Генетика з основами селекції,гістологія

Грунтознавство. 2. Морфологічні ознаки грунтів

Морфологія грунтів - це вчення про зовнішні ознаки грунтів, що визначаються найчастіше за допомогою зору і дотику. До основних морфологічних ознак належать: будова і потужність грунтового профілю і окремих горизонтів, колір або забарвлення, механічний склад, структура, домішки, включення і новоутворення.

Зовнішні (морфологічні) ознаки грунтів відображають характер пересування і перетворення органічних і мінеральних речовин під впливом біологічних і фізико-хімічних процесів, що становлять у сукупності процес грунтоутворення. Якщо в декількох грунтах, розташованих на деякій відстані один від одного, процеси грунтоутворення протікають однаково, то однаковий і їх зовнішній вигляд, в той же час грунти з однаковими морфологічними ознаками становлять групу грунтів, об'єднаних загальним грунтоутворюючим процесом. Тому для вивчення грунтоутворюючих процесів з грунтових розрізів беруть зразки, керуючись саме зовнішніми, морфологічними ознаками.

Розглядаючи будь-який грунт в розрізі, можна переконатися, що грунт неоднорідний і складається з декількох відмінних між собою шарів. Це відбувається тому, що в різних шарах грунту швидкість і напрямок процесів різні, хоча і взаємопов'язані. Діючи протягом тривалого часу, вони обумовлюють розчленування однорідної до цього гірської породи на шари, що відрізняються морфологічними ознаками і властивостями. Шари грунтів з більш-менш однаковими морфологічними ознаками називаються генетичними горизонтами.

Грунтовим профілем називається сукупність грунтових горизонтів, об'єднаних єдиним процесом грунтоутворення. Будова грунтового профілю визначається морфологічними ознаками окремих грунтових горизонтів, які закономірно переходять один в інший.

Характер переходу одного горизонту в інший розрізняють за зміною інтенсивності забарвлення двох суміжних горизонтів і потужності перехідного шару грунту. Можна розрізнити перехід різкий - перехідний шар має товщину 1-2 см, ясний - 2-5 см, поступовий - до 10 см, і неясний - понад 10 см.

Будова профілю більшості грунтів, якщо їх розглядати в розрізі зверху вниз, порівняно однотипна: зверху лежить невеликий шар рослинних залишків, що утворюють лісову підстилку, трав'яну повсть, або дернину; глибше розташований горизонт, різною мірою забарвлений гумусом, або перегноєм, а під ним утворюється горизонт, перехідний до материнської породи. Потужність, або глибина, грунтового профілю залежить від типу і тривалості протікання грунтоутворюючого процесу і може змінюватися в дуже широких межах. Будова і потужність грунтового профілю дозволяють судити про характер і напрямок грунтоутворюючих процесів, застосуванні систем обробки грунтів, необхідності внесення добрив, видах вирощуваних культур, про стійкість і продуктивності лісів. Тому опис грунтового профілю займає важливе місце при картуванні грунтів, розробці агротехніки вирощування культур і практичних прийомів ведення господарства. Для характеристики грунтового профілю в цілому здійснюють опис окремих його горизонтів.

Генетика з основами селекції,гістологія

1. Мітоз,мейоз та їхня біологічна роль.

Мітоз (рідше: каріокінез або непрямий поділ) (від грец. mitos — нитка) —спосіб поділу ядра, за якого клітина розподіляє два ідентичні набори хромосом, утворені внаслідок реплікації ДНК, кожен до нового ядра. Біологічне значення мітозу полягає у збереженні сталості каріотипу багатоклітинного організму і виду в цілому під час нестатевого розмноження (в строго однаковому розподілі редуплікованих хромосом між дочірними клітинами, що забезпечує утворення генетично рівноцінних клітин і зберігає наступність у ряді клітинних поколінь).

Виділено чотири фази: профаза, метафаза, анафаза і телофаза. Подвоєння хромосом відбувається ще в ході інтерфази. В результаті цього, в мітоз хромосоми вступають вже подвоєними, такими, що нагадують букву «X» (ідентичні копії материнської хромосоми сполучені один з одним в області центромери).

Інтерфаза-це період життя клітини між двома поділами.

Тривалість мітозу в середньому 1-2 год., різна для різних видів клітин. Процес залежить також і від умов зовнішнього середовища (температури, світлового режиму й інших показників).

Мейоз (або редукційний поділ) — особливий вид поділу еукаріотичних клітин, характерний тільки статевим клітинам (не соматичним), унаслідок якого хромосомний набір зменшується вдвічі, клітини переходять з диплоїдного стану в гаплоїдний.

Мейоз складається з двох послідовних поділів, аналогічних мітотичним (з деякими відмінностями),інтерфаза між якими вкорочена, а у рослинних клітинах може бути взагалі відсутня.Мейоз також забезпечує спадкову мінливість організмів.

Інтерфаза -клітина збільшується в розмірах, активно синтезує білки та акумулює енергію в молекулах АТФ, відбувається реплікація ДНК (самоподвоєння) («копії» називаються хроматидами і тримаються разом на кшталт літери Х в зоні центромери — первинної перетяжки).

Профаза-І-п ід час цієї фази хромосоми починають ущільнюватися і набувають вигляду паличкоподібних структур (спіралізуються). Після цього гомологічні хромосоми (хромосоми однієї пари) зближуються і кон'югують (тісно прилягають одна до одної по всій довжині, обвиваються, перехрещуються). Так утворюються комплекси з 4 хроматид, сполучених між собою в певних місцях, так звані тетради або біваленти. Водночас триває скорочення і ущільнення хромосом.

Метафаза -число бівалентів удвічі менше від диплоїдного набору хромосом. Біваленти значно коротші, ніж хромосоми в метафазі соматичного мітозу, і розміщаються в екваторіальній площині. Центромери хромосом з'єднуються з нитками фігури веретена. У цю фазу мейозу можна підрахувати кількість хромосом.

Анафаза-І-нитки веретена поділу скорочуються, гомологічні хромосоми розходяться до протилежних полюсів клітини (при цьому кожна з них складається з двох хроматид).

Наприкінці анафази біля кожного з полюсів клітини опиняється половинний набір хромосом.

Розходження хромосом кожної пари є подією випадковою, що є ще одним джерелом спадкової мінливості.

Телофаза-І-у кожній з дочірніх клітин формується ядерна оболонка.В клітинах тварин і деяких рослин хромосоми деспіралізуються і поділяється цитоплазма материнської клітини. В клітинах багатьох видів рослин цитоплазма може не ділитися.

Наслідки мейозу-І. Унаслідок першого мейотичного циклу утворюються клітини або лише ядра з половинним порівняно з материнською клітиною набором хромосом.

Інтерфаза-ІІ- і нтерфаза між першим і другими мейотичними поділами вкорочена (в клітинах багатьох рослин відсутня взагалі): молекули ДНК у цей період не подвоюються, тому клітина майже одразу переходить до другого поділу.

Профаза-ІІ- х ромосоми, кожна з яких складається з двох хроматид, ущільнюються, зникають ядерця, руйнується ядерна оболонка (якщо вона була утворена), хромосоми починають пересуватися до центральної частини клітини, знову формується веретено поділу.

Метафаза-ІІ-з авершується ущільнення хромосом і формування веретена поділу. Як і під час мітотичного поділу, центромери хромосом розташовані в одній площині в екваторіальній частині клітини і до них прикріплюються нитки веретена поділу.

Анафаза-ІІ - поділяються центромери хромосом, хроматиди кожної з хромосом розходяться до різних полюсів клітини і вже можуть називатися хромосомами.

Телофаза-ІІ-х ромосоми знову деспіралізуються, зникає веретено поділу, формуються ядерця і ядерна оболонка.

Завершується телофаза другим поділом клітини (відбуваються процеси, обернені до профази-І).

Наслідки мейозу-ІІ-У результаті другого мейотичного поділу кількість хромосом залишається такою ж, як і після першого, але кількість хроматид кожної з хромосом зменшується вдвічі.

Біологічне значення мейозу[ред. • ред. код]

Мейоз є досконалим механізмом, який забезпечує сталість каріотипу видів, які розмножуються статевим шляхом. Завдяки двом мейотичним поділам статеві клітини мають половинний, порівняно з нестатевими, набір хромосом. А набір хромосом, характерний для організмів певного виду, відновлюється під час запліднення.

Мейоз також забезпечує спадкову мінливість організмів.