Генеральна військова канцелярія

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЇ І СПЕЦІАЛЬНОСТІ

 

 

ДАВНЬОРУСЬКА ДЕРЖАВА

 

Історія виникнення таких професій, як архіваріус, діловод, секретар, писар бере свій початок ще з давніх часів та обумовлена збільшенням масивів інформації в суспільстві. Відомо, що перші свідчення про документи як об’єкти відносять до 4-5 тис. до н.е. Згодом з’являлися і професійні робітники, архіваріуси, що вели облік документації, але з появою книги та перших друкарень, а паралельно і зі становленням системи справочинства в 17-18 ст. виникла потреба в кваліфікованих інформаційних робітниках, діловодах[1].

На початкових стадіях розвитку Давньоруської держави і в період феодальної роздробленості (до кінця XV ст..) державних установ ще не існувало. Їх функції найчастіше виконували окремі посадові особи або органи, які здійснювали свою діяльність або взагалі без штату чиновників, або з дуже обмеженим штатом.

Письмові документи, які дійшли до наших часі, дані, отримані археологами і лінгвістами, свідчать, що вже в Х ст.. в Давньоруській державі існувала культура написання документів. Це договори з Візантією 911 і 945 рр. Примітно, що в обох договорах згадується практика складання документів. У першому випадку – письмових заповітів, в іншому – подорожних грамот для купецьких кораблів.

В період правління Володимира Святославина в Києві – столиці Давньоруської держави (978-1015 рр.) – існував навчальний заклад для дітей бояр і старших дружинників. З випускників цієї школи й відбиралися претенденти на посади «печатников» - хранителів князівської печатки, «металников» - судових секретарів, писців і дяків при князях і крупних феодалах.

Нагромадження традицій у сфері документування призвело до формування кола професійних спеціалістів в галузі створення і обробки документів. На початку їх склад поповнювався за рахунок церковних псаломщиків і дяків. Не випадково термін «дяк» як узагальнюючий закріпився за усіма особами, які вели діловодство і документування.

 

2. ЛИТОВСЬКА ДЕРЖАВА

Протягом XIV ст. всі українські землі поволі входять до складу нового політичного організму – Литовської держави. Усе центральне урядування державою було зосереджено в руках Великого князя Литовського і Ради. Органом виконавчої влади у центрі була канцелярія. З кінця XV ст. маємо свідоцтво того, що канцелярія князівства організована була досить раціонально – всякий акт, що виходив від імені князя, мав бути записаний до книг т.зв. Метрики. Книги Метрики писалися в канцелярії Великого князя. На чолі канцелярії стояв канцлер Великого князівства Литовського, при ньому – віце-канцлер, писарі і дяки. Порядок видачі грамот з канцелярії князя свідчить про обов‘язки її штату: “Дяк переписував виготовлену грамоту, “отпуск” (тобто копію її) заносив до книги Метрики, а писар скріплював грамоту (тобто підписував, ставив свою “скрепу”). В багатьох випадках “скрепи” писаря було досить, і грамота виходила з канцелярії від імені князя, без його підпису.

Канцлеря і віце-канцлер зобов‘язані були книги Метрики “в своїй охороні зберігати пильно”, і мати при собі для вписування актів в книги одного чи двох присяглих писарів, щоб на випадок втрати якогось важливого док-та можна було одібрати засвідчену копію за королівською печаткою. Окрім звичайно посади писаря, при канцелярії були секретарі – так звалися писарі, що знали латинську мову, яка на ті часи була мовою офіційною, мовою документів.

Писар литовської великокнязівської канцелярії спостерігав за внесенням документів в актову книгу цієї канцелярії, якою й була Литовська Метрика.

 

ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ

При особі гетьмана ще за часів Б.Хмельницького утворилася Генеральна військова канцелярія – установа, що залежала в своїх функціях від особи гетьмана і Ради Старшинської, а в канцелярських своїх функціях від генерального писаря. Безпосередньо керував Канцелярією старший канцелярист, або, як він звався, реєнт Канцелярії, потім йшли канцеляристи.

Сама Генеральна Військова канцелярія складалася з “присутствия” – розпорядчого органа, що складався з Генеральної Старшини і канцелярії у вузькому розумінні, орагана виконавчого. Ось як про це пише О.Шафонський: “Генеральная войсковая Канцелярія при Гетмане хотя и была, но она до 1734 года не касалась до гражданских дел, а называлась Генеральной для того, что в ней общие, до всей Малой России касающиеся и от Гетмана зависящие дела отправляемы были. Главное начальство имел в ней Писарь Генеральный, а под ним был регент, после старшим канцеляристом названый, и войсковые канцеляристы”.

“Присутствие” Генеральної Військової Канцелярії складалося з генеральної старшини і швидше було малою Старшинською Радою, ніж канцелярією. В разі відсутності гетьмана вся повнота влади переходила до неї. Коли скасовано було гетьманство (1764 р.), скасована була й Генеральна військова канцелярія, як вищий керуючий орган.

Як говорилася, канцелярія у вузькому розумінні слова, тобто як орган технічний, стояла під головним керуванням генерального військового писаря та реєнта Генеральної Військової Канцелярії. Писареві указом Петра 1 (1720 р.) доручено було, «чтобы в записных книгах включались по порядку все гетманские универсалы и письма, равно и бумаги, подписываемые генеральным писарем в болезнь гетманскую».

Для керування справами окремих полків Генер.Військову канцелярію поділено було на “повытья”.

Писарю як начальнику канцелярії підпорядковувався цілий штат службовців та осіб, що готувалися до службової кар‘єри: підписки, протоколісти, реєстратори, копіїсти, толмачі та “повитчики”. Вони всі звалися канцеляристами. Всі канцеляристи, підканцеляристи та й сам писар звалися військовими.