Мама і святий Миколай стоять на вулиці.

Незвичайне інтерв'ю

Сценарій шкільної вистави до дня святого Миколая

Дійові особи:

Святий Миколай — чоловік з бородою, не обов'язково літній, може бути і молодий, одягнутий у звичайний одяг, окрім фінальної дії.

Миколка (Святий Миколай в дитинстві) — хлопчик десяти років.

Ірина (вона ж журналіст і мама) — жінка 35-40 років.

ЇЇ діти:

Софійка — 2 клас;

Михайлик — 5 клас.

Друзі Миколки:

Дмитрія — дуже скромно одягнута;

Агафія, Феодорит – діти із заможних родин.

Редактор.

Костюми: Ява 8: єпископські або священичі ризи; Ява 5: всі (і хлопчики, і дівчатка) одягнуті у довгий одяг, точно такий, як тепер носять хлопці, які прислуговують у церкві. У інших явах – звичайний одяг.

Реквізит: стіл письмовий, стіл у вітальні, звичайна лавка, телефон, яблука, печиво, цукерки, чашки, блюдця, все для чаю, ручка, блокнот, мікрофон (диктофон), маленька торбинка.

 

Ява 1

В редакції. За письмовим столом сидить редактор, перед ним стоїть стурбована жінка.

Редактор (незадоволено): Ну, невже нема жодної теми, жодної події?

Ірина: Нема, Романе Федоровичу.

Редактор. (роздратовано): Такого не буває, щоб журналіст не мав про що писати, пані Ірино!

Ірина: Буває! Цього тижня не було жодних подій. Про візит президента вже

написано, про підвищення цін вже написано, про чемпіонат також. Навіть про те, що

народилось п'ятеро близнят!

Редактор (кричить): А все одно я не маю що дати на третю сторінку! Нічого не знаю. Ідіть куди хочете, робіть що хочете, — але щоб до кінця робочого дня стаття була!

Ірина: Куди ж я піду?

Редактор: Не знаю. Але о п'ятій чекаю Вас у своєму кабінеті... і не хочу нічого чути.

Ірина: (розгублено) Що ж, до побачення... (виходить).

Ява 2

Софійка і Михайлик вдома у вітальні.

Софійка: А якщо знову будеш дражнити мене, я мамі розкажу! Отак!

Михайлик. Бо ти ябеда! Ну і розказуй, а я скажу, що це ти вигадала! А мені мама повірить,

бо я старший. Ха-ха!

Софійка. А так нечесно! А я про тебе татові скажу! Я розкажу, як ти вчора взяв з

холодильника мій апельсиновий сік і випив половину!

Михайлик. А я скажу татові, що ти навмисне це вигадала. І тато мені повірить, бо я

хлопець, а ти дівчина. Дівчата завжди хтозна-що видумують. І нічого в тебе не вийде.

Софійка. А я, а я... А скоро — день Святого Миколая. Святий Миколай все чує, все бачить.

І бачить, як ти зараз мене ображаєш. І не принесе тобі ніякого подарунка! Ось так!

Михайлик. От налякала! А святого Миколая ніякого й нема!

Софійка. Як нема?! Ти що, Михайле?!!

Михайлик. Нема — і все!

Софійка. А звідки тоді беруться подарунки?! Звідки?!!

Михайлик. Звідки беруться? Тато й мама кладуть під подушку.

Софійка. (вражено) Брешеш! Не може такого бути!

Михайлик. Коли я був, як ти зараз, в другому класі, я також вірив у святого Миколая. А

тепер не вірю. Це просто казочка для маленьких дітей. Таких, як ти.

Софійка. Я не мала! Сам ти малий! От я тобі зараз покажу!

Дзвонить телефон у передпокої. Діти вибігають з кімнати.

Ява 3

Мама і святий Миколай стоять на вулиці.

Ірина: (схлипує) Ну, нічого в мене не сталося. Все нормально.

Святий Миколай. Але ж ви плачете! Розкажіть, в чому справа, може, якраз я вам чимсь

допоможу.

Ірина: Та що тут казати... Бачите, я працюю журналістом. Редактор нашої газети такий характер має, що як у нього поганий настрій – краще й не підходити. Ось і сьогодні щось його роздратувало. Щойно викликав мене і кричить: ось третя сторінка порожня, ідіть куди хочете, пишіть про що хочете, але щоб до п'ятої була стаття. А я вже нічого не можу вигадати. Тим більше після його крику. (задумалась) О, ідея! Може, у Вас взяти інтерв'ю?

Святий Миколай. Добре, нехай. Часу я трохи маю...

Ірина з маленької торбинки виймає ручку, блокнот, мікрофон (диктофон).

Ірина: А хто Ви? Чим займаєтесь? Може, артист, політик чи бізнесмен? Чекайте-но, я наче Вас десь бачила...

Святий Миколай.(таємничо): Багато людей мене знають...

Ірина: (зраділа) Може, Вас показували по телевізору? Де ж це я Вас бачила?!

Святий Миколай.(усміхається) Ні, не показували.

Ірина: То хто ж Ви? Признавайтеся!

Святий Миколай. Я — святий Миколай!

Ірина: Справді! Як це я не здогадалась! Ой!

Святий Миколай. То що ж, питайте мене, про що хочете. Може, якраз заповнимо ту третю сторінку!..

Ірина: Ура! Тобто — дякую! Як чудово!

Святий Миколай. Нам би лише піти десь у затишне місце, щоб спокійно поговорити...

Ірина: Так, звичайно! О, я тут поруч живу, ось у тому будинку, ходімо до мене!

Святий Миколай. Гаразд, ходімо...

Ява 4

Софійка і Михайлик вдома.

Софійка. Хто телефонував?

Михайлик. Мама. Каже, що зараз прийде додому. Прийде не сама, а з якимсь дядьком. І буде в нього брати інтерв'ю для своєї газети. І щоб ми швиденько прибрали іграшки. І поклали чайник на газ.

Софійка. Ну, ти чайник, а я іграшки...

Михайлик. Швидше...

(Вибігають з кімнати, потім за декілька хвилин вбігають)

Софійка. Ні, все-таки це не може бути правда, що святого Миколая нема...

Михайлик. Ти просто мала і нічого не розумієш...

(Дзвінок. Діти біжать відкривати двері)

Софійка. Добрий день!

Михайлик. Добрий день!

Святий Миколай. Добрий день...

Ірина: Оце мої діти. Михайликові 12 років, а Софійці — 8. Діти, подивіться, хто до нас прийшов! Це ж Святий Миколай! Впізнаєте?

Пауза. Діти на крок відступають і пильно дивляться на гостя.

Софійка. Ой...

Святий Миколай. Слава Ісусу Христу!

Софійка. Слава навіки!

Михайлик. (знічено) Слава... навіки...

Ірина: Що ж, проходьте в кімнату, сідайте, я зараз...

(Сідають. Мама виходить у кухню)

Софійка. Святий Миколаю, а чому... чому Ви не так одягнуті, як на іконі намальовано?

Святий Миколай. Чому я нині не в ризах, ти хочеш спитати? Бо так простіше непомітно робити добрі справи. Єпископські ризи я одягаю в особливих випадках. Наприклад, у мій день, 19 грудня.

Софійка. Святий Миколаю! Дякую Вам дуже за минулорічні подарунки. Такі чудові були книжки, і фарби, і лялька. А цукерки були такі смачні! Вони були просто з раю, так?

Святий Миколай. Так, Софійко! І цього року ти заслужила також чудові подарунки.

Софійка. Які?

Святий Миколай. Через декілька днів дізнаєшся...

Софійка. А Михайлик заслужив?

Святий Миколай. І Михайлик заслужив. Хоч він щойно говорив, що ніякого Святого Миколая нема...

Михайлик. Ой... я... Просто деякі хлопці в класі казали...

Святий Миколай. Що подарунки під подушку кладуть дітям їхні батьки, так?

Михайлик. (потупився) Так... Але...

Святий Миколай. І що за святого Миколая просто хтось переодягається, коли ставлять в школі сценку. Так?.

Михайлик. Так... (низько опустив голову).

Святий Миколай. Щодо сценки у школі – твоя правда. Щоб представити дітям мене, хтось одягає святкові ризи й виходить на сцену у шкільній залі. Діти представляють Ангелів, а дехто навіть Чортиків, а також інших персонажів. Звичайно, і Святий Миколай, і усі вони не справжні, вони просто грають свої ролі. Я з неба теж дивлюсь на ці вистави, разом з дітьми радію та сміюся. А часом сумую. Це тоді, коли у виставі дітям найбільше подобається Чортик. Бо він веселий... А це ж неправда, бо насправді чортики не веселі, а злі.

А щодо батьків... Бачиш, Михайлику, кожен мені хоче якось прислужитися, кожному приємно щось добре зробити для святого Миколая. Тому я, щоб зробити батькам приємність, часом даю їм подарунки для дітей: нехай власноручно покладуть під подушку своїй дитині. Батькам приємно мені допомагати, та й мені легше.

(Входить мама, несучи тацю з чаєм)

Ірина: А чому б не допомогти? Знаєте, скільком дітям святий Миколай має встигнути принести подарунки?! А тепер, діти, не заважайте, я буду брати інтерв'ю. Сидіть і тихенько слухайте... (Наливає усім чай, а тоді бере диктофон і звертається до Святого Миколая) Спочатку розкажіть трохи про себе.

Святий Миколай. Народився я в невеличкому місті Патарі, в Малій Азії, в провінції Лікія.

Софійка. А це було давно?

Ірина: Софійко, не перебивай!

Святий Миколай. Це було дуже давно! Я жив на землі наприкінці II — напочатку III століття від Різдва Христового.

Михайлик. І що, Ви також були маленьким, таким, як я?

Святий Миколай. Аякже...

Софійка. Ой, розкажіть, розкажіть...

Ява 5

Лунає музика (бажано східний мотив). (Далі грає на сцені святий Миколай маленький, тобто Миколка – і його друзі.)

Все діється у м. Патара в Лікії, 2 ст.від Р. Х. Перед нами – двір з лавкою посередині, де граються діти: Агафія, Феодорит, Микола. Феодорит розкладає на лавці ласощі. Пізніше приходить Дмитрія.

Феодорит. Добре, Миколко, що ти приніс з дому стільки всього смачного! Горіхи, фініки яблука, печиво... Будемо гратись, ніби у мене день народження і зробимо царський бенкет! Розкладайте усе тут на лавці.

Агафія. А чому у тебе день народження, Дорку, а не у мене, не у Миколи? (Дивиться вдалину) Ой, знов іде та Дмитрія. Якраз, коли ми влаштували бенкет! (незадоволено) Доведеться і її чимось пригостити.

Феодорит. А ти не пригощай, Агафко. Як кожному давати, то нічого й собі не залишиться.

Агафія. Я би їй дала, якби вона мені щось дала! Але вона ніколи нас нічим не пригощає,

бо вона бідна.

Миколка. Дмитрія не винна, що вона бідна. Відколи її тато помер, вона живе сама з

мамою, тому їм важко...

Феодорит. А ми що, винні в тому? Просто нехай з нами не водиться. Мені аж неприємно

коло неї стояти, коли вона в цьому старому вицвілому платті...

Приходить Дмитрія.

Миколка. (приязно) Привіт, Дмитріє!

Дмитрія. (радо) Привіт! У що ви тут граєтеся?

Феодорит.(грубо): Ні в що!

Миколка. Ні, ми граємося в день народження. Тепер нехай день народження буде в

Дмитрії. Згода? Сідай ось тут, а ми тебе будемо вітати. Дмитріє, ось тобі прислали подарунок з Риму, від самого імператора!

Дмитрія. Яблука! Ой, дякую! А це насправді, чи тільки так?

Миколка. Це насправді! А ось ще пакунок! Це принесли гінці з Візантія!

Дмитрія. Горіхи!

Миколка. А це тобі прислали кораблем аж з Єгипту!

Дмитрія. О, фініки! Миколаю, який ти фантазер!

Миколка. А ось це від нас... Від Феодорка, від Агафочки, від мене...

Дмитрія. Печиво... Можна це все брати?

Миколка. Так, звичайно. Ми ж граємось, ніби у тебе день народження...

Феодорит. Слухай, Миколко, ти що, у святі зібрався? Тобі що, не жаль цього всього?

Агафія. (до Феодорита) Скупар ти, Дорку, от хто ти.

Феодорит. Ніякий я не скупий! (зневажливо) А Миколка — ха-ха — якийсь святенник! Не лишив собі ні одного фініка. Звичайно! В нього ж дядько єпископ! І він в єпископи готується!

Дмитрія. Дурниці ви кажете! З Миколкою просто цікаво гратися і він справжній друг. А

якщо він справді хоче бути святим, робити добро, — то що тут поганого?

Феодорит. (глузує) Ха-ха! Миколка — святий! Я вмру зі сміху! Святий Мико-лай! Святий Петро, святий Павло, святий Іван — цих я знаю, ми в школі вчили. Але святий Миколай — це щось нове! Ходімо на вулицю, розкажемо хлопцям...

Агафія. Ми про тебе краще розкажемо, Феодорите!... Ходімо, Дмитрусько...

Діти виходять, Микола лишається сам.

Миколка (сам до себе). Ніколи більше не буду щось таке робити, щоб всі бачили. І Дмитрії буду приносити яблука раненько, поки всі сплять, щоб ніхто не помітив. Навіть Дмитрія. Бо так незручно, коли хвалять, дякують... Справжні добрі справи — це коли ніхто не бачить, що

ти робиш, — тільки Бог. А інакше нецікаво...

Знову лунає та ж музика, що напочатку яви.

Ява 6

Вдома

Михайлик. А що було потім?

Святий Миколай. Потім все, що я чинив доброго: чи то давав милостиню, чи інакше

допомагав комусь, — все це я робив таємно. Але одного разу мене таки помітили.

Михайлик. Як це сталося?

Святий Миколай. Це було, коли я вже був старшим. Трапилося у мене велике горе: померли

мої батьки. Вони дуже любили мене, і я був у такому відчаї, що довго не знав, за що

взятися. Та потім надумав: продав наш маєток і виручив немалі гроші. Саме тоді один

чоловік у нашім місті геть розорився. Він мав три дочки на виданні. Тепер він не міг видати їх заміж, бо не мав що дати на посаг дочкам. В наш час без посагу дівчині ніяк не можна було вийти заміж... От я тихцем підкинув тому чоловікові гаманець із грошима. Він виручив їх у скруті, та ще й зіграли весілля старшій дочці. Я підкинув гроші удруге — тоді було що дати на посаг середній дочці. А за третім разом чоловік той вистежив мене та й роздзвонив по всьому місту, хто робив йому подарунки...

Софійка. Ой, як цікаво... А коли Ви почали робити справжні чуда? Бо ж Ви — Чудотворець!

Святий Миколай. Я не робив чудес. Це Господь Бог творив... Я робив просто добрі справи...

Софійка.(перебиває) Не може бути! Ви просто дуже скромні!

Святий Миколай. Ні, вислухай до кінця, Софійко. За життя я зробив багато добра, хоч мені

здавалось, що не роблю нічого особливого. І було для мене великою несподіванкою, коли

після смерті Бог запровадив мене до раю, а люди назвали мене святим. Ще більше я здивувався, коли біля моєї могили почали діятися чуда. Так Бог винагородив мене за все добре, що я чинив. Тепер з неба я можу допомогти не декільком людям, як раніше, а всім, хто молиться до мене, — і дорослим, і дітям — і Божою ласкою роблю чуда.

Михайлик. Святий Миколаю, я чув ще, що Ви є єпископом. Це правда?

Святий Миколай. Так, я довгі роки був єпископом у Мирах, в провінції Лікія. Навіть їздив на

величний з'їзд єпископів усього світу — Нікейський собор, що відбувся у 325 році! А місто

Мири, хоч і маленьке, стоїть і сьогодні. Воно на півдні Туреччини, неподалік від міста Анталія.

Михайлик. Святий Миколаю, а чи можна тепер стати святим, і хто може стати святим?

Святий Миколай. Одного маленького хлопчика запитали, ким він хоче стати. А він каже:

«Святим Миколаєм!» Всі засміялися, але це ж цілком реально. Кожен може стати святим.

Михайлик. Ну, Вам легко казати, — Ви ж єпископ!

Святий Миколай. Уяви собі, це не має ніякого значення. Святим може бути кожен, і ти

також.

Михайлик. Я-а-а?

Святий Миколай. Так, ти. Це не так важко. Треба просто намагатись чинити добро всім

навколо, навіть тим, кого не любиш, вибачати образи, не забувати про молитву. Але не час

від часу, а щодня. І з'явиться новий святий — святий Михайло. І свята Софія! Так, Софійко?

Софійка. Так, я також хочу бути святою. І наша мама нехай. Буде свята Ірина! І наш татко

— святий Богдан! І наш клас... і вчителька...

Святий Миколай. Так, дорогі діти. Бог хоче, щоб кожна людина була святою. Всі ми

покликані до святості. Але не кожен сам цього хоче: то лінується молитися, то говорить

брудні слова... Що ж, бажаю Вам справді стати святими!

Ірина: А тепер, діти, вам пора у музичну школу. Ідіть на музику, а ми ще тут поговоримо...

(Діти виходять)

Ява 7

Редакція. Редакторсинить за столом і тримає кілька аркушів паперу та олівець.

Редактор (читає): «Потім Софійка і Михайлик запросили святого Миколая у свою школу».

Та-ак, вкажіть номер школи.

Ірина: Тринадцята.

Редактор. Та-ак... Три-надцята (помічає олівцем). От бачите! Як хочете, то можете, пані

Ірино. Фантазії у Вас вистачає... Чудове інтерв'ю. І якраз доречне до дня Святого Миколая. За це інтерв'ю дам Вам премію.

Ірина: (стримано) Дякую. Але це не я вигадала, кажу вам, це насправді святий Миколай... Це було просто чудо! Ви не вірите?

Редактор. Ну, гаразд, вірю, вірю. (поблажливо посміхається) Вибачте, будь ласка, що я на Вас так накричав... Я більше не буду...

Ірина: Що ж, радо вибачаю. Я знаю. Ви, певне, також хочете тепер стати

святим.

Ява 8

Святий Миколай (одягнутий у ризи) з мішком подарунків заходить разом з Софійкою і

Михайликом. Вони дивляться зі сцени у зал.

Михайлик. А оце наша школа, ось мої друзі... (показує на дітей у залі)

Софійка. І мої...

Святий Миколай. Слава Ісусу Христу!

Діти.(усі) Слава навіки!

Святий Миколай. А де тут ті, що кажуть, що святого Миколая нема? Ось я, а ось є і трохи

подарунків... (роздає).

Діти у залі співають „Ой, хто, хто Миколая любить...”