Багатофакторний експеримент.

2. Організація педагогічного експерименту

Організуючи педагогічне дослідження, неможна забувати, що будь-який експеримент в галузі фізичного виховання і спорту являє собою складне сполучення реалізації наукових інтересів і практичних (навчально-виховних). Для дослідника основним є пошук нових педагогічних закономірностей, але він реалізується в рамках реального педагогічного процесу, з конкретними особами, за навчання, виховання та здоров'я яких несе відповідальність дослідник. Тому проведення педагогічного експерименту повинно відповідати обов'язковому правилу: його зміст і методи ні в якому разі не повинні протирічити загальним принципам навчання та виховання. Наприклад: не можна вивчати методи тренування, які можуть нашкодити здоров'ю спортовців. До проведення педагогічного експерименту необхідно поглиблено вивчити передуючий та сучасний досвід, щодо проблеми дослідження. Попередньо розробляється робоча гіпотеза дослідження, складається план проведення експерименту, описуються методи фіксування всього, що може служити основою для послідуючих висновків. Важливо наперед передбачити обставини, які можуть негативно вплинути на хід експерименту, достовірність отриманих даних, щоб прийняти необхідні заходи для усунення недоліків. Основному експерименту може передувати попередній, з метою "розвідки". В цьому випадку застосовують метод моделювання (у зменшених умовах відтворюють майбутній основний експеримент з дотриманням його головних умов, термінів, контрольних випробувань і ін.). Отримані дані обробляють і оформлюють попередній підсумок, який підтверджує або спростовує робочу гіпотезу дослідження. Така "розвідка" підвищує якість проведення основного експерименту. Для порівняння ефективності різних методів та засобів навчання або тренування необхідно в першу чергу детально описати ці методи і засоби. Описування порівнювальних методів і засобів займає особливе місце в дослідженні, однак вирішальне значення в розробці проблеми має пошук суттєвих зв'язків між методами і засобами навчання та тренування і результатами їх використання. Тому без поглибленого та всебічного аналізу цих взаємозв'язків неможливо розраховувати на формулювання висновків, які суттєво впливають на спортивне тренування.

Особливо важливе значення має перевірка результатів педагогічного експерименту на практиці.

Результати педагогічного експерименту поділяються на часткові та загальні.

Частковий педагогічний результат отримується за рахунок дії одного педагогічного фактору (наприклад: новий метод вивчення рухової дії спричиняє до покращання техніки її виконання). Однак, покращання часткового педагогічного результату тягне за собою покращання загального педагогічного результату (наприклад: за умов підвищення рівня розвитку бистрості (частковий педагогічний результат) покращуються спортивні досягнення (загальний педагогічний результат).

Будь-яких норм тривалості педагогічного експерименту не існує. Вона визначається в кожному конкретному випадку в залежності від завдань дослідження, від складності питань, які вивчаються. На визначення термінів тривалості педагогічного експерименту впливає знання теорії предмету та природи (походження) педагогічного явища, що вивчається (наприклад: наперед можна передбачити, що експеримент спрямований на дослідження нових методів вивчення відносно простих рухів або дій, менше триватиме ніж дослідження методу розвитку рухових якостей). Під час дослідження проблем пов'язаних з тренуванням спортсменів високої кваліфікації, необхідно більше часу ніж із спортсменами "масових" розрядів. Чим нижчий рівень розвитку рухових якостей, тим скоріше можна досягти ефекту від запровадженої методики. Організуючи експеримент за участю школярів або студентів, необхідно враховувати структуру і календарні терміна навчального року. Заплановані терміни експерименту в окремих випадках змінюються в процесі самого дослідження (неможливо абсолютно точно передбачити тривалість експерименту; часто виникає потреба збільшити або зменшити термін експерименту в залежності від точного аналізу результатів, які було отримано. Це дозволяє продовжувати експеримент до того моменту, доки отримані результати набудуть позитивної вірогідності). Будова педагогічного експерименту залежить від його особливостей які притаманні для нього, це: одночасне проведення навчально-тренувальних занять і реєстрація їх ефективності.

Педагогічний експеримент будується за схемою (Рис.):

Рис. Схема педагогічного експерименту

Початкові, проміжні та кінцеві дослідження передбачають отримання визначених показхників за допомогою методів збору поточної інформації, а проведення занять забезпечує реалізацію позначеного навчально-тренувального процесу. Тривалість інтервалів між початковими, проміжними та кінцевими дослідженнями дуже змінюються та залежать від багатьох причин (завдання, методи дослідження, умови організації тощо). В окремих випадках експеримент проводять з інтервалами в 3 - 6 місяців, а суттєвий результат після цього може з'явитись через 6 - 7 місяців. Чим більша варіативність фактору, тим більше число проміжних досліджень необхідно провести, щоб отримати вірогідний результат для педагогічних висновків.

3. Види педагогічних експериментів

В теорії і практиці дослідницької роботи визначились декілька видів педагогічних експериментів (див. табл.3..). У відповідності до мети, яку ставить перед собою дослідник, може бути застосований перетворюючий або констатуючий експеримент.

Перетворюючий експеримент (формуючий, науково-дослідний) передбачає розробку нового в науці і практиці положення у відповідності з виставленою оригінальною гіпотезою.

Констатуючий експеримент (контролюючий, практичний) передбачає перевірку знань про явища та факти, які вже існують в теорії та методиці спортивного тренування, фізичного виховання, змагальної діяльності тощо. Констатуючий експеримент часто застосовують для перевірки дій того або іншого відомого факту, явища для роботи в нових умовах, з іншим контингентом спортсменів або учнів, з представниками інших видів спорту. Необхідність зрівнювати супутні фактори вимагає зміни звичайних умов процесу фізичного виховання. За ступенем змін цих умов експеримент поділяється на природничій, модельний та лабораторний. Природничій експеримент характеризується незначними змінами звичайних умов навчання і

В залежностъ від способу комплектування експериментальних і контрольних груп, за їх кількісним складом, природничій експеримент може проводитись у вигляді експериментальних занять та дослідних уроків (Л.В.Занков, 1962). Експериментальні заняття дозволяють вирішувати завдання дослідження в природничіх умовах навчально-тренувального процесу але меншою кількістю спортсменів. Експериментальні заняття передують дослідним урокам. Дослідні уроки, характеризуються тим, що навчання і виховання відбувається у плані звичайної системи класно-урочних або тренувальних занять з повним складом учнів або спортсменів. В залежності від проінформованості учасників експерименту поділяють на відкриті та закриті. Відкритий експеримент передбачає докладне пояснення завдань та змісту дослідження. Дослідник робить всіх досліджуємих активними і свідомими членами дослідження. Слід враховувати, що реакція учнів на участь в експерименті може бути: нейтральною, активною та пасивною. Закритий експеримент відбувається за умов повної непоінформованості про то, що вони є учасниками дослідження. Модельний експеримент характеризується значними змінами умов фізичного виховання і спортивного тренування, що дозволяє ізолювати вивчаєме явище від другорядних впливів. Наприклад: для запобігання впливу техніки жиму на результат - виконують вправу в положенні лежачі. Лабораторний експеримент характеризується суворою стандартизацією умов, що дозволяє максимально ізолювати учасників дослідження від впливу змінних умов навколишнього середовища. Наприклад: вивчення впливу навантажень на організм спортсмена. Перераховані види експериментів за спрямованістю можуть бути: абсолютні і порівняльні. Абсолютний експеримент застосовується тоді, коли необхідно вивчити стан спортсменів або учнів на даний момент. Абсолютний експеримент може перейти в порівняльний. Порівняльний експеримент застосовується тоді, коли необхідно встановити найбільшу ефективність будь-якого методу навчання, засобу фізичного виховання і спортивного тренування і ін. Всі порівняльні експерименти поділяються відносно логічної схеми доказу гіпотези на: послідовні і паралельні. Послідовний експеримент передбачає доказ гіпотези шляхом порівняння ефективності педагогічного процесу після запровадження в нього нового експериментального фактору з ефективністю педагогічного процесу до його введення в тій самій групі спортсменів або учнів. Послідовні експерименти за способом доказу гіпотези будуються за одною із трьох схем: - єдиної різниці; - супутніх змін; - єдиної подібності. Паралельний експеримент будується за схемою ідентичних груп, яка передбачає організацію двох і більше максимально однакових, парних навчально-тренувальних груп. В одній групі кожної пари застосовується експериментальний метод організації навчально-тренувального або навчально-виховного педагогічного процесу (експериментальна група) в іншій - контрольний метод (контрольна група). Тренувальні і навчальні заняття проводяться одночасно тобто паралельно. За способом доказу гіпотези паралельні експерименти можуть бути: - прямі; - перехресні; - багатофакторні.

Схеми доказу гіпотези.

Схеми доказу гіпотези в послідовному експерименті.

Єдиної різниці

Стан пед. процесу	Педагогічні фактори	Причинні зв’язки	Педагогічний результат
До	Ф1 + Ф2 + …+ Фп		Р1 + Р2 + … + Рп → Рз
Після	ЕФ + Ф2 + … + Фп		ЕР + Р2 + … + Рп → ЕРз

Де,

До – стан педагогічного процесу перед запровадженням експериментального фактору;

Після – стан педагогічного процесу після запровадження в нього експериментального фактору;

Ф1, Ф2 … Фп – різноманітні педагогічні фактори, від яких залежить ефективність навчально-тренувального процесу;

ЕФ – експериментальний фактор, який запроваджується в педагогічний процес у відповідності до гіпотези і доказу його ефективності;

Р1, Р2 … Рп – окремі педагогічні результати (технічна підготовка, фізична підготовка і т.п.), як результат дії педагогічних факторів;

Рз – загальний педагогічний результат (спортивний результат і т.п.);

ЕР – окремий педагогічний результат, як наслідок дії експериментального фактору (ЕФ);

ЕРз – загальний педагогічний результат, як наслідок дії всіх педагогічних факторів, в тому числі і експериментального.

Доказ гіпотези за цією схемою полягає в наступному:

якщо в наслідок зміни одного педагогічного фактору (Ф1 на ЕФ) за умов збереження всіх інших (Ф2 … Фп) змінюється один компонент педагогічного результату (Р1 на ЕР) за умов збереження всіх інших (Р2 … Рп), тоді є підстава передбачати, що перше (запровадження ЕФ) стало причиною зміни другого (в нашому випадку ЕР). Зміна окремого педагогічного ркзультату (ЕР) приводить до зміни загального педагогічного результату (ЕРз) за інших рівних умов.

Супутніх змін

Стан пед. процесу	Педагогічні фактори	Причинні зв’язки	Педагогічний результат
До	Ф1 + Ф2 + …+ Фп		Р1 + Р2 + … + Рп → Рз
Після 1	ЕФ1 + Ф2 + … + Фп		ЕР1 + Р2 + … + Рп →ЕРз1
Після 2	ЕФ2 + Ф2 + … + Фп		ЕР2 + Р2 + … + Рп →ЕРз2
Після 3	ЕФ3 + Ф2 + … + Фп		ЕР3 + Р2 + … + Рп →ЕРз3

Умовні позначення подібні до попередньої схеми. Тільки “Після”, “ЕФ”, “ЕР”, “ЕРз” мають декілька варіантів: 1, 2, 3.

Доказ за цією схемою полягає в наступному:

коли внаслідок послідовної зміни одного педагогічного фактору (Ф1 на ЕФ1, ЕФ2 … ЕФп) за умов збереження всіх інших (Ф2 … Фп) послідовно змінюється один з компонентів педагогічного результату (Р1 на ЕР1, ЕР2 … ЕРп), тоді є підстава стверджувати, що незмінний фактор Фп є причиною постійності результату Рп.

Єдиної подібності

Доказ за цією схемою полягає в наступному:

Коли в наслідок послідовної зміни всіх педагогічних факторів (Ф1, Ф2, Ф3, …, Фп) за умов постійності одного (Фп) послідовно змінюються всі компоненти педагогічного результату (Р1, Р2, Р3, …, Рп), але постійним лишається один результат (Рп), тоді є підстава стверджувати, що той фактор який залишається постійним Фп є причиною постійності результату Фп.

Послідовні експерименти застосовуються в тих випадках, коли група спортсменів або учнів нечисленна та специфічна, коли неможливо утворити аналогічної групи.

Схеми доказу гіпотези в паралельних експериментах

Доказ гіпотези за формальним критерієм Стауффера

В

А Б

Г

Де,

КФ – педагогічний фактор в контрольній групі (спрямований на загальноприйняте педагогічне положення яке є підставою для оцінки ефективності експериментального фактору);

КР – педагогічний результат в контрольній групі як наслідок дії КФ;

Е – критерій збільшення педагогічного результату в наслідок дії експериментального фактору ЕФ;

К – критерій збільшення педагогічного результату в наслідок дії контрольного фактору КФ;

АБ – горизонталь, над якою фіксуються зміни в експериментальній групі, нижче – в контрольній;

ВГ – вертикаль, зліва від якої вказується вихідний стан педагогічного процесу, зправа – кінцевий.

Логічна схема доказу поставленої гіпотези в експерименті з ідентичними групами будується на основі різниці результатів експериментальної і контрольної групи.

В залежності від природи вивчаємого явища критерій доказу може приймати наступний вигляд:

Е › К, гіпотеза приймається тоді, коли зростання педагогічного результату в наслідок дії експериментального фактору буде більшим ніж в наслідок контрольного. Наприклад: спортсмени еспериментальної групи спроможні показати ліпші результати.

Е ‹ К, гіпотеза приймається тоді, коли збільшення педагогічного результату внаслідок дії експериментального фактору менше, ніж в наслідок дії контрольного фактору. Наприклад: число пропусків занять в експериментальній групі стало меншим, ніж в контрольній.

Е = К, гіпотеза не приймається але і не відкидається, тому, що експериментальний і контрольний фактори дають однакові результати.

Поява нового фактору збільшує число способів педагогічного впливу.

Прямий експеримент

Найбільш простий різновид паралельного експерименту. В такому експерименті після серії занять визначають результативність вивчаємих факторів.