Сутність та поняття комерційної таємниці

Актуальність проблеми інформаційної безпеки підприємств і банків визначається рядом взаємозв’язаних факторів, більшість з яких є наслідком процесу інформатизації сучасного суспільства. Серед таких факторів, з одного боку, — формування правових засад інформатизації, поширення застосування сучасних інформаційних технологій у підприємницькій діяльності, а з іншого — висока уразливість інформаційних систем, стрімкий прогрес розвитку так званої «інформаційної зброї». Особливості соціально-економічної ситуації, відсутність реальних обмежень щодо доступу до засобів інформаційного нападу призводять до численних фактів їх застосування конкурентами, кримінальними елементами, іншими суб’єктами проти комерційних структур.

Крім того, в умовах жорстокої конкурентної боротьби, проведення суб’єктами економічних ринків актів недобросовісної конкуренції та дій, пов’язаних із промисловим шпигунством, виникла нагальна потреба в розмежуванні доступу до носіїв інформації безпосередньо на підприємствах та у банках, виокремлення інформації з обмеженим доступом і визначення порядку її отримання та використання.

Головною метою вивчення матеріалу теми є опанування студентами основних правил визначення, використання та надання іншим особам інформації банку з обмеженим доступом, оволодіння прийомами і методами захисту банківської інформації у процесі своєї роботи в банках та застосування сучасних інформаційних технологій.

Підприємницька діяльність досить насичена не тільки діловими відносинами, їй значною мірою притаманні тісні інформаційні стосунки партнерів та конкурентів. Останні ж регулюються відповідними законодавчими та нормативними акта­ми держави, а також нормативними документами підприємницьких структур. Що ж до банківської інформації, то, аналізуючи положення Господарського та Цивільного Кодексів, Законів України «Про інформацію», «Про банки і банківську діяльність» та інших законодавчих актів, її структуру можна подати таким чином:

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківської таємниці належить інформація про діяльність і фінансовий стан клієнта, що стала відома банку у процесі його обслуговування і взаємовідносин із ним або з третіми особами під час надання послуг банком, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди.

Тлумачення поняття комерційної таємниці дається у Господарському кодексі, в якому під комерційною таємницею розуміють відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передання, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Поняття «конфіденційної інформації» наведено в Законі України «Про інформацію», де зазначено, що така інформація за своїм правовим режимом є інформацією з обмеженим доступом і її становлять «… відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов» (ст. 30).

Розрізняючи поняття банківської та комерційної таємниць, конфіденційної інформації, законодавець установлює і різний правовий режим доступу до такої інформації.

Правовий режим доступу до них банківської таємниці встановлено Законом України «Про банки і банківську діяльність». Згідно зі ст. 62 цього Закону інформація, що становить банківську таємницю фізичних осіб — клієнтів банку, розкривається банком на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації, а також на письмову вимогу або за рішенням суду. Водночас банківська таємниця юридичних осіб — клієнтів банку, крім зазначених умов, розкривається у таких випадках:

— органам прокуратури України, СБУ, МВС України на їх письмові вимоги щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

— органам ДПА України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Банкам заборонено надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена вказуються в документах, угодах і операціях клієнта.

Інакше встановлено режим доступу до комерційної таємниці. Згідно Господарським кодексом порядок доступу до відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначає керівник підприємства (банку). Цією ж статтею надається право керівникові визначати склад і обсяг таких відомостей.

Так само визначено і режим доступу до конфіденційної інформації. Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» власникам конфіденційної інформації надано право самим включати її до категорії конфіденційної, визначати режим доступу до неї та встановлювати систему (способи) її захисту.

Окремо визначено режим доступу до інформації, яка зберігається в автоматизованих системах, що для банків є особливо важливо, оскільки понад 65 % банківської інформації міститься саме в автоматизованих системах. Законодавством установлено, що доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в автоматизованих системах, здійснюється згідно з правилами розмежування доступу, які встановлюються власником інформації чи уповноваженою ним особою (ст. 6 Закону України «Про захист інформації в автоматизованих системах»).

У загальному плані оволодіння інформацією, щодо якої встановлено обмежений доступ, може здійснюватись у разі її мимовільного витоку, розголошення або несанкціонованого доступу до неї.

· Виток інформації розглядається як мимовільне поширення інформації, зумовлене технічними або експлуатаційними особливостями певного обладнання, втратою, пошкодженням, знищенням документальних та програмних носіїв інформації внаслідок дії стихійного лиха, поширення інформації через потрапляння в інформаційні мережі комп’ютерних вірусів, інші випадки, які не мають навмисного характеру.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ВІДОМОСТЕЙ,
ЯКІ СТАНОВЛЯТЬ КОМЕРЦІЙНУ І БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ

ЗАХОДИ, ЯКІ ВЖИВАЮТЬСЯ БАНКАМИ
З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ
БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ