Артикуляційна класифікація приголосних.

б) шумні (такі, у яких шум переважає над голосом або голосу взагалі немає) – інші.

4. Шумні в свою чергу бувають:

а) дзвінкі (творяться за допомогою голосу і шуму)

б) глухі (творяться лише за допомогою шуму)

Пари приголосних за дзвінкістю і глухістю:

Дзвінкі б д з ж дз дж ґ г р, л, м, н, в, й,

Глухі п, т, с, ш, ц, ч, к, х, ф

5. За твердістю і м’якістю:

а) м’які (завжди м’який й)

б) пом’якшені (губні, шиплячі, задньоязикові)

в) тверді

У та і нескладові (ў, ĭ): в – [ў], й – [ĭ]:

1. На початку слова перед приголосним: вчора [ўчора], йти [ĭти]

2. В середині слова після голосного перед приголосним: вовк [воўк], потайне[потаĭне]

3. в кінці слова після голосного: склав [склаў],край [краĭ]

Чергування звуків - це зміни у звуковому складі слова. Чергування відбувається при словозміні і при словотворі. Чергування – явище, яке досить характерне для української мови.

Найдавніші чергування голосних:

е – о (нести – носити, везти – возити, брести – бродити, беру – збори)

і – а (лізти – лазити, сідати – садити, різати – вразити)

е – і (пекти – запікати, котити – качати, клонитись – кланятись, скочити – скакати, могти – допомогти)

о, е – і (Києва – Київ, воля – вільний, снопа – сніп, грому – грім)

о, е – о (день – дня, пісок – піску, хлопець – хлопчик, стілець – стільця, темний – тьма)

е – о після шиплячих та й (вечора – вечеря, пшениця – пшоно, шести – шостий, лієчка – лійок)

Чергування приголосних

а) г, к, х - ж, ч, ш – з, ц, с (нога, ніжка, нозі; рука, ручка, руці; вухо, вушко, у вусі)

б) г, ж, з + ськ, ств = зьк, зтв (Волга – волзький, Париж – паризький, Запоріжжя – запорізький, убогий – убозтво, боягуз – боягузтво).

к, ч, ц + ськ, ств = цьк, цтв (юнак – юнацький, юнацтво; читач – читацький, козак – козацтво, молодець – молодецтво, глядач – глядацький, дивак – дивацтво).

х, ш, с + ськ, ств = ськ, ств (чех – чеський, птах – птаство, товариш – товариство, Одеса – одеський)

Однак: студентський, гігантський, людський, заводський, інтелігентський, фашистський, туристський.

При творенні іменників з суфіксом ин від прикметників на цький, ський

в) цьк + ин = ч; ськ + ин = щ (турецький – Туреччина, німецький – Німеччина, вінницький – Вінниччина, прилуцький – Прилуччина, донецький – Донеччина, вояцький – вояччина, одеський – Одещина, черкаський – Черкащина).

Однак: шляхетчина, солдатчина, рекрутчина, Галичина.

При творенні ступенів порівняння прикметників, прислівників:

г) г, ж, з – жч; с – щ (високий – вищий, вузький – вужчий, низький – нижчий, дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, красивий – кращий).

д) у дієсловах кінцеві кореня:

г – ж (могти – можу, стригти – стрижу)

к – ч (плакати – плачу, кликати – кличу)

х – ш (колихати – колишу)

д – дж (ходити – ходжу, водити – воджу)

т – ч ( світити – свічу, летіти – лечу)

з – ж (мазати – мажу, возити – вожу)

с – ш (косити – кошу, просити – прошу)

зд – ждж (їздити – їжджу)

ст – щ (пустити – пущу, мастити – мащу, ростити – рощу)

ж) після губних з'являється л у 1 ос. одн. і 3 ос.мн. (купити - куплю, куплять, любити - люблю, люблять, робити –роблю, роблять, ловити - ловлю, ловлять, ставити - ставлю, ставлять, ломити – ломлю, ломлять, гриміти - гримлю, гримлять, графити - графлю, графлять).

Для української мови невластивим є нагромадження поряд кількох приголосних. В таких випадках відчувається спрощення груп приголосних (один звук випадає).

ждн — тижневий

здн - виїзний

стн - обласний, чесний, корисний, радісний, якісний, заздрісний, доблесний

стл - щасливий, улесливий

рдц - серце

слн —масний, ремісний

стц - місце

скн - тиснути, блиснути

зкн - бризнути

Винятки: хвастливий, пестливий, кістлявий, шістнадцять, контрастний, баластний, форпостний.

Явище спрощення обумовлене милозвучністю української мови.

Чергування у - в, і - й, з - із, з - зі.

1. У, і —між буквами, що позначають приголосні шум і стук, прийшов у пальті; якщо перше слово закінчується на голосний, а друге починається на в, ф сказала у вівторок; на початку речення перед буквами, що позначають приголосні у травах.

2. В, й - між буквами, що позначають голосні у нього в очах; якщоперше слово закінчується на голосний, а друге починається на приголосний (крім в, ф) та й ждуть; прибігла в хату.

Слід казати: він у кімнаті, Петрик учить, у неділю, з одним, зі сходу, зі мною.

Склад - це частина слова, що складається з однієї голосної фонеми або однієї голосної і однієї чи кількох приголосних фонем і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. В залежності від кількості голосних фонем слова бувають одно-, дво-, три- і багатоскладові (сад, вітер, сонячний, вогнегасник, бетонозмішувач). Склад, що закінчується голосною фонемою, - відкритий, а той, що закінчується приголосною фонемою, - закритий; склад, що починається голосною фонемою, - неприкритий, а той, що починається приголосною фонемою, - прикритий. В українській мові існує тенденція до відкритого складу.

Наголос – це посилення голосу на одному із складів. Склад, на який падає наголос, - наголошений. В українській мові наголос не постійний, а вільний (голуб, голубка, голуби). Наголос рухомий, тобто в залежності від зміни форм слова він змінює своє місце, (золото-золотий; весна – весни; робітник - робітники). В українській мові наголос може падати на перший, другий, третій чи останній склад (радість, щасливий, обмолочений, автомобіль). В українській мові наголос силовий.

Приголосні під час вимови зазнають багато змін. Досить поширене в українській мові явище асиміляція.

Асиміляція - це фонетичне явище, при якому один сусідній звук так впливає на другий, що останній уподібнюється до попереднього.

Асиміляція може бути:

- Суміжна і на віддалі (косьба, балалайка)

- Повна і часткова (Вітчизна, просьба)

- Прогресивна і регресивна (молотьба)

- За дзвінкістю і за глухістю (боротьба, розпитати)

- За місцем і способом творення (зжитися, граються)

- За м’якістю (сьогодні, пісня, стіна)

Закономірності асиміляції:

1. глухі перед дзвінкими стають дзвінкими

2. шиплячі перед свистячими – свистячими (ться, шся)

3. свистячі перед шиплячими – шиплячими

4. тверді перед м’якими – м’якими

Для української мови типова і характерна асиміляція регресивна, суміжна, часткова, за дзвінкістю.

Дисиміляція – фонетичне явище, що полягає у розподібненні двох звуків (подібні у чомусь звуки стають різними).

Для української мови характерна дисиміляція щодо способу творення як прогресивна так і регресивна: хто, вищий, пшеничний, вранішній, соняшник, рушник, плести, класти, нести, мести, брести.