Історія соціального аудиту почалася в США в 1940-і рр.., Коли соціальні рейтинги компаній стали регулярними. Ці рейтинги оцінювали відносини з персоналом та профспілками, з місцевим співтовариством, філантропію (пожертвування), волонтерство та інші програми компаній в місцевих спільнотах (community based programs).
У 1960-і - 1970-і рр.. стало зростати суспільне невдоволення щодо негативних наслідків зростання виробництва. Все частіше економічне зростання здійснювався за рахунок забруднення навколишнього середовища, всякого роду дискримінації, зниження безпеки виробництва, погіршення якості товарів.
Левова частка відповідальності за соціальну несправедливість і економічну нерівність була покладена... на бізнес. Так розсудили уряд і громадську думку.Громадська думка і його лідери стали менше довіряти корпораціям, і, як наслідок, число покупців скоротилося. Результатом стало громадський тиск на бізнес з метою регулювання соціально значущих аспектів діяльності компаній. У відповідь на це бізнес став все частіше виступати ініціатором <соціально відповідальної поведінки».
Спочатку такі прогресивні компанії, як Dayton Hudston, Levi Strauss, Cummings Engines, віддавали в ці фонди до 5% оподатковуваного прибутку. Однак до кінця 1970-х рр.., Коли спала перша хвиля ентузіастів <соціально відповідальної поведінки> американський бізнес став ставитися до філантропії більш прагматично.В уряду з'явилося побоювання, що корпорації зовсім перестануть піклуватися про потреби своїх communities. У 1977 р. Конгресом був прийнятий документ, за яким американським банкам пропонувалося робити інвестиції в території, на яких вони оперують. Community Reinvestment Act (Закон про реінвестиції у місцеві спільноти) і донині залишається основним інструментом заохочення соціальної залученості банків на місцевому рівні. Зауважимо, що реально закон запрацював до середини 1980-х рр.. Бюрократія скрізь однакова.
Ніяких каральних санкцій закон не передбачав. Банк не може бути позбавлений ліцензії або оштрафований за <невиконання плану> з інвестицій в місцеві спільноти.Та й самого плану в загальному-то немає. Як же так? Як же звітують банки, і хто визначає, багато вони інвестували в community чи мало?
Уряд надійшло до геніального просто. Воно виділило кожному банку <підшефну територію»і прикріпили його до місцевого урядовому агентству, що спостерігає за ходом програми. В кінці року кожен банк звітував про виконану роботу. За підсумками звіту було складено список активності банків у сфері соціальних інвестицій (у порядку убування).
Далі слідує витончений хід. Список був опублікований найбільшими діловими виданнями з дрібно набраним поясненням, що рейтинг стосується показників соціальної залученості й нічого більше. Але американці, які побачили знайомі банки не в перших рядах, порахували це ознакою їх фінансової неспроможності і кинулися переводити свої рахунки в більш гідні фінансові інститути.
На наступний рік банки з усіх сил намагалися довести своє бажання працювати на місцеве співтовариство.
Що стосується розвитку соціального аудиту в Росії, то з 2000 р. в нашій країні проводиться конкурс <Російська організація високої соціальної ефективності>. З 2004 р. конкурс, за рішенням Уряду РФ, вирішено зробити щорічним. За заявою оргкомітету конкурсу, в ньому щорічно беруть участь більше тисячі компаній. Участь у конкурсі платна, реєстраційний внесок становить 18 тис. руб. Для організаторів конкурс став прибутковим бізнесом, а учасники в довірчих бесідах скаржаться на <добровільно-примусовий> характер заходу і висловлюють сумніви в об'єктивності вибору переможців.
Під соціальною ефективністю, на думку організаторів конкурсу, слід розуміти відсутність заборгованості перед державою, наявність колективного договору, наявність профспілкової організації. Звіти про соціальну підтримку працівників і місцевих спільнот приймаються у довільній формі (надсилайте все, що є, а ми подивимося) і оцінюються за не цілком зрозумілим критеріям.
Сам факт проведення подібного конкурсу говорить про те, що держава хоче і буде оцінювати соціальну ефективність компаній. Питання в тому, як воно буде це робити.
Бізнес-співтовариство, визнаючи необхідність об'єктивної оцінки <соціальних інвестицій> компаній, не поспішає розробляти зустрічні пропозиції. Позиція проста: хай влада сама вирішить, що таке соціальна відповідальність бізнесу. Ми люди підневільні: введе держава нову форму соціальної звітності - будемо звітувати.
Тим часом публічні політики все частіше заявляють про «соціальний податок» на бізнес. Ще в середині 1990-х рр.. в Держдумі був розроблений документ, разюче нагадує американський Community Reinvestment Act з тією лише різницею, що у нас відсоток <соціального інвестування> був фіксованим, а оцінкою соціальних інвестицій повинна була займатися федеральна та місцева влада на свій розсуд. Що з цього може вийти, пояснювати не треба.
<Моральний податок> на компанії введено в Татарстані, ряд областей Росії готовий запропонувати свої варіанти регіонального <соціального податку».
Об'єктивна оцінка ефективності соціально значущої діяльності компаній стала необхідністю. У числі основних причин:
обмеженість ресурсів. Сьогодні бізнес віддає державі не менше 75% прибутку у вигляді податків, державні побори на <соціальні цілі> продовжують зростати;
зростання тиску з боку суспільства та засобів масової інформації, що пропонують багатим <поділитися>;
необхідність участі бізнесу в корінних соціально-економічних реформах, спрямованих на вирішення актуальних для суспільства проблем: бідності, безпеки, злочинності, корупції, допоможе компаніям вибудувати систему збалансованих відносин з владою.
Органам влади оцінка об'єктивного вкладу компаній у розвиток місцевих спільнот (індексу соціальної відповідальності) дозволить активізувати приплив інвестицій у регіони, підвищити їх інвестиційну привабливість, знизити соціальну напруженість і пов'язані з ними ризики, підвищити якість життя людей.
Соціальний аудит може стати для бізнес-спільноти інструментом впливу на регіональну та федеральну владу, головним гарантом від <чиновницького рекету», як назвав це явище президент РФ В. Путін.
Участь влади, консалтингових і рейтингових агентств у розробці методики соціального аудиту необхідно. Дані недавніх досліджень свідчать, що, на думку населення, найбільшою довірою можуть користуватися звіти компаній, завірені незалежної зовнішньої організацією (83%) або органом влади (72%). Проте головною зацікавленою стороною розробки національної моделі соціального аудиту є саме бізнес-співтовариство.
Що і як оцінювати
Бізнес повинен приносити прибуток. Соціальні інвестиції у всьому світі є одним з найбільш вигідних видів інвестування. Оцінений повернення з інвестицій (Return on Investment, ROI) щодо соціальної діяльності компаній дозволяє бізнесу оцінювати вплив соціальних інвестицій на бізнес-показники. Будь-яка зовнішня система соціального аудиту повинна починатися з внутрішньої системи оцінки ефективності соціальної активності компаній, тобто з оцінки вигоди для бізнесу від соціальних інвестицій.
Єдиного трактування поняття "соціальний аудит> не існує. Часто під ним розуміють соціальну звітність (social reporting), як правило зовнішню. Компанії звітують перед значимими для них зовнішніми стейкхолдерами. Для західних компаній це перш за все акціонери, інвестори, клієнти, а також органи влади, ЗМІ і громадська думка в цілому (хоча, строго кажучи, останнє стейкхолдерів бути не може). Наші компанії звітують в надії <заробити очки> у відносинах з владою і меншою мірою - з партнерами, конкурентами та суспільством в цілому.
Соціальна звітність в загальноприйнятому розумінні стосується всього спектра впливу компанії на суспільство: від контролю за якістю продукту до <соціального пакету»для співробітників. Соціальні звіти як опис того, що сама компанія вважає соціальним, можуть надаватися, по-перше, у вільній формі (брошури, буклети, розділ в річному звіті тощо). Цьому наші компанії вже навчилися. Інший варіант - більш формалізований комплексний звіт за принципом triple bottom line (у приблизному перекладі - потрійний підсумок). Такий варіант оцінки фокусується на доданій соціальної вартості (added social value), виробленої компанією в економічній, соціальній і екологічній сфері. Найсуворіший варіант - стандартизовані звіти за встановленим набору індикаторів. Найвідоміші стандарти Global Reporting Initiative (GRI), Domini Social Index, UN Global Compact, SA 8000, АА 1000. Останній з них в Росії вперше застосувала British American Tobacco. Ряд російських компаній вже заявив про підготовку соціальних звітів за цим стандартом.
