Становлення партійної системи сучасної України

Відродження політичного плюралізму і багатопартійності в Україні нерозривно пов’язано з процесом становлення і розбудови української державності. Основою сучасної партійної системи стали перші неформальні об’єднання, товариства, різноманітні політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації, серед яких наймасовішою політичною силою був «Народний рух за перебудову», що протистояв у той час монополії Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС).

Для цього періоду були характерні наступні риси:

• політичні об'єднання мали позапартійний характер і організаційно еволюціонували від неформальних угруповань до масового руху;

• ідейна платформа більшості політичних об'єднань еволюціонує від гасел загальноперебудовних і духовного відродження до державного суверенітету України і антикомунізму;

• методи і засоби діяльності нових організацій еволюціонують від нечисленних зборів до масових мітингів, від теоретичних дискусій у вузькому колі до боротьби за депутатські мандати;

• нові політичні об'єднання перебували у стані різкої конфронтації з номенклатурою компартії, що утримувала монополію на владу.

Цей стан в політичній системі, звичайно, не можна назвати багатопартійністю, але він багато в чому заклав основи сучасної партійної системи, був спробою ідеологічного розмежування в межах комуністичного ладу. Цей період, який умовно називають протопартійним, тривав від 80-х років до 1990 року. Це була перша спроба ідеологічного розмежування в межах комуністичного ладу бувшого СРСР. Потім політичні процеси, які відбувалися в Україні, набули форму відкритої трансформації однопартійної системи в систему багатопартійну.

Сучасна партійна система України пройшла декілька етапів свого формування.

I етап (1990—1993 pp.) - період початкової багатопартійності (так званий "національно-романтичний"). Його характерними рисами були:

• правове оформлення багатопартійності в 1990 р. внаслідок скасування статей 6 і 7 Конституції СРСР, в яких закріплювалася однопартійна система. Першими легалізованими партіями в 1990-1991 pp. стали: Українська республіканська партія (УРП), Українська селянська демократична партія (УСДП), Партія Зелених України (ПЗУ), Ліберальна партія (ЛІТУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП) та Соціалістична партія України (СПУ);

• визначальним при створенні партій був ідеологічний чинник. Уже в перші роки незалежності на програмно-ідеологічній та особистісній основі сформувався спектр політичних сил, що відображав практично всі ідеологічні позиції - від крайньо-лівих до крайньо-правих;

• нові партії були нечисленними, мало відповідали реальним потребам громадян та не були залученими до вироблення державної політики;

• партійні структури, маючи лише попередні програми без механізмів їх реалізації, не могли стати повноцінними суб'єктами політичної системи. Але на виборах до Верховної Ради 1990 р. представники опозиційних партій та рухів переважно національного спрямування дістали близько чверті мандатів і, тим самим, стали досить впливовою силою всередині законодавчого органу. Прикладом цього може слугувати прийняття Верховною Радою постанови про заборону діяльності Компартії України після спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 р. у Москві.

II етап (1993-1998 р.р.) - визначають як етап атомізованої багатопартійності. Основними рисами цього періоду є:

• на тлі соціально-економічних проблем, що охопили українське суспільство в цей період, спостерігається організаційне оформлення партій і подальше зростання їх кількості;

• однак партії ще не мали такого рівня впливу, який допоміг би їх фракціям створити більшість у Верховній Раді України та місцевих представницьких органах, формувати склад уряду та органів виконавчої влади на місцях. Вибори 1994 р. не принесли ні бажаного зміцнення, ні укрупнення українських партій. Серед причин цього слід виділити: по-перше, Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 1993 p., який встановив мажоритарну виборчу систему, фактично проігнорував політичні партії; а по-друге, саме суспільство було ще недостатньо структурованим, а політичні партії - недостатньо зрілими, особливо в питанні визначення і розширення своєї соціальної бази.

• правоцентристський (національно-демократичний) та лівий напрям отримали своїх фаворитів. У 1993 р. відбулася трансформація громадської політичної організації Народного Руху України (НРУ) у політичну партію, а також було знято заборону з діяльності Комуністичної партії України (КПУ) та її реєстрації. Вибори 1994 р. підтвердили домінуючі позиції цих політичних сил;

• вплив ідеологічного чинника на створення політичних партій відчутно зменшується і поєднується з іншими факторами. Створюються політичні партії, що відображають і захищають інтереси державно-політичної еліти (створення так званих "партій влади") та фінансово-промислових груп. Прикладом політичних партій, створених шляхом адміністративним втручанням, слід назвати Народно-демократичну партію (НДП) і Аграрну партію України (АПУ).

III етап (1998-2006 pp.) - період формування системи поляризованого плюралізму. Початком цього етапу є проведення виборів 1998 р. на новій мажоритарно-пропорційній основі, яка діяла до парламентських виборів 2006 р. Зміна виборчої системи з мажоритарної системи абсолютної більшості на змішану мажоритарно-пропорційну систему стимулювала трансформацію партійної системи з атомізованої в систему поляризованого плюралізму. Про це свідчать такі характеристики:

• значна поляризація серед політичних сил та їх ідеологічна несумісність;

• існування політичного центру і двосторонньої опозиції;

• наявність політичних сил, які відмовлялись визнавати чи ставили під сумнів легітимність існуючих у державі порядків;

• зростає чисельність політичних партій та утворюються їхні структури в регіонах;

• зменшення кількості безпартійних депутатів та зміцнення статусу політичних партій завдяки проведенню виборів на партійній основі;

• скорочення кількості політичних партій, представлених у Верховній Раді України. У 1998 р. результати голосування за партійними списками свідчать, що 8 політичних партій подолали чотирьох-відсотковий виборчий бар'єр і, таким чином, здобули представництво у парламенті. Причому із загальної кількості кандидатів у народні депутати на виборах 1998 р. 56,6 % були висунуті політичними партіями та виборчими блоками партій. Серед народних депутатів України, обраних в одномандатних виборчих округах, безпартійні складали лише 51,12 %.

Посиленню ролі партій у суспільстві сприяло не тільки запровадження змішаної виборчої системи, а й прийняття у 2001 році Закону України "Про політичні партії України", яким регламентовано основи партійної діяльності.

За результатами парламентських виборів 2002 року, які також відбувалися за змішаною системою, в загальнодержавному багатомандатному округу до Верховної Ради України потрапило 6 політичних партій, незважаючи на те, що у виборчому бюлетені їх налічувалось 33.

У період з 1998 по 2006 pp. в розвитку партійної системи чітко простежувалися процеси дроблення та консолідації політичних сил. Особливо відчутними були процеси дроблення після виборів 1998 р. Розкол відбувся в таких політичних партіях, як "Громада", Народний Рух України, Народно-демократична партія, Ліберальна партія, Демократична партія України, Партія зелених України. Все це привело до створення нових політичних об'єднань і фракцій у Верховній Раді України. Але вже в 2002 р. на зміну стадії партійної роздрібненості приходить етап консолідації провідних політичних сил насамперед під час виборів і задля вирішення виборчих завдань, що реалізовується через створення виборчих об'єднань та блоків. Головним чинником партійно-політичної структуризації є особистості політичних лідерів, а також етнокультурні та регіонально-політичні детермінанти електоральної бази провідних політичних сил.

IV етап розпочався після проведення парламентських виборів 2006 р. на новій партійній основі і продовжується до теперішнього часу. Система пропорційного представництва з закритими партійними списками сприяла розгортанню передвиборної боротьби між партіями як організаціями та заохочувала кандидатів у депутати дотримуватися їхніх партійних брендів. Зберігається персональний чинник партійнополітичної структуризації.

На сьогодні партійна система України виражається в досить великій кількості політичних партій, що претендують на представництво різних соціальних інтересів, і у високому рівні її нестабільності.

Серед головних причин цього явища слід назвати:

1) наявність старої соціальної структури, яка перебуває в стані незавершеного розпаду, коли нові соціальні прошарки ще остаточно не викристалізувалися через недостатні економічні мотиви і стимули до консолідації;

2) повна зневіра багатьох громадян у демократичних інститутах як наслідок стрімкого зниження рівня життя;

3) відсутність у суспільстві самих політичних традицій функціонування механізмів плюралістичноі демократії.

Взаємини між партіями характеризуються нетирпимістю, ворожнечею партій навіть одного політичного табору. Поза тим жодна з політичних партій не можне реалізувати себе без союзу з іншими партіями. Більшість сучасних політичних партій не спромоглися виражати й захищати інтереси різних верств населення, здобути сталу соціальну базу та справити помітний вплив на суспільство. Для підвищення їх впливу на суспільство політичним партіям необхідно чітко визначити свою ідеологію, яка була б більш зрозумілою не тільки для членів партій, а і для їх електорату. Кожна діюча політична партія, якщо вона прагне стати правлячою партією повинна активно розбудовувати власну структуру, щоб мати вплив на широкий загал населення.

В Україні немає ознак наявності розвиненої та потужної партійної системи. Більшість сучасних політичних партій характеризуються незначною чисельністю та невиразністю організаційноі побудови. Майже всі політичні партії не мають програмно- ідеологічних настанов, які відтворювали б інтереси основних соціальних групп населення. Діяльність багатьох партій значною мірою підпорядкована обслуговуванню потреб партійних лідерів і функціонерів, фінансово- промислових груп, а також певних прошарків адміністративно- господарського апарату.

Для забезпечення політичної стабільності та консолідації українського суспільства вітчизняній партійній системі потрібні сильні політичні партії, які спроможні створити противагу так званим групам тиску, забезпечити політичну автономію політичних партій від різних груп бізнес- еліт.

Таким чином, партійна система незалежної України здійснила складний перехід від аморфної нестійкої багатопартійності до системи поляризованого плюралізму. Сучасний стан розвитку вітчизняної партійної системи вже можна характеризувати як перехідний від системи поляризованого плюралізму до партійної системи поміркованого плюралізму.