Головні типи осадових гірських порід

Осадові гірські породи за структурними ознаками поділяються на уламкові, органогенні, хемогенні та вулканогенні (табл. 3.1).

 

Таблиця 3.1 – Класифікація осадових порід

 

Тип осадо-вої поро-ди	Назва	Назва порід за агрегатним станами
Незцементовані (нещільні)	Зцементовані (щільні)
У л а м к о в і	грубоуламкові >2-5 мм	глибові	глибові конгломерати
валунні	валунні конгломерати
галечник	галечниковий конгломерат
щебінка	брекчія
дресва	дресвіт
гравійник	гравеліт
піщані 0,05-2,0 мм	піски різнозернисті	пісковик різнозернистий
алевроліти 0,01-0,1 мм		алевроліт
глинисті<0,01 мм	різні за складом глини	аргіліти
Х е м о ге н н і	мінеральні солі	галітові, сільвінові, карналітові, боратні, мірабілітові	галітові, сільвінові, карналітові, боратні, мірабілітові
кремні	кремні	кремнисті породи
кремнеподібні опоки		кремнеподібні опоки
фосфорити		фосфорити
залізомарганцеві руди		залізо-марганцеві руди
боксити		боксити
Продовження таблиці 3.1
Тип осадо-вої поро-ди	Назва	Назва порід за агрегатним станами
Незцементовані (нещільні)	Зцементовані (щільні)
О р г а н о г е н н і	торф	торф
вугілля буре		вугілля буре
вугілля кам’яне		вугілля кам’яне
антрацит		антрацит
вапняки		вапняки
доломіти		доломіти
мергель		мергель
нафта	нафта
асфальт		асфальт
озокерит		озокерит
Вул-кано-генні –оса-дові	туфи		туфи
туфіти		туфіти
туфобрекчії		туфобрекчії
туфовий пісок	туфовий пісок

 

Уламкові гірські породи.

До них відносяться породи, в яких уламкова частина складає більше 50 %. Класифікація їх базується на структурних ознаках, основними із котрих є розмір зерен і форма частинок. Положення границь між окремими підгрупами уламкових порід однозначно не визначено у зв'язку з тим, що зі зміною розміру частинок їх облік і властивості змінюються поступово. За структурними ознаками виділяють чотири групи уламкових порід.

Грубоуламкові породи складаються із уламків, які за формою і розмірами діляться на обкатані і необкатані, крупні, середні і дрібні. До обкатаних відносяться уламки, які мають заокруглені або згладжені кути. Необкатані уламки гострокутні. Ступінь обкатаності уламкового матеріалу збільшується із збільшенням часу і відстані переносу від місця утворення до місця накопичення. Породи з обкатаними уламками і скріплені цементом називаються конгломератами, а складені із необкатаних зцементованих уламків – брекчіями.

Серед брекчій виділяють декілька типів різного походження. До осадових відносять брекчії, що сформувались у результаті відкладання в осаді гострокутних уламків різного складу у водному середовищі. Брекчії зсуву містять уламки різної величини і мають одинаковий склад із цементом. Тектонічні брекчії несуть сліди тиску і розбиті тріщинами. В них як на уламках, так і в цементі часто трапляються окремі гладкі ділянки з відполірованими поверхнями – дзеркала сковзання.

При описанні грубоуламкових порід необхідно вказати склад, величину і ступінь обкатанності уламків, ступінь діагенезу, склад і забарвлення цементу, кількісне співвідношення уламків в цементі тощо.

Піщані породи. До групи піщаних порід входять породи із розміром уламків від 0,05-2 мм. Рихлі, сипучі і незцементовані різновидності осадів називають пісками, а сцементовані – пісковиками.

За мінеральним складом уламкова частина різних піщаних порід не однакова, що повязано з різноманітністю вихідного матеріалу в області живлення, ступенем його переробки на стадії руйнування і переносу та різноманітністю термобаричних і геохімічних умов осадонакопичення.

У відповідності з мінеральним складом уламкової частини розрізняють мономінеральні, олігоміктові і поліміктові піщані породи. Мономінеральні піщані породи складені зернами одного мінералу; олігоміктові – 2-3 мінералів; поліміктові – із зерен мінералів і гірських порід різного складу.

За величиною зерен піщані породи поділяють на рівномірнозернисті і нерівномірнозернисті.

За мінеральним складом розрізняють наступні головні групи піщаних відкладень:

Кварцеві піски і пісковики, у яких крім кварцу у вигляді домішок присутні польові шпати, слюди, глауконіт та ін. Цемент таких пісковиків може бути кремнистим, глинистим, вапняковим, залізистим, фосфоритовим та ін.

Кварцево-глауконітові піски і пісковики складені зернами кварцу (20-40 %) і глауконіту (60-80 %) з невиликими домішками інших мінералів. В залежності від кількості глауконіту та інтенсивності його забарвлення піски мають більше або менше яскравий зелений колір. При вивітрюванні, яке супроводжується розкладанням глауконіту і утворенням оксидів заліза – колір їх стає іржаво-бурим.

Залізисті піски і пісковики переважно являють собою кварцові піски і пісковики, зерна яких покриті плівкою бурих залізистих мінералів. Цемент пісковиків залізистий, а тому колір порід коричневий.

У природі бувають магнетитові аркозові піски і пісковики та грауваки. Розповсюдження їх обмежене порівняно з наведеними вище пісками і пісковиками.

Алевритові породи на 50 % і більше складаються з уламкових частин розміром 0,01-0,1 мм. Серед них розрізняють крупно-, середньо-, дрібнозернисті різновидності. Рихлі породи називаються алевритами, а зцементовані щільні – алевролітами.

Мінеральний склад уламкової частини майже такий, як в піщаних порід, але тут переважають стійкі мінерали – кварц, халцедон, мусковіт. Будова алевролітових порід (текстура, структура), тип і склад цементу подібні до піщаних утворень. Забарвлення порід в залежності від домішок може бути різним – світло-сірим, сірим, чорним, бурим, зеленим та ін.

Опис порід проводять аналогічно до піщаних порід.

Глинисті породи відносять до найбільш розповсюджених порід. Їх головними складовими частинами є глинисті мінерали і тонкодисперсний уламковий матеріал – пеліт, розміри частинок якого менші 0,01 мм.

Глина з водою утворюють пластичну масу, яка при висиханні твердіє, а при випалюванні набуває твердості гірської породи.

У природних умовах до найбільш розповсюджених відносять гідрослюдисті, каолінітові, монтморилонітові і полімінеральні глини.

Гідрослюдисті глини найбільш розповсюджені в природі. Вони утворюються як в морських так і в континентальних умовах. В цих глинах, крім гідрослюд і уламкової пелітової фракції, у вигляді домішок, часто присутні хлорит, монтморилоніт, а також уламкові зерна кварцу, слюд та ін. Залежно від кількості і складу домішок глини бувають більш або менш пластичними.

Каолінітові глини не мають широкого розповсюдження. Це білі глини, складені каолінітом, що утворився при вивітрюванні польовошпатових порід. У корі вивітрювання каоліни вміщують домішки зерен кварцу, лусок слюди та ін., часто трапляються специфічні породи – боксити. Це щільні породи, забарвлені у червоні, рідше в сірі відтінки, що складаються головним чином із оксидів і гідроксидів алюмінію, часто з домішками гідроксидів заліза.

Монтморилонітові глини мають обмежене розповсюдження. У чистому вигляді бувають надзвичайно рідко і у невеликих кількостях. Як правило, ці глини вміщують домішки мінералів із груп каолініту, хлориту і гідрослюд, а також уламкових і хемогенних утворень.

Описуючи глини, необхідно вказати наступні їх зовнішні ознаки: колір, ступінь вологості і пластичності, домішки, текстуру, наявність рослинних залишків, запах та ін.

Аргіліти – це щільні, тверді глинисті породи, утворені в результаті діагенезу глин. Їх склад відповідає гідрослюдистим і рідше полімінеральним глинам. На відміну від глин, аргіліти крихкі і під дією внутрішніх або зовнішніх напруг (тектонічних, гідророзриву) в них утворюються тріщини, які в більшості випадків заповнюються карбонатами, сульфатами, кремнеземом тощо. За певних умов тріщини можуть залишатися розкритими.