Загальні рекомендації по вивченню теми

Методичні вказівки до семінарських занять

Тема № 1. Поняття та завдання кримінально-правової політики.

Семінарське заняття

Тема: Поняття та завдання кримінально-правової політики

Кількість годин – 2.

Навчальні питання:

1.Кримінально-правова політика як елемент внутрішньої політики держави.

2.Історія української кримінально-правової політики.

3.Завдання кримінально-правової політики протидії злочинності.

4. Суб’єкти здійснення кримінально-правової політики протидії злочинності.

5. Класифікація форм здійснення кримінально-правової політики протидії злочинності.

 

Загальні рекомендації по вивченню теми

Розпочати вивчення теми «Поняття та завдання кримінально-правової політики» необхідно із того, що кримінально-правова політика є нерозривною складовою частиною всієї політики Української держави. Вона перебуває у сфері внутрішньої політики держави і є системоутворюючими елементом правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, яка являє собою вироблену Українською державою генеральна лінія, що визначає стратегію, основні концепції, напрями, цілі і засоби впливу на злочинність шляхом формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулювання практики їх застосування, а також розробку й реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів. Правова політика у сфері боротьби зі злочинністю, будучи частиною внутрішньої політики держави, не утворює єдиної монолітної структури. Як магістральний напрямок діяльності держави по боротьбі зі злочинністю, вона складається з кількох елементів - кримінально-правової політики, кримінально-процесуальної політики, кримінально-виконавчої політики та кримінологічної (профілактичної) політики.

Кримінально-правова політика - це самостійний напрямок внутрішньої правової політики України, який, на підставі загальної теорії боротьби зі злочинністю розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України (складові кримінально-правової політики). Вона знаходить свій вираз у Конституції України, Законах України, Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рішеннях державних органів, політичних партій та громадських організацій, спрямованих на проведення цієї діяльності. Напрями кримінально-правової політики визначаються на підставі групування об’єктів злочинних посягань, які, у свою чергу, визначаються за рівнем значимості суспільних відносин, благ та інтересів, що прийняті під кримінально-правову охорону.

Диференціація кримінально-правової політики дає підстави виділити: доктринальний, програмний, законодавчий, науковий, правовиконавчий та право-застосувальний її рівні. Доктринальний рівень передбачає існування державно-політичної доктрини кримінально-правової політики. Як і будь-яка інша політика, кримінально-правова передбачає наявність стратегічного політичного бачення її розвитку. Програмний рівень тісно пов’язаний із доктринальним і знаходить свій вираз у стратегічних і тактичних (короткотермінових) планах у галузі розробки та регулювання правотворчої та правозастосувальної діяльності у сфері кримінально-правової політики. Законодавчий рівень, пов’язаний з діяльністю по розробці та прийняттю кримінально-правових актів та директивних (підзаконних) документів, що визначають застосування кримінально-правових норм та інститутів. Науковий рівень охоплює розробку концепції кримінально-правової боротьби зі злочинністю, яка реалізується у діяльності науково-дослідних установ та окремих учених, які розробляють цю проблематику. Правовиконавчий рівень – найоб’ємніший, оскільки охоплює сферу дотримання кримінально-правових норм, що здійснюється переважною більшістю громадян нашої країни. Останній рівень – право-застосувальний, пов’язаний із сферою застосування кримінально-правових норм та інститутів правоохоронними та судовими органами. Саме цей рівень кримінально-правової політики перебуває «на поверхні», оскільки найчастіше піддається аналізу як фахівцями, так і засобами масової інформації. Рівнева диференціація кримінально-правової політики дозволяє виділити суб’єкти кримінально-правової політики. До них належать: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України.

В якості учасників кримінально-правової політики виступають: суди загальної юрисдикції; правоохоронні органи (прокуратура, МВС, СБУ, органи податкової міліції, органи Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.); громадяни.

Зміст кримінально-правової політики визначається тими задачами, які стоять перед цим елементом політики у сфері боротьби зі злочинністю. Кримінально-правова політика є напрямком діяльності держави по боротьбі зі злочинністю специфічними кримінально-правовими засобами.

Теми рефератів

1. Кримінально-правова політика як елемент внутрішньої політики держави.

2. Завдання кримінально-правової політики протидії злочинності.

3. Поняття та значення терміну «внутрішня правова політика України».

4. Походження та значення терміну «кримінально-правова політика».

5. Співвідношення понять «внутрішня правова політика України» та кримінально-правова політика» як загальне та спеціальне.

6. Кримінально-правова політика Київської Русі (IX – XІII ст.).

7. Кримінально-правова політика Козацької держави (середина ХVII ст. – середина ХVIII ст. - від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського).

8. Кримінально-правова політика у період Української держави (1917-1922 рр.).

9. Кримінально-правова політика Української РСР (1917-1991 рр.), незалежної української держави до ухвалення кримінального кодексу України (1991-2001 рр.).

10. Сучасна кримінально-правова політика України.