Об'єктом інформаційних відносин згідно зі ст. 4 Закону України "Про інформацію", виступає інформація. (інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді)
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про інформацію", суб'єктами інформаційних відносин є:
Суб'єктами інформаційних відносин є:
- фізичні особи;
- юридичні особи;
- об'єднання громадян;
Суб'єкти владних повноважень.
За способом участі в інформаційних відносинах, що відповідно зумовлює комплекс їх прав та обов'язків, виокремлюють такі види суб’єктів, як:
- автор інформації - особа, що власними силами створює інформацію:
- власник інформації - особа, що має права на володіння, користування та розпорядження інформацією;
- споживач інформації - особа що використовує інформацію для задоволення власних інформаційних потреб;
- поширювач інформації - особа, що займається діяльністю з розповсюдження, оприлюднення та реалізації інформації;
Зберігач (охоронець) інформації - особа, що займається діяльністю із забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв і дотримання режиму доступу до інформації.
Поняття та види інформаційної діяльності
Види інформаційної діяльності (ст. 9 Закону України "Про інформацію) «Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.»
- одержання інформації - набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою;
- використання інформації - задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави;
- поширення інформації - розповсюдження, оприлюднення, реалізація в установленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації;
Зберігання інформації - забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.
Кожен вид інформаційної діяльності вирізняється специфічними правилами та порядком його здійснення, які встановлюються правовими нормами.
Програмні нормативно-правові акти щодо формування інформаційного суспільства
Одним із перших міжнародно-правових актів, яким зроблено спробу накреслити основні принципи і шляхи формування та розвитку інформаційного суспільства, безперечно є "Хартія глобального інформаційного суспільства", прийнята лідерами "сімки" найбільш розвинених держав світу в Окінаві 22 липня 2000 р. Згідно з положеннями цієї Хартії (п. 2), сутність стимульованої інформаційно-комунікаційними технологіями (ІТ) економічної й соціальної трансформації полягає в її здатності сприяти людям і суспільству у використанні знань та ідей. Інформаційне суспільство, як його розуміють автори Хартії, дає змогу людям використовувати свій потенціал і реалізовувати свої устремління.
У Хартії також визначено, що головним принципом формування є те, що всі люди скрізь, без винятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства, а стійкість цього суспільства - грунтується на демократичних цінностях, таких як вільний обмін інформацією і знаннями, взаємна терпимість і повага до особливостей інших людей.
При цьому сама Хартія (п. 5) розглядається передусім як заклик до всіх як у державному, так і в приватному секторах ліквідувати міжнародний розрив у галузі інформації і знань.
У процесі розбудови інформаційного суспільства одним з головних завдань держави на національному рівні визначається вдосконалення системи управління, формування нових методів комплексного розроблення політики й відповідного нормативного забезпечення.
Певні цілі й завдання формування інформаційного суспільства сформульовано в Декларації тисячоліття ООН яка безсумнівно, є програмним документом, що визначає основні цілі та принципи міждержавного співробітництва у XXI ст.
Визначено, що міжнародна спільнота повинна:
- вжити заходів щодо того, щоб усі могли користуватися благами нових технологій, особливо інформаційних і комунікаційних, відповідно до рекомендацій, що містяться в Декларації міністрів на сесії Економічної і соціальної ради ООН (ЄКО-СОС) 2000 р. (п. 20);
