Соціологія міста –– це одна з найпрактичніших галузевих соціологічних теорій у сучасному суспільстві, однак, разом з тим, це одна з найменш концептуально розвинених галузевих дисциплін у межах сучасної української соціології. Таку розбіжність можемо пояснити широтою теми дослідження: соціологія міста –– об’ємна галузь, яку можна дослідити лише фрагментарно, чим і займаються українські та закордонні дослідники.
На сучасному етапі існує безліч визначень, що пояснюють природу та специфіку міста та міських процесів. За визначенням В. Бєлоусова, місто –– це резервуар культурних та соціальних капіталів [13, с. 223][1]). Класики урбаністичної соціології R. Park (Р. Парк), E. Burgess (Е. Берджес) пояснюють фізичну експансію міста як результат диференціації елементів, що складають соціальну структуру, а саме: переміщення одиниць, груп та ринкових суб’єктів відповідно до місця проживання та професії. Американські соціологи L. Mumford (Л. Мамфорд) [83, с. 11; 4][2]) та K. Devis (К. Девіс) [33] дефініціюють місто як спільноту тривалості, що змінюється у матеріальному, суспільному і культурному середовищі. Л. Мамфорд зазначає, що «місто — це перш за все люди, вулиці виступають лише сценами, на яких розігрується безперервна вистава» [83, с. 11][3]).
У польській соціологічній літературі поширеною є синкретична дефініція M. Malikowski (М. Маліковський) [203, с. 18][4]), який визначає місто як компактну, відокремлену від оточення, індивідуалізовану та врегульовану одиницю, що має сформований центр, заселену людьми, не задіяними у сільськогосподарській діяльності, натомість ця одиниця продукує матеріальні блага, послуги і цінності, а також репродукує свою здатність до праці і суспільного життя, особливо інтенсивно впливає на своє просторове середовище і сама підлягає його впливу [202, c. 24; 203, c. 36][5]).
Російська соціолог та філософ Е. Трубина (Е. Трубіна) зазначає, що в ході фіксації європейською філософією та соціологією масштабних соціальних трансформацій модерності місто «синекдохічно» виступає як найбільш «представницька» частина суспільства, що втілює у собі і проявляє взаємозв’язок індустріалізації та урбанізації, відчуження і нормалізації [132, c. 13][6].
Підсумовуючи вищенаведені визначення, поширені у соціогуманітарних науках, можемо твердити, що сучасне місто охоплює всі етапи людського життя, забезпечує матеріальні й духовні потреби особистості. Міський простір існує не тільки фізично, його можна сприймати у різних вимірах: на рівні соціуму (простір для соціальних відносин), культури (простір, де розгортаються історичні події), історії. Можна сказати, що міський простір упорядковує життя городян, задаючи траекторії їхньої поведінки й життєвого шляху [127, c. 70][7]). У такому контексті логічним виглядає питання про те, чим тоді сільська місцевість відрізняється від міста, адже вище перелічені характеристики можна застосувати і стосовно неї. Л. Мамфорд у статті «What is a City» («Що таке місто») [83, с. 13][8]) зазначає, що «саме в міст більш рішучі людські дії через конфлікт і співпрацю між особами, подіями і групами концентруються і досягають свого вираження у важливих кульмінаційних моментах. Без соціального драматизму, що виникає при концентрації та інтенсифікації групової активності, не залишиться жодної функції міста, яку не могла б виконати (і, власне, не виконує) сільська місцевість» [83, с. 13][9]). Ми ж обираємо для свого дослідження місто не через драматизм, а через значно більш прагматичні дослідницькі міркування –– питання вивчення впливу туристичних практик, через які у подальшому розглядатиметься процес трансформації міського простору, можливе лише у міській місцевості, яка відчуває на собі «туристичні хвилі» значно більшою мірою, ніж сільська місцевість.
Виходячи з важливості такої соціальної локалізації як місто, останнє виступає однією із центральних категорій досліджень у багатьох соціогуманітарних (і не тільки) дисциплінах. Достатньо широкий спектр підходів (згідно з авторським визначенням –– дисциплінарних ракурсів) до вивчення міста пропонує українська дослідниця В. Середа:
–– територіально-поселенський;
–– економічний;
–– містобудівельний;
–– психологічний;
–– історико-культурний;
–– філософсько-методологічний;
–– соціологічний [112, с. 190][10]).
Відповідно, кожен з цих підходів спирається на окрему дисципліну.
Територіально-поселенський підхід (урбаністика) представляє найбільш традиційну типологію міст, що використовується урбаністами (в тому числі соціологами), –– за виробничими функціями і розмірами. У цьому ракурсі можемо виділити декілька основних факторів:
–– геоландшафтний фактор як причина виникнення міст. Сучасні дослідники цього напряму поєднують питання геоландшафтних механізмів з геополітичними особливостями території, соціокультурними характеристиками сучасного ландшафту, соціально-екологічними проблемами сучасного міста, психоментальними особливостями території.
–– соціально-екологічний фактор або аспект території дає можливість подивитись на місто як ареал взаємодії антропогенних і природних елементів середовища; тут йдеться про:
1) співвідношення, концепції і основи взаємодії природних і штучних компонентів середовища;
2) пропорції використання території та її охорона;
3) соціально-естетичний аспект співвідношення елементів середовища;
4) екологічну свідомість (якість життя, спосіб життя).
5) демографічний аспект території дає досліднику можливість порівняння міст за демографічними показниками: щільністю населення, демографічною структурою (статтю, віком, сімейним статусом), професійною структурою, формами зайнятості, структурою і характером відтворення населення, факторами, структурою і формами міграцій.
Економічний підхід до вивчення міста (економіка) дотримується тези про виробничо-економічний фактор появи і розвитку міст, про виробничо-економічні закономірності розселення і територіальної мобільності. Теорії і методики у межах цього ракурсу наступні:
–– типології міст згідно виробничо-економічних функцій: мономісто, поліфункціональні міста, диверсифікаційні центри, «інформаційне місто», фінансовий центр, «глобальне місто»;
–– визначення рангу територіального статусу і зон впливу міста: «метрополітенський центр», «мегаполіс», «місто-супутник»;
–– морфологічна структура міської території: «зони», «сектори», «центри», «мікрорайони».
У межах науки містобудування місто розглядається як:
–– система соціально-функціонального розселення: місце праці, житло, розваги;
–– штучне середовище: сукупність архітектурно-інженерної інфраструктури.
У межах історичного підходу (історія) місто доволі часто розглядається як історичний матеріал, який використовується соціологією, і навпаки. Історія робить акцент на політичних аспектах міського життя. Французькі історики O Thierry (О. Тьері) і F. Guizot (Ф. Гізот) вважають, що виникнення міста –– це зародження нового соціально-політичного ладу. Історія міста –– це історія боротьби буржуазних прошарків з феодальним ладом (станом на ХХІ ст. варто зазначити, що історія міст виступає радше розвитком спільнот та технологій).
Психологічний дисциплінарний підхід (психологія) розглядає місто як простір життєдіяльності, який, відповідно, дає можливість досліджувати «сприйняття», «образ», «установки», «архетипи», «інтерпретації», «конструювання» у міському просторі.
Філософсько-методологічний дисциплінарний підхід (філософія) вміщає у собі два контексти розмірковувань про місто:
–– гносеологічний – обговорення питань, пов’язаних із самим процесом пізнання міста;
–– системний – розгляд міста як системи або ж необхідність системного аналізу міських процесів (наприклад, у проектуванні).
Соціологічний підхід.Як ми вже мали змогу зауважити, попередньо розглянуті підходи попри те, що досліджують окремі аспекти розвитку міст, також частково торкаються і соціологічної проблематики (зокрема, це доволі відчутно у напрямках соціогуманітарного характеру). Різноманітні дисципліни виділяють у місті як об’єкті досліджень лише окремі, «свої» сторони, відповідно, з огляду на цей факт, дослідження в обраній нами галузі є сегментарними та мозаїчними. Багатоаспектність і змінність феномену міста спонукає дослідників до пошуку інтегральної, генералізуючої основи, дисципліни для його визначення та опису –– у цьому контексті йдеться про соціологію як науку, що здатна звести в єдине ціле мозаїчні фрагменти, досліджувані іншими дисциплінами (тут йдеться не про «сакралізацію» соціології як генералізатора положень інших дисциплін, а як про науку, що, спираючись на досвід соціогуманітарних дисциплін, пропонує більш широке, комплексне бачення суспільних процесів).
Можемо визначити декілька суттєвих переваг саме соціології як науки у вивченні міста:
–– соціологія як наукова дисципліна сама виникла в результаті синтезу низки наук, її понятійний апарат найкраще пристосований до методологічного синтезу;
–– соціологія аналізує взаємодію у спільноті, а місто характеризується саме через взаємодію, що витворює особливу спільноту [112, с. 183][11]).
Специфіка соціології у вивчені міських процесів полягає у її комплексному підході, адже, спираючись на досягнення суміжних дисциплін, соціологія міста пропонує огляд формування та функціонування різноманітних міських процесів, починаючи від фізичного планування міського простору, завершуючи ментальними картами міста.
Соціологія міста не виступає єдиним монолітним блоком у соціо-гуманітарних науках. Це означає, що якщо ми говоримо про фрагментарність у питаннях дослідження в межах цієї галузі, йдеться і про мозаїчність чи радше множинність теорій та підходів, що формують цю дисципліну.
Починаючи із ХІХ ст. у межах соціології почали висвітлюватись наступні теми, пов’язані із містом та міськими процесами:
–– що являє собою міський спосіб життя і чи можна говорити про те, що він знаходить свої прояви в усіх містах?
–– чи сприяє міський спосіб життя виникненню нових соціальних групп і варіантів ідентичності?
–– як міське життя впливає на традиційні соціальні відносини, в основі яких лежить повага до власників «вищого» класового, гендерного, кастового чи расового статусу?
–– сприяє чи перешкоджає місто утворенню соціальних зв’язків між людьми різного походження, місця проживання та роду діяльності?
–– у чому полягає сутність історії урбанізації і чому населення концентрується саме у містах і агломераціях міст?
–– які основні риси просторової організації міст і чи породжують різномантітні її варіанти особливі способи соціальної взаємодії?
–– який діагноз можна поставити міським проблемам, таким, як перенаселення, забрудненість, бідність, волоцюжництво, злочинність та розбій?
–– у чому особливість міської політики і її нерівномірних впливів на різних мешканців міста?
Відповіді на усі ці питання за логікою речей повинні міститись у певних теоретичних підходах до вивчення міста. Класифікувати теорії та теоретичні підходи до вивчення міста у межах соціології доволі проблематично. В українській традиції налічуються спроби створення такого роду класифікації (як приклад підручник «Соціологія міста»), однак вони є недостатньо широкими та в основному базуються на двох критеріях: класичні напрямки та сучасні (відносно класичного). У якості більш ширшого прикладу наводимо класифікацію американського дослідника J. Parker (Дж. Паркер) (див. табл. 1.1) [206, с. 119][12]).
Таблиця 1.1 –– Підходи до вивчення міста у межах соціології
| Демографічний підхід | –– Теорія плавильного казана –– Теорія асиміляції –– Теорія «push and pull» факторів |
| Екологічний підхід | –– Теорія розміщення у просторі –– Теорія просторової мобільності |
| Структурно-функціональний підхід | –– Аналіз міста як системи суспільного інституціонального підходу –– Аналіз ролі систем влади –– Теорія масового суспільства –– Теорія функції і дисфункції |
| Культуралістичний підхід | –– Теорія стилю життя –– Гіпотези культурного розрізнення –– Моделі культурних змін |
| Конфліктологічний підхід | –– Марксистська теорія конфлікту –– Зіммелівська теорія конфлікту –– Необіхевіористська теорія конфлікту |
Ця схема ілюструє міждисциплінарність такої галузі, як соціологія міста, однак і вона має свої недоліки. Зокрема, йдеться про плутаність та нагромадження різнорідних підходів, розміщених американським дослідником в межах однієї класифікації, адже він висвітлює низку як міждисциплінарних поглядів на досліджене нами явище, так і внутрішньо соціологічних, разом з тим не надаючи їм спільних критеріїв для розгляду.
Натомість польські дослідники у галузі соціології міста B. Jalowiecki (Б. Яловецький) та M. Szczepanski (М. Щепанський) пропонують іншу класифікацію, див. рис. 1.1.
На цій класифікації ми зупинимось детальніше (див. рис. 1.1).
Отож, яскравими представниками класичного періоду у розробці дисципліни «соціологія міста» виступають K. Marx (К. Маркс) [84, 85], F. Engels(Ф. Енгельс) [159, 160], Ф. Тьонніс [140] Е. Дюркгайм [39, 40], Г. Зіммель [45], М. Вебер [20; 21].
Розробки К. Маркса та Ф. Енгельса, зокрема праці «Das Kapital. Kritik der politischen Ökonomie» («Капітал. Критика політичної економії») [84] та «Der Ursprung der Familie, des Privateigenthums und des Staats» («Походження сімї, приватної власності та держави») [160] знаходяться у царині макро-концепцій.
Рисунок 1.1 –– Класифікація підходів до вивчення міста у межах соціології
Автори розглядали місто в першу чергу як результат історичного процесу економічного розвитку соціальної системи, як місце концентрації виробництва і розподілу суспільної праці. Відповідно, класики марксизму фокусують свою увагу на процесах розвитку виробництва як визначальних, рушійних формах соціальної системи (частиною якої, у свою чергу, виступає місто).
Роль процесу розподілу праці яскраво ілюструє функціоналізм Е. Дюркгайма (макро-соціологічні концепції). У роботі «De la division du travail social» («Про розподіл суспільної праці») французький дослідник зазначає, що «міста завжди походять від потреб, що примушують індивідів постійно знаходитись на максимально близькій відстані один до одного; вони являють собою точки, в яких соціальна маса стискається сильніше, ніж в інших місцях» [39, с. 81][13]). Процес розподілу, диференціації праці Е. Дюркгайм вважає основою функціонування самого суспільства та міста як його територіально-просторової оболонки. Звертаючись до дюркгаймівської концепції механічної та органічної солідарності, де перша притаманна доіндустріальним містам, а друга –– індустріальним, можемо твердити, що автор одним з перших висловив гіпотезу про професійний розподіл праці, який лежить в основі урбанізаційних процесів.
Вищезгаданих дослідників цікавить радше соціально-економічний характер розвитку міських процесів.
Місто як соціокультурну гетерогенність, що створює умови для формування і виокремлення специфічних міських спільнот, які, у свою чергу, різняться символічною й організаційною культурою, характеризують німецькі дослідники Г. Зіммель та М. Вебер – це єдині автори «класичного» періоду, які присвячували місту окремі праці соціологічного характеру.
«The Metropolis and Mental Life» («Великі міста та духовне життя») Г. Зіммеля – одна з перших спроб соціологічного аналізу ментальної складової міста та міського життя. Одна з перших тому, що, на наш погляд, спробу опису та дослідження цієї проблематики здійснив Ф. Тьонніс у всесвітньовідомій праці «Gemeinschaft und Gesellschaft» («Спільнота і суспільство»). Ф. Тьонніс як представник макро-соціологічного підходу у соціології дефініціює дві основні форми організації суспільного життя – Gemeinschaft(спільнота)і Gesellschaft(суспільство). Дослідник у роботі акцентує на ментальних, духовних особливостях та відмінності міста і сільської місцевості, його концепція суспільства ілюструвалась міськими прикладами. На відміну від Ф. Тьонніса, Г. Зіммель у своєму есе аналізує, порівнює між собою маленьке та велике місто. Ключовими поняттями праці дослідника виступають раціоналізм та індивідуалізм як характеристики, притаманні відповідно мешканцям великих й маленьких міст. Уніфікатором у системі раціональних відносин Г. Зіммель вважає гроші. На противагу великому раціоналізованому місту виступає маленьке, індивідуалістичне місто, в основі функціонування якого лежать понижена нервовість та міцні міжособистісні духовні взаємини. В основі міжособистісних взаємин між мешканцями мегаполісу лежить феномен, який Е. Гідденс пізніше назвав «ввічливою неуважністю» –– здатність до поверхневих реакцій.
З такого опису логічно було б запідозрити зіммелівські преференції у плані двох аналізованих ним типів міст. Однак і маленьке місто автор критикує, адже воно відчутно звужує світогляд особистості, її пересування та відносини. Така характеристика ще раз підтверджує певну схожість концепції «gemeinschaft і gesellschaft» Ф. Тьонніса та бачення міста Г. Зіммеля. Зіммелівський мегаполіс по суті своїй відповідає утворенню типу gesellschaft Ф. Тьонніса, тоді як соціальному утворенню маленького міста більше відповідають характеристики спільноти типу gemeinschaft. Важливо наголосити на тому, що Г. Зіммель у своєму есе робить акцент на урбанізмі (життя у межах міста), а не на урбанізаційних процесах (розвиток міських районів). За Г. Зіммелем місто –– це арена боротьби між колективною/масовою культурою, цінності якої було знівельовано за посередництвом грошей, та індивідуальною культурою групи, зорганізованої навколо однієї аксіологічної системи.
М. Вебер (макро-концепції) у праці «The City» («Місто») фактично першим визначив різницю між метафізичним простором міста та фізичними, територіальними його межами. Автор вирізняє два погляди на місто: економічний та політико-адміністративний. Останньому характерна прив’язка до території, адже, на думку класика німецької соціології, у політико-адміністративному сенсі містом може вважатись та територія, яка за своїм економічним значенням не могла б претендувати на таку адміністративну позицію [20]. М. Вебер у своїй праці представляє місто втіленням вже не економічної, але політичної суті соціальної організації. Автономність міста досягається через політику, що проявляє природу міста як «спільноти із особливими політичними та адміністративними інститутами». Тим самим місто виступає частиною історичного процесу, у ході якого суспільство створює інститути, що допомагають йому домінувати як політично, так і економічно. Цей процес Вебер називає інституційною раціоналізацією, а його наслідком –– бюрократичну адміністрацію. Коли вони поєднуються із політикою, виникає національна держава. За логікою умовиводів М. Вебера, місто виступає як емблема загальних історичних процесів територіального домінування і державного будування, так і головним реальним місцем, у якому ці процеси відбуваються.
Екологічний напрямок (Чиказька школа у США). Саме зародження та поява Чиказької школи символізує собою зародження урбаністичної соціології. Особливість напрацювань і основна відмінність від попередньо перелічених розробок класичного періоду полягала у тому, що дослідницькі доробки у галузі соціології міста у межах школи в більшості своїй носили емпіричний характер, використовувались задля вирішення конкретних проблем міста. Дослідники Чиказької школи вивчали:
–– специфіку виникнення урбанізму;
–– існування та визначення зон злочинності;
–– слабкість суспільних інституцій;
–– корупцію влади та ін.
Американські науковці також розглядали місто як результат процесів концентрації, централізації, сегрегації та вторгнення.
Екологічний напрямок містить у собі низку піднапрямків, а саме:
–– урбаністично-екологічний;
–– кримінологічний;
–– соціально-психологічний;
–– прогнозування суспільного життя.
Найбільш відомий з них –– урбаністично-екологічний піднапрямок, представлений доробками таких авторів, як Р. Парк [97, с. 11-18; 205][14]), Е. Берджес [173], Р. Маккензі [201], Л. Вірт [24].
Основним методологічним нововведенням Р. Парка стала соціально-екологічна концепція, в основі якої лежить уявлення про місто як про організм (не слід забувати, що Р. Парк був соціобіологом), у першу чергу біологічний феномен, який крім соціального (культурного) рівня містить також рівень біотичний, що лежить в основі соціального розвитку і визначає саму організацію суспільства.
Спробу адаптації теоретичних напрацювань Р. Парка та надання їм емпіричного характеру здійснив Р. Маккензі. Дослідник намагається віднайти зв'язок між соціальними та просторовими змінами. Також Маккензі категоризує саме поняття соціальної екології, виділяючи у ній:
–– екологічну організацію (просторова структура поселень та інститутів);
–– екологічне домінування (функціональні зв’язки між елементами просторової соціальної структури);
–– екологічну послідовність (часові зміни в екологічній спільноті) [201, c. 40][15]).
На основі цих категорій виникли такі методи емпіричних досліджень міста як зонування, соціальне картографування, опис життя спільноти методом включеного спостереження, біографічний метод, кейс-стаді тощо [115, c. 56][16]).
Послідовник та колега Р. Парка Е. Берждес розглядав міську спільноту як мозаїку різноманітних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територію. Таким чином з’явилась відома зональна теорія Е. Берджеса (вона ж теорія структурування міського простору), що характеризувалась як методологічною, так і практичною новизною, впровадженою у дослідницьких колах Чиказької школи.
Ще одним яскравим представником Чиказької школи є Л. Вірт. У своєму есе «Урбанізм як стиль життя» основну проблему соціології міста дослідник формулює як потребу у виявленні форм суспільного впливу і організації, які виникають у відносно постійних компактних поселеннях, у яких проживає значна кількість гетерогенних індивідів [24]. На основі спостережень, припущень та досліджень Л. Вірт висуває гіпотезу про взаємозв’язок між кількістю, густиною та різнорідністю населення з одного боку, та специфікою життя та взаємодій груп –– з іншого.
Кримінологічний піднапрям Чиказької школи представлений доробками таких авторів, як K. Shau (К. Шау) [155], F. Thrasher (Ф. Трешер) [224], E. Faris (Е. Фаріс) [179]. Ці автори працювали над дослідженням суспільної дезорганізації, вивченням неповного пристосування осіб до життя у місті.
Предмет дослідження піднапрямів соціальної психології та прогнозування суспільного життя був спільним – соціологія суспільних проблем. Дослідники субнапрямків: В. Томас [223] та В. Огборн [93-95].
Підсумовуючи наукову вагу усього напрямку, зазначаємо, що Чиказька школа соціології здійснила низку важливих кроків для розвитку соціології міста, а саме йдеться про:
–– ідентифікацію нової форми культури і способу життя –– урбанізму;
–– трактування міста як природнього складника екзистенції у місці, розташованого територіально;
–– звернення уваги на питання, яким раніше не приділялась увага, а саме: дезорганізація, інтеграція і згуртованість населення.
Логічними послідовниками ідей Чиказької школи виступають представники напрямку суспільної неоекології, яка також поділяється на низку піднапрямків, а саме:
–– аналіз чинників – погляди розміщення суспільних категорій у просторі міста;
–– аналіз суспільних областей [193, с. 94][17]).
Представники першого піднапрямку – Б. Беррі, Д. Кассарда [169] працювали над виокремленням факторів суспільного положення і стратифікації, що розрізняють спільноту мешканців, а також над вивченням кульмінації стратифікаційних особливостей. Представники другого – Е. Шевкі, В. Белл [168] –– над процесами делімітації суспільних областей за допомогою індексації первинних змінних. Загалом сам напрямок виник наприкінці 60 - поч. 70-х рр. ХХ ст., основна його ідея –– визначити, яким чином спільнота організується в процесі адаптації до середовища, що постійно змінюється і реструктурується. Пізніше в центрі наукових інтересів напрямку постала міжміська екологія, яка ставила собі за мету дослідити взаємозалежність та конкуренцію, стосунки домінування та підпорядкування між містами.
Культуралістичний напрям носить на собі відбитки антинатуралізму, який знаходить свій вираз у праці F. Znaniecki (Ф. Знанецький) «Miasto w świadomości jego mieszkańców» («Місто у свідомості його мешканців») (1931). У руслі цього напрямку місто розуміється як суспільна антологія відчуттів, що функціонують в уявленнях мешканців. До уваги беруться також цінності, як витвори культури суспільних груп. Напрямок спирається на ідеї М. Вебера, Г. Зіммеля, Л. Вірта.
Дослідники М. Юнг, П. Вільмотт у межах цього напрямку працювали над соціологією локальних спільностей. У праці «Family and Kinship in East London» («Сім’я та спорідненість у Східному Лондоні)» [230] автори розкривають проблему зміни та адаптації у спільнотах великих міст. Інший дослідник, O. Левіс, розробляв соціологію андеркласу. У книзі «Five families. Mexican Case Studies in the Culture of Poverty» («П’ять сімей. Мексиканське кейс-стаді культури бідності») [196], він аналізує процес і умови утворення культури бідності. Дослідник A. Rapoport (А. Рапопорт) досліджує питання простору міста у контексті архітектури. У праці «Human Aspects of Urban Form» («Людські обличчя міських форм») автор представляє аналіз культури і особистості як категорій –– посередників в процесі уявлення простору [212]. Ще один дослідник напрямку – Дж. Портеус –– працював у руслі соціології соціальності та соціології простору. У праці «Enviroment and Behavior» («Зовнішнє середовище та поведінка») (1977) автор досліджує поведінку індивідів, суспільства і спільнот у міському просторі, а також процеси уявлення та індексації простору [209]. A. Strauss (А. Страусс) і K. Lynch (К. Лінч) паралельно працюють у напрямку соціології та антропології простору. А. Страусс у праці «Images of the American City» («Зображення американського міста») (1961) [222] подає аналіз культурних та суспільних образів міста. К. Лінч у роботі «The Image of the City» («Зображення міста») (1960) [199] аналізує обумовлені культурою процеси творення і структуру образу міста. Дослідники P. Gould (П. Гоулд) і R. White (Р. Вайт), працюючи у руслі антропології простору у праці «Mental Maps» («Ментальні карти») (1974) [187], представляють аналіз процесу творення ментальних уявлень (карт) простору і міста, обумовлених через культуру та стиль життя.
Структуралістичний напрям. У межах цього напрямку польські дослідники виділяють декілька шкіл та теорій:
–– теорія обігу капіталу і класової акумуляції;
–– нова соціологія міста
–– регуляційна школа
–– каліфорнійська школа;
–– теорія нерівномірного розвитку;
–– теорія глобальних міст;
–– теорія дуалізації.
Теорія обігу капіталу і класової акумуляції представлена у роботах D. Harvey (Д. Харві) «The Limits of Capital» («Ліміти капіталу») (1982) [189] і «The Condition of Postmodernity» («Умови постмодерніті») (1989) [191]. Автор, натхненний працями у дусі структурального неомарксизму А. Лефевра, у своїх роботах розглядає:
–– процес концентрації або циркуляції капіталу;
–– протиріччя між диспонентами капіталу та спільнотами мешканців, що набувають форм класового конфлікту на тлі різниці інтересів, які виникають у зв’язку із якістю умов проживання;
–– процес творення матеріального міського середовища у такий спосіб, що міг би слугувати циркуляції капіталу, продукції та попиту;
–– можливості отримання користі з міських інвестицій у форматі класово-монополістичної ренти.
Очевидно, що Д. Харві у своїх працях значну увагу приділяє капіталістичним основам формування міст. Ключовим дослідницьким питанням для нього виступає пошук причин, через які міста стають збудниками соціальних конфліктів. Також автор вводить у науковий обіг поняття урбанізації капіталу, яке він доволі часто вживає, не даючи, однак, конкретного його визначення.
У підсумку можемо констатувати, що Д. Харві акцентує увагу на тому, що міська структура визначає пошук найбільшої вигоди для капіталу, а також на процесі боротьби різних власників, суспільних і громадських інституцій за панування і управління у місті [148; 190].
Школа під назвою нова соціологія міста так само базована на праці Д. Харві — «Social Justice and the City» («Соціальна справедливість і місто») (1973) [188]. Ця школа мало відрізняється від попередньої, в основі дослідження лежать процеси продукції, обігу капіталу, класово обумовлений поділ міського простору.
Регуляційна школа. В основі школи погляди структурального неомарксизму. Представниця школи – C. Boyer (К. Бойер) у праці «Dreaming the Rational City» («Уявляючи раціональне місто») (1983) [172] розглядає стосунки між трьома основними областями: капітал, робота і політична влада, а також процес переходу від режиму акумуляції і способів регуляції, тобто фордизму, до вимог акумуляції і способів дерегуляції –– пост фордизму.
Каліфорнійська школа так само вибудувана на засадах структурального неомарксизму. Представники: D. Gordon (Д. Гордон), М. Storper (М. Сторпер). Автори у своїх творчих доробках представляють широке, міждисциплінарне дослідження стану сучасних міст, урбанізованого суспільства і процесів інтеграції простору крізь призму системних та структурних, політичних, економічних і суспільних утворень.
Конфліктологічний підрозділ каліфорнійської школи представлений працями Д. Гордона; зокрема, йдеться про його працю «Class struggle and the stages of urban development» («Класова боротьба та етапи розвитку міста») [184]. Методологічний напрямок –– структуральний неомарксизм, акцентує увагу на сучасних формах класових протистоянь. Дослідник висуває думку про те, що протиріччя класових інтересів виступає головним чинником змін у міському просторі.
Теорія локалізації як піднапрямок каліфорнійської школи вибудувана на парадигмі структурального неомарксизму як підґрунтя робітничої теорії локалізації. Піднапрямок представлений такими дослідниками як M. Storper (М. Сторпер), R. Walker (Р. Волкер) у праці «The theory of labor and the theory of location» («Теорія праці і теорія локалізації») [221]. У цій роботі автори напрацьовують питання політичної мобілізації або демобілізації трудового колективу як найважливішого чинника локалізації інвестиції.
Ринковий підрозділ каліфорнійської школи ґрунтується на засадах структурального неомарксизму, збагаченого елементами критичної перспективи як основи теорії машини зростання. Автори, що працюють у рамках піднапрямку: J. Logan (Дж. Логан) та H. Molotch (Х. Молох) у праці «Urban Fortunes» («Міські випадки») [197] розкривають питання інтересів капіталу як основного чинника формування структури простору міст. У роботі також розкривається зміст терміну «машина зростання», який розуміється як механізм розуміння зиску на будівельному ринку через капітал, чому сприяє міська влада, шукаючи можливості розширення податкової бази [197].
Теорія нерівномірного розвитку базується на теорії модернізації. Йдеться про капіталістичний розвиток, що спирається на новий, міжнародний поділ праці. Дослідники M. Smith (М. Сміт), J. Feagin (Д. Фагін) працювали над питаннями об’єктивації у економічно-просторовій та суспільній базі суспільних систем і урбаністичних процесів акумуляції, конкуренції, експлуатації і реструктурації [217].
Теорія глобальних міст базується на теорії глобалізації і модернізації. S. Sassen (С. Сассен) у праці «Cities in a World Economy» («Міста у світовій економіці») (1994) розкриває питання інтеграції глобальних ринків, операції капіталу і його вираз в центральних місцях [213; 27].
Теорія дуалізації базується на критичній перспективі. Автори: A. Portes (А Портес), M. Castells (М. Кастельс), L. Benton (Л. Бентон). Їхня грунтовна праця –– «The Informal Economy» («Неформальна економіка») [210], у ній розкривається питання поглиблення відкритості економічних і культурних кордонів авансуючими (верхніми) і маргінальними (нижніми) верствами суспільної структури міст [210]. У межах цієї теорії варто детальніше зупинитись на наукових доробках М. Кастельса. Іспанський теоретик починав свою наукову роботу із вивчення проблем урбанізації і соціальної структури сучасного міста. У статті «Міське питання» дослідник аналізує фундаментальні зміни, що відбулися у капіталістичній системі. На його думку, основна функція міста ––– економічна. Місто –– це місце споживання товарів і послуг, необхідних для підтримки життєдіяльності й ефективної роботи, а також місце відтворення робочої сили капіталістичного суспільства. Одночасно місто стає показником основного протиріччя капіталістичної системи – протистояння між максимізацією прибутків і намаганням скоротити витрати, пов’язані з організацією праці [174; 54, с. 38].
Нові течії у соціології міста представлені у працях наступних авторів: M. Gottdiener (М. Готдінер), R. Hutchison (Р. Хатчісон). Автори, спираючись на засади критичної перспективи та теорії культури, у праці «The New urban sociology» («Нова міська соціологія») (2000) розкривають синкретичне співвідношення економічних та політичних аспектів із суспільними і культурними [185; 186].
Інший дослідник ––– W. Flanagan (В. Фленеган), використовуючи здобутки критичної перспективи та елементи функціоналізму у праці «Urban Socioloigy. Images and Structure» («Міська соціологія. Зображення і структура») (1990), без огляду на ідеологічну відмінність між структуралістичним і культуралістичним підходами, ілюструє зв’язки в межах однієї перспективи [181, c. 101-102].
Однак до вищенаведених класифікацій не увійшли доробки дослідників ще одного знаного напрямку розробок соціології міста, а саме –– йдеться про Лос-Анжелеську школу дослідження міських процесів. Яскравим представником школи є M. Devis (М. Девіс). Дослідник у праці «City of Quartz» («Місто кварцу») досліджує місто і як фізичне, і як уявне місце, у якому гра національних і міжнародних політичних сил та економічних тенденцій відбувається на фоні расових та класових відносин (проблема школи полягає у тому, що, як і у випадку чиказької школи, умовиводи здійснювались на прикладі одного конкретно взятого міста) [33, с. 49]. Цей напрямок багато у чому перетинається із інтересами Чиказької школи, однак російська соціолог та філософ Е. Трубіна наводить низку відмінностей у підходах цих шкіл:
–– якщо представники Чиказької школи будували свою дослідницьку стратегію на постулаті моноцентричності міста, то лос-анжелеські теоретики бачать у своєму місті модель поліцентричного розвитку;
–– якщо для представників Чиказької школи принциповим був центр, то для лос-анджелесців – периферія;
–– перші сповідували ідеологію об’єктивного наукового дослідження, такого, що свідомо переважає по глибині проникнення в предмет випадкових спостережень та досвіду самих городян, то у другому випадку дослідники зовсім не претендують на те, щоб «перекрити» об’єктивністю і глибиною своїх пошуків будь - які інші спостереження;
–– якщо представники Чиказької школи цікавились матеріальним, соціальним та вимірюваним, то представники Лос-Анджелеської школи будують свій аналіз на тезі про те, що соціальне та політичне уявне по зростаючій стає матеріальною силою, втілюючись у нових міських проектах;
–– якщо чиказьці були відносно байдужі до дій влади, то у теоретиків з Лос-Анджелеса, особливо у М. Девіса, її дії часто виступають об’єктом аналізу;
–– якщо в текстах перших поетика «насичених» описів нечасто (і не рефлексивно) проникала у соціологічні студії, то у текстах інших журналістський репортаж з місця події поєднується із аналізом художньої літератури, екскурсами до основ урбаністики;
–– якщо чиказьці окреслювали портрет/профіль класичного індустріального міста, то лос-анджелеські дослідники робили акцент на реструктуруванні, деіндустріалізації і реіндустріалізації міст, зокрема ріст індустрії розваг;
–– якщо чиказьці дотримувались схеми лінійної еволюції, то лос-анжелесці виступають прихильниками нелінійного бачення розвитку міста, що являє собою своєрідне поле можливостей, в якому розвиток однієї частини в результаті капіталовкладень ніяк не відбивається на розвитку іншої частини
[1]) [13] Бєлоусов В. Повсякденність як механізм міської інституціоналізації / Віктор Бєлоусов // Нова парадигма. Журнал наукових праць. –– 2004. –– Вип. 38. –– С. 223-230.
[2]) [83] Мамфорд Л. Що таке місто / Льюіс Мамфорд // Анатомія міста Київ. Урбаністичні студії. –– К.:Смолоскип, 2012. –– С. 10-14.
[3]) Там само
[4]) [203] Malikowski M. Socjologiczne badanie miasta. Problemy pojeciowe, teoretyczne i metodologiczne / Mariann Malikowski. –– Rzeszow: Wydawnictwo Wyzsej Szkoly Pedagogicnej, 1992. — 340 p.
[5]) [202] Majer A. Sociologia i przestrzen miejska / Andzej Majer. –– Warszawa: Wudawnictwo Naykowe PWN SA, 2010. — 485 p.
[203] Malikowski M. Socjologiczne badanie miasta. Problemy pojeciowe, teoretyczne i metodologiczne / Mariann Malikowski. –– Rzeszow: Wydawnictwo Wyzsej Szkoly Pedagogicnej, 1992. — 340 p.
[6]) [132] Трубина Е. Г. Город в теории: опыты осмысления пространства / Елена ГермановнаТурбина. –– М.: Новое литературное обозрение, 2011. –– 520 с.
[7]) [127] Стрельнікова А. В. Методичні підходи до вивчення міського простору / А. В. Стрельнікова // Соціологія міста: навчальний посібник / Л. В. Малес, В. В. Середа, М. О. Соболевська, Ю. Г. Сорока та ін.; за заг. ред. О. К. Міхеєвої. –– Донецьк: ДонДУУ, 2010. –– 340 с.
[8]) [83] Мамфорд Л. Що таке місто / Льюіс Мамфорд // Анатомія міста Київ. Урбаністичні студії. –– К.:Смолоскип, 2012. –– С. 10-14.
[9]) Там само
[10]) [112] Середа В. В Аналіз процесів символічного маркування міського простору на прикладі політики пам’яті м. Львова / В. В. Середа // Соціологія міста: навчальний посібник / Л. В. Малес, В. В. Середа, М. О. Соболевська, Ю. Г. Сорока та ін.; за заг. ред. О. К. Міхеєвої. –– Донецьк: ДонДУУ, 2010. –– 340 с.
[11]) [112] Середа В. В Аналіз процесів символічного маркування міського простору на прикладі політики пам’яті м. Львова / В. В. Середа // Соціологія міста: навчальний посібник / Л. В. Малес, В. В. Середа, М. О. Соболевська, Ю. Г. Сорока та ін.; за заг. ред. О. К. Міхеєвої. –– Донецьк: ДонДУУ, 2010. –– 340 с.
[12]) [206] Parker J. Principles of Urban Sociology / James Parker. — Washington: Washington University Press of America, 1982. — 309 p.
[13]) [39] Дюркгайм Э. О разделении общественного труда. Метод в социологии / Э. Дюркгайм. –– М.: Наука, 1990. –– 575 с.
[14]) [97] Парк Р. Городское сообщество как пространственная конфигурация и моральный порядок / Р. Парк // Социологическое обозрение. –– 2006. –– Т.5. — С. 11-18.
[15]) [201] MacKenzie R. The rise of Metropolitan Communities / Robert MacKenzie // Cities and Society. The revised Readerin Urban Sociology, wud 2, Glencoe: FreePress, 1957. — P. 40-67.
[16]) [115] Соболевська М.О. Основні соціологічні концепції міста // Соціологія міста: навчальний посібник / Л. В. Малес, В. В. Середа, М. О. Соболевська, Ю. Г. Сорока та ін.; за заг. ред. О. К. Міхеєвої. — Донецьк: ДонДУУ, 2010. — 340 с.
[17]) [193] Jalowiecki B. Miasto I przestrzen w perspectywie socjologicznej / B. Jalowiecki M. Szczepanski. — Warszawa: Wydawnictwo Naykove Scholar, 2002. –– 320 s.
