Принципи побудови психологічного дослідження.

Принцип об'єктивності психологічного дослідження вирішує проблему співвідношення об'єктивного та суб'єктивного компонентів у науковому пізнанні та обмежує простір тлумачень змісту предмета дослідження. Індивідуальний світ "Я" людини, взятий у сукупності його психологічних проявів як предмет психології, виступає об'єктивним явищем світу, самостійним, цілісним та завершеним у своїй сутності. Існування даного явища розгортається одночасно у декількох змістових просторах: індивідуальному, соціальному, феноменологічному, природному та ін. З цим пов'язана складність визначень природи предмета психології, яка є багатозмістовною.

Принцип багатомірного та багаторівневого існування предмета психології представляє в узагальненому вигляді стратегію психологічного дослідження як такого, а також зумовлює спорідненість та завершеність наукових тлумачень сутності предмета дослідження. Визначення сутності предмета можуть стосуватися різних рівнів його існування, однак усі вони перебуватимуть у певній ієрархії, залежно від змістової ієрархії самих рівнів існування даного явища. Пізнавальний процес сутності предмета може здійснюватися як послідовне осягнення кожного з можливих рівнів його існування, одного з них або окремої їх сукупності. Відповідно кожному з досліджуваних рівнів будується пояснювальна модель сутності предмета, обираються методи дослідження, аналізу та тлумачення. Однак загальне визначення предмета дається з урахуванням усіх можливих тлумачень його сутності. Тим самим процес психологічного дослідження постає як багатомірне та багаторівневе явище, в якому пізнавальні та перетворюючі дії здійснюються в різних змістових площинах та шарах, об'єднаних між собою "вектором сутності" досліджуваного явища..

Принцип дослідження психологічних явищ у їхньому розвитку, або принцип розвитку, визначає методичну основу будь-якого психологічного дослідження і грунтується на розумінні природи індивідуального світу "Я" особистості (предмета психології) як динамічного явища, що постійно перебуває у стані руху, зміни або очікування цієї зміни. Принцип розвитку дає змогу визначити змістовий баланс між такими характеристиками існування досліджуваного явища, як простір, час та рух, а також методичні підходи в організації дослідження. Психологічне явище розглядається в кожний окремий момент його теперішнього існування як таке, що поєднує в собі елементи минулого, теперішнього та майбутнього, а тому відтворює закономірності освоєння часу свого життя (реальної, дійсної форми існування психічного) в кожному з окремих його моментів. Психологічне дослідження предмета може здійснюватися пролонговано, тобто пізнавальні та перетворюючі дії психолога реалізуються протягом визначеного проміжку часу, а всі дані цієї розтягненої в часі взаємодії чітко фіксуються, а потім аналізуються з урахуванням умов проведеного дослідження. Психологічне дослідження може відбуватися з метою вивчення окремого зрізу існування психологічного явища з елементами проекції його змісту в моменти минулого або майбутнього. Проте констатація існуючого змісту явища на момент дослідження теж є важливою та має цінний дослідницький зміст.

Принцип творчої самодіяльності вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального світу "Я" людини (предмета психології) та змістовий напрям динаміки психологічних явищ, які в кожному конкретному дослідженні виступають у своєму специфічному змісті, але сутнісно відображають цілісну "картину" предмета психології як цілого. Психологічне дослідження організується як процес виявлення, констатації або ініціації акту творчої самодіяльності особистості — рушійної сили (умови процесу та результату водночас) становлення особистості суб'єктом свого життя, суб'єктом формування неповторного світу свого "Я".

Принцип організації формуючих та розвиваючих психологічних впливів у процесі взаємодії психолога з предметом свого дослідження визначає необхідний та очікуваний ефект, результат цієї взаємодії. Психологічний зміст "впливу" як механізму здійснення пізнавальної або перетворюючої діяльності психолога полягає в активації реальних, дійсних станів предмета та наданні йому інтенції зміни, розвитку, перетворення. Психологічну структуру "впливу" слід розглядати на декількох рівнях: 1) у системі "предмет відносно самого себе", де під впливом розуміють умову, процес та результат існування даного явища як самостійного сутнього; 2) в системі "психолог — предмет", де вплив постає як змістовий простір, характер та результат професійної взаємодії психолога з предметом своїх дій; 3) у системі "психолог відносно самого себе" вплив означає індивідуально-психологічний, професійний та культурно-історичний план розгортання різнорівневої взаємодії особистості психолога зі світом психологічних явищ у цілому, а також з кожним конкретним явищем, яке виступатиме предметом пізнавальних та перетворюючих дій психолога, взаємодії, різнорівневий ефект якої спрямований до власного "Я" психолога.