Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження

 

До числа суб'єктів кримінального процесу даної категорії на­лежать: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя (суд).

Слідчий - суб'єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України,

Слідчими органів Служби безпеки України провадиться розслідування - злочини проти основ національної безпеки людства та міжнародного правопорядку, справи щодо контрабанди, найманства, терористичних актів, категорії службових злочинів, та деяких інших тяжких злочинів, визначених у законі.

Слідчі прокуратури розслідують справи - злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти правосудця, встановленого порядку несення військової служби, про злочини у сфері службової діяльності, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до першої-третьої категорії посад, працівниками правоохоронних органів, досудове слідство провадиться
слідчими прокуратури. За постановою Генерального прокурора
України, його заступника, прокурора області та прирівняних до них
прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші
злочини.

Слідчі органів внутрішніх справ розслідують справи про злочи­ни проти життя, власності та в сфері господарської діяльності, злочини проти здоров'я, честі і гідності особи, громадської безпеки, поряд­ку і моральності, злочини проти статевої свободи та недоторкан­ності особи, злочини проти довкілля та деякі інші злочини, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

 

 

Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку,

Слідчий зобов”язаний у кожному випадку виявлення ознак зло­чину порушити справу та прийняти її до свого провадження, про­вести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття зло­чину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню зло­чину, забезпечення правильного застосування закону,

Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші передба­чені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції.

Для реалізації своїх прав та обов'язків слідчий має широкі про­цесуальні повноваження.

Під час провадження досудового слідства всі рішення про на­прям слідства та проведення слідчих дій слідчий приймає са­мостійно, за винятком випадків, коли щодо цього законом перед­бачено рішення суду чи отримання санкції прокурора, і несе повну відповідальність за' їх законне та своєчасне проведення.

 

Одна з гарантій встановлення об'єктивної істини у справі -забезпечення справжньої процесуальної самостійності слідчого.

Проте, начальник слідчого підрозділу має адміністративну владу (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання і просування слідчого по службі, звільнення його роботи) і наділений правом процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ, що може тягти негативні наслідки, Слід прин­ципово розмежувати адміністративну владу і процесуальну діяльність, спрямовану на забезпечення судочинства.

Слідчий повинен виявити подію злочину і встановити осіб, винних у його вчиненні; установити фактичні обставини злочинної події й дані, що характеризують суб'єкта злочину.

Слідчий повинен:

· зібрати, переві­рити та оцінити докази,

· притягнути осіб, які вчинили злочин, як обви­нувачених,

· вжити заходів до забезпечення відшкодування шкоди, запо­діяної злочином, а також можливої конфіскації майна.

Для цього слідчий проводить допити, огляди, обшуки, впізнання та інші слідчі дії.

У межах своєї компетенції слідчий уповноважений:

· порушити кри­мінальну справу,

· прийняти її до свого провадження;

· викликати будь-яку особу для допиту,

· призначати експертизи;

· вимагати від установ, посадових осіб і громадян надання предметів і документів на підставах в порядку, встановлених законом;

· визнавати особу потерпілою, цивільним позивачем або цивільним відповідачем;

· затримувати осіб по підозрі у вчиненні злочину, застосовувати до них запобіжні заходи, припиняти та закривати провадження у справі або направляти справу прокуророві для передачі її в суд для розгляду по суті.

По розслідуваних ним справах слідчий вправі давати органам ді­знання обов'язкові для виконання письмові доручення:

· про проведення шеративно-розшукових заходів та окремих слідчих дій (ч. З ст. 114 КПК),

· про виконання постанов про затримання, привід,

· про прова­дження інших процесуальних дій, а також вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій.

Разом з тим слід зазначити, що слідчий не може доручати органу дізнання провадження таких слідчих та процесуальних дій, які мають найбільш важливе зна­чення по кримінальній справі або вимагають кваліфікованого виконан-ія, наприклад, пред'явлення постанови про притягнення особи як об­винуваченого та допит обвинуваченого.

Незалежно від відомчої приналежності всі слідчі за своїм проце­суальним положенням, встановленим кримінально-процесуальним законодавством, діють під наглядом відповідних прокурорів та конт-золем начальників слідчих відділів.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за ви­нятком випадків, коли законом передбачене одержання згоди від суду або прокурора.

Однак за загальним правилом, відповідно до ч. З ст. 227 КПК письмові вказівки прокурора з усіх питань є обов'язковими для слідчого, а оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не при­пиняє їх виконання. Винятки із загального правила становлять вказівки прокурора: про притягнення особи як обвинуваченого; про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення; про направлення справи до суду для попереднього розгляду справи суддею; про закриття справи (ч. 2 ст. 114 КПК). Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві припиняє їх виконання. Вищестоящий прокурор або погоджується з доводами слідчого, що заперечував проти даних вказівок, і скасовує вказівки ниж-честоящого прокурора, або, погодившись із вказівками нижчестоящого прокурора, доручає подальше провадження досудового слідства по даній кримінальній справі іншому слідчому.

 

Начальник слідчого відділу — це уповноважена державою по­садова особа, що очолює слідчий підрозділ прокуратури, органів вну­трішніх справ, податкової міліції, органів безпеки.

Він наділений процесуальними повноваженнями, що дозволяють йому здійснювати контроль і керівництво розслідуванням кримінальних справ підлегли­ми йому слідчими. За своїм правовим статусом начальник слідчого відділу є самостійним суб'єктом кримінального судочинства. Відпо­відно до ст. 114-1 КПК він уповноважений перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення особи як обвинуваченого та інші вказівки, передба­чені ч. 2 ст. 114і КПК.

Вказівки начальника слідчого відділу даються слідчому в письмо­вій формі й обов'язкові для виконання, однак вони можуть бути оскар­жені прокуророві, що здійснює нагляд за виконанням законів органами досудового слідства.

Оскарження вказівок начальника слідчого відділу не припиняє їх ви­конання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК. При цьому слідчий вправі представити прокуророві матеріали кримінальної справи і письмові заперечення на вказівки начальника слідчого відділу.

Вказівки прокурора по кримінальній справі, які він дав відповідно до правил, встановлених кримінально-процесуальним законом, обов'язкові для начальника слідчого відділу, який може оскаржити ці вказівки вищестоящому прокуророві, не припиняючи їх виконання.

Орган дізнання — це державний орган, зобов'язаний здійсню­вати спрямовану на забезпечення розслідування кримінально-процесуальну та іншу діяльність у зв'язку з наявністю в нього інфор­мації про злочин, який готується чи вже вчинений.

До органів дізнання належать державні органи, перераховані в ст. 101 КПК.

Наділення цих органів обов'язками по провадженню дізнання обумовлене тим, що вони при реалізації своїх повноважень часто виявляють або припиня­ють злочини, а також затримують осіб, що їх вчинили.

Термін «дізнання» в юридичній площині використовується у двох значеннях:

1) як оперативно-розшукова діяльність, спрямована на ви­явлення ознак злочину та осіб, що його вчинили (ч. 1 ст. 103 КПК, іЗакону України «Про оперативно-розшукову діяльність).

2) як кримінально-процесуальна діяльність (ст. 104 КПК).

Дізнання як вид розслідування здійснюється у двох формах:

1) по справах про злочини, що не є тяжкими

2) по справах про тяжкі зло­чини та особливо тяжкі злочини.

По справах про злочини, що не є тяжкими, орган дізнання порушує кримінальну справу та проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила, після цього протягом десяти днів складає постанову про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором (ч. 1 ст. 104 і ч. 1 ст. 108 КПК).

Якщо органом дізнання порушена справа про тяжкий або особли-тяжкий злочин, то дізнання проводиться у строк не більше десяти 5 з моменту порушення справи (ч. 2 ст. 108 КПК).

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому ст. 165-2 КПК, дізнання провадиться у строк не більше 10 діб з моменту обрання запобіжного заходу (ч. З ст. 108 КПК).

Провадження дізнання по конкретній кримінальній справі керівник відповідного органу дізнання доручає одному з підлеглих йому співробітників. Ця особа виступає в кримінальному процесі як особа, що вадить дізнання.

 

Суд.

Суд — єдиний суб'єкт кримінального процесу, на який поклада - функція розгляду кримінальної справи (ч. 7 ст, 16 КПК).

Тільки суду належить право:

· визнати особу винною у вчиненні злочину і під­дати її кримінальному покаранню (ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 15 КПК),

· Прийняти рішення про обмеження конституційних прав і свобод осіб, що беруть участь у досудових стадіях кримінального про­цесу (статті 29, ЗО і 31 Конституції України, статті 106, 165-2, 165-3, 177, 178, 187, 187і 190, 205 КПК),

· Здійснювати судовий контроль за законністю процесуальних рішень і процесуальних дій слідчого, особи, що провадить дізнання, і прокурора на досудових стадіях кри­мінального процесу (статті 99-1, 110, 234, 236-2368 КПК).

Суд є єдиним органом, який здійснює в державі судову владу.

Відповідно до ст 1. Закону України „Про судоустрій та статус суддів” судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Правосуддя у кримінальному про­цесі — це особливий вид державної діяльності, що полягає у розгляді і вирішенні різних соціальних конфліктів, пов'язаних зі злочином.

У кримінальному судочинстві суд — це активний його суб'єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному про­цесі. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дискрецію, або суддівський розсуд.

Суддівський розсуд — це передбачена юри­дичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній формі та встановлених кримінально-процесуальним законодавством межах, повинна бути мотивованою та полягає у ви­борі варіантів вирішення у кримінальному судочинстві правових пи­тань, що виникають. У кримінальному процесі України суд не має права, розглядаючи кримінальну справу по суті, збирати докази.

Але відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства він має широкі повноваження для того, щоб впливати на сторони, які беруть участь у кримінальному судочинстві з метою повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи.

Щоб ця мета була досягнута, законодавець надає суду право з урахуванням думки учасників судового розгляду своєю постановою визначити обсяг та порядок доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні (час­тини 1 та 2 ст. 299 КПК). Заборона суду збирати докази у кримінальній справі за власною ініціативою не позбавляє його права самостійно досліджувати докази, на які спираються сторони. Думка сторін віднсосно досліджених доказів для суду не є обов'язковою.

Суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх су-зсті, керуючись законом (ст. 67 КПК).

Якщо суд вважає за потрібне перевірити або уточнити фактичні дані, що були одержані у ході юго слідства, він за власною ініціативою виносить судове дору-я, яким доручає органу, що проводив розслідування, виконати і слідчі дії, спрямовані на перевірку доказової інформації, отриманоїї у судовому засіданні (ч. З ст. 315^і КПК).

Хоча суд досліджує й ті докази, на які спираються сторони, однак його вирок повинен законним, обгрунтованим та справедливим.

Суд обґрунтовує вирок: на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні (ч. 2 З КПК).

Таким чином, суд, відправляючи правосуддя з кримінальних справ, у повному обсязі використовує суддівську дискрецію (судівськийкий розсуд), коли обирає порядок дослідження доказів, вирішує ння щодо клопотання учасників судового розгляду, досліджує та оє докази, виносить вирок. Тому суд у кримінальному процесі їни є активним суб'єктом кримінального судочинства, правосуддя по кримінальних справах може здійснюватися як судом індивідуально, так і суддею одноособове.

Відповідно до ст. 17 КПК кримінальні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею однособово.

Однак справи про злочини, за які законом передбачене по-ння у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох якщо про такий розгляд заявив клопотання підсудний. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються у складі двох суддів і трьох народних засідателів, розгляд справ в апеляційному і касаційному поряду здійснюється ми у складі трьох суддів.

Розгляд справ у виключному порядку:нюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше 3-х суддів.

Судді незалежні і підкоряються тільки закону. При здійсненні правосуддя судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на підставі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів ст. 8 КПК).

Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ч. 1 ст. 126 Конституції України).

 

3. Особи, які мають та відстоюють у кримінальному процесі свої інтереси

Обвинувачений-це фізична особа, стосовно якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК України). Притягнення як обвинуваченого відбувається на досудовому слідстві, коли слідчим зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою (ст. 131 КПК України).

Обвинувачений, у кримінальній справі якого призначено судовий розгляд, є підсудним.

Обвинувачений, стосовно якого винесено обвинувальний вирок, є засудженим.

Обвинувачений, щодо якого винесено виправдувальний вирок, є виправданим.

Обвинувачений зобов 'язаний:

· з'являтися за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду;

· не перешкоджати встановленню істини в незаконний спосіб;

· виконувати вимоги слідчого щодо участі в провадженні слідчих дій.

Обвинувачений має право(ч. 2 ст. 43 КПК України):

· знати, в чому його обвинувачують;

· давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання та відповідати на запитання;

· мати захисника й побачення з ним до першого допиту;

· подавати докази;

· заявляти клопотання;

· заявляти відводи;

· подавати скарги на дії та рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;

· ознайомлюватися після закінчення досудового слідства з усіма матеріалами справи;

· за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Обвинувачений перебуває в такому статусі з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого до моменту прийняття суддею рішення про призначення справи до судового розгляду.

Підозрюваний -це фізична особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину чи до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43-1 КПК України).

Підозрюваний - це короткочасний і необов'язковий суб'єкт стадії досудового розслідування, якщо підстав ні для затримання за підозрою у вчиненні злочину, ні для обрання запобіжних заходів немає, підозрюваний у процесі може взагалі не з'явитися.

Підозрюваний зобов'язаний:

- з'являтися за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду;

- не перешкоджати встановленню істини в незаконний спосіб;

- виконувати вимоги слідчого щодо участі в провадженні слідчих дій;

- дотримуватися умов обраного стосовно нього запобіжного заходу.

Підозрюваний має право(ч. 2 ст. 43-1 КПК України):

- знати, в чому його підозрюють, давати показання чи відмовитися давати показання та відповідати на запитання;

- мати захисника й конфіденційне побачення з ним до першого допиту;

- подавати докази;

- заявляти клопотання та відводи;

- вимагати перевірки судом або прокурором правомірності затримання;

- подавати скарги на дії та рішення особи, що провадить оперативно- розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора;

- за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки.

Підозрюваний перебуває в такому статусі протягом часу:

• затримання - до 72 годин (ч. 6 ст. 106 КПК України). Цей строк може бути продовжено суддею до 10 діб, а за клопотанням підозрюваного - до 15 діб;

• дії запобіжного заходу. Згідно з ч. 4 ст. 148 КПК України у разі застосування до особи запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення він діє протягом 10 діб.

Юридична відповідальність підозрюваного:

• кримінально-процесуальна (застосування заходів процесуального примусу в передбачених законом випадках: привід, попередження та ін.);

• кримінальна (санкції статей розділу XVIII Кримінального кодексу України передбачають відповідальність: за втручання у діяльність судових органів - ст. 376 КК України; погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного - ст. 377 КК України; умисне знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного - ст. 378 КК України; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їхньою діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя, - ст. 379 КК України; перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань або висновку - ст. 386 КК України; розголошення даних досудового слідства чи дізнання - ст. 387 КК України; приховування майна, що підлягає конфіскації чи на яке накладено арешт або яке описано, - ст. 388 КК України.

Потерпілий -це фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду та яку визнано потерпілим постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду (частини 1, 2 ст. 49 КПК України).

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, прав потерпілого набувають його близькі родичі (ч. 5 ст. 49 КПК України).

Визнання особи потерпілим не залежить від її віку, фізичного чи психічного стану. У разі фактичного заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди особа має визнаватися потерпілим і в справах про готування до злочину чи замах на його вчинення.

Для визнання особи потерпілою закон не вимагає її заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, як у справі будуть зібрані докази, що злочином, готуванням до нього чи замахом на його вчинення їй заподіяно моральної, фізичної або майнової шкоди.

Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (зокрема, вона може полягати в приниженні честі, гідності чи ділової репутації; у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, незаконним перебуванням під вартою та в настанні інших негативних наслідків).

Фізична шкода -це негативні анатомічні, фізіологічні та психічні зміни в стані людини як живої істоти, що сталися внаслідок вчинення злочину (тілесні ушкодження, розлад здоров'я, душевне захворювання, фізичні страждання, біль).

Майнова (матеріальна) шкода - це не лише позитивні збитки, тобто пряме зменшення майна через його втрату, привласнення, знищення або пошкодження внаслідок злочинних дій, а і неотримані доходи, витрати на лікування та протезування потерпілого, а в разі його смерті - на поховання.

Потерпілий зобов 'язаний:

- з'являтися за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду (ч. 1 ст. 72 КПК України);

- давати правдиві показання (ч. 2 ст. 171 КПК України);

- підкорятися розпорядженням головуючого щодо дотримання порядку під час судового засідання (ч. 2 ст. 271 КПК України);

- не розголошувати без дозволу слідчого чи прокурора даних досудового слідства (ст. 121 КПК України);

- на вимогу осіб, які ведуть процес, надавати предмети та документи, що наявні в нього та мають значення для справи (ст. 66 КПК України).

Потерпілий має право(статті 49, 267 КПК України):

- давати показання в справі;

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- ознайомлюватися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства;

- висловлювати свою думку при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтями 7-11-1 КПК України;

- підтримувати обвинувачення в суді при відмові прокурора від обвинувачення;

- брати участь у судових дебатах;

- заявляти відводи;

- подавати скарги на дії особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора й судді, на вирок або ухвали суду та постанови судді;

- висловлювати власну думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду;

- давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи;

- ставити питання свідкам, експертові, спеціалістові та підсудним;

- брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів;

- користуватися допомогою представника, яким може бути адвокат, законний представник, близький родич або інша особа, допущена до участі у справі за постановою дізнавача, слідчого, судді чи за ухвалою суду;

- на відшкодування йому витрат по явці за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду й інші права, передбачені статтями 52-1, 87, 87-1, 88, 267, 348, 384 КПК України.

Юридична відповідальність потерпілого:

- кримінально-процесуальна (за неявку без поважних причин до органу розслідування й суду потерпілого може бути піддано приводу (ч. 3 ст. 72 КПК України);

- кримінальна (за давання завідомо неправдивих показань - згідно зі ст. 384 КК України; за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого чи прокурора - за ст. 387 КК України);

- адміністративна (за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду чи в непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил (ч. 1 ст. 185-3 КУпАП; за злісне ухилення від явки до органів досудового слідства чи дізнання (ст. 185-4 КУпАП).

 

Цивільний позивач - це громадянин, підприємство, установа чи організація, що зазнали матеріальної шкоди від злочину та пред'явили до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії, вимогу про відшкодування збитків, і яких визнано цивільним позивачем постановою особи, котра провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду (ч. 1 ст. 50 КПК України).

У тих випадках, коли громадянин пред'являє позов про відшкодування спричиненої йому шкоди, його визнають одночасно потерпілим і цивільним позивачем.

Закон покладає на органи досудового розслідування, прокурора та суд обов'язок проявляти ініціативу в охороні майнових прав осіб, які постраждали від злочину. Так, слідчий, встановивши, що злочином заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі чи організації, зобов'язаний роз'яснити потерпілому чи його представникові право заявити цивільний позов (ч. 2 ст. 122 КПК України).

Цивільний позивач зобов 'язаний:

- пред'являти на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора та суду всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом;

- не розголошувати без відома слідчого чи прокурора дані досудового слідства;

- дотримуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого.

Цивільний позивач має право(ч. 2 ст. 50 КПК України):

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- брати участь у судовому розгляді, заявляти відводи та клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину та його цивільно-правових наслідків (ст. 268 КПК України);

- просити орган дізнання, слідчого та суд про вжиття заходів для забезпечення заявленого ним позову;

- підтримувати цивільний позов;

- ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а в справах, у яких досудове слідство не проводилося, - після призначення справи до судового розгляду;

- заявляти відводи;

- подавати скарги на дії особи, що провадить дізнання, слідчого, проку­рората суду, а також на вирок або ухвалу в частині, що стосується цивільного позову;

- мати представника;

- за наявності підстав — на забезпечення безпеки.

Юридична відповідальність цивільного позивача:

• кримінальна (за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого чи прокурора - за ст. 387 КК України);

адміністративна (за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду чи в непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил (ч. 1 ст. 185-3 КУпАП).

 

Цивільний відповідач - це громадянин, підприємство, установа чи організація, що згідно із законом несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого, та яких притягнуто як цивільних відповідачів постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду (ч. 1 ст. 51 КПК України).

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого, позаяк він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну шкоду. Винесення постанови чи ухвали про притягнення обвинуваченого як цивільного відповідача закон не вимагає.

У випадках, прямо зазначених у законі, матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого, несуть інші особи - фізичні чи юридичні. Ці особи залучаються до участі в кримінальному процесі як цивільні відповідачі за ініціативою як цивільного позивача, так і органів розслідування чи суду.

Цивільний відповідач зобов 'язаний:

- не розголошувати без відома слідчого чи прокурора дані досудового слідства;

- дотримуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого.

Цивільний відповідач має право(ч. 2 ст. 51 КПК України):

- заперечувати проти пред'явленого цивільного позову;

- давати пояснення по суті пред'явленого позову;

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а в справах, у яких досудове слідство не проводилося, - після призначення справи до судового розгляду;

- брати участь у судовому розгляді;

- заявляти відводи;

- подавати скарги на дії особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також на вирок або ухвалу в частині, що стосується цивільного позову;

- мати представника;

- за наявності підстав - на забезпечення безпеки.

Юридична відповідальність цивільного відповідача така ж, як і цивільного позивача.