Природознавство, дарія біда

УКРАЇНСЬКА МОВА, ЛЮБОВ ГАЙОВА

Треба розуміти, що основне завдання курсу "Українська мова" – це навчити дитину висловлюватись у будь-якій ситуації.

На жаль, цього орієнтиру ніколи не дотримувались, бо програми були перевантажені теоретичним матеріалом. Пріоритетними були завчені правила.

В першому класі у "Букварі" автори давали малюнок, а під ним схему речення з чотирьох слів. Для дитини це – абстракція. Дітям важко втиснутися у 4 слова. Тому ми вилучили з програми схеми речення.

Тепер учень, виходячи з малюнку, складатиме речення з необмеженої кількості слів. Таким чином, ми не ставимо дитину в рамки.

Були також звукові схеми. Батьки між собою їх називали "Азбукою Морзе". Уявіть, що 6-річному школяреві треба розібрати слово " ящірка ". Так-от, ми лишили тільки найпростіші слова для звукового аналізу. Наприклад, "ліс", "мама" тощо.

А от складні, з погляду звукового аналізу, слова ми перенесли до третього класу. Там для цього є відповідна тема "Звуки і букви". І вона вивчається протягом 37 годин.

З другого класу ми вилучили дві непосильні для дітей теми і також перенесли їх до третього класу: "Спільнокореневі слова" і "Правопис ненаголошених е/и".

Ці теми потребували від дітей широкого словникового запасу, якого у другому класі в них не може бути. Наприклад, слово "зима". Там "е" чи "и"? Треба підібрати споріднені слова, щоб перевірити. Як-от, "зимувати" або "зимовий".

Натомість у другому класі ми зібрали усі правила переносу. Ця тема посильна для другокласників, позаяк вони вже пишуть у зошитах і щодня використовують перенос.

У третьому класі ми зробили революцію. Ми ввели такий тип мовлення, як есе. Орієнтувались на європейську освіту. Вчителі чомусь бояться слова "есе", але цей спосіб висловлення думки найбільше відповідає віку дітей.

Дітям часто знімали бали не за їхні думки, а за недотримання структури. Форма була важливішою за зміст. А есе – жанр, що не має чітко визначеної структури і не претендує на вичерпність. Те, що треба для початкової школи.

Натомість забрали вимогу писати текст-роздум, текст-міркування, текст-розповідь, які мають чітку структуру.

У четвертому класі ми повністю вилучили складну тему "Правопис особових закінчень дієслів". Приміром, "клеЇте" чи "клеЄте"? Ми перенесли цю тему до 5-го класу.

Також, що стосується усіх молодших класів, ми відсіяли трохи обов’язкових словникових слів. Вони були дещо архаїчними.

Приміром, "бетон", "цемент", "гектар". Замість того ми осучаснили слова. Додали ті, якими дитина зможе користуватись в житті. До прикладу, слова "милосердя", "співчуття", "добросовісний", "внесок", "життєрадісний" тощо. Ті слова, які зараз на вустах, і сприяють розвитку емоційної сфери дитини.

ЛІТЕРАТУРНЕ ЧИТАННЯ, НАТАЛІЯ ПАРХОМЕНКО

Ми наповнили навчальну програму дисципліни іменами сучасних авторів: Сашко Дерманський, Леся Воронина, Володимир Читай, Зірка Мезантюк, Олесь Ільченко, Мар’яна Савка, Мар’яна та Тарас Прохасько, Ірен Роздобудько.

Це вплине на розвиток читацького інтересу дитини, бо вони сучасники.

При оновленні кола читання ми зверталися за рекомендаційними списками авторів до Національної бібліотеки України для дітей, співпрацювали з електронними ресурсами, які займаються експертизою дитячої літератури, радились з головним редактором порталу "Простір української дитячої книжки" Тетяною Стус.

Зрештою, обрали тих авторів, які повторювались у всіх списках.

Ми мали кілька змістових ліній. Перша – це змістова лінія щодо формування і розвитку навичок читання.

Методикою так передбачено, що дитина, вперше почувши чи прочитавши твір, висловлюватиме його емоційне сприйняття. А потім вже вчителем ведеться робота, яка передбачає розвиток артикуляційного апарату дитини, сприймання цілого слова, фрази, далі – речення. Передбачені вправи на розвиток кута зору дитини.

Це все було в навчальній програмі, але ми його більш конкретизували. Урок обов’язково передбачатиме смисловий і структурний аналіз твору. Бо ж читання – це, перш за все, розуміння.

Оскільки читання має виховний потенціал, то діти з вчителем працюють над твором, складаючи характеристику персонажу. Ми внесли деякі правки.

Орієнтували вчителя на те, що треба визначати не позитивного і негативного героя, як це було колись. Потрібно щоб дітей вчили аналізувати вчинок дійової особи. Цим самим демонструємо дитині, що будь-хто може змінитися на краще.

На платформі найпоширенішим запитом був контроль навички читання.

Навичка читання – це кількість слів, спосіб читання, темп, виразність, правильність, розуміння. Однак проблема контролю навички читання була зумовлена не програмою, а ситуацією, в якій проводився контроль.

Темп читання не повинен бути пріоритетним при оцінюванні учня. Тому кількісні показники ми зняли. Тепер не має значення, скільки слів за хвилину дитина читає.

Для вчителів ми більш конкретно виписали теми, поняття і дії, над якими вони повинні працювати. В попередньому варіанті програми, замість тем, був опис методики викладання.

МАТЕМАТИКА, МАРІЯ БАРНА

Програма з математики за 2011 і 2015 роки, окрім позитивного, містила й таку математичну термінологію, яка не була достатньо зрозумілою, як учителям початкових класів, так і батькам. Тим паче дітям.

Автори окремих підручників використовують наукову математичну термінологію та навіть дещо спотворюють її. До того ж зовсім не зважають на вікові особливості першокласника.

Наприклад, у підручнику математики 1-го класу авторів Ф. Рівкінд та Л. Оляницької з’явилося визначення множини. Хоча програмою ці визначення не передбачалися!

У підручнику з математики для 1-го класу авторів М. Богдановича та Г. Лишенка вміщено приклади на додавання та віднімання з переходом через розряд в межах 20 та інші, непередбачені програмою завдання.

Варто було очікувати обурень, оскільки вчителі, діти і батьки в основному орієнтуються на шкільні підручники.

Наголошую, що першокласники не мають завчати напам’ять таблиці додавання і віднімання в межах 10, а учні 2-го класу – в межах 20.

На платформі були нарікання й на те, що в першому класі діти змушені вчити дії з числами в межах сотні. Справді, до 2011-го року у першому класі вчили дії з числами лише у межах 20. Проте наша робоча група дійшла спільної згоди, що повертати навчальну програму за 2011-й рік ми не будемо.

Все дуже просто. Коли дитина шести-семи років прийде з батьками до магазину купувати рюкзак, вона не побачить одиницю вартості нижче сотні.

В 1-му класі учні ознайомлюються з додаванням та відніманням без переходу через розряд в межах 100. Від них вимагається лише розуміння прийому порозрядного додавання і віднімання. А вимога набуття дитиною обчислювальної навички вимагається в 2-му класі.

Також батьки масово скаржаться, що на літні канікули після закінчення першого класу дітям задають вчити табличку множення. Так-от, цього в програмі немає! Діти повинні вчити табличку множення у другому семестрі другого класу. І лише до п’яти.

Щодо таблиць множення від 6–9, то учні 2-го класу можуть у обчисленнях користуватися цими таблицями. А от в 3-му класі ставиться вимога володіння школярами обчислювальною навичкою табличного множення та ділення. Себто без використання допоміжних матеріалів.

До того ж, у програмі ми реалізували принцип "ножиць" - це означає, що на уроках вчитель може розкривати зміст окремих тем ширше, а перевіряти і оцінювати той мінімум, що передбачений програмою.

Істотною ознакою оновленої програми є "розтягнення" у часі процесу навчання певних питань. Цей підхід застосовано і до таблиць множення та ділення. Вчитель має запропонувати учням достатню кількість вправ, щоб в результаті їх виконання відбулось не механічне запам’ятовування табличних результатів, а усвідомлене оволодіння відповідною обчислювальною навичкою.

З огляду на скарги, ми максимально вилучили вимоги з ключовим дієсловом "знає". Для того, щоб вчителі не орієнтували учнів на механічне запам’ятовування навчальної інформації та її бездумне відтворення.

Відтак, у програмі зроблено акценти на діяльнісні результати: "застосовує", "володіє обчислювальною навичкою", "передбачає", "розв’язує" тощо.

ПРИРОДОЗНАВСТВО, ДАРІЯ БІДА

Батьки скаржились на те, що підручники з природознавства складні навіть для них, що вже й казати про дітей… Дітям цікаво досліджувати, майструвати, подорожувати, а не читати сухі визначення та класифікації.

Учителі зазначали, що чинна програма перевантажена і потребує суттєвих змін, бо не відповідає віковим особливостям дітей.

Багато запитань було щодо організації проектної діяльності. Педагоги усвідомлюють важливість цієї форми роботи. Вона дає змогу дітям опанувати знання, необхідні для прийняття рішень у повсякденному житті.