Виникнення конфліктів та стратегії реагування у конфліктній ситуації

Семінар 2

(2 год)

1. Виникнення конфліктів. Стратегії реагування (захисні механізми; боротьба, ухиляння, діалог)

 

 

відповідноз уявленнями класичного психоаналізу, в цьому випадку в психіці людиниі виникають ті несвідомі конфлікти, які, впливаючи на мотивацію,починають керувати його поведінкою [4].

До захисним механізмам особистості, що забезпечують охорону психіки здопомогою несвідомих психічних процесів, в класичному психоаналізівідносяться: сублімація, заміщення, витіснення, регресія, проекція,раціоналізація, реактивне утворення, ідентифікація і фіксація поведінки. А.Фрейд доповнила цей перелік наступними захисними механізмами: ізоляція(Відсторонюється асоціативні зв'язки у разі усвідомлення небезпеки); компроміс(Забезпечує лише часткову реалізацію хворобливих імпульсів); запереченняреальності...

(игнорирующее існування загрозливих зовнішніх факторів); зсув(Заменяющее різкі і важкі тенденції менш різкими і важкими); знищення(Ліквідують попередній акт здійсненням наступного); формуванняреакції (забезпечує перебільшення протилежної тенденції) [5]. Сучасні автори ще більшерозширюють уявлення про захисні механізми, додаючи до них аскетизм,інтелектуалізацію, девальвацію та ін

Однією з провідних форм несвідомого догляду людину від проблем інеобхідності їх вирішення є витіснення.

1. Універсальної реакцією людини на виникаючі протиріччя, роздвоєність, дезінтеграцію (як у самому собі, так і у відносинах з іншими людьми) є прагнення подолати цю дисгармонію. Здорова людина наділений прагненням до подолання протиріч, що виникають як у його внутрішньому світі, так і в просторі його життєвої ситуації, що включає світ відносин зі значимими для нього іншими людьми.

2. Принциповими альтернативами реагування людини на виникають у нього протиріччя (з самим собою чи іншими людьми) є догляд (уникнення), придушення (В«боротьбаВ») і діалог.

3. Відхід ві...д конфлікту може мати свідомий чи несвідомий характер. В«ЗахиснийВ» відхід від конфлікту часто протікає у формі В«внутрішньої роботи В»по переінтерпретації проблеми, в результаті чого вона перестає сприйматися як конфлікт, що вимагає рішення. Хоча відхід від конфлікту, здійснюваний в результаті перегляду ситуації, може мати і раціональний характер, в цілому він розцінюється як неконструктивна форма реагування на конфлікти.

4. В «БоротьбаВ» з самим собою або іншою людиною є спробою вирішити внутрішньо-або міжособистісне протиріччя з допомогою придушення однієї зі сторін конфлікту іншій. Для повсякденної свідомості характерна інтерпретація поняття В«конфліктВ» в термінах В«боротьбиВ» з її об'ємним синонімічним поруч.

5. Стратегії, що використовуються з метою пошуку оптимального рішення проблеми, вироблення точки зору, що інтегрує протистоять позиції, або компромісу, їх примирного, можуть бути об'єднані збірним поняттям діалогу. Поняття діалогу розглядається нами як найбільш релевантне для опису тієї внутрішньої чи зовнішньої В«роботиВ», яка є однією з форм подолання протиріччя, що лежить в основі конфлікту людини з самим собою або з іншими людьми.

Виникнення конфлікту передбачає не тільки сприйняття іусвідомлення протистояння, протиріччя, що виникає у взаємодії з самимсобою або з іншими людьми, але й розвиток активності, спрямованої наподолання цього протиріччя.

Л. Китаєв-Смик визначив, що у разі виникнення стресу поведінка може змінюватися у двох напрямках:

1) активізації поведінкового реагування;

2) пасивного поведінкового реагування.

Л. Куликов визначив, що у спрямованості адаптаційного процесу при стресі може домінувати:

1) протидія;

2) пристосування;

3) ухиляння від стресового впливу.

Терміни, якими послуговуються науковці, описуючи стратегії реагування на конфліктні ситуації, різняться, однак за ними стоять одні й ті самі принципові альтернативи реагування людини на конфлікти, які виникають із самим собою та іншими людьми.

Н.В. Гришина, описуючи стратегії реагування, користується такими термінами:

1) уникання (відхід) від конфліктної взаємодії інтерпретується як уникання, ігнорування конфлікту;

2) "боротьба" з партнером або із собою - спроба пригнітити конфлікт;

3) діалог - поєднує стратегії пошуку подолання конфлікту за допомогою оптимальної альтернативи його розв'язання, інтеграції протилежних позицій або досягнення компромісу між ними.

Дж. Рубін та його колеги також виділяють три можливі стратегії поведінки у конфлікті:

1) стратегія суперництва: передбачає будь-які спроби врегулювати конфлікт на умовах однієї сторони без урахування інтересів іншої;

2) стратегія вирішення проблеми: передбачає докладання зусиль з метою з'ясування проблем, які розділяють сторони, розроблення та прийняття взаємовигідного рішення: сторони не відмовляються від власних домагань, а намагаються примирити їх із домаганнями одна одної;

3) стратегія поступок: одна сторона знижує свої домагання, але це не означає повної капітуляції: поступки можуть мати частковий характер.

Вони зазначають, що вибір однієї із стратегій знижує імовірність застосування іншої. Хоча іноді доводиться ці стратегії комбінувати, вони не можуть бути повністю сумісними з трьох причин:

1) вони є альтернативними засобами досягнення однієї і тієї самої мети - досягнення згоди з іншою стороною;

2) вони вимагають певної психологічної орієнтації;

3) обрана стратегія часто створює у сторони неправильне уявлення про іншу: стратегія поступок може викликати в іншої сторони ілюзію слабкості опонента, стратегія суперництва може підірвати довіру до нього.

Загальні стратегії проявляються у конкретних стилях поведінки, які особистість застосовує у ході перебігу конфлікту.

Найбільш універсальним є опис стилів поведінки у конфліктних ситуаціях, запропонований У. Томасом:

1) суперництво (конкуренція, домінування, боротьба, напористість);

2) уникання (ухиляння, відхід);

3) поступливість (пристосування);

4) співробітництво (кооперація, інтеграція);

5) компроміс.

 

2. Конфліктна взаємодія (мотиви і цілі учасників, моделі розвитку міжособистісної конфліктної ситуації);

Мотиви та цілі учасників взаємодії Як уже зазначалося, конфлікт є біполярним явищем. У динаміці конфлікту його біполярність виявляється у наявності щонайменше двох сторін, між якими відбувається взаємодія. При цьому дії цих сторін мають бути спрямовані одна на одну. Вони узгоджуються в процесі перебігу конфлікту і координуються залежно від того, як саме він протікає. Тобто сторони конфлікту регулюють його перебіг. Важливою психологічною стороною конфліктної ситуації є прагнення сторін, які, однак, мало описані у психологічній літературі. Характеризуючи конфлікт, дослідники наголошують насамперед на тому, що у ньому наявне значне емоційне напруження, пов'язане з певними проблемами. Мотив - це спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб суб'єкта, сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість. Якщо говорити про конфлікти, то у ньому мотив є спонуканням до вступу в конфлікт. Доволі часто у конфліктній взаємодії складно виявити справжні мотиви його учасників. Опоненти приховують свої мотиви, демонструючи лише мотиви участі у конфлікті. Однак ці мотиви можуть суттєво відрізнятися від тих, якими насправді керуються учасники конфлікту. Активність викликається потребами, які визначаються як стан суб'єкта, який полягає у наявності нужди у певних ресурсах - матеріальних чи духовних, які необхідні для існування та розвитку. Виділені нами вище потреби (у безпеці, визнанні, належності і т.д.) властиві не лише окремим індивідам, а й соціальним групам, спільнотам і навіть державі. Зазвичай поведінка учасників конфліктної ситуації спрямована на те, щоб задовольнити певні інтереси. Інтереси є усвідомленими потребами, які забезпечують спрямованість на об'єкт конфлікту і сприяють реалізації конфліктної поведінки індивіда. Близькими до інтересів є також і цінності, які особистість може обстоювати у конфлікті: істинність ідеї, справедливість прийнятого рішення, почуття власної гідності, честі, самооцінка. Мотиви особистості часто зумовлюються наявною ситуацією взаємодії. Також нестабільність у сучасному українському суспільстві формує певну громадську думку, яка, опосередковуючись у свідомості людей через їхні потреби та інтереси, відображається у вчинках конкретних людей і груп. Мотиви учасників взаємодії конкретизуються у їхніх цілях. Ціль - це усвідомлений образ передбачуваного результату, на який спрямована дія людини. У конфлікті ціллю людини є її уявлення про кінцевий результат конфлікту. Оскільки ціль завжди є усвідомленою, то варто розділяти мотиви-цілі та просто мотиви, коли учасник конфлікту не ставить перед собою певної усвідомленої мети. Н.В. Гришина вважає, що учасник конфлікту прагне до того, щоб подолати суперечність, однак навряд чи стане формулювати свої цілі саме у такій системі уявлень. У широкому розумінні цілі людини - це головні, спрямовувальні фактори, які визначають її спосіб життя, вибір тих чи інших ситуацій, надання переваги одним можливостям у порівнянні з іншими. Конфлікт є ситуацією загострення суперечностей, яка спонукає індивіда до активності, спрямованої на подолання суперечності. А відтак можна стверджувати, що ціллю учасника конфлікту є зміна ситуації у сприятливий для себе бік: "зробити по-моєму", "прийняти рішення", "отримати перевагу", "домовитися", "узгодити позиції" і т.п. Цілі у конфлікті можуть бути стратегічного або тактичного характеру. Оскільки основною ціллю можна вважати прагнення оволодіти предметом конфлікту, то цю ціль можна вважати стратегічною і їй будуть підпорядковані тактичні цілі. Однак у процесі конфлікту така ціль може бути змінена на іншу, коли у опонентів виникає бажання завдати максимальної шкоди один одному або, навпаки - зберегти гарні стосунки з іншою стороною. Фактично ж у конфлікті можна виділити три групи цілей: 1. Цілі, пов'язані з предметною стороною конфлікту, за якими стоять мотиви отримання бажаного результату. 2. Цілі учасників, пов'язані із соціальними аспектами конфлікту (взаємини між учасниками конфлікту). 3. Цілі учасників конфлікту, пов'язані із психологічною потребою в обгрунтуванні своєї позиції та своїх дій для себе та для інших людей. Якщо людина діє у присутності інших, у неї виникає два протилежні змістові пласти: - "зміст для себе"; - "зміст для інших". "Зміст для себе" не вимагає додаткових обґрунтувань і мотивувань, окрім того предмета, на який спрямована активність індивіда, або проблеми, задля розв'язання якої він виконує певні дії. Виконання вимог "змісту для інших" передбачає наявність за кожним елементом поведінки "певного соціально кодифікованого, конвенціонального та загальнодоступного значення" (А. Хараш). На основі цього виникає своєрідний мотив "бути зрозумілим". У конфліктній ситуації обов'язково наявне виправдання своєї позиції та своїх дій ("змісту для себе"). Кожен учасник конфлікту впевнений у власній правоті, у тому, що він все робить правильно, а інший - "неправий". Навіть якщо виявляється готовність визнати свою неправоту щодо окремих питань, однаково ми вважаємо себе "більш правими", ніж нашого опонента. Саме можливість неоднозначної інтерпретації ситуації у разі виникнення суперечностей посилює мотив "бути зрозумілим". Це спонукає людину обґрунтувати свої дії в очах оточення. Це бажання прямо пропорційне до можливості неоднозначної оцінки її поведінки. Цілі учасників конфлікту є важливим регулятором їхньої поведінки. Проте вони не визначають однозначно характер їхньої взаємодії у конфлікті, вибір стратегії і тактики поведінки. Взагалі вибір стратегії і тактики поведінки стає результатом дії складної системи факторів, які утворюють навіть не комплекс, а амальгаму - регулятор конфліктної взаємодії. Зазвичай мотиви й цілі учасників конфлікту не так легко розпізнати. Для розгляду та аналізу доступні насамперед пені позиції. Позиція учасника конфлікту - це система ставлень опонента до елементів конфліктної ситуації, яка виявляється у відповідній поведінці та вчинках. Здебільшого позиції учасників конфліктної взаємодії є досить стійкими.