Основні теоретичні Концепції американської індустріальної соціології

Додаток 1

 

ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ

Філософ	Тези соціологічного знання
Демокріт (460—370 рр. до н. е.)	· Вирізняє два види пізнання навколишнього світу: чуттєві органи і мислення. · Концепція походження і розвитку людини через еволюцію матерії. · Порядність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу. · Кожна людина має набиратися мудрості, бо вона не так дається природно, як сумлінним навчанням. · Суспільство виникає в лоні природи, людина наслідує природу. · Потреба — учителька життя, люди розвиваються саме завдяки прагненню задовольнити свої потреби
Геракліт (520—460 рр. до н. е.)	· Залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб, вони поділяються на тих, у поведінці яких розум панує над потребами, і тих, хто є рабами своїх потреб
Платон (427—347 рр. до н. е.)	· Кожній людині притаманні розум, афекти, пристрасті, проте їх співвідношення у кожної людини різне. Перемога розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням. · Головне зло суспільства — людський егоїзм, що породжується комерціоналізацією людських відносин. · Коли людина не може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закон. · Ідеальний тип держави — це такий, за якого узгоджується особиста доброчесність із суспільною справедливістю. · Найвищий щабель у структурі суспільства мають посідати верстви людей, у діях яких домінує розум, розсудливість. · У суспільстві діє закон гармонійного розмаїття пра­ці, згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильностей до праці і розмаїття видів праці. · Спеціалізація праці є необхідною умовою поліп­шення якості продукту праці
Арістотель (384—322 рр. до н. е.)	· Сенс життя людини — в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі якості роблять людину ліпшою, а їх розкриття в розумних діях. · Монархічна та аристократична форми державного устрою є правильними. · Спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом. · Людське життя і доброчинність — вищі цінності. · Людина — суспільна істота

Продовження дод. 1

Філософ	Тези соціологічного знання
Сократ (470—399 рр. до н. е.)	· Надзвичайне значення в житті людини має уміння спілкуватися. · Важливо не передавати знання співрозмовникові, а допомагати самостійно дійти істини
Конфуцій (551—479 рр. до н. е.)	· Людина за своєю природою доброчесна, її псують життєві обставини, а отже, необхідно навчати людей засобів внутрішнього вдосконалення
Сюнь-Цзі (298—238 рр. до н. е.)	· Людина від природи недобра, і позитивних якос­тей може набути через виховання
Августин Блажений (354—430 рр.)	· Людина догоджає своєму тілу, забуваючи про ліпшу свою частину — душу. · Існує два види любові: чуттєва (від тілесного людини), що віддаляє людину від Бога, і духовна (від душі), що наближає людину до нього. · І фізична, і розумова праця є однаково цінними
А. Данте (1265—1321) Ф. Петрарка (1304—1374)	· Людина як особистість є цінністю. · Принципи рівності, свободи та справедливості — це норми взаємовідносин між людьми
Т. Мор (1478—1535) Т. Кампанелла (1568—1639)	· Соціальна рівність, братерство, взаємодопомога можливі лише за умов суспільної власності
Т. Гоббс (1588—1679)	· Природний стан людини проявляється в її пристрастях — суперництві, підозрілості, користолюбстві, марнотратстві. Саме пристрасті роблять людей ворогами. · Свобода — це право робити все те, що не заборонено законом
Н. Макіавеллі (1469—1527)	· Суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами. · Матеріальний інтерес, спрямований на примноже­ння власності, є основним для людини, він переважає над її турботами про честь і гідність · Люди егоїстичні, більш схильні до зла, ніж до добра, яке вони роблять лише за необхідності. Тому потрібні закони для підтримки суспільного порядку. · Закони створюються правителями, від мудрості яких залежить порядок у суспільстві. Спочатку правителів вибирали з найбільш сильних і хоробрих, а пізніше — з мудрих і справедливих

Закінчення дод. 1

Філософ	Тези соціологічного знання
Ф. Бекон (1561—1626)	· Людей об’єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі. · Для захисту від несправедливості потрібні закони. · Коли закони загрожують інтересам більшості, більшість їх скасовує
Ж. Боден (1530—1596)	· Визначальним чинником розвитку суспільства є географічне положення, яке зумовлює навіть інтелектуальні якості
Б. Спіноза (1632—1677)	· Необхідність у державі і законах зумовлено суперечностями між пристрастями і розумом. · Людина тоді вільна та могутня, коли керується розумом. · Свобода — це пізнання, освідомлення необхідності
А. Сміт (1723—1790)	· Суспільна взаємозалежність людей зумовлена поділом праці та необхідністю обміну її результатами
П. Гольбах (1723—1789)	· Основні природні права людини — свобода, власність, безпека. · Шлях до звільнення людей — освіта
К. Гельвецій (1715—1771)	· Вирішальну роль у формуванні людини відіграє навколишнє середовище. · Суспільна система має будуватися на основі природної рівності людських розумових здібностей, природної доброти людини, взаємозалежності успіхів розуму і успіхів промисловості

 

 

Додаток 2

 

ОСНОВНІ ІДЕЇ ЗАХІДНОЄВРО-
ПЕЙСЬКОЇ СОЦІОЛОГІЧНОЇ НАУКИ

Учений, роки життя, країна	Ідеї
О. Конт (1798—1857), Франція	· Запровадив термін «соціологія», обґрунтував необхід­ність виокремлення цієї науки в самостійну галузь знання, визначив її предмет (закони розвитку суспільства), струк­туру і методи · Уважав, що поділ праці: — є витоком існуючої підлеглості; — призводить до однобокої професіоналізації, спотворюючи особистість; — руйнує солідарність і злагоду в суспільстві
Г. Спенсер (1820—1903) Англія	· Суспільство подібне біологічному організму, кожний елемент його структури виконує свої функції. · Виробничі і розподільні інститути у взаємодії з іншими соціальними інститутами утворюють соціальну організацію — суспільство. · В індустріальному суспільстві індивіди існують за рахунок праці та інших видів діяльності, в яких виявляється їх підпри- ємливість
Ф. Райцель (1844—1904) Німеччина	· Географічне середовище має визначальний вплив на людину. Землеробам притаманна слабкість, брак мужності та завзятості; просторова залежність народу породжує традиціоналізм; степи формують дух економії
Г. Бокль (1821—1862) Англія	· Природні явища впливають на розвиток людини, особливості її тілесної концепції, своєрідність мислення та духовності, рівень національного багатства країни. Спостерігається залежність між ландшафтом країни та інтелектуальними і психічними якостями народу. Особливості природних умов зумовлюють підкорення людини природі в одних регіонах і природи — людині в інших. Вони впливають на зростання «розумового» фактора і розподіл «розумової» діяльності
У. Самнер (1840—1910) США	· Усезагальність природного відбору і боротьби за існування. · Автоматичний і незаперечний характер соціальної рево- люції
У. Беджгот (1826—1877) Англія	· Достеменно принцип природного відбору панує на ранній стадії розвитку людства, що виявляється в намаганні одних націй панувати над іншими

Продовження дод. 2

Учений, роки життя, країна	Ідеї
М. Гумплович (1838—1909) Австрія	· Соціологія — наука про соціальні групи та відносини між ними. · Основна характеристика міжгрупових відносин — безперервна боротьба. · Підставою для міжгрупових конфліктів є прагнення до задоволення матеріальних потреб
Г. Тард (1843—1904) Франція	· Суспільні процеси пояснюються дією механізму наслідування, на якому ґрунтуються людські стосунки. · Непоборне прагнення людей до наслідування є рушійною силою розвитку суспільства. · Усі явища в суспільстві відбуваються під впливом сили прикладу і наслідування звичаю, моди, покарання, навчання, виховання тощо
Г. Зіммель (1858—1918) Німеччина	· Предметом вивчення соціології є «чисті форми» (ідеальне, цінності), що фіксують у соціальних явищах найбільш стійкі, універсальні риси, а не емпіричне розмаїття соціальних фактів (формальна соціологія). · Соціологія насамперед є соціологічним дослідженням, вона не може вивчати все те, що підпадає під визначення «соці- альне». · На соціальну реальність, людську культуру надзвичайний вплив мають грошові відносини і поділ праці. · Відчуження праці
Ф. Тьонніс (1855—1936) Німеччина	· Представив соціологію як багаторівневу науку. · Науково обґрунтував поняття «прикладна соціологія»
Е. Дюркгейм (1858—1917) Франція	· Суспільство — соціальна реальність, що складається із сукупності соціальних фактів. · Соціологія має вивчати реальні соціальні явища (аномію, суїцид тощо), а не уявлення про них. · Головним у теорії суспільства є «соціологізм» (пояснення соціального виходячи із самого соціального). · Праця — соціальний процес інтеграції суспільства. · Економічний процес поділу праці має не лише соціальні наслідки, а й сам зумовлений соціальним станом суспільства
М. Вебер (1864—1920) Німеччина	· Соціологія має бути «розуміючою», вивчати сенс, який вкладає у свої дії суб’єкт. · Соціологія — наука не тільки про розуміння поведінки, а й про соціальну дію. · Поділ праці — спосіб соціально-економічної взаємодії суб’єктів; · У поділі праці переплітаються чотири фундаментальні чинники — технічний, економічний, соціальний та історичний

Закінчення дод. 2

Учений, роки життя, країна	Ідеї
К. Маркс (1864—1920) Німеччина	· Завдання вчених — не лише розтлумачити соціальну дійсність, а й змінити її революційним шляхом. · Економічні відносини — основа всіх інших відносин (політичних, правових, соціальних). · Концепція відчуження праці. · Розробка анкети
В. Парето (1848—1923) Італія	· Соціологія та економіка — точні науки, з них необхідно виключати елементи ідеології і політики. В їхній основі мають бути методи природничих наук і математики

Додаток 3

 

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Назва	Автор розробки	Основні ідеї
Удосконалення інструментарію дослідження	В. Томас (1863—1947) Ф. Знанецький (1882—1958)	Запровадження ефективних інструментів вивчення соціальної дійсності. Аналіз документів і автобіографічних даних, кількісні оцінки соціальних явищ
Соціально-економічна теорія	Р. Парк (1864—1944) Е. Берджесс (1886—1966)	Соціальна мобільність, соціоекономічний статус, маргінальна особистість
Система раціоналізації праці та управ­ління виробництвом (менеджменту)	Ф. Тейлор (1856—1915)	Детальний аналіз трудових операцій з метою їх раціоналізації і регламентації, жорсткий контроль, диференціація обов’язків і зарплати, підбір і підготовка кадрів
Ощадливість робочих рухів	Ф. Джільберт (1868—1924)	Продуктивність праці залежить не тільки від самого робітника, необхідно пристосовувати до нього роботу, обладнання, інструмент
Адміністративна доктрина системи управління виробництвом	А. Файоль (1841—1925)	В організації виробництва вирізня- ється 6 груп функцій: адміністративні, технічні, комерційні, фінансові, охоронні, облікові. Адміністративна функція є лише однією з цих функцій, проте найскладнішою
Доктрина гармонії між виробництвом і споживанням	Г. Форд (1863—1947)	Виробництво породжує попит, попит підтримує виробництво. Науково-технічний прогрес — важливий стимул споживання і одночасно засіб його задоволення
Дванадцять принципів досягнення максимальної ефек­тивності будь-якої людської діяльності	Г. Емерсон (1853—1931)	Чітко визначені цілі, здоровий глузд, компетентне консультування, дисцип­ліна, справедливість, чіткий облік, диспетчеризація, нормування, винагорода досягнень, нормалізація умов, чітке викладення інструкцій
Головний принцип управління	Г. Черч (1866—1936)	Поєднання аналізу і синтезу

Продовження дод. 3

Назва	Автор розробки	Основні ідеї
Теорія «людських стосунків»	Е. Мейо (1880—1949)	Людина — це соціальна істота, орі- єнтована на групову поведінку. Жорстка ієрархія не сумісна з природою людини. Керівники мають орієнтуватися на людей, а потім уже на продукт їхньої діяльності. Важливі не тільки матеріальні, а й соціально-психологічні стимули
Групова динаміка	К. Левін (1890—1947)	Малі групи можуть бути описані як цілісні утворення. Закони, що характеризують процеси в малих групах, можна екстраполювати на динаміку розвитку великих груп
Мікросоціологічна концепція	Дж. Морено (1892—1974)	Приведення макроструктури у відповідність з мікроструктурою є вирішальним засобом подолання соціальних суперечностей у суспільстві
Система прийомів спілкування з людьми	Д. Карнегі (1888—1955)	Уміння правильно поводити себе з іншими людьми — це найважливіше з умінь для ділової людини. Освіченість — це лише вміння розв’язувати життєві ситуації. Мета освіти — не знання, а дія
Теорія потреб	А. Маслоу (1908—1970)	У задоволенні розмаїття потреб людей існує певна послідовність. Поведінка людини в певний момент визначається потребою, що в цей час актуалізувалася
Теорія «Х» та «Y»	Д. Макгрегор	Залежність стилю керівництва від стилю поведінки працівників, від конкретної ситуації
Теорія збагачення праці	Ф. Херцберг	Стимулювання через саму працю з використанням прагнення людини до самовираження як головного стимулу
Теорія соціального обміну	П. Блау	Структурні характеристики соціальних спільнот мають вплив на їх членів (індивідів); міжгрупові взаємини. Групова поведінка залежить від віку, статі, раси, соціоекономічного статусу суб’єктів

Закінчення дод. 3

Назва	Автор розробки	Основні ідеї
Теорія «постіндустріального суспільства»	Д. Белл	Всесвітня історія проходить доіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну стадії. На кожній стадії домінує один фактор, відповідно — сіль­ськогосподарська праця, промисловість, інформація. На останній стадії сфера послуг починає домінувати над сферою виробництва
Теорія «революція менеджерів»	К. Реннер	Клас капіталістів витісняється класом службовців (керівників). Група людей, які не будучи власниками капіталу, виконують управлінські функції
Концепції «якості життя»	Дж. Гелбрейт	Орієнтація населення на постійно зростаюче споживання, поліпшення умов існування

 

 

Додаток 4

НАУКОВІ ІДЕЇ УКРАЇНСЬКИХ СОЦІОЛОГІВ
ХІХ—початку ХХ ст.

Автор	Зміст
М. Максимович(1804—1873)	· Пізнання природи і суспільства має ґрунтуватись на результатах наукового досліду «…суворо аналітичного і обережно синтетичного, а тому позитивного»
Д. Журавський (1810 — 1856)	· Соціальні фактори детермінують емпіричний матеріал
Л. Яснопольський (1813—1857)	· Завдання соціології — аналіз соціальної структури суспільства, загальних потреб і прагнень індивідів, об’єднаних у соціальні групи, тенденцій їх розвитку
М. Костомаров (1817—1895)	· Припущення не можуть бути істиною, якщо не під- твердяться очевидними фактами. · Суспільство має поступальний розвиток і поворот історії назад неможливий. · Закономірністю поступального розвитку суспільства є зростання свободи особи
П. Куліш (1819—1897)	· Теорія хуторянства: — принцип подвійності людини, двох природ, двоякого єства. Душа, «серце» людини і «зовнішнє» єство перебувають у боротьбі між собою; — хуторянське життя — життя природне, і лише воно дає можливість відкинути все зайве, непотрібне
О. Стронін (1826—1889)	· Будь-яке суспільство (держава, організація, сім’я) має пірамідальну будову: на вершині — активна меншість — аристократія, внизу — більшість, демократія, у середині — тимократія. Така будова потрібна не лише для руху (подібно до того, як летить зграя пташок), але і для рівноваги порядку
О. Козлов (1831—1901)	· Прогрес не може привести людство до щастя. · Існування щастя без його протилежності — нещастя — пуста абстракція
В. Антонович (1834—1908)	· Позитивне в української нації — вважати за етичне все те, що справедливо, а політичним ідеалом — правду, громадську правдивість, рівноправність, яка притаманна для українських асоціацій (чумацтва, рибальства, чабанства). · Культура не в змозі знищити природжені схильності людини, вона має сприяти їх позитивному розвитку
О. Потебня (1835—1891)	· Мова — механізм, який породжує мислення. Кожний акт мовлення є творчим процесом. Думка проявляється через мову

Продовження дод. 5

Автор	Зміст
В. Лесевич (1837—1905)	· Суспільні явища неминуче підпорядковані природним законам. · Методи соціологічного вивчення: спостереження, досвід, порівняння. · Галузями соціології є філософія, історія, політекономія, філософія історії. · Прогрес — прагнення до ідеалу, який виявляється у людяності. · Головним елементом прогресу є розумова діяльність, яка проходить етапи інстинкту, умоспоглядання і досвіду. · Необхідною умовою впровадження в життя результатів розумової діяльності є свобода
М. Хлєбніков (1840—1880)	· Людина живе в створеному нею ідеальному світі цивілізації. · Людська цивілізація не є розвитком розуму, а тільки нагромадженням знань
Ф. Вовк (1847—1918)	· Усі засоби для підтримання і збереження людського життя є наслідком удосконалення їх первісних форм. · Наука поступово розвивалася, починаючи від перших і випадкових спостережень первісного дикуна
Х. Алчевська (1841—1920)	· Методика вивчення інтересів суб’єктів діяльності на прикладі навчального процесу
В. Іконников (1841—1923)	· Соціальні науки вивчають людину не тільки як продукт природи, а і як витвір культури. Вони досліджують явища, що виникли внаслідок духовних прагнень людини, її здатності до цінування людських ідеалів
М. Драгоманов (1841—1895)	· Прогрес — якісна характеристика розвитку суспільства, в процесі якого життя людське покращується. · Першопричина прогресу — об’єктивний рух історії. · Економіка і соціальні відносини підлягають органічній еволюції, а політичні і державні форми еволюціонують від них. · Прогрес суспільних відносин — скасування неволі. · Потрібно широке використання історико-порівняльного методу в закладанні підвалин української соціології
П. Аландський (1844—1883)	· Люди, які живуть лише потребами дня, які не мають чіткої програми дій, не здатні до будь-якої суспільної організації, бо кожна людина думає на свій розсуд, діє так, як їй заманеться. · Для подолання розумової анархії необхідно створення позитивного, наукового знання і запровадження через виховання єдиного світогляду, практичних принципів дій та додержання їх у соціальній поведінці, трудовій діяльності

Продовження дод. 5

Автор	Зміст
М. Ковалевський (1851—1916)	· Основний соціологічний закон — закон прогресу, сут­ність якого у зростанні солідарності (поліпшення суспільного порядку, розвиток інститутів, позитивні соціальні зрушення тощо)
С. Подолинський (1850—1891)	· Причина соціальної нерівності — додаткова вартість; у тому що основний виробник працює не на себе, а на свого господаря. Спільна праця і більш або менш однакова здатність людей до суспільно необхідної праці приведе до рівномірності в користуванні нагромадженими благами
І. Оршанський (1851—?)	· Згідно із законом трьох стадій розумового розвитку людства вирізняються три етапи життя людини: дитинство — фетишизм, юність — метафізика, зрілість — позитивізм. · Інтелектуальний розвиток уявляється як перехід від пасивного сприйняття через апріорну дедукцію до досвідної індукції
В. Данилевський (1852—1939)	· Суспільне життя розвивається за біологічними законами. · Людські якості і функції вищого порядку (розум) легше піддаються спотворенню і виродженню, ніж первинні (почуття)
М. Грот (1852—1899)	· Причина розвитку — взаємодія, а результат його — пристосування предметів один до одного. Три типи розвитку: прогрес, регрес, інгрес. Соціальний прогрес — це низка змін, що приводять до посилення й удосконалення способів дії енергії людини у взаємодії з природою, до зростання задоволення і зменшення страждань
І. Франко (1856—1916)	· Соціологія має як пізнавальне, так і практичне значення. Вона виступає як одна з форм просвітництва народу, допомагає йому зрозуміти свої інтереси і мету. · Соціологія має будуватися на фактах, спостереженнях, критиці. · Закони розвитку суспільства і природи однакові, хоча є специфіка їх вияву в суспільних явищах
Т. Зінківський (1861—1891)	· Коли не буде національностей-рабів — тоді люди зможуть спокійно займатися соціально-економічними справами
Є. Ерліх (1862—1922)	· У соціології необхідне безпосереднє спостереження значимої поведінки людей

Продовження дод. 5

Автор	Зміст
М. Гредескул (1865—1908)	· Людські потреби мають психічну ідеальну природу, поділяються на два види: нижчі і вищі. · Задоволення нижчих потреб приводить до виникнення «економічного фактора»
М. Туган-Барановський (1865—1919)	· Основи суспільного ладу має визначати не виробництво, а «щось більш широке — господарство». · Господарство — це сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ з метою створення матеріальної основи, необхідної для задоволення людських потреб
М. Грушевський (1866—1934)	· Соціологія має допомогти кожній людині зрозуміти суспільство, в якому вона живе. · Необхідність проектування і заснування УСІ
С. Дністрянський (1870—1935)	· Теорія соціального зв’язку: — соціальні зв’язки виникають з необхідності вдоволення людьми своїх потреб; — на ранніх етапах суспільного розвитку потреби є переважно економічними; — історично соціальні зв’язки розвиваються від найменш простих (родини) до найбільш складних (народу, держави); — умовою успішного функціонування соціальних зв’яз­ків є наявність норм; — вирізняються органічні соціальні зв’язки, що виникли самі собою, і соціальні, що утворилися на підставі добровільної угоди
В. Воровський (1871—1923)	· Загальний характер і основні особливості соціальних відносин визначаються економічною структурою суспільства, яка залежить від рівня розвитку продуктивних сил
С. Рудницький (1877—1937)	· Суспільно-економічна суть української держави має ґрунтуватися на селянстві
Д. Садинський	· Під впливом природного відбору в суспільстві діє три основні форми пристосування людей до навколишнього середовища: первинна — технічна, вторинна — економічна, третинна — ідеологічна. Вони є рушійною силою суспільного розвитку
В. Старосольський (1878—1942)	· Норми є схемою для людської поведінки. Пізнання дійсного життя (не норм), у тому числі й поведінки, що суперечить нормам, — завдання соціології

Продовження дод. 5

Автор	Зміст
М. Шаповал (1882—1932)	· Суспільство — це таке гуртування людей, коли поведінка однієї чи кількох спричиняє поведінку іншої чи інших осіб. Індивіди на основі певної мети єднаються в групи, які виконують певні суспільні чи біологічні функції, вростають одна в одну, зв’язуються в агрегат, який називається суспільством. Вирізняють такі групи: — організовані (держава, сім’я), яким притаманний внутрішній поділ на керівників і підлеглих, і неорганізовані (мовні, вікові), в яких бракує сталої організованості; — прості (елементарні), в яких індивіди поєднані однією спільною ознакою (мовною), і складні (кумулятивні). Складною групою є суспільний клас, який об’єднується на основі багатьох ознак — майнових, професійних, правових
О. Мицюк (1883—1943)	· У суспільно-економічному процесі одні явища відбуваються стихійно, поза волею суб’єкта і не можуть бути раціоналізовані, а інші — згідно зі свідомою волею і підлягають раціоналізації. · Суспільний розвиток має тенденцію до все більшої раціоналізації
О. Назарук (1883—1940)	· Основними класами капіталістичного суспільства є бур­жуазія, яка володіє владою і капіталом, і пролетаріат, якому вона недоплачує і з того живе. Пролетаріат мусить продавати свою працю. Між ними постійно точиться боротьба
В. Винниченко (1880—1951)	· Законом усього існуючого є рух. Стримують його пануючі класи, пригноблені прагнуть просування вперед. Протилежні прагнення зумовлені різним соціальним становищем. Згідно з політико-соціальною концепцією «колектократії» для порозуміння, гармонійної співпраці, ліквідації експлуатації необхідно соціально-еконо­мічну структуру суспільства перебудувати на правдиво-кооперативну суспільну форму
В. Липинський (1882—1931)	· Населення країни поділяється на національну аристократію і громадянство, а громадянство на класи і стани, які перебувають у вічній боротьбі
М. Яворський (1884—1937)	· Соціологія досліджує основні закони історичного процесу, а історична наука вивчає виявлення цих діючих законів у конкретних історичних, географічних та економічних умовах
М. Хвильовий (1893—1933)	· Кожний народ переживає дитинство, культурний етап і цивілізаційний. · Цивілізаційний етап є останнім акордом усякої культури і початком її кінця. · Україна стане «оазисом азіатського ренесансу»

Закінчення дод. 5

Автор	Зміст
Д. Донцов (1883—1973)	· Головною рушійною силою людської діяльності є не розум, а воля. Головна прикмета волі: вона є ціль у собі. · Держава має три складові: землю, народ, владу (остання є найважливішою, від неї залежить доля держави). · Народ залежно від природних здібностей поділяється на вищі і нижчі касти. Ідеалом провідної касти є сильна влада, підвладної — «безначальство»
А. Звоницька (1897—1924)	· Основою людського життя є спілкування між індивідами, під час якого твориться «тканина» суспільства, формується культура, розвивається особистість. · Процес спілкування передбачає набуття індивідом відомостей (соціалізацію), узагальнення таких відомостей (особисту типологізацію), припущення про наявність подібних узагальнень в інших індивідів (очікування), узгодження спільної діяльності. · Традиція — регулюючий механізм збереження соціального зв’язку
О. Бочковський (1884—1939)	· Господарський розвиток і народне багатство залежить від природних умов країни. Однак «земля — це сцена, а народ — митець, що гірше чи краще творить свою історію»
В. Бойко (1893—1938)	· Марксистська соціологія, тобто історичний матеріалізм — єдина наукова соціологія. · Мистецтво є однією з надбудов, що розвивається на ґрунті суспільного виробництва, зокрема економічних відносин
К. Грушевська (1900—1943)	· На індивідів впливають соціальні фактори, тому вони перебувають у залежності від соціальної структури су- спільства
Л. Олесневич (1921—1983)	· Необхідність соціального планування підприємств та регіонів

 

Додаток 6