Методи і засоби оцінки стану безпеки життєдіяльності

Ідентифікація небезпек

Під ідентифікацією розуміється процес виявлення і встановлення кількіс­них, часових, просторових і інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, направлених на забезпечення безпеки життєдіяльності.

У процесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, вірогідність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток і інші парамет­ри, необхідні для вирішення конкретного завдання, — забезпечення належної безпеки туриста.

Головне полягає у встановленні можливих причин прояву небезпеки. Пов­ністю ідентифікувати небезпеку дуже важко. Наприклад, причини деяких ава­рій і катастроф залишаються невиясненими довгі роки або назавжди. Можна говорити про різний ступінь ідентифікації: більш менш повний, наближений, орієнтовний тощо. Тріада «небезпека-причини-небажані наслідки» — це логічний процес роз­витку, що реалізовує потенційну небезпеку в реальний збиток (результат). Зде­більшого, цей процес включає декілька причин. Одна і та сама небезпека може реалізовуватися в небажану подію завдяки причині.

В основі профілактики нещасних випадків лежить пошук причин.

Квантифікація небезпек

Квантифікація — це введення кількісних характеристик для оцінки складних, якісно визначуваних понять. Найпоширенішою оцінкою небезпеки є ризик.

Ризик — це міра очікуваної невдачі, неблагополуччя в діяльності і житті, небезпеки, пов'язаної з погіршенням здоров'я людини, змінами в навколиш­ньому середовищі, матеріальними втратами. Кількісно визначається як частота або вірогідність виникнення однієї події при настанні іншої. Звичайно це без­розмірна величина, що розташована в інтервалі від 0 до 1 (або від 0 до 100%).

Ризик для екологічної безпеки складають техногенні, природні, військові, соціально-економічні, політичні чинники та тероризм. Найбільшої уваги вима­гають чинники техногенні і природні.

Техногенний екологічний ризик виникає у зв'язку з аваріями на АЕС, тан­керах, небезпечних хімічних виробництвах, руйнуванням гребель, водосховищ тощо. Зрештою, причинами аварій є інтенсивність технологічних процесів, ви­сока концентрація виробництва, ресурсомісткість і багатовідходність техноло­гій, слабке обладнання очисними утілізацийними пристроями.

Природний екологічний ризик пов'язаний з вірогідністю прояву багатьох несприятливих природних явищ.

Врахування геологічної будови дає можливість оцінити ризик еколого-геологічної небезпеки у вигляді сумарного показника за основними складовими (оціночними блоками, напрямами) — літогеохімічному, гідрогеологічному й інженерно-геодинамічному.

У більшості випадків «ризик» еквівалентний заподіяній шкоді і може бути представлений у вигляді показників економічної шкоди.

Вірогідність виникнення надзвичайної події стосовно технічних об'єктів і технологій оцінюють на основі статистичних даних або теоретичних дослі­джень. При використанні статистичних даних величину ризику визначають за формулою:

R = (Nнп/NO),

де R— ризик; N нп — число надзвичайних подій на рік; N0 — загальне число подій на рік.

У даний час склалися уявлення щодо величин прийнятного (допустимого) і неприйнятного ризику.

Слід помітити, що не дивлячись на те, що потоки мас і енергій при аваріях технічних систем формуються, здебільшого, спонтанно, на їх величину і віро­гідність виникнення можна впливати обмеженням запасів мас речовин і енергіїв одному об'єкті, контролем за станом об'єкта, введенням захисних зон, вико­ристанням запобіжних засобів тощо.

ЛЕКЦІЯ 5

Види ризиків

У виробничих умовах розрізняють індивідуальний і колективний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує реалізацію небезпеки відповідного виду діяльності для конкретного індивіда.

Колективний ризик — це травмування або загибель двох чи більше людей під впливом небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Прийнятний ризик сполучає в собі технічні, економічні, соціальні і політич­ні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки і можливим її досягнен­ням.

Перш за все необхідно пам'ятати, що підвищення рівня захисту від небезпе­ки автоматично підвищує загальну вартість виробництва. У вимогах досягнен­ня нульового ризику ситуація може обернутися до людей соціальною траге­дією з безробіттям.

Важливо розрізняти ризик за наявності джерела небезпеки і ризик за наяв­ності джерела, що справляє шкідливу дію на здоров'я. Джерело небезпеки по­тенційно володіє шкідливими чинниками, які впливають на організм, майно або навколишнє середовище протягом відносно короткого відрізку часу. Що стосується джерела, яке характеризується шкідливими чинниками, то прийня­то вважати, що воно впливає на об'єкт протягом достатньо довгого часу.

Мотивований (обґрунтований) і немотивований (необгрунтований) ризик. У випадках виробничих аварій, пожеж з метою рятування постраждалих, а та­кож цінного устаткування або господарчих споруд доводиться йти на вмотиво­ваний ризик.

Невиконання працівниками правил безпеки, технологічних процесів, неви­користання засобів захисту та ін. формують необгрунтований ризик, який, як правило, складає передумови виникнення травм і аварій на виробництві.

У технічній сфері поняття ризику визначають дещо інакше порівняно із звичними оцінками. Так, за ризик мають кількісну характеристику дії небез­пек, які формуються за конкретною діяльністю людини, або інакше — кіль­кість летальних випадків, випадків захворювання, випадків тимчасової і стій­кої непрацездатності (інвалідності), обумовлених дією на людину конкретної небезпеки відносно до певної кількості туристів (працівників).

Одним з методів оцінки ризику є метод порівняння цієї ризикової ситуації з аналогічною, що траплялася у минулому. Таке порівняння дає надійніші по­чаткові передумови.

Загроза безпеки людей складається з багатьох складових ризику, наприклад, і основного наявного ризику як наслідку помилок, і ризику, на який йдуть сві­домо під час певних подій.

Всі групи рішень, які беруться відповідно до змісту ризиків, мають три ва­ріанти: зменшення, мінімізація і оптимізація ризику.

Ризик в широкому значенні слова — це вірогідність економічних або фінан­сових втрат, фізичного ушкодження або спричинення шкоди в будь-якій іншій формі через наявність невизначеності при необхідності здійснення пев­них дій.

Для оцінки ризику техногенних подій використовують різні математичні формули, вибір яких залежить від наявної інформації.

При загрозі майну, збиток і ризик найчастіше вимірюють у грошовому екві­валенті. Проте якщо можна прийняти, що збиток при аваріях буде одним і тим же, то визначення ризиків і подальше їх порівняння можна проводити, корис­туючись вірогідністю. Зокрема, якщо збиток важко розрахувати, то за величи­ну ризику приймають вірогідність перевищення певної межі.

При загрозі здоров'ю збиток в грошовому еквіваленті можна оцінити тільки частково у вигляді витрат на оплату листків непрацездатності і тимчасову за­міну персоналу. Ще важче в грошовому еквіваленті оцінити збиток від леталь­них випадків. Тому ризик, пов'язаний з нещасними випадками, оцінюють віро­гідністю. Таким чином, одиниці вимірювання ризику можуть бути різними у випадку загрози здоров'ю і випадку загрози майну.

Для виконання умов безпеки можлива необхідність внесення змін в насту­пні компоненти, що управляють ризиком: конструкторські рішення; аварійні методики; учбові, тренувальні програми, програми з перепідготовки; керів­ництво з експлуатації; нормативні документи; програми з безпеки.

Аналіз ризику, обумовленого наявністю джерела шкідливої дії, складається з етапу оцінки ризику, супроводжуваного дослідженнями, і етапу управління ризиком. На етапі оцінки встановлюють, які наслідки викликають різні дози і в різних умовах в даному колективі. На етапі управління ризиком аналізують різні альтернативи і вибирають найбільш відповідні управляючі дії. З метою прийняття остаточного рішення результати оцінки ризику розглядаю! \, ч ура­хуванням інженерних, економічних і політичних аспектів.

Системний аналіз безпеки

Система — це сукупність взаємозв'язаних компонентів, що взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат.

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розумі­ються не тільки матеріальні об'єкти, але і відносини і зв'язки. Принцип сис­темності розглядає явища в їх взаємному зв'язку, як цілісний набір або комп­лекс. Наприклад, таке системне явище, як горіння (пожежа), можливе за наяв­ності таких компонентів: горюча речовина, окислювач, джерело загорання. Ви­ключаючи хоча б один з названих компонентів, ми руйнуємо систему.

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, що викорис­товуються для підготовки і обґрунтування рішень за складних проблем без­пеки.

В методології системного аналізу переплітаються елементи теорії і практи­ки, суворі формалізовані методи поєднуються з інтуїцією і особистим досві­дом, з евристичними прийомами.

Мета системного аналізу безпеки життєдіяльності полягає у виявленні причин, що впливають на виникнення небажаних подій (аварій, катастроф, пожеж, травм тощо), і розробки попереджувальних заходів, що зменшують вірогід­ність їх виникнення.

Будь-яка реалізована небезпека, що приносить збиток, має певні причини. Отже, запобігання небезпекам або захист від них базується на знанні причин. Між реалізованими небезпеками і причинами існує причинно-наслідковий зв'язок; небезпека є наслідком деякої причини (причин), яка є наслідком іншої причини тощо. Таким чином, причини і небезпеки утворюють ієрархічні, лан­цюгові структури або системи.

Графічне зображення таких залежностей нагадує дерево з гілками. В літера­турі, присвяченій аналізу безпеки об'єктів, використовуються такі терміни, як ''дерево причин», «дерево відмов», «дерево небезпек», «дерево подій». В дере-ішх, що будуються здебільшого, є гілки причин і гілки небезпек, що повністю відображають діалектичний характер причинно-наслідкових зв'язків.

Методи і засоби оцінки стану безпеки життєдіяльності

Прогнозування ситуації завжди має певну мету, яка визначає, по-перше, термін прогнозування (так званий «горизонт прогнозування»), і, по-друге, точ­ність, якої вимагають щодо результатів прогнозу на певному інтервалі часу. Наслідком цього є необхідний ступінь деталізації уявлень про стан процесів, розгляд яких поставлений за мету.

Реальні процеси, що відбуваються в природі, незрівнянно складніші, ніж будь-які інтелектуальні побудови їх дослідників, і тому абстрактний прогноз як самоціль не становить значної цінності. Використання ж деякої мети з урахуванням багатьох припущень і обмежень, дає можливість оволодіти прогнозомяк науковим баченням. Необхідними етапами наукового дослідження будь-якого процесу, існуючого в природі, у тому числі і прогнозування його еволюціїтакі:

- відтворення моделі процесу, який досліджується;

- відтворення меж, які є характерними для дослідження самого процесу в термінах побудови моделі, формулювання мети дослідження.

Сумісна реалізація певних етапів дає можливість побудувати моделі досліджуваного процесу. Важливо розуміти, що модель може мати як формальний вигляд (задаватися деякими математичними залежностями), так і описову структуру, яка задає лише основні закономірності, що реально спостерігаються. Звичайно, чим повнішою і докладнішою інформацією володіє дослідник, тим точніше буде очікуваний прогноз.

Потрібно розуміти обмеженість використання прогнозу на великому інтервалі часу. Тому використання наукових методів прогнозування у дослідженні природних і соціальних процесів означає неможливість передбачення розвит­ку реальних екологічних та інших ситуацій життєдіяльності в індустрії туриз­му, а робить можливим тільки проведення досліджень з метою аналізу окре­мих процесів взаємного впливу і розробки рішень щодо подальших шляхів розвитку. Екологічна безпека суспільства тісно пов'язана з рівнем культури, освіти і виховання людей цього суспільства.

Для прогнозування травматизму в умовах «довгострокового прогнозу» ви­користання математичних методів у «чистому вигляді» дуже проблематичне. Певні методи слід використовувати на певних етапах прогнозування. В цьому випадку найприйнятнішим є метод експертних оцінок. Метод експертних оці­нок дає можливість передбачити подальші напрями удосконалення старих ма­шин, механізмів, технологічних процесів або розробку нових, а також на осно­ві цього визначає рівень, характер, важкість та інші можливі показники трав­матизму.

У результаті визначення подальшого розвитку технологій надання тури­стичних послуг, оцінку характеру і рівня травматизму доцільно вести за двома напрямами. Перший — це пошук діючих аналогів у нових технічних рішеннях і визначення прогнозу травматизму з використанням статистичної обробки ві­домих даних в умовах використання існуючих рішень. Друге — (напрями в умовах відсутності аналогів) — визначення травмуючих чинників нового уста­ткування і технологічних процесів за допомогою методу скоректованих думок, з послідовним їх ранжируванням. Тут слід також врахувати, що народження нових рішень, які направлені на подальше придушення певної виробничої не­безпеки або шкоди, може викликати появу нових небезпек (чи шкоди) іншого вигляду. Тому на цьому етапі необхідно виявити недоліки нових рішень, ви­значити їх значущість з погляду можливого травмування.