VІІІ. ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ.
1.Завершальна стадія У 70-80-х р.р.ХУІІІст. почалася завершальна стадія наступу на автоно-
автономії України. мію України. Після переможного завершення російсько-турецької вій-
ни 1764-1774 рр. Катерина ІІ визнала необхідним назавжди ліквідува-
ти Запорізьку Січ.
2.Зруйнування остан- 4 липня 1775р. російські війська під командуванням генерала П.Текелі
ньої Січі. зайняли і зруйнували останню восьму (Підпільненську) Січ. В Петер-
бург вивезено старі козацькі клейноди, грамоти, знамена.
3.Доля останнього коше- Калнишевського було заслано в Соловецький монастир, де він пере-
вого отамана П.Калнишев- бував в ув’язнені до 1801р. і там же доживав віку (до113р.) після
ського. звільнення. На Соловках його і поховано.
4.На які три галузі розпа- Втікаючи на Дунай козаки там утворили в межах Турецької Османсь-
лося козацтво після остаточ кої імперії Задунайську Січ. Ті, що залишилися на Батьківщині, увійш-
ного зруйнування Запо- ли до складу санкціонованого російським урядом Чорноморського
різкої Січі? козацтва, яке згодом було переселено на Таманський півострів і пе-
ретворено у Кубанське козацьке військо. Решта козаків перейшла у
розряд селян.
5.Закріпачення україн- Розпочалося закріпачення вільного українського селянства.
ського селянства. Царським указом від 3травня 1783р. кріпосне право в Лівобережній
Україні фактично отримало юридичне оформлення і закріплено ука-
зом від 21 квітня 1785р.. Переходи селян були повністю заборонені.
Покріпачені селяни виконували панщину в поміщицьких господар-
ствах, державних і монастирських.
6.Формування українсь- Щоб залучити на свою сторону козацьку старшину і запобігти сепа-
кого дворянства. ратистським настроям Катерина ІІ поширила всі дворянські права
та привілеї на українську старшину. Таким чином, до початку 80-х р.
ХУІІІст. залишки автономного устрою України були ліквідовані.
ІХ. Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці 17-18 ст.
| 1.Становище українських земель під владою речі Посполітої в кінці 17-18ст.. 2. Визвольна боротьба на чолі з С.Палієм. 3. Поширення Гайдамацького руху на Правобережжі. 4.Рух опришків у західноукраїнських землях. 5.Занепад та поділи Речі Посполитої. 6.Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперією. 7. Уніфікація адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Російської імперії | Польща відновлювала на Правобережжі порядки, які існували до повстання Б.Хмельницького. Зростали земельні володіння польських магнатів (40 магнатських родин володіли 80% території Правобережжя), посилювалося соціальне гноблення українського селянства (в деяких маєтках панщина становила 5-6 днів). Відновлювалося переслідування православ'я. У 1699 р. польський сейм скасував на Правобережжі козацький устрій. Козаки були оголошені поза законом, за винятком невеликої кількості, що наймалися на службу до польських магнатів. Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. Повстанці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російськими зусиллями. Петро І пожертвував інтересами населення Правобережжя, щоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. За його наказом участь у боротьбі з повстанцями взяли лівобережні полки І.Мазепи. У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків (від тюркського "гайде" - гнати, чинити свавілля). Серед гайдамаків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив Залізняк - запорозький козак, син селянина-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник І.Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням. Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності. Царський уряд, наляканий розмахом повстання, допоміг Польщі у придушенні. Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам'яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу. В Галичині, Закарпатті, Буковині, в русі опришків, проявився соціальний протест. Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш - з 1738 по 1745 рік. Його порівнюють з Робін Гудом, бо, грабуючи багатих, усе награбоване добро роздавав бідним. Після смерті Довбуша загони опришків очолювали Василь Баюрак, Мирон Штола. Рух опришків був придушений австрійським урядом лише у першій пол. XIX ст. У другій пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибокої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в державному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держави - Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслідок чого польсько-литовська держава припинила своє існування. На долю українських земель прийшлося три поділи Речі Посполитої, які позначилися таким чином: - за першим поділом 1772 р. до Австрії відійшла Галичина; - за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Волинь, Поділля); - за третім поділом 1795 р. до Росії відійшла Волинь (Берестейщина). З переходом Правобережної України під владу Росії тут у 1797 р. було створено Київську, Волинську та Подільську губернії. До Австрійської імперії була приєднана в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів перебувало й Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Австрійська імперія отримала назву Австро-Угорщини. Таким чином, на кін. XVIII ст. українські землі опинилися в складі двох великих імперій - Російської та Австрійської. В історії України почався новий період. У 1802 р. російський уряд ліквідував Малоросійську губернію і натомість створив Чернігівську та Полтавську. Новоросійську губернію було поділено на Катеринославську, Таврійську і Миколаївську (з 1803 р. Херсонську). У 1828 р. вони, а також Бесарабія увійшли до складу Новоросійсько-Бесарабського генерал-губернаторства. У боротьбі з польським визвольним рухом царський уряд у 1832 р. утворив Київське генерал-губернаторство у складі Київської, Волинської і Подільської губерній. Через три роки Слобідсько-Українську губернію було реформовано в Харківську. Отже, підросійська Україна була поділена на дев'ять губерній, які в незмінному вигляді проіснували до початку XX ст. Значна кількість українців компактно проживала поза межами цих губерній у сусідніх повітах Курської, Воронезької, Бєлгородської губерній та на Кубані. |
.
