Характеристика видатків державного бюджету

Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, які спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Видаткова частина державного бюджету, як і його дохідна складова, поділяється на два структурних підрозділи: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду.

Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конкретну мету. Видатки загального фонду фінансуються шляхом залучення коштів, які не мають закріплених джерел фінансового забезпечення.

Для детальнішого з'ясування ролі бюджетних видатків їх можна класифікувати за такими критеріями: 1) за економічною характеристикою; 2) за функціями, що виконує держава; 3) між головними розпорядниками бюджетних коштів; 4) між бюджетними програмами.

За функціональними ознаками видатки Державного бюджету України поділяють на такі групи: 1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3) громадський порядок, безпека та судова влада; 4) економічна діяльність; 5) охорона навколишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне господарство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9) освіта; 10) соціальний захист та соціальне забезпечення. Видатки за функціональною класифікацією визначаються переважно для аналітичної оцінки обсягів фінансування основних функцій держави, для бюджетних узагальнень та цілей статистичного аналізу.

Водночас видатки державного бюджету розподіляють між головними розпорядниками бюджетних коштів та розпорядниками коштів нижчого рівня.

Розпорядники бюджетних коштів — це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків із бюджету. Головним розпорядником бюджетних коштів є бюджетна установа в особі її керівника, якій встановлюються бюджетні призначення, — повноваження, що мають кількісні та часові обмеження і дають змогу надавати бюджетні асигнування. У свою чергу, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є бюджетна установа, яку представляє її керівник, уповноважений отримувати бюджетні асигнування, брати бюджетні зобов'язання та здійснювати платежі з конкретною метою в процесі виконання бюджету. Головними розпорядниками коштів державного бюджету можуть бути органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди, установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом. Цей метод дає змогу оцінити та обрахувати ефективність витрачання бюджетних ресурсів, переносячи акцент із контролю за виконанням зобов'язань на забезпечення ефективності й досягнення конкретних результатів розпорядниками бюджетних коштів. Програмно-цільовий метод складання бюджету — це практика групування різних видів бюджетних видатків в окремі програми так, щоб кожна стаття видатків була закріпле­на за певним видом програми. Як правило, кожна програма — це фіскальне зобов'язання одного головного розпорядника коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду успішності до­сягнення мети програми.

Бюджетним кодексом передбачене здійснення таємних видатків із державного бюджету для забезпечення діяльності окремих органів державної влади або їх структурних підрозділів в інтересах національної безпеки країни. Процедура проведення таємних видатків, порядок обліку, звітності та контролю за їх здійсненням виписана у ст. 31 Кодексу. На відміну від інших видатків, таємні видатки передбачаються у бюджеті без деталізації і широкого обговорення їх доцільності.

У державному бюджеті передбачається резервний фонд бюджету в розмірі до одного відсотка обсягу видатків загального фонду державного бюджету для фінансування непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду державного бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 55 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України має визначатися перелік захищених статей видатків бюджету. Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися у разі скорочення затверджених бюджетних призначень. До захищених статей видатків загального фонду бюджету за економічною структурою, як правило, відносять: 1) оплату праці працівників бюджетних установ; 2) нарахування на заробітну плату; 3) придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів; 4) забезпечення продуктами харчування; 5) виплату відсотків за державним боргом; 6) трансферти населенню; 6) трансферти місцевим бюджетам.

Важливим завданням удосконалення структури видатків є спрямування їх на забезпечення сталого розвитку України та її регіонів.

Близько 15 років тому, після Всесвітньої конференції з пи­тань довкілля в Ріо-де-Жанейро, повсюдного поширення набу­ло нове поняття, яке позначається англійським терміном sustainable development, точний переклад якого російською мовою — "воспроизводящее развитие", а українською — "сталий розвиток". Це такий соціально-економічний розвиток суспільства, управління яким забезпечує передання в спадщину нащадкам усіх компонентів навколишнього природного середовища—джерела невичерпних (відновлюваних) природних ресурсів у стані в жодному разі не гіршому (а, як правило, кращому) за той, що є нині. Також це гранично можливе заощадження вичерпуваних (виснажуваних як у кількісному, так і в якісному розумінні) запасів природних ресурсів. Сталий розвиток потребує максимального відтворення (відновлення) людиною стану свого сере­довища проживання, який погіршується в процесі її діяльності, використання невичерпних природних ресурсів замість вичерпних, ощадливого (бажано безперервно зменшувати) витрачання вичерпних природних ресурсів. Це дало б змогу задовольнити всі потреби в природних ресурсах майбутніх поколінь. Ідеологія такого розвитку здобула загальне визнання у світі, хоча на практиці в Україні, як, утім, і в більшості інших країн колишнього СРСР, вона ще не стала пріоритетним керівництвом до дії. В останніх державних політичних документах, які визначають шляхи подальшого розвитку України, про неї взагалі не згадується.