Анатомо-морфологічна характерстика

РЕФЕРАТ

на тему:

«Лабораторні дослідження, що використовуються при діагностиці фасціольозу»

Підготувала: студентка гр. 1501 –1 м – 2

Гайдукова Н. А.

Перевірив: ст. викладач, к. вет. н.

Левченко А. Г.

 

СУМИ – 2016

ЗМІСТ

Вступ…………….....………………………………………………………….3

1. Визначення хвороби ……………………………………………………...5

2. Анатомо-морфологічна характерстика…………………………………...5

3. Характерстика збудників…….……………………………………………8

4. Епізоотологічні дані…………………………….………...……………… 9

5. Патогенез………………………………………………………………….11

6. Клінічні ознаки………….………………………………………………...12

7. Патологоанатомічні зміни……………………………….................…….13

8. Лабораторна діагностика…………………………………………………14

8.1. Стандартизований метод флотації ……………....……………….14

8.2. Метод флотації з центрифугуванням.............................................14

8.3. Метод флотації за І. С. Дахно........................................................14

8.4. Метод флотації з розчином нітрату натрію...................................15

8.5. Метод флотації з розчином гіпосульфіту натрію.........................15

8.6. Метод осадження з целофановими плівками за Г. О. Котельніковим і В. М. Хреновим..........................................15

8.7. Дослідження фекалій за Мак-Мастером …………………………16

9. Імунітет……………………………………………………………………18

10. Лікування………...……………………………………………………….18

11. Профілактика та заходи боротьби………………………………...…….21

Висновок…………….....………………………………………………..........23

Список використаної літератури……………......………………………….. 24

 

Вступ

Фасціольоз – трематодозное захворювання великої рогатої худоби та овець. На вологих, заболочених пасовищах, де мешкають прісноводні молюски – проміжні господарі фасціол, виникає фасціольоз. Широкому розповсюдженню інвазії сприяє комплекс сприятливих природно-кліматичних факторів: оптимальний температурно-вологісний режим, особливо в рівнинній зоні, де тривалість теплого періоду року з квітня по листопад, велика кількість річок, озер, великих внутрішніх водойм і ставків.

У рівнинних зонах регіонів широке поширення мають два види проміжних господарів – це малий ставковик (Limnea truncatula) – проміжний господар звичайної фасціоли (Fasciola hepatica) і вушкоподібний ставковик (Limnea auricularia) – облігатний проміжний господар гігантської фасціоли (Fasciola gigantica) [1 – 3].

Тварини уражені гельмінтами, своїми виділеннями калових мас заражають пасовища, території скотних дворів та місць водопою, що представляють велику небезпеку, особливо для молодняку ​​– телят і ягнят. Яйця і личинки гельмінтів стійкі до впливу зовнішніх факторів і можуть тривалий час зберігатися в природних умовах, не втрачаючи своєї життєздатності. Так, наприклад, на вологих пасовищах вони можуть зберігатися протягом декількох місяців, що сприяє широкому розповсюдженню інвазії [4].

Фасціольоз надає величезний економічний збиток тваринництву принесений в результаті паразитування фасціол в організмі тварини. Удої у хворих фасціольоз корів знижуються на 20 – 40 %, а іноді і більше 50 %, в залежності від інтенсивності інвазії та інших причин. Органолептичними та біохімічними дослідженнями встановлено, що м'ясо фасціолезних тварин більш низької якості. Настриг вовни від фасціолезних овець на 10 – 30 % менше ніж від здорових, причому шерсть низької якості, ламка. Карелін С. Д. встановив в одному із дослідів, що добовий приріст у здорових телят іноді був на 100 г більше, ніж у хворих. Протягом 3 міс. різниця в прирості склала в середньому 6,31 кг на одну тварину [1 – 7].

Фасціоли часто є причиною поширення в господарствах інфекційних захворювань, в цьому полягає їх інокуляторное вплив на організм тварини. Через травмовані ділянки слизової оболонки органів легко проникають різні бактерії, в тому числі і хвороботворні, викликають інфекційні захворювання. Мігруючі личинки можуть занести в кровоносну систему печінки різні мікроорганізми [8].

 

Визначення хвороби

Фасціольоз – трематодозне захворювання великої рогатої худоби, овець, кіз, буйволів, коней, свиней, верблюдів, а також людини.
Найчастіше при цьому захворюванні вражається печінка, жовчні ходи і жовчний міхур. Протікає хвороба зазвичай хронічно, проявляється проносом, які змінюються запором, виснаженням, жовтяницею, анемією, сухістю і випаданням вовни, набряками в області живота і підщелепового простору в овець, зниженням надоїв у корів. Збудниками фасціольозу є сисуни: Fasciola hepatica, Fasciola gigantica.

При фасціольозі спостерігається загибель тварин, особливо в дощові періоди року. Значні витрати господарства несуть з організації та проведення спеціальних противофасціольозних заходів [9].

Анатомо-морфологічна характерстика

Із 7 відомих паразитів на території СНД реєструють двох — Fasciola hepatica і Fasciola gigantica – внутрішня будова за Скрябіним та Шульцом (рис. 1).

Рис. 1. Збудники фасціольозу жуйних: 1 – Fasciola hepatica
2 – Fasciola gigantica

Повсюдно поширеним видом є Fasciola hepatica. Вона має листочковидну форму, темно-сірий чи коричнюватий колір, місцями з зеленкуватим відтінком, її довжина 2 – 3 см, ширина – 1 см. В передній частині трематода покрита дрібними хітиновими шипиками (Рис. 2).

Рис. 2. Анатомічна будова Fasciola hepatica.

 

Спереду її тіло утворює овальний виступ, на якому знаходяться майже однакові два присоски. У ротовому присоску є отвір, який через глотку переходить у стравохід, а останній – у дві кишкові гілки, що мають численні бічні відгалуження. У проміжку між присосками вентрально знаходиться статева бурса з цирусом, поряд з яким відкривається і жіночий статевий отвір. За черевним присоском знаходяться петлиста матка і непарний гіллястий яєчник. Всю середню частину тіла фасціоли займають розвинені гіллясті сім'яники. Майже на всьому протязі бокові ділянки тіла паразита густо вкриті гронами жовточників (Рис. 2). У задній частині тіла вони один від одного відокремлені світлою смугою, яка збігається з проходженням тут екскреторного каналу. На межі передньої і середньої третин тіло паразита перетинають жовточні протоки. З'єднуючись посередині, вони утворюють невеликий жовточний резервуар, біля якого розміщуються тільце Меліса та оотип [7 – 10].

Петлі матки заповнені сформованими, порівняно великими за розміром (0,13—0,15 x 0,07—0,09 мм), овальної форми, золотисто-жовтими, з кришечкою яйцями, які заповнені жовточними клітинами.

F. gigantica відрізняється від фасціоли звичайної дещо більшими розмірами (5 – 7 см) і стрічковидною формою тіла [9].

 

Характеристика збудників

Фасціоли — біогельмінти (Рис. 3). Крім широкого кола дефінітивних живителів з числа ссавців, у їх розвитку беруть участь проміжні – прісноводні молюски.

Рис. 3. Схема розвитку Fasciola hepatica:
1 — фасціола (імаго); 2 — яйце; 3 — мірацидій: 4 — спороциста;. 5 — редія; 6 — церкарій; 7 — молюск малий ставовик; 8 — адолескарій (під лупою) на рослинах.

Тривалий час вважалося, що для фасціоли звичайної це малий ставовик Limnaea truncatula, для фасціоли гігантської — вушковидний ставовик L. auricularia. Нині встановлено, що малий ставовик не єдиний представник у підряді Galba. В ньому було виділено ще сім видів ставовиків. З них найбільшого значення у розвитку фасціоли звичайної мають: L. subangulata, у 2—3 рази менше — L. truncatula і ще менше L. goupili. Суттєві зміни встановлені і в колі проміжних живителів фасціоли гігантської.

При сприятливих умовах зовнішнього середовища через 2— З тижні у яйцях фасціол формуються мірацидії, густо вкриті війками. Потрапивши у воду, вони залишають шкаралупи яєць і ведуть активний пошук проміжного живителя. Знайшовши, проникають у його тіло, досягають печінки й там перетворюються у материнську спороцисту. В ній формується 5 – 15 редій, а потім у кожній із редій по 15 – 20 церкаріїв. Залежно від кількості мірацидіїв, що потрапили в тіло молюска, у ньому може сформуватися від кількох сот до 1,5 тис церкаріїв. Через 30 – 40 хв вони перетворюються в адолескаріїв — інвазійну стадію фасціол. Останні приклеюються до водяних рослин, інших предметів або залишаються на поверхні водяного біотопу. Строк розвитку паразита у молюска може тривати від 1,5 до 3 міс. Адолескарії зберігаються кілька місяців [1, 7, 10].

Дефінітивні живителі інвазуються, заковтуючи адолескаріїв з водою даного біотопу чи з рослинним кормом, а також при згодовуванні скошеної трави та свіжого сіна, одержаних з неблагополучного пасовища. Можливе інвазування тварин і через плацентарне коло кровообігу. В кишечнику дефінітивного живителя адолескарії звільняються від цист і мігрують у паренхіму печінки гематогенним, жовчовидільним, а найчастіше — прямим шляхом, руйнуючи при цьому стінку кишечника і капсулу печінки. Через 35 – 40 діб юні фасціоли мігрують з паренхіми печінки у жовчні ходи й через 3 – 4 міс досягають статевої зрілості. У жуйних одна фасціола паразитує від 4 – 5 до 10 –11 років [8].

Епізоотологічні дані

Фасціольоз, спричинений F. hepatica, реєструють у жуйних майже повсюдно, що пояснюється наявністю умов для функціонування гальбових біотопів. Ставовики заселяють переважно мілкі, стоячі водойми, які добре прогріваються сонцем, а також замулені береги струмків та річок. Тривалість життя проміжних живителів 12 – 15 міс. Мінімальна зараженість їх личинками фасціол (0,8 – 2,2 %) спостерігається у квітні, максимальна у липні – серпні (50 – 100 %).

Масовий вихід церкаріїв фасціоли у поліських районах України починається з середини липня і продовжується до середини серпня, у зоні Лісостепу — з початку липня і до початку серпня. Випасання худоби на таких пасовищах у цей і подальший періоди вважається найбільш небезпечним. Перші випадки гострого перебігу інвазії мають місце у серпні. Хронічний перебіг захворювання реєструють у різні пори року, але найчастіше у грудні — січні [2, 4].

Джерелом інвазії є численні дефінітивні живителі, які безперервно й тривалий час засмічують зародками фасціол зовнішнє середовище. Найбільш небезпечні у цьому відношенні свійські жуйні, випущені весною на пасовища без лікувальної обробки.

Яйця фасціол зберігають життєздатність до 5 – 6 міс, але вони нестійкі проти висихання і гниття, досить чутливі до високих (при 50 °С гинуть миттєво) і низьких температур (при –5 °С гинуть через добу). У засушливі роки яйця і адолескарії фасціол гинуть, а зараженість худоби фасціольозом різко знижується. Навпаки, при високій кількості опадів ці показники інвазії зростають.

Життєздатність адолескаріїв у воді досягає одного року, у сіні – 1,5 – 5 міс, у силосі – до 1 міс. Більшість інвазованих молюсків взимку гине, але життєздатність адолескаріїв із перезимувалих молюсків висока й прирівнюється до життєздатності адолескаріїв, що з'являються у поточному році.

З віком інтенсивність фасціольозної інвазії у жуйних у зоні неблагополуччя зростає. Сезонна динаміка фасціольозу у жуйних характеризується зростанням кількості інвазованих тварин у осінні місяці й помітним зниженням у весняний період [3, 7, 10].

Патогенез

Фасціоли на організм живителя спричиняють складну, комбіновану дію. Вона включає механічне ураження тканин живителя, масивний токсикоз і супроводжується інокуляцією різноманітної мікрофлори. Крім того, паразиту властиві антигенна й трофічна дії.

Механічне пошкодження пов'язане з міграцією адолескаріїв, а потім юних фасціол. При цьому страждають кишечник і особливо печінка: капсула, паренхіма, кровоносні судини та жовчні ходи. Затримка відходження жовчі веде до її застою і розкладу. Наслідком механічно-токсичної дії паразитів є потовщення жовчних ходів. У їх стінці інтенсивно відкладаються солі фосфорнокислого вапна та фосфорнокислої магнезії.

Токсикоз пов'язаний з порушенням антитоксичної функції печінки та проникненням у кровоносне русло продуктів метаболізму паразитів, застійної жовчі, продуктів розпаду тканин паразита та живителя.

При міграції личинки фасціол порушують захисний епітеліальний бар'єр кишечника, печінки, інших органів і відкривають шлях для збудників інфекційних захворювань. На собі і в собі паразити заносять у черевну порожнину, кров та печінку різноманітну мікрофлору. Продукти розпаду пошкоджених тканин, паразитів є чудовим субстратом для розмноження фітопаразитів. У зв'язку з цим у різних органах живителя можуть з'являтися гнійники. Крім того, фасціольоз може викликати загострення інфекцій, збудники яких знаходилися у «дрімаючому» стані. Інвазовані великою кількістю паразитів тварини можуть гинути від гострого гепатиту і постгеморагічної анемії.

При хронічному перебігу фасціольозу спостерігаються значні зміни в інших системах і органах. У крові тварин знижується рівень еритроцитів, гемоглобіну, кальцію, неорганічного фосфору, зростає еозинофілія. У сироватці крові підвищується вміст білірубіну, знижується кількість загального білка, альбумінів, збільшується показник глобулінів. Суттєво змінюється амінокислотний склад сироватки крові. При цій хворобі у десятки разів знижується вміст вітамінів А і В₁₂. Причиною цих змін є не лише токсична, а й алергічна дія фасціол на організм живителя [4, 8].

Таким чином, одночасна дія цих патогенних факторів веде до розвитку паренхіматозного й інтерстиціального гепатитів, до хронічного катару жовчовивідних шляхів. Кінцем цього процесу є цироз печінки, який призводить до втрати продуктивних якостей тварини, а потім до її загибелі.

 

Клінічні ознаки

Клінічний прояв фасціольозу у жуйних залежить від багатьох факторів. Основними з них є умови годівлі й утримання, інтенсивність інвазії та видовий склад паразитів, вік тварини і її індивідуальні особливості. Найважливіші з них — інтенсивність інвазії та загальний стан тварини.

При паразитуванні поодиноких фасціол клінічні ознаки хвороби відсутні, десятки й сотні паразитів спроможні викликати ознаки захворювання, але пряма залежність між кількістю фасціол і проявом інвазії спостерігається не завжди. Помічено, що у вгодованих тварин фасціольоз перебігає безсимптомно чи хвороба проявляється не досить вираженими клінічними ознаками. В той же час при такій інтенсивності інвазування у тварин, організм яких ослаблений недостатньою годівлею, ознаки хвороби бувають різко вираженими, деякі з них навіть гинуть.

Інкубаційний період 1 – 1,5 міс. У дрібної рогатої худоби фасціольоз може мати як гострий, так і хронічний перебіг, у великої рогатої худоби переважно хронічний. У інших видів тварин реєструють його хронічний, інколи субклінічний перебіг. У роки значного поширення інвазії, особливо при неповноцінній годівлі, у телят можливий і гострий перебіг хвороби. Завжди молодняк хворіє тяжче від дорослих тварин.

Гострий перебіг інвазії збігається з періодом міграції юних фасціол у організмі тварин і реєструють її у кінці літа та восени при інтенсивному їх інвазуванні. У захворілих спостерігається підвищення температури тіла, пригнічення, зниження або відсутність апетиту, діарея, яка чергується з запором. У черевній порожнині може нагромаджуватися транссудат, з'являються і зникають набряки у міжщелепному просторі, підгрудді. Через кілька діб з'являються нервові явища, прогресують виснаження і анемія. Кітні вівці абортують. У телят 7 – 18-місячного віку спостерігаються пригніченість, зниження або відсутність апетиту, у деяких тварин — анемічність та іктеричність слизових оболонок і шкірного покриву. Якщо такі тварини не гинуть, хвороба набуває затяжного, хронічного перебігу.

Хронічну форму фасціольозу характеризують такі ознаки, як пригніченість, періодичне порушення апетиту, жуйки, румінації. Тварини худнуть, у них зменшуються надої. При натискуванні на черево у ділянці печінкової тупості можлива больова реакція. Еластичність шкіри знижується, волосся легко висмикується, на окремих ділянках випадає. Ці зміни свідчать про глибокі порушення трофіки й загального обміну речовин у організмі хворих тварин. Слизові оболонки, шкіра анемічні, іктеричні. Можливе запалення окремих, поверхнево розміщених лімфатичних вузлів. Кітні вівці народжують нежиттєздатних ягнят, тільні корови абортують; іноді передродове або післяродове залежування, подовжується сервіс-період. Вівці гинуть переважно у лютому — березні [10].

 

Патологоанатомічні зміни

Труп виснажений, лімфатичні вузли збільшені, у черевній порожнині знаходять транссудат, інколи кров'янистий. При гострому перебігу у транссудаті знаходять і мігруючих адолескаріїв. Печінка збільшена, переповнена кров'ю, на її капсулі помітні крововиливи або жовто-сіруваті плівки фібрину. Жовчні ходи розширені. У їх вмісті знаходять білого кольору, овальної форми юних фасціол, величиною 0,5—1,0 см.

При хронічному перебігу фасціольозу печінка переважно зменшена в об'ємі, ущільнена, жовчні ходи розширені, стінки потовщені у кілька разів і просочені солями вапна, чим пояснюється специфічний хрускіт при розтині печінки, особливо у великої рогатої худоби. Жовчні ходи заповнені жовчю густої консистенції, сіро-коричневого кольору, у ній знаходять дорослих фасціол. Ці зміни виявляють на фоні катару жовчних ходів, інтерстиціального гепатиту та цирозу печінки.

Інкапсульованих фасціол іноді знаходять також у легенях, інших паренхіматозних органах. Скелетні м'язи бліді, дряблі, водянисті, знежирені й атрофовані [6].

 

Лабораторна діагностика

Діагноз на фасціольоз встановлюють, грунтуючись на епізоотологічних даних та аналізі виявлених клінічних ознак хвороби з використанням методів спеціальної, етіологічної діагностики.

Прижиттєво діагноз на хронічний фасціольоз уточнюють копроскопічним дослідженням. Найчастіше для цього застосовують метод осадження та флотації.Загалноприйнятим вважається метод послідовних промивань.

Метод флотації заключається в застосованні рідини з питомою вагою, що перевищує питому вагу яєць гельмінтів. Для приготування флотаційних рідин використовують:

· кухонну сіль (хлорид натрію) в кількості 400 – 420 г на 1 л гарячої води, питома вага такого насиченого розчину 1,18 – 1,2;

· нітрат свинцю (азотнокислий свинець) в кількості 650 г на 1 л гарячої води, питома вага 1,5;

· нітрат амонію (гранульована аміачна селітра) – 1500 г на 1 л гарячої води, питома вага 1,3;

· сірчанокислу магнезію – 920 г на 1 л гарячої води, питома вага 1,26 – 1,28;

· гіпосульфіт натрію –1750 г на 1 л гарячої води, питома вага 1,38–1,4;

· сульфат цинку (сірчанокислий цинк) – 400 г на 1 л гарячої води, питома вага 1,24;

· нітрат срібла –1000 г на 1 л гарячої води, питома вага 1,4;

· нітрат натрію (азотнокислий натрій) – 1000 г на 1 л гарячої води,питома вага 1,38 – 1,4.

8.1. Стандартизований метод флотації з розчином нітрату свинцю (азотнокислого свинцю) за Г.О. Котельніковим і В.М. Хреновим або звичайна флотація – полягає в тому, що пробу фекалій (3 г) кладуть у склянку, заливають невеликою кількістю флотаційного розчину і розмішують паличкою. Одночасно з помішуванням додають розчин до об'єму 50 мл. Потім суміш фільтрують через ситечко або шар марлі в другу склянку. Профільтровану суміш при дослідженні на фасціольоз, дикроцеліоз і парамфістоматоз залишають у спокої на 15 – 20 хв, а при інших гельмінтозах — не менш як на 10 хв. За допомогою дротяної петлі діаметром 0,5–1 см беруть кілька крапель (3 – 5) з поверхневого шару рідини, переносять на предметне скло і досліджують під мікроскопом.

8.2. Метод флотації з центрифугуванням – пробу фекалій (3 г) розмішують з флотаційним розчином як у попередньому варіанті. Суміш фільтрують через фільтр з комірками 0,5 х 0,5 мм в центрифугальну пробірку об'ємом 50 мл і центрифугують 1 – 2 хв при 1000 – 1500 об/хв. Потім пробірку накривають предметним склом так, щоб поверхня його торкалась суміші. Якщо рівень рідини нижче від країв пробірки, необхідно долити флотаційний розчин до одержання випуклого меніска. Через 5 хв скло знімають для мікроскопії.

8.3. Метод флотації за І.С Дахно та ін. – пробу фекалій 3 г кладуть у склянку і при помішуванні скляною паличкою додають бішофіт до об’єму 50 мл, питома вага якого 1,27 – 1,31. Суспензію фекалій фільтрують через марлеве ситечко в іншу склянку і залишають у спокої на 8 – 10 хв. За допомогою дротяної петлі беруть 3 краплі з поверхневого шару рідини на предметне скло і досліджують під мікроскопом. Використання в якості флотаційного розчину бішофіту – екологічно чистого природного мінералу, дозволяє подовжити тривалість мікроскопічного дослідження матеріалу до 2 год, а період флотації – до 12 год при температурі від –5 ⁰С до +25 ⁰С. Розчин запобігає деформації яєць гельмінтів та опусканню їх під час флотації на дно склянки, що дає змогу ретельно дослідити матеріал. Коагуляційні властивості розчину зменшують забрудненість поверхневого шару рідини рештками фекалій, що підвищує ефективність виявлення яєць гельмінтів. За даною методикою ефективно виявляються яйця аскарисів, трихурисів, езофагостом і метастронгілід свиней, токсокар, токсакарисів, трихурисів та унцинарій м’ясоїдних тварин, стронгілід і ціатостомід органів травлення коней та стронгілоїдесів тварин.

8.4. Метод флотації з розчином нітрату натрію – техніка виконання, як при звичайній флотації. Краплю з поверхневого шару рідини знімають на предметне скло через 10 – 15 хв. При низькій інтенсивності інвазії, в зв'язку з високою флотаційною здатністю розчину, важко знайти яйця гельмінтів, через те, що поверхневий шар рідини значно забруднений частками фекалій.

8.5. Метод флотації з розчином гіпосульфіту натрію – при діагностиці нематодозів великої і дрібної рогатої худоби, коней та свиней дослідження проводять методом звичайної флотації. Високу ефективність одержують при дослідженні рекомендованим методом флотації з гіпосульфітом натрію за Г. О. Котельниковим та В. М. Хреновим. Час флотації 10 – 15 хв.

Методи осадження полягає в застосуванні цих методів використовують рідини з меншою, ніж у яєць, питомою вагою.

8.6. Метод осадження з целофановими плівками за Г. О. Котельніковим і В. М. Хреновим – завчасно готують плівки з целофану товщиною 22 мкм. Нарізані шматочки плівки розміром 2х3 см поміщають у чашки Петрі з 50 %-им розчином молочної кислоти або гліцерину і витримують 24 год. Після цього вони готові і можуть зберігатися в цих розчинах тривалий час. У 100 мл розчину можна приготувати 500 плівок. Для дослідження беруть 2 г фекалій, заливають водою, розмішують паличкою, додають воду до об'єму 50 мл. Суміш фільтрують у другу склянку і відстоюють 5 хв. Потім верхній шар рідини зливають, додають до осаду таку ж кількість води. Так промивають осад і другий раз. Рідину востаннє зливають, а осад наносять на предметні скельця і накривають готовими целофановими плівками. Через 5 – 10 хв препарати готові для дослідження під мікроскопом. Метод використовується при дослідженні на нематодози, трематодози і акантоцефальози.

8.7. Дослідження фекалій за Мак-Мастером. У багатьох країнах світу значного поширення набув даний метод дослідження фекалій. Суть його полягає в тому, що за допомогою камери Мак-Мастера підраховують кількість яєць трематод в 1 г фекалій хворої тварини. Виявляють яйця фасціол, диференціюють їх від яєць парамфістом. Щоб краще розгледіти в яйці кршечкуна одному з полюсів, до препарату додають краплю 5 %-го розчину їдкого лугу. Яйця фасціол порівняно легко диференціювати від яєць інших трематод за їх розміром, формою, кольором та внутрішнім вмістом. До листопада — грудня ці методи не слід застосовувати лише для діагностики захворювання у тварин поточного року народження.

При гострому перебігу хвороби у молодняка найчастіше користуються методикою повного гельмінтологічного розтину печінки за К. І. Скрябіним. Для уточнення діагнозу проводять макро- і мікроскопічне дослідження седимента з подрібненої печінки, зскрібків з жовчних ходів та вмісту черевної порожнини.

Посмертна діагностика полягає у виявленні гельмінтів в органах і тканинах тварин. Розрізняють кілька модифікацій гельмінтологічних розтинів:

ü метод повного гельмінтологічного розтину за К. І. Скрябіним передбачає дослідження всіх органів і тканин хазяїна з метою виявлення і збору паразитів;

ü метод повного гельмінтологічного розтину окремих органів за К.І. Скрябіним дає змогу визначити ступінь інвазованості окремих органів певними видами паразитів;

ü метод неповного гельмінтологічного розтину – звичайний патологоанатомічний метод розтину, при якому виявляють тільки гельмінтів великого розміру;

ü метод порційного гельмінтологічного розтину передбачає дослідження частини вмісту органу разом з гельмінтами.

Передбачені дослідження проводяться методом послідовного промивання органів тварин з послідуючим переглядом матриксів по черзі на чорному і білому фоні та застосування компресорного методу, який полягає в розчавленні дрібного органу, окремої його частини або зскрібка зі слизової оболонки кишечника між компресорними скельцями до прозорості. Підготовлений препарат розглядають під лупою чи мікроскопом.

Посмертно діагноз на хронічний фасціольоз встановлюють за наявністю фасціол у печінці й ураховуючи характер патологоанатомічних змін у ній: різке збільшення чи зменшення органа, звапнення жовчних ходів, які виступають на поверхні у вигляді жовто-сірих тяжів товщиною до 1—2 см.

Допоміжне діагностичне значення при виявленні тварин, інвазованих преімагінальними стадіями фасціол, має зокрема алергічний метод: 0,2 мл антигена, одержаного з фасціол, вводять у шкіру підхвостової складки. Припухлість та почервоніння шкіри в ділянці введення антигену свідчать про ураження тварини фасціольозом.

Досить чутливими й специфічними при фасціольозі виявилися серологічні методи діагностики: РІФ (реакія імунофлуорисценсії) та ІФА (імуноферментний аналіз). Доведено високу специфічність методу тонкошарової хроматографії та реакції подвійної імунодифузії.

Для прогнозування ситуації щодо фасціольозу доцільно в серпні — вересні проводити вибіркове компресорне дослідження ставовиків на наявність у них церкаріїв фасціол — рухливих, овальної форми (0,3 мм), сірувато-бурого кольору і хвостовим придатком величиною 0,6 мм [7].

 

 

Імунітет

Імунітет при фасціольозі майже не вивчений. Дані про наявність у тварин природженого імунітету до фасціольозу відсутні. Спостереження свідчать, що з віком у тварин розвиваються ознаки відносної стійності проти цього гельмінтозу. При поліпшенні годівлі та умов утримання тварин несприйнятливість до зараження фасціольозом також підвищується [2].

 

Лікування

У комплексі заходів боротьби з фасціольозом основне місце належить дегельмінтизації. Вона має велике значення як в оздоровленні тварин, так і в системі профілактичних заходів.

Тривалий час основними антгельмінтиками в боротьбі з фасціольозом жуйних були такі, як чотирихлористий вуглець, гексахлоретан, гексахлорпараксилол. Не втратили вони свого значення і нині. В останні роки на території СНД значне поширення мали такі з них, як гексихолполітрем, ацемідофен, препарати албендазолу, занил, фасковерм, фазинекс, битіонол, сульфен та ін.

Гексихол призначають великій рогатій худобі в дозі 0,3 г/кг маси тварини, вівцям та козам — 0,2 г/кг у суміші з концкормом (1: 10), одноразово, краще вранці. Лікувальну суміш готують перед згодовуванням не більше як на 50 тварин, додаючи до концкорму й добре розмішуючи гексихол, розрахований за середньою масою групи тварин, подрібнену кухонну сіль з розрахунку 0,15 г/кг маси тварин, щоб уникнути сторонньої, дії препарату. Доярки кожній тварині засипають у годівницю, заповнену силосом чи іншим грубим кормом, приготовану суміш, ураховуючи при цьому масу тіла кожної з них. Одноразова дегельмінтизація великої рогатої худоби, проведена в грудні – січні за такою технологією в умовах прив'язного утримання, гарантує 100 %-не звільнення неблагополучного поголів'я від фасціол без ускладнень і зменшення надоїв. При груповій дегельмінтизації молодняка великої рогатої худоби (безприв'язне утримання) та овець такої ефективності не завжди досягають навіть дворазовою даванкою гексихолу. Крім того, у овець при неврахуванні інтенсивності інвазії можливі серйозні ускладнення, інколи з вимушеним забоєм окремих тварин. Жуйних, яких утримують безприв'язно, слід дегельмінтизувати дворазово — в грудні і березні.

Політрем призначають великій рогатій худобі з розрахунку 0,2 г/кг маси тварини, вівцям та козам – 0,14 г/кг. Ми також рекомендуємо застосовувати його жуйним за такою ж технологією, як і гексихол.

При гострому перебігу фасціольозу у жуйних заслуговує на увагу ацемідофен та його лікарська форма ацетвікол (15,8 %-ва суспензія). Його рекомендовано для боротьби з преімагінальною стадією фасціол у жуйних до переведення на стійлове утримання. Задають препарат індивідуально перорально у вигляді 10 %-ої водної суспензії без обмежень у режимі годівлі, у дозі 0,1 г/кг маси великої рогатої худоби та 0,15 г/кг маси вівцям за діючою речовиною. Якщо через 3—4 доби після лікування будуть виділятися клінічно хворі, то через 4—5 діб після першої даванки слід задати препарат у такій же дозі знову. Забій дегельмінтизованих тварин дозволяється через 15 діб.

Комбіноване застосування ацемідофену з гексихолом чи політремом дає змогу оздоровити неблагополучие господарство за два роки.

Албендазол (лікарські форми: вальбазен, вермітан) — антгельмінтик найширшого спектра дії. його рекомендовано використовувати жуйним перорально: великій рогатій худобі — 7,5 мг/кг, дрібній — 5 мг/кг маси тіла за діючою речовиною. Більшість тварин охоче з'їдають суміш його з концкормом. Помічено, що при інтенсивному ураженні жуйних фасціолами ефективність зазначених вище доз препарату помітно знижується. Виникає необхідність у повторній його даванці, а краще при дегельмінтизації окремих, сильно інвазованих, тварин чи стад збільшити його дозу на 50 %.

Ефективним є одноразове пероральне введення занилу у дозі 10 – 12 мг/кг маси тварини за діючою речовиною при гострому перебігу інвазії, а при хронічному цю дозу збільшують у чотири рази.

Для звільнення жуйних від фасціол рекомендовані також дисалан у дозі 7,5 – 10 мг/кг маси тварин за діючою речовиною і суспензія урсоверміну з розрахунку 10 мл на 50 кг маси тварин.

Фасковерм (клозантел) призначають вівцям з розрахунку 1 мл на 10 кг їх маси внутрішньом'язово чи підшкірно, великій рогатій худобі — 1 мл на 20 кг їх маси або 2,5 мг/кг маси тварин за діючою речовиною внутрішньом'язово. Молоко і м'ясо забороняється використовувати протягом 14 діб.

Фазинекс рекомендовано у формі 5 %-ої суспензії перорально, виходячи з дози: вівцям при хронічному перебігу хвороби — 5 мг/кг маси тварин, при гострому – 10; великій рогатій худобі — відповідно 6 і 12 мг/кг у перерахунку на діючу речовину.

Битіонол призначають вівцям одноразово у дозі 0,15 мг/кг при індивідуальній даванці і 0,2 г/кг маси тварин — при груповій. Перед лікуванням хворих тварин витримують на 16-годинній голодній дієті.

Сульфен застосовують при груповому згодовуванні з концкормом: великій рогатій худобі — 0,05 г/кг, вівцям — 0,09 г/кг їх маси.

У боротьбі з фасціольозом овець заслуговують на увагу комбіновані лікарські препарат и КП – 5 і метилин. У складі КП – 5 – 1,5 вагової частини гексахлоретану, 3 — чотирихлористого вуглецю і одна вазелінового масла. Використовують препарат підігрітим до 40 °С, виходячи з розрахунку: ягнятам — 5, вівцям — 6— 7 мл на тварину, одноразово внутрішньом'язово.

Ці ж діючі речовини містить і болгарський антгельмінтик метилин, але він розфасований у 5-грамові желатинові капсули, які по одній задають хворим тваринам на корінь язика одноразово. При порівняно незначних проявах токсикозу обробками у грудні й березні досягають повного звільнення овець від фасціол при будь-якій інтенсивності інвазії.

Як і при інших гельмінтозах, протифасціольозні дегельмінтизації можуть бути лікувально-профілактичними, які щорічно планують, або вимушеними у випадках різкого погіршення ситуації щодо фасціольозу у господарстві [4].