.
5. При потраплянні ФОР в середину організму – прийняти 2-3 таблетки препаратів, що містять красавку (бесалол, белалгін, тощо).
6. Проводити нагляд та спостереження за потерпілим, в разі погіршення стану викликати лікаря та госпіталізувати у відділення.

Виявлення скабіозу та боротьба з ним. У приймальному відділенні необхідно провести огляд хворого на скабіоз, а саме:

• з’ясувати у пацієнта наявність скарг на сверблячку, її характер та тривалість;
• оглянути місця свербежу;
• визначити парність висипів та наявність кліщових ходів;
• зробити діагностичний зіскоб з неушкоджених елементів висипу.

Остаточний діагноз ставиться після отримання позитивних результатів лабораторного дослідження. Після цього проводиться протискабіозна обробка (таблиця 1.3.).

На історії хвороби позначають літеру “S” (scabies), ставлять помітку “Обробку проведено”, дата, підпис.

Таблиця 1.3

Основні протискабіозні засоби

Протискабіозний засіб	Методика обробки
20% бензилбензоат (педилін, педицид)	Розпарити шкіру (гаряча ванна або душ), нанести засіб, дати шкірі обсохнути, наступні два дні процедуру повторюють, але без прийняття водних процедур. Очікують 3 дні, приймають гарячий душ з милом. Роблять повторні зіскоби
Рідина Флемінгса (до її складу входить сірка, хлорне вапно та дистильована вода)	Розпарити шкіру (гаряча ванна або душ), нанести засіб, дати шкірі обсохнути, 3 дні не митися, потім прийняти душ без мила, а наступного дня – душ з милом. Повторити зшкребки
33% сірчана мазь	Внаслідок токсичності, наявності неприємного запаху та значного забруднення білизни в теперішній час застосовують дуже рідко

Санітарно-гігієнічний режим приймального відділення. Приміщення приймального відділення прибирається не рідше двох разів на день вологим методом із застосуванням дезінфікуючих розчинів (1% розчин хлораміну, 0,5% розчин хлорного вапна). Спеціально виділений і промаркірований для прибирання інвентар (відро, швабра, щітка, ганчірка) після використання кип’ятять протягом 15 хвилин або замочують на 1 годину в 1% розчині хлораміну або 0,5% розчині хлорного вапна. Швабру двічі протирають дезінфікуючим розчином.

Терапевтичне відділення

Терапевтичне відділення стаціонару призначене для надання медичної допомоги хворим з внутрішніми хворобами, які потребують тривалого лікування, догляду, проведення складних діагностичних процедур.

Структурні підрозділи терапевтичного відділення. До основних структурних підрозділів терапевтичного відділення належать: палати (загальні та для важкохворих), пост медичної сестри, процедурний кабінет (маніпуляція), кабінет завідуючого відділенням, ординаторська, кабінет старшої медичної сестри, кабінет сестри-господарки, сестринська, їдальня (буфет), ванна кімната та душова, туалетні кімнати (санвузли), клізменна, коридор та холи.

Палати у терапевтичному відділенні поділяють на загальні та палати для важкохворих. Загальні палати звичайно розраховані на 2 місця (20%) і 4 місця (60%), де лікують хворих, що можуть самі себе обслуговувати, та хворих, тіло яких не має неприємного запаху. Палати для важкохворих зазвичай розраховані на 1–2 місця (20%), з окремим санвузлом. Існує два різновиди цих палат:

– палати інтенсивної терапії, де розміщені хворі з важкими, гострими порушеннями органів дихання та кровообігу, але які не потребують суто реанімаційних засобів лікування (напад серцевої або бронхіальної астми, напад стенокардії, аритмії, гіпертонічний криз); ці палати мають сучасну лікувальну та діагностичну апаратуру, що забезпечує постійний контроль за життєвими функціями організму;

– палати для важкохворих з хронічними та дуже важкими захворюваннями, які потребують не стільки інтенсивного лікування, скільки постійного догляду (онкологічні важкохворі, хворі старечого віку, хворі на параліч тощо).

Загальна характеристика палат терапевтичного відділення згідно сучасних гігієнічних норм: кількість ліжок від 60 до 120; з них 60% палат на 4 ліжка, 20% – на 2 ліжка, 20% – на 1 ліжко. На одного хворого має бути не менше 7 м² , відстань між ліжками повинна бути не менше 1м, висота палат – 3–3,5 м, тобто на одного хворого має припадати 22–25 м³ повітря; співвідношення площі вікон до пологи має складати 1:6, температура повітря – 18–22⁰ С. Стіни та радіатори слід фарбувати світлою олійною фарбою, а підлога вкрита лінолеумом, щоб їх можна було добре помити.

Вентиляція палат здійснюється за рахунок провітрювання, але ліпшим засобом вентиляції є кондиціонування повітря. Освітлення палат у вечірні години здійснюється за допомогою матових освітлювачів, бажано, щоб біля кожного ліжка на тумбочці був індивідуальний освітлювач.

Обладнання палат:

– металеві або дерев’яні ліжка з пружинною сіткою, кожне ліжко має бути оснащено матрацом, подушкою, простирадлом, ковдрою з підковдрою та рушником; на ніжках ліжка має бути коліщата з гумовими шинами. На спинці ліжка прикріпляють дощечку, в яку вставляють листок, де вказано прізвище, ім’я та по батькові хворого, № дієтичного стола, даті зміни білизни, особливі помітки; у хворих, прикутих до ліжка, під ліжко ставлять індивідуальне судно та сечоприймач;

– приліжкова тумбочка з туалетними речами (зубна щітка, паста, мило, гребінець, одеколон), папір, олівці, книжки тощо; у важкохворих на тумбочці мають стояти поїльник, склянка з розчином для полоскання рота;

– загальний стіл, на який ставлять графин з кип’яченою водою;

– біля кожного ліжка має бути вмонтовані кнопка сигналізації, підведений кисень;

– кімнатний термометр.

Пост медичної сестри – робоче місце палатної медичної сестри, розрахований на обслуговування 25–30 хворих, і розміщується біля палат, щоб усі хворі перебували під постійним наглядом медичної сестри.

Обладнання та устаткування поста медичної сестри:

1. Стіл з висувними шухлядами, що обов’язково замикаються, для збереження історій хвороби, листків лікарських призначень, різних бланків;
2. Спеціальні медичні шафи з пластикового матеріалу для збереження:

а) медикаментів; окремо зберігаються препарати групи «А» (отруйні) та групи «Б» (сильнодіючі), препарати для внутрішнього приймання та для ін’єкцій:

б) медичного інструментарію (пінцетів, корнцангів, ножиць, скальпелів);

в) медичних термометрів;

г) предметів догляду за хворими;

д) дезінфікуючих розчинів;